Права людини і міжнародне право

1 |

системи захисту як такої, все ж заклала правове та концепту-1 альне підґрунтя її в Статуті ООН. Як зазначалось вище, УРСР як одна з членів-фундаторів ООН підписала Статут 26 червня 1945 року.

Важливим для України було й те, що глава делегації УРСР на конференції у Сан-Франциско Д. Мануїльський був голо- ] вою Комітету № 1 Комісії № 1, що працювала над преамбулою і першим розділом Статуту про цілі і принципи ООН ^і. Окрім Д. Мануїльського, до складу української делегації входили також академік О. Палладій, професор В. Бондарчук, І. Сенін, П. Погребняк, М. Петровський. Під час перших засідань сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну було обрано до 9 комітетів та комісій, зокрема політичного комітету та комітету безпеки, економічного, комісії з прав людини, у справах населення сві- , ту, біженців та переміщених осіб, міжнародного фонду допо­моги дітям, бюджетної комісії ².

Згідно з п. З ст. 1 Статуту однією з цілей ООН є досягнення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних про­блем економічного, соціального, культурного чи гуманітарно­го характеру та у забезпеченні й підтримуванні поваги до прав людини та основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови чи релігії ³. Основні зобов'язання ООН та членів ООН для досягнення цих цілей сформульовано в ст. 55 та 56 Стату­ту, а саме: забезпечення підвищення рівня життя, повної за­йнятості та умов для економічного і соціального прогресу та розвитку; вирішення міжнародних економічних, соціальних та інших пов'язаних з ними проблем; загальна повага та до­тримання прав людини та основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови та релігії.

Включення положень щодо прав людини в Статут ООН, попри всю його фрагментарність, мало низку важливих на­слідків. По-перше, Статут ООН «інтернаціоналізував» права людини, адже держави-учасниці тим самим визнали, що пра­ва людини мають міжнародне значення і більше не належать до виключної юрисдикції держави. По-друге, зобов'язання дер­жав - членів ООН співпрацювати з Організацією щодо спри­яння забезпеченню прав людини та основних свобод надало ООН повноваження вжити заходів для визначення та кодифі­кації цих прав, що й знайшло своє відображення в прийнятті

¹ Полєк В. «Були фундаторами і представники мого народу» // Українське
слово.- 21 груд. 1995.- Ч. 51.

² Як член-засновник ООН...- Вказ. праця.- С. 8.

³ СЬагЬег оі йіе ІІпНегі Иа^іопа // Боситеп1;агу Зирріетепі; 1о Сазез апсі
Маіегіаіз оп їпе Іігіегпаиопаі Ье^аі Зузіет / <І. М. Зтееепеу, С. Т. Оііуег,
N. Е. Ьеесп.- За ей.- ^езІЇшгу, №\у Уогк: ТЬе Гоипсіаіїоп Ргезз, Іпс, 1988.-
Р. 2.

Міжнародного Білля про права та інших численних актів з прав людини. По-третє, ООН досягла успіхів у визначенні змі­сту зобов'язання держав сприяти забезпеченню прав людини, розширивши це поняття та створивши на основі Статуту ООН інституції для забезпечення згоди держав. ООН намагається забезпечити додержання цього зобов'язання прийняттям ре­золюцій, які закликають певні держави припинити грубі по­рушення прав людини, та наданням повноважень Комісії ООН з прав людини та її органам розглядати (вводити процедури перевірки) заяви щодо таких порушень ¹.

Пропозиції про прийняття Білля про права чи Декларації ос­новних прав чоловіка (БесіагаИоп оі іпе Еззепїіаі Ш^піз оі Мап) прозвучали ще на конференції в Сан-Франциско. Так, у своєму заключному слові до конференції Президент СШАТрумен в загаль­них словах згадав про «міжнародний білль про права, що був би прийнятним для всіх держав» ². У ст. 68 Статуту ООН згадується про утворення комісій в економічній та соціальній сферах та із забезпечення прав людини, однак нічого не говориться про Білль про права. Невдовзі Комісія з прав людини була створена в рам­ках ЕКОСОР і зібралась на свою першу сесію у січні - лютому 1947 р. Новоствореній Комісії з прав людини і було доручено роз­робити проект «міжнародного білля з прав людини». Комісія ви­знала, що буде порівняно легко досягти згоди щодо тексту декла­рації, однак прийняти зобов'язуючий договір буде значно важче. Тому було вирішено спершу працювати над Декларацією і розпо­чати роботу над договором одразу ж після прийняття Декларації. Як показав час, ще 18 років знадобилося для прийняття дого­ворів - двох Міжнародних пактів та Факультативного протоко­лу - та ще 10 років для набуття ними чинності.

Загальна декларація прав людини була прийнята Генераль­ною Асамблеєю ООН (Резолюція 217 А(Ш)) 10 грудня 1948 р. 48 голосами за. Утримались при голосуванні Білоруська РСР, Чехословаччина, Польща, Саудівська Аравія, Українська РСР, СРСР, Південно-Африканський Союз та Югославія ³. Виступа­ючи з мотивів голосування, представники СРСР та інших со­ціалістичних країн відзначали, що вони при голосуванні утри­мались, оскільки прийнятий документ порушує суверенітет Держав, не містить низки положень, які вони внесли, а також не гарантує здійснення основних прав і свобод ⁴.

¹ Виег§епіНаі Тії. Іпіегпаііопаі Нитап Ш^піз іп а КиізЬеіі.- Зі,. Раиі, Міпп.: \¥езі РиЬ1ізпіп£ Со., 1988.- Р. 21-24.

²НитрНгеу ^. Р. Нитап Ш^Ьіз апсі іпе ІІпііесі Каііопз: А Сгеаі Асіуепіиге.-БоЬЬз Геггу, №\у Уогк: Тгапзпаііопаі РиЬНзЬегз, Іпс, 1984.- Р. 25.

³ Сазез ажі Маіегіаіз оп іпе Іпіегпаііопаі Ье£а1 Зузіет / N. Е. Ьеесп, С. Т. Оііуєг,
«*• М. Зшеепеу.- Міпеоіа, №-№ Уогк: ТЬе Коигкіаішп Ргезз, Іпс, 1973.- Р. 622.

⁴ Див.: Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева.-
М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА М, 1999.- С. 470.