Лекція 12-14

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

«Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від на­слідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологі­чного, природного та воєнного характеру» (закон «Про цивільну оборону України», ст. 1).

Громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, знач­них пожеж, стихійного лиха. Уряд України, інші ор­гани виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і господарювання, повинні забезпечувати реалізацію цього права. Держава, як гарант цього права, створює систему цивільної оборони. Мета її — захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф, від сти­хійного лиха, сильнодіючих отруйних речовин, зброї. Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, на всі верстви населення. Розподіл цих заходів за обсягом і відповідальністю за їх вико­нання здійснюється за територіально-виробничим прин­ципом.

НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТЕХНОГЕННОГО, ЕКОЛОГІЧНОГО, ПРИРОДНОГО ТА ВОЄННОГО ХАРАКТЕРУ

АВАРІЇ (КАТАСТРОФИ), СТИХІЙНІ ЛИХА, ЗБРОЯ АВАРІЇ (КАТАСТРОФИ)

Аварія — це порушення нормальної роботи певного механізму, що призводить до значних ушкоджень, зни­щення матеріальнях цінностей, ураження і загибелі людей. Катастрофа — це аварія значних масштабів з трагічними наслідками.

Небезпечними наслідками великих аварій є пожежі та вибухи. Вибухають під великим тиском котли, ба­лони, трубопроводи на промислових підприємствах, вугільний пил і газ у шахтах, пара лакофарбових речовин на меблевих і деревообробних підприємствах. На об'єктах нафтової, хімічної і газової промисловості аварію спричинюють загазованість атмосфери, розли­вання нафтопродуктів, агресивних рідин та сильноді­ючих отруйних речовин (СДОР). Найнебезпечніші аварії можуть виникнути на підприємствах, які ви­робляють, використовують або зберігають сильнодіючі отруйні, вибухо- і вогненебезпечні речовини і ма­теріали. Це підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтохімічної та інших споріднених галузей промис­ловості; підприємства, що мають холодильні уста­новки, в яких використовується аміак; це також за­лізничні станції, на яких є колії відстою рухомого складу зі СДОР; це склади і бази із запасами отруто­хімікатів.

Здебільшого аварії виникають через: порушення технології виробництва, правил експлуатації обладнан­ня, машин і механізмів; низьку трудову і технологічну дисципліну; недотримання заходів безпеки; незадовіль­не впровадження прогресивних систем пожежогасіння: відсутність належного нагляду за станом обладнання, а також через стихійні лиха.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР)

Нині у світі нараховується до 6 млн хімічних речовин; 90% з них — це органічні сполуки, більшість яких токсичні. У промисловій технології щодо токси­чних хімікатів вживається поняття «шкідлива речо­вина»; при контакті з організмом людини вона може викликати травми, отруєння, захворювання, інші від­хилення у стані здоров'я.

Цивільна оборона до групи сильнодіючих от­руйних речовин (СДОР) відносить не всі шкідливі речовини, а тільки ті, що заражають повітря в небез­печних концентраціях, здатних викликати масові ура­ження людей, тварин і рослин.

За фізичними властивостями до групи СДОР нале­жать:

тверді леткі речовини: солі синильної кислоти, гра­нозан, етилмеркурфосфат, етилмеркурхлорид, мерку­ран;

рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях під тиском: у підгрупі А — аміак, окис вуглецю; у підгрупі Б — хлор, сірчистий газ, сірководень, фосген, бромметил;

рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях без тиску: у підгрупі А — нітро- й аміносполуки ароматичного ряду, синильна кислота; у підгрупі Б — нітроакрилова кислота, нікотин, октаметил, тіофос, метафос, сірковуглець, тетраетилсвинець, дифосген, ди­хлоретан, хлорпікрин;

димучі кислоти — сірчана, азотна, соляна, плави­кова, хлорангідриди сірчаної, сірчистої та піросірчаної кислот.

Розглянемо основні характеристики найпоширені­ших сильнодіючих отруйних речовин, що знаходяться у великих кількостях на підприємствах, які їх вироб­ляють або використовують.

Хлор — газ жовто-зеленого кольору з різким ха­рактерним запахом. Малорозчинний у воді. Важчий за повітря, тому накопичується в низинах. У великих кількостях використовується для відбілювання тканин і паперової маси, знезараження питної води та ін. Перевозиться в зрідженому стані під тиском у цистер­нах і балонах. Потрапивши в атмосферу, димить.

Аміак — безбарвний газ із характерним різким запахом (нашатирний спирт). Легший за повітря. Добре розчиняється у воді. Рідкий аміак використовується як робоча речовина у холодильних машинах. Аміачна вода застосовується як добриво. Перевозиться у зрід­женому стані під тиском у цистернах і балонах. По­трапивши в атмосферу, димить.

Сірководень — безбарвний газ із неприємним запахом. Важчий за повітря. Розчиняється у воді. Його пара утворює з повітрям вибухонебезпечні суміші.

Двоокис сірки (сірчистий газ, сірчистий ангід­рид) — безбарвний газ із характерним різким запахом. Добре розчиняється у воді. У великих кількостях ви­користовується для виготовлення сірчаної кислоти, за­стосовується в паперовому і текстильному виробництві, для дезінфекції приміщень.

Акрилонітрил (нітрил акрилової кислоти) — безбарвна, легколетка, низькокипляча рідина з непри­ємним запахом. Розчиняється у воді. Пара важча за повітря. При взаємодії акрилонітрилу з повітрям утворюються вибухонебезпечні суміші. Під час горіння акрилонітрилу виділяються отруйні гази.

Синильна кислота — безбарвна, прозора, дуже летка рідина. Пара її в звичайному стані безбарвна, має своєрідний п'янкий запах (гіркого мигдалю). Добре змішується з водою.

Фосген — безбарвний газ. При температурі нижче 8°С конденсується (у безбарвну рідину). Запах нагадує запах прілих фруктів чи сіна. Фосген важчий за по­вітря. Малорозчинний у воді. Отруйна тільки пара фосгену.

Бензол — безбарвна рідина з характерним запа­хом. Його пара важча за повітря і утворює з ним вибухонебезпечні суміші.

СТИХІЙНІ ЛИХА

Стихійне лихо — це надзвичайне природне явище, що діє з великою руйнівною силою, завдає значної шкоди району, в якому відбувається, порушує нор­мальну життєдіяльність населення, знищує матеріальні цінності. Розглянемо основні види стихійних лих.

Пожежі — це стихійне поширення вогню, що вийшов з-під контролю людини. Пожежі трапляються у лісах і на торф'яниках, у житлових і виробничих приміщеннях, в енергетичних мережах і на транспорті. Пожежі завдають величезних матеріальних збитків і нерідко призводять до загибелі людей.

Повені — значні затоплення суходолу, коли вода у річках піднімається вище звичайного рівня внаслідок рясних опадів, швидкого танення снігів, утворення льодових заторів або коли вітер гонить воду з боку моря в гирла річок.

Землетруси — явища, що проходять у певних ділянках земної кори. Це одне із жахливих стихійних лих. Воно виникає зненацька. І хоча тривалість ос­новного поштовху не перевищує кількох секунд, його наслідки сягають величезних масштабів. Попередити землетрус, зупинити його чи уникнути неможливо. Люди не вміють точно передбачити його початок. На земній кулі щороку відбувається понад 100 землетрусів; вони призводять до загибелі тисяч людей і до різно­манітних руйнувань.

Селеві потоки — це стрімкий рух з гір селю — суміші води, каміння, щебеню, піску і глини; вони затоплюють, знищують усе на своєму шляху.

Зсуви відбуваються частіше по берегах річок і водоймищ. Основною причиною їх виникнення є над­лишкове насичення підземними водами глинистих по­рід до текучого стану, внаслідок чого вниз по схилах

зсовуються величезні маси грунту, а разом з ним усі споруди.

Снігові замети утворюються взимку під час сні­гопадів і можуть бути настільки великими, що набу­вають характеру стихійного лиха.

ЗБРОЯ

Хімічна зброя — це зброя масового ураження, дія якої ґрунтується на токсичних властивостях деяких хімічних речовин. До неї належать бойові отруйні речовини, засоби їх застосування і доставки до цілі.

Отруйні речовини (ОР) — хімічні сполуки, здатні ура­жати людей і тварин на великих площах, проникати в споруди, заражати місцевість і водойми. Існує така кла­сифікація отруйних речовин за характером токсичної дії:

1) нервово-паралітичної дії — зарин, зоман, Ві-Екс;

2) шкірно-наривні — іприт;

3) загальноотруйної дії — синильна кислота, хлорціан;

4) задушливі — фосген;
а) психохімічні — Бі-Зет;

б) подразнювальні — хлорацетонфенон, адамсит, Сі-Ар, Сі-Ес.

Залежно від тривалості збереження уражальної здатності отруйні речовини розподіляються на стійкі і нестійкі. Стійкі отруйні речовини зберігають

уражальну дію до кількох діб і навіть тижнів. Це –Ві-Екс, зоман, іприт. Нестійкі отруйні речовини швидко випаровуються. При бойовому застосуванні на відкритій місцевості вони зберігають уражальну дію протягом кількох десятків хвилин. Це — синильна кислота, хлор ціан, фосген.

Залежно від швидкості дії на організм і появи ознак ураження отруйні речовини ділять на швидко­діючі і повільнодіючі.

Швидкодіючі отруйні речовини не мають періоду прихованої дії. Вони уражають уже через кіль­ка хвилин (зарин, зоман, синильна кислота, хлорціан, Сі-Ес, Сі-Ар). Повільнодіючі отруйні речовини мають період прихованої дії і призводять до ураження через деякий час (Ві-Екс, іприт, фосген, Бі-Зет).

Застосовуються отруйні речовини у краплиннорід­кому стані, у вигляді газу (пари) та аерозолю (туману, диму).

Засоби доставки отруйних речовин — це ракети, авіабомби, артилерійські снаряди і міни, хімічні фу­гаси, а також виливні авіаційні прилади (ВАЛ).

Звичайні хімічні боєприпаси споряджаються однією готовою отруйною речовиною, добутою в стаціонарних заводських установках. На відміну від них бінарні боєприпаси споряджаються двома ізольованими (звідси і термін) нетоксичними або малотоксичними вихідними компонентами. Під час польоту хімічного бінарного боєприпасу до цілі вихідні компоненти змішуються і вступають між собою в хімічну реакцію з утворенням високотоксичних отруйних речовин, наприклад зарину. Компоненти для отримання відповідної отруйної речо­вини можуть бути системою «рідина — рідина» або «рідина — тверде тіло». Всі ці системи включають також хімічні добавки. Використовуються каталізато­ри, що прискорюють швидкість хімічної реакції, та стабілізатори, які забезпечують стійкість вихідних ком­понентів та одержаних отруйних речовин. Засоби до­ставки такі самі, як і для звичайних отруйних речовин.

Бактеріологічною (біологічною) зброєю називають спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами доставки, споряджені біологічними засобами. Вона при­значена для масового знищення живої сили, сільсько­господарських тварин і посівів, а також псування де­яких видів військових матеріалів і спорядження. Ос­нову біологічної зброї становлять біологічні засоби — хвороботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикет­сії, грибки) і вироблювані деякими бактеріями отрути (токсини).

Як біологічні боєприпаси можуть використовува­тись авіаційні бомби, касети, контейнери, розпилю­вальні прилади, боєприпаси реактивної артилерії, бо­йові частини ракет, портативні прилади (генератори аерозолей, розпилювальні пенали і т,п) для диверсій­ного використання біологічних засобів.

Розрізняють такі види біологічних засобів:

з класу бактерій — збудники чуми, сибірської ви­разки, сапу, туляремії, холери, меліоідозу та ін.;

з класу вірусів — збудники жовтої пропасниці, натуральної віспи, різних видів енцефалітів, пропас­ниці Денге та ін.;

з класу рикетсій — збудники висипного тифу, пля­мистої пропасниці Скелястих гір, пропасниці цицига-муші та ін.;

з класу грибків — збудники бластомікозу, кокци-діоідомікозу, гістоплазмозу та ін.

Для ураження сільськогосподарських тварин мо­жуть використовуватися збудники таких захворювань, як чума великої рогатої худоби і свиней, а також збудники деяких захворювань, небезпечних для люди­ни, наприклад сибірська виразка, сап, меліоідоз.

Для ураження сільськогосподарських рослин мож­ливе використання збудників іржі злаків, картопляної гнилі, грибкового захворювання рису та інших рослин, а також комах-шкідників (колорадський жук, саранча, гессенська муха).

До звичайних засобів ураження відносять різного виду осколкові боєприпаси та запалювальну зброю.

Осколкові боєприпаси призначені головним чином для ураження людей. Найефективніші боєпри­паси цього типу — кулькові бомби. Особливістю таких боєприпасів є величезна кількість (від кількох сотень до кількох тисяч) осколків масою від часток грама до кількох грамів. Кулькові протипіхотні бомби можуть бути розміром від тенісного до футбольного м'яча і містити до 6 тис. металевих або пластмасових кульок діаметром 5—6 мм. Радіус ураження такої бомби за­лежно від калібру — від І,б до 15 м. Кулькові бомби скидають з літаків у спеціальних упаковках (касетах), що містять 96—640 бомб. Від дії виштовхувального заряду касета над землею руйнується, кулькові бомби розлітаються і вибухають на площі до 250 тис. м2. Оснащуються вони різними підривачами — інерційни­ми, натискної, натяжної або уповільненої дії. Напри­клад, коли з касети розсіюють протипіхотні міни, то кожна міна при ударі об землю викидає дротики-ву-сики. Якщо до них доторкнутися, то міна під­літає на висоту людського зросту і вибухає у повітрі. Такі боєприпаси завдають багато поранень (ефект граду).

Запалювальна зброя призначена для ураження живої сили, знищення населених пунктів, промислових об'єктів, лісових масивів. Основу запалювальних боє­припасів становлять запалювальні речовини і суміші. їх підрозділяють на такі групи:

запалювальні суміші на основі нафтопродуктів (на­палми);

металізовані запалювальні суміші (пірогелі);

терміт і термітні сполуки;

звичайний або пластифікований фосфор.

Основу запалювальних боєприпасів різних типів становлять авіаційні запалювальні бомби і баки, а також касети, заправлені запалювальними бомбами, та вогневі фугаси.

Боєприпас об'ємного вибуху, або «вакуумна бом­ба» — авіаційна касета, наповнена рідким окисом ети­лену. Під час вибуху утворюється аерозольна хмара діаметром до 15 м. Вона переміщується з киснем повітря і підривається у кількох місцях спеціальними детонаторами. У зоні детонації за кілька десятків мі-кросекунд розвивається температура 2500—3000 °С. У момент вибуху всередині хмари з паливно-повітряної суміші утворюється відносна порожнеча. Головним ура-жальним чинником боєприпасу об'ємного вибуху є ударна хвиля. Ці боєприпаси за своєю потужністю займають проміжне становище між ядерними і фуга­сними боєприпасами. Надлишковий тиск у фронті удар­ної хвилі на відстані 100 м від центра вибуху може досягти 100 кПа (1 кгс/см2).

Ядерною називається зброя, енергія для вражаль-ної дії якої виділяється при ядерних реакціях поділу або синтезу. Засобами доставки ядерних і термоядерних боєприпасів є: головні частини ракет, авіаційні ядерні бомби та артилерійські снаряди. Ядерна зброя при­значена для масового ураження людей, знищення або руйнування адміністративних і промислових центрів, різних об'єктів, споруд, техніки.

Уражальна дія ядерного вибуху залежить від по­тужності боєприпасу, виду вибуху (наземний, підзем­ний, повітряний, підводний, висотний), типу ядерного заряду. Потужність ядерного боєприпасу характеризу­ється тротиловим еквівалентом, тобто масою тротилу, енергія вибуху якого еквівалентна енергії вибуху да­ного ядерного боєприпасу, і вимірюється у тоннах. За потужністю ядерні боєприпаси розподіляються на понадмалі (менше 1 тис. т), малі (1—10 тис. т), середні (10—100 тис. т), великі (100 тис. т — 1 млн т) і понадвеликі (більше 1 млн т).

Уражальні чинники ядерного вибуху — це ударна хвиля, світлове випромінювання і проникаюча радіація.

Ударна хвиля — це поширення стиснутого повітря в усі боки від центра вибуху з надзвуковою швидкістю. Вражальна дія ударної хвилі характеризується величиною надлишкового тиску. Надлишковий, тиск — це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі і нормальним атмосферним тиском перед фронтом хвилі. Одиниця надлишкового тиску і швидкісного натиску по­вітря у Системі вимірювань (СВ) — паскаль (Па), поза­системна одиниця — кілограм-сила на. квадратний сан­тиметр (кгс/см2). Один кгс/см2 дорівнює 100 кПа.

Світлове випромінювання — це потік променевої енергії, що включає фіолетові, видимі та інфрачервоні промені. Джерелом світлового випромінювання є місце вибуху, що світиться. Тривалість світлового випромі­нювання — 10—12 секунд.

Проникаюча радіація — потік гамма-випроміню­вання і нейтронів, що випускаються із зони і хмари ядерного вибуху. Час дії проникаючої радіації — 15— 20 с, а потім хмара піднімається на висоту 2—3 км, де гамма-нейтронне випромінювання поглинається то­вщею повітря і практично не досягає поверхні землі.

Доза випромінювання — це кількість енергії іоні­зуючих випромінювань, поглинутих одиницею маси опромінюваного середовища. Розрізняють експозицій­ну, поглинуту та еквівалентну дозу випромінювання.

Експозиційна доза — це доза випромінювання у повітрі. Вона характеризує потенційну небезпеку іоні­зуючих випромінювань при загальному і рівномірному опроміненні тіла людини. У СВ експозиційна доза ви­мірюється у кулонах на 1 кілограм (кл/кг). Позасис­темною одиницею експозиційної дози випромінювання є рентген (Р). Один рентген дорівнює 2,5810~4 кл/кг. Рентген — це доза гамма-випромінювання, під впли­вом якої в 1 см3 сухого повітря за нормальних умов (температура 0°С, тиск 760 мм рт.ст.) утворюються іони, що несуть одну електростатичну одиницю кіль­кості електрики кожного знака. Доза в один рентген дорівнює 2,08-Ю9 пар іонів в 1 см8 повітря.

Впливу радіоактивного зараження може зазнавати не тільки район, що прилягає до місця вибуху, а й місцевість, віддалена на десятки і сотні кілометрів. При цьому на великих площах протягом тривалого часу існує зараження, що становить загрозу для людей і тварин. На радіоактивно забрудненій місцевості дже­релами радіоактивного забруднення є: осколки (про­дукти) поділу ядерної речовини; радіоактивність, що виникає у ґрунті та інших матеріалах; нерозділена частина ядерного заряду. Під час вибуху ядерного боєприпасу радіоактивні продукти піднімаються разом із хмарою вибуху, змішуються з частинками ґрунту, під дією висотних вітрів переміщуються на великі відстані, випадають, заражаючи місцевість, і утворю­ють так званий слід радіоактивної хмари. Слід радіо­активної хмари має форму еліпса й умовно ділиться на чотири зони зараження: помірного (А), сильного (Б), небезпечного (В) і надзвичайно небезпечного (Г)

На схемах і картах зовнішні кордони зон радіоак­тивного забруднення наносяться різними кольорами: А — синім, Б — зеленим, В — коричневим, Г — чорним.

Електромагнітний імпульс (ЕМІ) — це потужне електромагнітне поле, що виникає під час ядерного вибуху й існує короткий час. Уражальна дія ЕМІ обумовлена виникненням електричних напруг і струмів великої величини у дротах і кабелях повітряних ліній зв'язку, сигналізації, електропередач, в антенах радіо­станцій.

ІІейтроннл зброя — це різновид ядерної зброї; її основним уражальним чинником є проникаюча радіа­ція. Боєприпаси з потужним виходом нейтронного по­току у складі проникаючої радіації прийнято називати нейтронними. До заряду нейтронного боєприпасу, крім атомного запалу, входять важкі ізотопи водню — дей­терій і тритій. Коли підривають атомний запал, роз­виваються високий тиск і висока температура, що створює умови, необхідні для протікання термоядерних реакцій синтезу дейтерію і тритію. Основна частка енергії, що вивільняється під час реакції, передається нейтронам, які виходять назовні у вигляді смертоносної радіації.

Уражальні чинники нейтронного боєприпасу з енер­гетичним співвідношенням основного та ініційованого зарядів 50:50% наводяться в таблиці 12.

РОЗПОДІЛ ЕНЕРГІЇ ЗА УРАЖАЛЬНИМИ ЧИННИКАМИ

Уражальні чинники	Нейтронний боєприпас, %	Звичайний ядерний боєприпас, %
1. Ударна хвиля
2. Світлове випроміню­вання
3. Проникаюча радіація	ЗО
4. Радіоактивне зара­ження

За вражальною дією иа людей вибух нейтронного боєприпасу потужністю 1 кт (кілотонна) еквівалентний вибуху сучасного тактичного атомного боєприпасу по­тужністю 10—12 кт.

24. Характеристика осередків ураження, що винижають внаслідок аварій (катастроф), стихійних лих і застосування сучасних засобів ураження

Осередки ураження на підприємствах з вибухо- і пожежонебезпечною технологією виникають внаслідок витоку газоподібних або зріджених вуглеводневих про­дуктів, при перемішуванні яких з повітрям утворю­ються вибухо- і пожежонебезпечні суміші таких газів, як пропілен, метан, пропан, бутан, етилен, бутилен та інші, що призводить до руйнування і пошкодження приміщень, споруд, технологічних установок, містко­стей, трубопроводів. Вибух або згорання відбувається при певному вмісті газу в повітрі. Під час вибуху газоповітряної суміші утворюється ударна хвиля, по­дібна до ударної хвилі при вибуху фугасних боєпри­пасів. За надлишкового тиску 20—40 кПа незахищені люди можуть дістати легкі ушкодження (удари, кон­тузії). Дія ударної хвилі з надлишковим тиском 40— 60 кПа призводить до уражень середньої важкості (не­притомність, ушкодження органів слуху, сильні вивихи кінцівок, кровотеча з носа і з вух). Важкі травми виникають за надмірного тиску понад 60 кПа і ха­рактеризуються сильними контузіями усього організму, переломами кінцівок, ураженням внутрішніх органів.

Із численних осередків уражень, що виникають під час стихійних лих, найзначнішими за масштабами наслідків є ті, що утворюються при землетрусах і повенях.

Осередком ураження при землетрусі називається територія, в межах якої сталися руйнування споруд та інших об'єктів, поранення і загибель людей і тварин, пошкодження сільськогосподарських угідь. Осередки масового ураження виникають під час землетрусу, ін­тенсивність якого за шкалою Ріхтера становить 7—8 балів і вище. Осередки ураження при землетрусах за характером руйнування можна порівняти з осередком ядерного ураження.

Осередком ураження при повенях називається те­риторія, в межах якої сталися затоплення місцевості, руйнування споруд та інших об'єктів, поранення і загибель людей і тварин, знищення врожаю сільсько­господарських культур, псування сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо. Масштаби повеней залежать від висоти води та тривалості її стояння на небезпечному рівні, від площ затоплення, пори року. Осередок хімічного ураження може виникнути під час землетрусу, якщо він призвів до руйнування місткостей, у яких зберігаються СДОР, або при виробничій аварії з викидом СДОР. При цьому утворюється заражена хмара; її називають первинною. Вторинна хмара складається з пари СДОР. Отже, розрізняють первинне і вторинне хі­мічне зараження.

Токсодоза — кількісна характеристика токсичності СДОР (ОР), що відповідає певному ефекту ураження. При інгаляційних ураженнях вона дорівнює Ссері, де Ссер — середня концентрація СДОР (ОР) у повітрі (мг/л); і — час перебування людини на зараженому повітрі (хв). Знаючи середню концентрацію СДОР в осередку ураження і час перебування там людей без засобів захисту, можна розрахувати, яку вони дістануть токсодозу.

Факт застосування хімічної зброї можна встановити за такими ознаками:

поява у місцях вибухів авіабомб або снарядів ха­рактерної, іноді забарвленої хмари;

маслянисті краплі, плями і мазки у вирвах від авіаційних бомб і снарядів або біля вирв; поява мас­лянистої райдужної плівки на поверхні води;

в'янення рослинності, пожовтіння або побуріння листя; темні смути, що тягнуться за літаком, осідаючи на землю.

ВПЛИВ ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН (ОР) НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

Нервово-паралітичні ОР викликають головний біль, загальну слабкість, міоа (різке звуження зіниць), при важчому ураженні — судоми, запаморочення.

Шкірно-наривні ОР уражають шкірне покриття, органи дихання, очі, а потрапивши в організм з водою і їжею,— органи травлення, що призводить до загаль­ного отруєння організму. При попаданні крапель на шкіру через 2—6 год з'являються почервоніння, потім пухирці, а через 2—3 доби — вирааки.

При вдиханні загальноотруйних речовин відчува­ється: запах гіркого мигдалю, металевий присмак, оні­міння кінчика язика, запаморочення, тривожність, жар у роті, поколювання навколо очей.

Задушливі ОР спричинюють: кашель, стиснення у грудях, запаморочення, болі в серці, нудоту, блювоту. Згодом ці явища минають і настає стан уявного бла­гополуччя (прихований період). Після нього з'явля­ються задуха, головний біль, кисневе голодання, сер­цева слабкість, підвищення температури тіла до 38—39°. Психохімічні ОР викликають сухість у роті, при­ливання крові до шкіри, прискорене серцебиття, погіршення зору, головний біль, запаморочення психічний розлад (порушення свідомості, мислення, галюцинації, марення). ОР подразнювальної дії викликають жар роті, горлі та очах, сильне сльозовиділення, утруднення дихання.

БАКТЕРІОЛОГІЧНЕ ЗАРАЖЕННЯ

Застосування бактеріологічної зброї призводить до масових інфекційних захворювань, небезпечних для людини (табл. 14).

ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Хвороби	Шляхи передачі інфекції	Прихова­ний пе­ріод, діб	Трива­лість ут­рати пра­цездат­ності, діб
Чума	Повітряно-краплинний контакт з легеневими хворими; через укуси бліх, від хворих гризунів		7-14
Сибірська виразка	Контакт із хворими тваринами, їх шерстю, шкурами; вживання зараженого м'яса, вдихання інфікованого пилу	2—3	7—14
Сап	Те саме		20—30
Туляремія	Вдихання пилу, інфікованого збудниками; контакт із хворими гризунами; вживання інфікова­ної води	3—в	40—60
Холера	Вживання зараженої води та їжі		6—ЗО
Жовта лихоманка	Через укуси комарів, від хворих тварин і людей	4—в	10—14
Натуральна віспа	Повітряно-краплинний контакт; через інфіковані предмети		12—24
Плямиста лихоманка Скелястих гір	Через укуси кліщів-переносників (від хворих гризунів)	4—8	90—180
Ботулізм	Вживання їжі, що містить токсини	0,6-1,6	40—80

ВПЛИВ НА ЛЮДЕЙ І БУДІВЛІ УРАЖАЛЬНИХ ЧИННИКІВ ЯДЕРНОГО ВИБУХУ

Ураження, що виникають під дією ударної хвилі від ядерного вибуху, діляться на легкі, середні, важкі і надто важкі (смертельні).

Легкі ураження виникають при надлишковому ти­ску у фронті ударної хвилі 20—40 кПа і характери­зуються легкою контузією, тимчасовою втратою слуху, легкими ушкодженнями та вивихами.

Середні ураження виникають при надлишковому ти­ску 40—60 кПа і характеризуються травмами мозку з непритомністю, пошкодженням органів слуху, кровоте­чами з носа та вух, переломами і вивихами кінцівок.

Важкі і надто важкі ураження виникають при надлишкових тисках відповідно 60—100 кПа та понад 100 кПа і супроводжуються травмами мозку з довго­тривалою непритомністю, пошкодженням внутрішніх органів, тяжкими переломами кінцівок. Побічний вплив ударної хвилі виявляється в ураженні людей уламками будівель, камінням, деревами, битим склом та іншими предметами.

Світлове випромінювання, впливаючи на людей, викликає опіки ділянок тіла, очей, тимчасову втрату зору. Залежно від значення світлового імпульсу роз­різняють опіки шкіри чотирьох ступенів: перший ступінь — почервоніння, припухлість і набрякання шкіри; другий ступінь — утворення пухирів; тре­тій ступінь — омертвіння шкіри й утворення ви­разок; четвертий ступінь — омертвіння не тільки шкіри, а й шарів тканин, обвуглення.

Проникаюча радіація, поширюючись у середовищі, іонізує її атоми, а при проходженні через живу тканину іонізує атоми і молекули, що входять до складу клітин (табл. 16). Це призводить до порушення нормального обміну речовин, зміни характеру життєдіяльності клі­тин, окремих органів і систем організму. Внаслідок такого впливу виникає променева хвороба. За ступенем важкості променеві хвороби ділять на чотири групи.

Променева хвороба І ступеня (легка група) виникає при сумарній дозі 100—200 рад. Прихований період триває 3—5 тижнів, після чого з'являються загальна слабкість, нудота, запаморочення, підвищення температури. Після одужання працездатність, як пра­вило, зберігається.

Променева хвороба II ступеня (середня гру­па) виникає при сумарній дозі 200—400 рад. Протягом перших 2—3 діб спостерігається первинна реакція ор­ганізму (нудота і блювання). Потім триває прихований період (15—20 діб). Ознаки захворювання виявляються яскравіше. Одужання за умови активного лікування настає через 2—3 місяці.

Променева хвороба III ступеня (важка гру­па) виникає при дозі 400—600 рад. Первинна реакція різко виражена. Прихований період — 5—10 діб. Хво­роба проходить інтенсивно і важко. У сприятливому випадку одужання може настати через 3—6 місяців.

Променева хвороба IV ступеня (надто важка група) виникає при дозі понад 600 рад. У більшості випадків закінчується смертю.

Осередком ядерного ураження називається терито­рія, що зазнала безпосереднього впливу вражальних чинників ядерного вибуху. Осередки ядерного уражен­ня умовно поділяють на зони з приблизно однаковими за характером руйнуваннями. Це — зона повних руй­нувань, зона великих руйнувань, зона середніх руй­нувань, зона слабких руйнувань.