рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Вчення про державу і право представників італійського Просвітництва

Вчення про державу і право представників італійського Просвітництва - раздел История, Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 304 с Значний Внесок У Розвиток Новітньої Юридичної Свідомості Західної Європи Зроб...

Значний внесок у розвиток новітньої юридичної свідомості Західної Європи зробили представники італійського просвітництва, головно Дж. Віко та Ч. Беккаріа.

Філософ, історик, лінгвіст і правознавець Джамбаттіста Віко (1668—1744) виклав свої політико-правові ідеї у працях "Про незмінність правознавства" та "Основи нової науки про загальну природу націй, завдяки яким виявляються також нові основи природного права народів".

Вчення Віко про політику, державу і право базується на філософсько-методологічних ідеях про загальний розум та об'єктивний характер історичного процесу. Мислитель першим за нового часу почав розглядати політичну владу, державу і право як природно-історичні явища, що закономірно виникають і розвиваються в контексті виникнення і розвитку людської культури. Для наукової реконструкції реального процесу виникнення і розвитку держави і права Віко вважав за необхідне базуватися на дослідженні історії мов, міфології та законодавчих пам'яток. Важливе методологічне значення мало звернення Віко до етимології мови політики і права для дослідження становлення і розвитку державно-юридичних інститутів з урахуванням різноманітних факторів, у тому числі природних, господарсько-економічних, психологічних тощо. Мислитель убачав в етимології мови ключ до "історії речей, що позначаються даними словами", оскільки "історія всіх природних мов має підлягати такому ж рядові змін, що відбуваються з речами".

Становлення й розвиток держави і права Віко розглядав не просто як історію установ, організацій і законів, а як розвиток самої політико-правової природи людини, її свідомості та діяльності в політичному і правовому житті. Прогрес людства, його розвиток Віко поділяв на три періоди (епохи). Першим був "вік богів" (дитинство), що характеризувався теократично-патріархальним типом нормативного регулювання, який у зародковому стані містив початки права. Організація соціальної влади цього періоду — патріархальна теократія, яка базувалася на патріархальній сім'ї та первісній релігії. Право цього періоду було не правом патріархів, а безпосередньо правом богів, оскільки боги вважалися безпосередніми правителями. Друга епоха — "вік героїв" (юність). Держава героїчної епохи — це аристократична республіка, яка обумовлювала і відповідні риси права й законодавства. Тут закони створювалися для користі правителів. Право цього періоду було "волею законодавця, вираженою в його законі". З допомогою законів аристократи захищали власні інтереси, накидаючи свою волю всьому суспільству. Право як мірило і норма свободи і справедливості, що базується на вічному, божественному розумі, знаходилося тоді в зародковому стані, захищало інтереси незначної верстви людей — привілейованої правлячої меншості, було обплутаним, причавленим грубою силою та втіленим у примітивній формі як привілей "благородних", на противагу цілковитій безправності слуг, рабів, плебеїв. Воно було патриціанським, аристократичним, а не народним, не загальнолюдським. Третій період — "вік людей" (зрілість). Природа людини в цей період отримує, відповідно до світового розуму, можливість повного розвитку. Встановлюється людське спілкування у власному розумінні, громадянське суспільство для всіх людей, а не для привілейованих, як у попередню епоху. Головними принципами політико-правового життя стають свобода, юридична рівність і загальне благо. Право як мірило і норма свободи поширюється на всіх людей. Лише таке право здатне породити філософів, які могли б завершити його досягненням думки, що базується на основі вічної справедливості. У цей період набувають повного розвитку три взаємопов'язані засади права: власність, свобода і захист. Право власності, за таких умов, — це вже не становий привілей, а можливість розпоряджатися річчю на основі своєї волі, однакове для всіх мірило, норма в царині майнових відносин включно зі свободою договорів. Свобода криє в собі сукупність усіх прав, що випливають із розуму; оскільки тепер вона стосується всіх людей як членів громадянського суспільства, то можлива тільки за умов еквівалентності, взаємності. Правовий захист також передбачає однакове мірило, а це можливо лише в разі загальності закону і рівності перед ним. Тобто, захист прав стає загальним правом громадян і функціональним обов'язком влади. Усі ці аспекти права (свобода, власність і захист) взаємопов'язані з трьома основними принципами, або приписами розуму стосовно юридичної сфери: жити чесно, себто відповідно до права і справедливості; не шкодити іншим, тобто не посягати на власність, свободу і життя інших людей; віддавати кожному належне, себто здійснювати соціальне спілкування на основі принципу еквівалента в обміні благами та у здійсненні покарання чи заходів захисту. Власне, останній принцип і є джерелом природного права, який випливає з усвідомлення вічного закону і основаного на ньому прагнення до спілкування. Звідси право, за сутністю, вічне й незмінне, як вічні й незмінні математичні аксіоми. Неможливо відносини рівності зробити нерівністю. Сама фактична нерівність (у власності, благах тощо) повинна бути охоплена і врегульована загальним правовим масштабом зрівнювання та юридичної рівності. Поза цим масштабом будь-яка "користь" чи будь-яке "благо" стає або насильницькою зрівнялівкою, або насильницьким привілеєм. А втім, притаманні природі людини як розумної істоти принципи права реалізуються в історії не одразу. Вони тривалий час існують тільки в зародковому вигляді, обмежені різними антиправовими принципами, скажімо, аристократичними привілеями, що випливають із нерозвиненості розумової природи людини і відповідного стану суспільства. І тільки у "вік людей" ці принципи, а з ними — і право в цілому, досягають свого розвиненого стану.

Проблеми вдосконалення кримінального права за нових суспільних відносин були головними в політико-правовому вченні італійського мислителя Чезаре Беккаріа (1738—1794). У праці "Про злочини і покарання" Беккаріа зосередив увагу на обгрунтуванні гуманістичних принципів кримінального права і процесу. Його теорію розроблено в руслі природного права, він поділяв концепцію суспільного договору і, отже, принцип рівності всіх перед законом. На основі суспільного договору люди відмовилися від природної "абсолютної" свободи і створили громадянське суспільство, державу і позитивне законодавство. Але відмова від природної свободи не означає відмови від свободи взагалі. На взаємних засадах люди пожертвували тільки частиною своєї свободи, щоб мати можливість спокійно та безпечно насолоджуватися іншою її частиною. Виходячи з цього, метою громадянського стану є максимально велике щастя для максимальної кількості людей. А для цього щонайперше слід убезпечити життя і свободу громадян. Саме для цього створюються держава й позитивне законодавство. Саме тому Беккаріа уважав за необхідне реформувати механізм юстиції на основі принципів законності й поділу влади. Діяльність органів правосуддя повинна базуватися виключно на законах, і "тільки закони можуть установлювати покарання за злочини". Судця "ні в якому разі і з жодних міркувань суспільного блага" не має права встановлювати покарання, яке перевищує передбачене законом. Беккаріа не сприймав і піддавав рішучій критиці положення, згідно з яким суддя зобов'язаний слідувати духові, а не букві закону. У такому разі, вважав учений, громадяни стануть жертвою свавілля судді, його пристрастей і слабкостей.

З принципом законності мислитель пов'язував і одну з головних ознак правопорушення та юридичної відповідальності. Злочином є тільки те, що заборонене законом. І покарання може бути призначене тільки тоді, коли воно прямо вказане у законі. Поряд із формально-юридичною ознакою правопорушень Беккаріа прагнув з'ясувати також їхній змістовний аспект. Закон мусить відносити до злочинів відповідне діяння лише тоді, коли в цьому є "абсолютна необхідність". Законодавець не повинен свавільно зараховувати якісь діяння до кримінальне переслідуваних. Об'єктивним критерієм тут виступають загальні умови свободи, безпеки громадян. Тільки реальна шкода, що її ті чи ті дії завдають суспільному благу, є єдиним та істинним мірилом злочинів. У тісному взаємозв'язку зі злочином Беккаріа розглядав покарання. Юридична відповідальність і покарання — логічний наслідок правопорушення. У цьому аспекті вчений висунув низку прогресивних принципів, на основі яких має здійснюватися покарання. Це, насамперед, розмірність злочину і покарання, що, власне, є застосуванням у кримінальному праві загальнішого принципу — принципу еквівалента. На основі принципу розмірності, відповідності злочину і покарання мислитель запропонував побудувати "точну і загальну шкалу злочинів і покарань", де злочини і покарання розміщувалися б відповідно і залежно від їхньої шкоди. З принципом розмірності тісно пов'язаний принцип рівності громадян перед кримінальним законом у призначенні покарань. Покарання мусить бути неминучим. "Вплив справляє не стільки суворість покарання, скільки його неминучість", — писав Беккаріа. Неминучість покарання є необхідним аспектом законності та обов'язковою умовою існування самого права. У протилежному разі руйнується правопорядок. "Впевненість у неминучості, хоч би й поміркованого, покарання завжди справляє більше враження, ніж страх перед іншим, жорстокішим, але супроводжуваним надією на безкарність".

Відповідно до природно-правового трактування мети створення держави і позитивних законів Беккаріа виступав за гуманізацію кримінальної відповідальності, проти жорстоких покарань, у тому числі й проти смертної кари. Жорстокість покарань є свідченням жорстокості не лише політичної влади та її законів, а й самого суспільства. Це хвороба, яка руйнує принципи і цілі людського співжиття. Беккаріа був першим в історії правових вчень, хто дав ґрунтовний теоретичний аналіз того, що смертна кара є неефективним і антигуманним покаранням, яке не може і не повинно мати місця в системі покарань. Смертна кара суперечить божественному й незмінному природному праву. Вона взагалі не грунтується на праві, позаяк людина не повинна позбавляти себе життя і, стаючи членом суспільства, не може передати цього права іншим. Хіба є сенс у тому, що закони, які забороняють убивство, самі здійснюють його? Скасування смертної кари, на думку вченого, веде до морального піднесення, гуманізації суспільства і держави.

Прогресивні принципи кримінальної відповідальності було б неможливо здійснити без кардинальних перетворень у процесуальній сфері. Головний принцип, що його запропонував Беккаріа, — презумпція невинуватості. "Ніхто не може бути названий злочинцем, доки не винесено обвинувальний вирок, і суспільство не може позбавити звинувачуваного своєї опіки до того, як буде вирішено, що він порушив умови, за дотримання яких йому й забезпечувалася ця опіка". Звідси випливає, що обвинувачуваний має право на захист; порушення цього права є порушенням презумпції невинуватості, а відтак — і основних засад, на яких базується суспільство. Звідси — безумовна заборона тортур як засобу добут-тя доказів, заперечення головної засади середньовічного процесу — зізнання обвинувачуваного як "цариці доказів". "Злочин, — писав Беккаріа, — або доведений, або недоведений. Якщо доведений, то за нього можна накладати лише те покарання, що встановлене законом, і тортури є непотрібними, бо зізнання злочинця зайве. Якщо ж злочин не доведено, то не можна мучити невинного, яким, за законом, слід уважати кожного, чий злочин недоведений". Тому, замість зізнання з допомогою тортур, "царицею доказів" має бути з'ясування справжньої винуватості чи невинуватості обвинувачуваного на основі об'єктивного й неупередженого вивчення всіх доказів. Для забезпечення цього судовий розгляд повинен бути публічним.

Значну увагу вчений приділяв і запобіганню злочинності. "Краще попереджувати злочини, ніж карати за них. Саме в цьому — головна мета кожного доброго законодавця", — писав він. А шлях до цього — розумне законодавство та освічений народ, вихований на нормах свободи.

Беккаріа заклав ті основи кримінального права і процесу, що їх згодом було сприйнято всіма розвиненими правовими системами; під впливом його концепцій відбувався подальший розвиток кримінально-правової науки.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 304 с

ББК я Ш... Рецензент НАЗАРЕНКО Є В доктор юридичних наук професор... Науковий редактор КОВАЛЬСЬКИЙ B C кандидат юридичних наук...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Вчення про державу і право представників італійського Просвітництва

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Вступне слово
Розбудова незалежної держави України, перехід до демократичних форм організації суспільного життя вимагає вирішення низки проблем, серед яких — створення міцного юридичного підґрунтя громадянського

Становлення державно-правових поглядів у давні часи
З появою держави і встановлених нею норм і правил поведінки люди почали розмірковувати про ці соціальні феномени, їхні сутність і роль у суспільному житті. Попервах ці роздуми, погляди на

Держава і право в теоріях мислителів Стародавньої Греції
Приблизно так само розвивалися погляди на державу і право у Стародавній Греції. Десь із VI ст. до н. е. вони почали складатися в окрему систему знань, але, на відміну від східних країн, у Греції це

Розвиток державно-правових концепцій у Стародавньому Римі
Естафету розвитку політико-правових учень, започаткованих в Елладі впродовж розглянутого періоду, перейняли мислителі Стародавнього Риму. Безперечно, державна і правова думка Риму чимало з

Виникнення християнських державно-правових ідей
Від середини І тис. н. е. теоретичні концепції про державу і право набули нового забарвлення; з'явилися нові підходи до з'ясування проблем сутності держави і права, їхньої ролі в суспільстві, своєр

Вчення про державу, право й закон Фоми Аквінського
Провідну роль у впровадженні в життя офіційної релігійної ідеології відіграв засновник теологічної школи томізму італієць Фома Аквінський (1225 чи 1226—1274). Він піддав ретельному аналізо

Становлення поглядів на державу і право в ранньофеодальній Київській Русі
Становлення державно-правової думки в ранньофеодальній Київській Русі теж відбувалося під впливом християнської релігії, яка з 988 р. стала державною. Про це свідчать перші літературні пам'ятки тог

Державно-правові концепції італійських мислителів і юристів середньовіччя
На початку II тис., а надто у XII—XIII ст., в Західній Європі з'явилася значна кількість ремесел, стрімко зростала кількість міського населення, формувалися нові суспільні верстви, чиїми заняттями

Державно-правові концепції обгрунтування абсолютизму в XV—XVI ст.
У XIV—XV ст. в країнах Західної Європи почався стрімкий занепад феодального устрою. В 1358 р. у Франції, 1381 р. в Англії, в першій половині XV ст. в Чехії, а згодом (у 1524—1525 pp.) і в

Держава і право у вченнях мислителів нового часу
В останній третині XVI — на початку XVII ст. сталася буржуазна революція в Нідерландах, яка значно вплинула на розвиток капіталістичних відносин у протестантських країнах. Згодом (у 1640—1688 pp.)

Державно-правові концепції представників французького Просвітництва
В історії суспільного розвитку Просвітництво постає як ідейний рух у країнах Західної Європи та Північної Америки кінця XVII — XVIII ст. Головною метою цього руху була боротьба проти багатьох феода

Політичні та правові вчення у США періоду боротьби за незалежність
Як відомо, колонізація Північної Америки здійснювалася англійцями за складних політичних і соціально-економічних умов. На суспільне життя колоній-поселень значною мірою впливали зовнішній

Особливості становлення політичної та правової думки в Німеччині
Ідеологія Просвітництва, а потім Велика французька революція 1789—1794 pp. значно вплинули на процеси політичного, економічного й соціального життя багатьох країн, викликали суттєві зміни в суспіль

Політичне і правове вчення І. Канта
Ідеологію буржуазного прошарку суспільства було систематизовано в політико-правовому вченні німецького філософа Іммануїла Канта (1724—1804). Свою державно-правову концепцію він виклав у ба

Теоретична концепція права і "замкненої торгової держави" Й.‑Г. Фіхте
Своєрідний підхід до з'ясування проблем сутності держави і права мав місце у вченні Йогана-Готліба Фіхте (1762—1814). В основі його вчення — суб'єктивний ідеалізм. Мислитель уважав, що об'

Право, держава і громадянське суспільство у вченні Г.-В.-Ф. Гегеля
Найбільш ґрунтовну спробу наукового аналізу й пізнання сутності права й держави було зроблено німецьким філософом Георгом-Вільгельмом-Фрідрі-хом Гегелем (1770—1831) у "Філософії права" та

Історична школа права
Історична школа права як особливий напрям у правовій думці виникла наприкінці XVIII ст. в Німеччині. У першій половині XIX ст. цей напрям набув широкої популярності та впливу. У центрі уваги його п

Політико-правові вчення представників лібералізму у Франції та Англії
У першій чверті XIX ст. другий напрямок полі-тико-правової ідеології, де домінували інтереси особистості, а потім держави, набув подальшого розвитку в творчості представників французького та англій

Державно-правові вчення періоду утворення феодальної централізованої держави та зміцнення абсолютизму в Росії
Формування феодальної держави на території теперішньої Росії має багатовічну історію, яка сягає часів Київської Русі. У XII ст. виникли Владимиро-Суздальське князівство та Новгородська феодальна ре

Політико-правова ідеологія в Росії у другій половиш XVIII — першій половині XIX ст.
У другій половині ХУІП ст. соціально-політичне та економічне життя Росії зазнало значних змін, обумовлених руйнуванням феодальних підвалин державності та розвитком капіталістичних відносин. Невідпо

Концепції держави і права в Росії у другій половині XIX — на початку XX ст.
У другій половині XIX ст. на розвиток політико-правових концепцій у Росії значно вплинула ідеологія народництва, що виникло наприкінці 60 — на початку 70-х pp. серед різночинної інтелігенції. Згодо

Політична і правова думка в Україні періоду входження до складу Литви та Польщі
Упродовж довгого часу українському народові доводилося витримувати тяжкі випробування. Попервах предки українців зазнали монголо-татарської навали, потім Україну захопила Литва, але найтяжчим вияви

Ідеї державності періоду Української гетьманської держави
Політичні погляди в Україні набули подальшого розвитку за часів Гетьманщини, яка існувала впродовж 116 років (1648—1764 pp.). Біля витоків гетьманської держави стояв Богдан Хмельницький (1

Політико-правова ідеологія ліберального та демократичного рухів в Україні
У XIX сто розвиток політичної та правової думки в Україні відбувався під впливом соціально-економічних відносин, визначуваних занепадом феодалізму і зародженням капіталістичного ладу. Крім того, на

Державно-правові концепції в Україні наприкінці XIX— на початку XX ст.
Подальшому розвиткові політико-правової ідеології в Україні (кінець XIX — початок XX ст.) значною мірою сприяли Михайло Грушевський та Володимир Винниченко. Основою політико-правової конце

Вчення утопічного соціалізму
Значну частину світових державно-правових концепцій складають теорії утопічного соціалізму та комунізму. З'ясування їхніх витоків нині має важливе значення, оскільки Україна, як і інші держави коли

Комуністична державно-правова ідеологія
У середині XIX ст. почала формуватися близька до розглянутого утопічного соціалізму комуністична політико-правова ідеологія, засновниками якої були німецькі мислителі Карл Маркс (1818—1883) і Фрідр

Державно-правові теорії позитивізму
Розвиток державно-правових концепцій другої половини XIX — початку XX ст. відбувався під впливом стрімких процесів практично в усіх сферах суспільного життя країн Західної Європи. Але найбільш впли

Теорії природного права
Від кінця XIX ст. набули подальшого розвитку теорії природного права, які ще з часів становлення буржуазної теорії права посіли провідну роль серед світових правових концепцій. У розгляден

Антидемократичні політико-правові теорії
З другої половини XIX ст. в економічному й політичному житті багатьох країн Західної Європи сталися зміни, що привели до концентрації виробництва й капіталу, його злиття з промисловим капіталом, ут

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги