рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Лекція 15-16

Лекція 15-16 - раздел История, Лекція 1 ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Захист Населення У Надзвичайних Ситуаціях 25. Прилади Радіаційної...

ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

25. Прилади радіаційної, хімічної розвідки і дозиметричного контролю

Для організації захисту населення від уражальної дії зброї масового знищення, зокрема від радіоактив­ного і хімічного зараження, проводяться вимірювання стану навколишнього середовища за допомогою спеці­альних приладів.

ВІЙСЬКОВИЙ ПРИЛАД ХІМІЧНОЇ РОЗВІДКИ

Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) слу­жить для визначення у повітрі, на місцевості, на техніці наявності отруйних речовин: зарину, зоману, іприту, фосгену, дифосгену, синильної кислоти, хлор-ціану, а також парів V-газів у повітрі (мал. 271).

Принцип визначення наявності і типу ОР полягає у примусовому, за допомогою всмоктувального насоса, прокачуванні крізь індикаторні трубки повітря. Зміна кольору наповнювача індикаторних трубок свідчить про наявність, приблизну концентрацію і групу ОР.

Індикаторні трубки (мал. 272) бувають трьох видів: із червоним кільцем і червоною крапкою для визна­чення ОР типу зарин, зоман, У-гази; з трьома зеленими кільцями для визначення ОР типу фосген, дифосген, синильна кислота, хлорціан; із жовтим кільцем — для визначення ОР типу іприт.

Для визначення отруйних речовин у повітрі по­трібно: відкрити кришку приладу, відсунути засувку і вийняти насос. З касети вийняти дві трубки з чер­воним кільцем і червоною крапкою, надрізати їх кінці й розкрити. Ампуловідкривачем з маркіровкою, що відповідає маркіровці індикаторних трубок, розбити верхні ампули трубок, взяти їх за маркіровані кінці й енергійно струснути 2—3 рази. Встановити дослідну трубку немаркірованим кінцем у гніздо насоса і на­качати повітря (5—6 качань). Контрольну трубку по­містити у гніздо в корпусі приладу. Потім розбити нижні ампули обох трубок, струснути і спостерігати за зміною забарвлення наповнювача. Якщо червоний колір наповнювача у дослідній трубці зберігається, а в контрольній пожовтів, то це означає наявність ОР Одночасне пожовтіння наповнювача в обох трубках — відсутність ОР в небезпечних концентраціях. Визначення цих ОР у безпечних концентраціях проводять так само, але роблять 50—60 накачувань і нижні ампули розбивають через 2—3 хв.

Незалежно від того, що покаже трубка з червоним кільцем і червоною крапкою, слід продовжити визна­чення ОР за допомогою трубок, що залишилися: спо­чатку з трьома зеленими кільцями, потім з одним жовтим кільцем.

Відкрити індикаторну трубку з трьома зеленими кільцями, розбити ампулу, енергійно струснути її, вста­вити у гніздо насоса і зробити 10—15 качань. Вийняти трубку з гнізда і порівняти забарвлення наповнювачів з кольоровим еталоном на лицьовому боці касети. Визначити наявність у повітрі парів іприту за допо­могою індикаторної трубки із жовтим кільцем. Від­крити трубку, вставити у гніздо насоса і зробити 60 качань. Спостерігати зміну забарвлення наповню­вача через 1 хв; порівняти його зі зразком на касеті.

Для обстеження повітря за допомогою індикаторних трубок із червоним кільцем і червоною крапкою при низьких температурах (+5° С і нижче) потрібно підго­тувати грілку до роботи: вставити до упору в цен­тральне гніздо грілки патрон, ударом руки по головці ампуловідкривача розбити ампулу, що у патроні, за­нурити ампуловідкривач до кінця і не виймати його з патрона до припинення виділення пари; вставити дві трубки у бічні гнізда грілки, після відтавання ампул трубки негайно вийняти і помістити в штатив; відкрити трубки, розбити верхні ампули, енергійно 2—3 рази струснути і прокачати повітря через дослідну трубку.

Контрольну трубку тримати у штативі і виконати такі дії: підігріти обидві трубки у грілці протягом 1 хв, після чого розбити нижні ампули дослідної і контрольної трубок і струснути їх одночасно; спосте­рігати за змінами забарвлення наповнювача трубок.

У концентраціях, що не викликають небезпеки, порядок роботи з трубками такий самий: після всмок­тування повітря витримати трубки протягом 2—3 хв, у грілці — 1 хв, поза грілкою (у штативі) — 1—2 хв.

Слід пам'ятати, що перегрівання трубки призводить до її псування.

Насадкою до насоса визначають ОР в диму, на грунті, в озброєнні, на бойовій техніці, обмундируванні та інших предметах, а також у сипучих продуктах.

Догляд і зберігання приладу здійснюється згідно з інструкцією щодо його експлуатації.

РАДІОАКТИВНІ ВИПРОМІНЮВАННЯ І МЕТОДИ ЇХ ВИМІРЮВАННЯ

Під час вибуху ядерного боєприпасу утворюється велика кількість радіоактивних речовин, ядра атомів яких здатні розпадатись і перетворюватись у ядра інших елементів, випускаючи при цьому невидимі ви­промінювання. Вони уражають місцевість і людей, а також будівлі й різні предмети. Випромінювання ра­діоактивних речовин можуть бути трьох видів: гамма, бета, альфа.

Гамма-випромінювання — це електромагнітні хви­лі, аналогічні рентгенівським променям. Поширюються у повітрі зі швидкістю 300 000 км/с. Здатні проникати через товщу різноманітних матеріалів. Становлять ос­новну небезпеку для людей, бо іонізують клітини ор­ганізму.

Бета-випромінювання — це потік електронів, які називаються бета-частинками. Швидкість їх руху може досягати в деяких випадках швидкості світла. Прони­каюча здатність їх менша за гамма-випромінювання, але іонізуюча дія в сотні разів більша.

Альфа-випромінювання — це потік ядер атомів ге­лію, які називаються альфа-частинками. В них дуже висока іонізуюча дія. Область розповсюдження альфа-частинок у повітрі сягає всього 10 см, а в твердих та рідких тілах — ще менше. Одяг, засоби індивідуаль­ного захисту повністю затримують альфа-частинки. Внаслідок високої іонізуючої дії альфа-частинки дуже небезпечні у разі проникнення всередину організму.

Нейтрони утворюються тільки в зоні ядерного ви­буху, їх іонізуюче випромінювання не має ні кольору, ні запаху,— людина їх не відчуває.

Основні методи виявлення і вимірювання іонізую­чих випромінювань — фотографічний, хімічний, сцин­тиляційний та іонізаційний.

Фотографічний метод засновано на впливі іо­нізуючих випромінювань на світлочутливий шар фо­топлівки, щільність потемніння якої пропорційна дозі опромінення.

Хімічний метод ґрунтується на здатності іоні­зуючих випромінювань спричинювати хімічні зміни деяких речовин, що супроводжуються появою нового забарвлення розчину цих речовин.

Сцинтиляційний метод використовує явище світіння (сцинтиляції) деяких речовин під впли­вом іонізуючих випромінювань. Кількість спалахів про­порційна інтенсивності випромінювання,

Іонізаційний метод використовує явище іоні­зації атомів речовин під впливом іонізуючого випро­мінювання, внаслідок якого електрично нейтральні атоми розпадаються й утворюють іони. Якщо в опро­мінювану речовину помістити електроди і подати до них напругу від джерела постійного струму, то виникає іонний струм, сила якого пропорційна інтенсивності випромінювання. Цей метод є основним, і його нині використовують в усіх дозиметричних приладах.

ПРИНЦИПИ ДІЇ ДОЗИМЕТРИЧНИХ ПРИЛАДІВ

Прилади, призначені для виявлення і вимірювання радіоактивних випромінювань, називаються дозиметричнити (мал. 273). їх основними елементами є прий­мальний пристрій (1), підсилювач іонізаційного стру­му (2), вимірювальний прилад (3), перетворювач стру-МУ (4), джерело живлення (5).

Приймальний пристрій складається з іонізаційної камери і газорозрядного лічильника.

Іонізаційна камера — це заповнений повітрям замкнутий простір з двома ізольованими один від од­ного електродами, корпус камери вкрито зсередини шаром струмопровідної речовини. Цей шар разом з осердям є позитивним електродом камери, а негатив­ним — металеве кільце, вихід з якого — через ізо­лятор. До електродів працюючої камери надходить напруга від джерела постійного струму, тому між її електродами виникає електричне поле. Під дією іоні­зуючих випромінювань деякі молекули повітря втра­чають електрони і стають позитивно зарядженими іо­нами. Іони й електрони під впливом електричного поля переміщуються, і в ланцюгу камери виникає іонізуючий струм (мал. 274). Величина цього струму пропорційна величині радіоактивного випромінювання.

Газорозрядний лічильник — це порожнистий ме­талевий циліндр, що служить катодом; його заповнено сумішшю інертних газів з невеликою кількістю гало­генів. Анодом є металева нитка, натягнена всередині циліндра і з'єднана з позитивним полюсом джерела живлення. Виводи анода і катода зроблені через ізо­лятори, розташовані у торцях корпуса лічильника. На відміну від іонізаційних камер газорозрядні лічильники працюють у режимі ударної іонізації (мал. 275). Іоні­зуючі випромінювання, потрапивши у лічильник, ут­ворюють у ньому первинні електрони і позитивні іони; електрони під дією електричного поля переміщуються до анода лічильника і, здобувши кінетичну енергію, самі вибивають електрони з атомів газового середовища. Це явище й називається ударною іонізацією. Вибиті вторинні електрони також розганяються і разом з первинними підсилюють ударну іонізацію. Якщо у лічильник потрапляє хоча б одна частка іонізуючого випромінювання, це викликає утворення лавини віль­них електронів, і до анода лічильника прямує багато електронів. Інертні гази створюють у корпусі газороз­рядного лічильника умови для виникнення ударної іонізації, розряджання забезпечує швидке набування електронами необхідної кінетичної енергії.

Вимірювач потужності дози (рентгенметр) ДП-5В (мал. 276) призначається для вимірювання рівнів гам-ма-радіації і радіоактивної зараженості різноманітних предметів гамма-випромінюванням. Потужність експо­зиційної дози гамма-випромінювання визначається у мілірентгенах (або рентгенах) на 1 год для тієї точки простору, де знаходиться блок детектування приладу. Крім того, приладом ДП-5В можна виміряти і рівень бета-випромінювання.

Діапазон змін по гамма-випромінюванню — від 0,06 мР/год до 200 Р/год. Прилад має шість піддіа-пазонів вимірювань.

При вимірюванні потужностей гамма-випроміню­вання й сумарного бета- і гамма-випромінювання в межах від 0,05 до 500 мР/год відлік ведеться за верхньою шкалою (0—5) з наступним множенням на відповідний коефіцієнт піддіапазону, а відлік величини потужностей доз від 5 до 200 Р/год — за нижньою шкалою (5—200). На 2—6 піддіапазонах прилад має звукову індикацію через головні телефони. Похибка вимірювань становить ±30% від вимірюваної величи­ни. Справність приладу перевіряється контрольним бе-та-препаратом, прикріпленим в заглибленні на екрані блока детектування. Живлення приладу здійснюється від трьох елементів типу 1,6 ПМЦ-х-1,05, два з яких використовуються для живлення схеми приладу, а тре­тій — для освітлення шкали. Передбачено живлення від зовнішніх джерел постійного струму напругою 12 або 24 В; при цьому використовується розподілювач напруги.

Підготовка приладу до роботи. Вийняти прилад із футляра, здійснити зовнішній огляд, вста­новити джерело живлення, додержуючи полярності, перемикач піддіапазонів установити навпроти чор­ного трикутника (контроль режиму). Стрілка приладу має бути у режимному секторі (якщо це не так, то треба поміняти місцями джерела живлення). Пере­вірити справність приладу від бета-препарату, для чого поворотний екран зонда поставити у положення «К», підключити головні телефони і поступово пе­реводити ручку перемикача піддіапазонів в усі по­ложення від хЮОО до хОД. Показання приладу на піддіапазоні хЮ звірити із записом у формулярі. Якщо вони не виходять за межі допустимої похибки, приладом можна користуватися. Екран зонда вста­новити у положення «Г», ручку перемикача підді­апазонів — проти чорного трикутника, приєднати штангу. Прилад готовий до роботи.

Для вимірювання гамма-радіації на місцевості екран зонда встановлюється у положення «Г» Зонд — на витягнутій у бік руці на висоті близько 1 м від поверхні землі. Вимірювання проводиться послідовно на всіх піддіапазонах, почи­наючи з першого.

Визначення гамма-зараження об'єктів проводиться, як правило, на незараженій місцевості. При вимірю­ванні зонд розміщують на відстані 1—1,5 см від по­верхні об'єкта .

 

КОМПЛЕКТ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ДОЗИМЕТРІВ ДП-22В (ДП-24)

Комплект вимірювачів дози радіації (дозиметрів) ДП-22В (ДП-24) призначається для вимірювання інди­відуальних експозиційних доз гамма-випромінювання за допомогою кишенькових прямопоказуючих дозиме­трів ДКП-50А. До комплекту ДП-22В (ДП-24) входять 60 (6) індивідуальних дозиметрів ДКП-50А, зарядний пристрій ЗД-5, ящик і технічна документація (мал. 280).

Дозиметр ДКП-50А (мал. 281) забезпечує вимірю­вання індивідуальних доз гамма-випромінювання в ді­апазоні від 2 до 50 Р при потужності експозиційної дози від 0,5 до 200 Р/год. Похибка вимірювання ста­новить ±10 %. Принцип дії подібний до принципу дії електроскопа. Основна частина дозиметра — малога­баритна іонізаційна камера з «повітроеквівалентними» стінками, до яких підключено конденсатор з електро­скопом. Під впливом гамма-випромінювання у робочо­му відділенні камери виникає іонізаційний струм, що зменшує потенціал конденсатора і камери. Зменшення потенціалу пропорційне експозиційній дозі опромінен­ня. Відхилення рухомої системи електроскопа — пла­тинової нитки — вимірюється відрахунковим мікро­скопом зі шкалою, відградуйованою у рентгенах.

Зарядний пристрій забезпечує плавну зміну напруги для зарядки конденсатора — від 180 до 250 В. Жи­влення здійснюється від двох елементів 1,6 ПМЦ-У-8.

Для приведення дозиметра у робочий стан потрібно: відгвинтити захисну оправу дозиметра і ковпачок за­рядного гнізда ЗД-5; повернути ручку регулятора на­пруги ЗД-5 проти годинникової стрілки до упору, вста­новити дозиметр у зарядне гніздо; натиснути на дози­метр і, спостерігаючи в окуляр, плавним обертом ручки регулятора напруги за годинниковою стрілкою встано­вити зображення нитки на «0» шкали. Вийняти до­зиметр із зарядного гнізда, закрутити захисну оправу. Під час встановлення візирної нитки на «0» стежити, щоб нитка рухалась справа наліво. Якщо нитка пере­міщується зліва направо, то треба відгвинтити фасонну гайку дозиметра, повернути окуляр зі шкалою і загвинтити гайку.

Дозу іонізуючого випромінювання вимі­рюють за шкалою дози­метра, спостерігаючи через окуляр крізь сві­тло, що проходить.

Комплект індивіду­альних дозиметрів ІД-1 (мал. 282) служить для вимірювання поглину­тих доз гамма-нейтрон-ного випромінювання у межах від 2 до 500 рад при потужності дози від 10 до 360 000 рад/год. Ціна поділки на шкалі дозиметра — 20 рад (мал. 283). Довиметр перезаряд­жається від зарядного пристрою ЗД-6.

ПОСТ РАДІАЦІЙНОГО І ХІМІЧНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Для спостереження за радіаційним і хімічним ста­ном на кожному об'єкті народного господарства ство­рюються пости радіаційного і хімічного спостереження (РХС). Вони є основними джерелами інформації про обстановку для начальників цивільної оборони, об'єктів та начальників штабів. Завдання поста РХС ставить начальник штабу об'єкта народного господарства, а начальник поста організовує його виконання: доводить завдання до відома підлеглих, визначає порядок об­ладнання поста, перевіряє справність приладів, орга­нізовує зв'язок з пунктом управління об'єкта, встано­влює порядок спостереження і керує діями спостері­гачів.

Пост складається з трьох чоловік. Це — начальник поста, розвідник-дозиметрист і розвідник-хімік. Основ­ні завдання поста (мал. 284): визначення місця та інших параметрів ядерного вибуху; визначення радіо­активного, хімічного і бактеріологічного зараження; фіксація годин початку і закінчення випадання радіо­активних речовин і напряму руху радіоактивної хмари чи хмари зі СДОР; подача сигналів оповіщення; визначення типу ОР, СДОР; уточнення концентрації ОР, СДОР, рівня радіації; метеорологічні спостере­ження.

На посту мають бути: фільтрувальні протигази, засоби медичного захисту (ІПП-8, АІ-2), засоби захисту шкіри, прилади радіаційної та хімічної розвідки і дозиметричного контролю опромінення, а також жур­нал спостережень, компас, годинник, схема орієнтирів, таблиця сигналів оповіщення, бінокль, засоби подачі сигналів і зв'язку.

Для захисту особового складу поста обладнується найпростіше укриття — перекрита щілина або спеці­альна захисна споруда із залізобетонних елементів (мал. 285).

Постійне спостереження веде черговий спостерігач. Решта особового складу перебуває в укритті у готовності до виконання завдання.

Начальник поста зобов'язаний: вивчити район спо­стереження, уточнити порядок підтримання зв'язку і доповідей про результати спостережень та їх черговість; скласти схему орієнтирів і поставити завдання спос­терігачам; перевірити справність засобів зв'язку і доповісти про початок спостереження; робити записи у журналі про результати спостережень.

Черговий спостерігач повинен: вести безперервне спостереження у визначеному районі (секторі), прово­дити метеорологічні спостереження, періодично вклю­чати прилади і стежити за їх показаннями.

26. Оповіщення населення в надзвичайних ситуаціях у мирний і воєнний час

З-поміж комплексу заходів щодо захисту населення під час надзвичайних ситуацій важливе місце належить організації своєчасного оповіщення. Це — завдання органів цивільної оборони.

Завивання сирени, переривчасті гудки підприємств і сигнали транспортних засобів означають попереджуваль­ний сигнал «Увага всім!». За цим сигналом потрібно увімкнути радіо, радіотрансляційні і телевізійні приймачі для прослуховування термінових повідомлень.

У мирний час передається інформація про аварії на атомній електростанції чи на хімічно небезпечній ділянці, повідомлення про можливий землетрус чи повінь, штормове попередження.

Тексти інформації можуть бути такими:

Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! Трапилась аварія на заводі «Оболонь» з виливанням СДОР — аміаку. Хмара отруєного повітря поширюється в напрямі житлового масиву Обо­лонь. Населенню, яке проживає чи працює на вулицях Маршала Малиновського, Північній, проспекті Оболонському, залишатися у своїх приміщеннях і провести додаткову герметизацію. Населенню, яке проживає чи працює на вулицях Приозерній, Мате Залки і майдані Дружби Народів, негайно покинути житлові будинки, при­міщення підприємств, організацій, установ і вийти в район станції Петрівка. Про почуту інформацію повідомте сусідів. Надалі діяти за вказівкою штабу цивільної оборони.

Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! У зв'язку з підвищенням рівня води у річці Дніпро очікується підтоплення будинків у районі вулиць... Населенню, яке проживає на цих вулицях, зібрати необхідні речі, продукти харчування, воду, від­ключити газ, електроенергію і вийти... Про почуту інформацію повідомте сусідів, допоможіть вийти літнім і хворим людям. У разі раптового підвищення рівня води зайняти місце на узвишші (верхні поверхи будинків, дахи, дерева) і чекати на допомогу Будьте уважні до повідомлень штабу цивільної оборони.

Коли виникає загроза нападу противника, місцеві ор­гани влади і штаб ЦО через засоби масової інформації передають постанови і розпорядження про порядок дій населення. З цього часу радіоточки, телевізори повинні бути постійно увімкнеш для прийому нових повідомлень.

Якщо існує безпосередня небезпека ударів ворога з повітря або загроза хімічного чи радіоактивного заражен­ня, спочатку подається сигнал «Увага всім!», а потім по радіо і телебаченню передається коротке повідомлення про порядок дій і правила поведінки. Наприклад:

Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! Повітряна тривога! Відключіть світло, газ, воду, потушіть вогонь у печах. Візьміть засоби індивідуального захисну, документа, запас продуктів і води. Попередьте сусідів, допоможіть хворим і пітнім людям. Якнайшвидше йдіть до захисної споруди або сховайтеся за нерів­ностями на місцевості, зберігайте спокій і порядок, будьте уважні до повідомлень штабу цивільної оборони.

ДІЇ НАСЕЛЕННЯ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ У МИРНИЙ І ВОЄННИЙ ЧАС

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ І ДІЇ ПІД ЧАС ПОЖЕЖІ

Для запобігання виникненню пожеж кожний гро­мадянин зобов'язаний суворо додержувати встановле­них правил щодо їх попередження у житлових будин­ках, на підприємствах, у лісах, на торф'яниках, у полі та в інших місцях.

На об'єктах народного господарства, з урахуванням виробничих умов, встановлюється протипожежний ре­жим і розробляються інструкції як для всього об'єкта, так і для окремих цехів, дільниць, бригад. В інструк­ціях наводяться норми зберігання різних матеріалів, зазначаються місця, де не можна курити і влаштову­вати відкрите полум'я, описується порядок дій у разі виникнення пожежі.

У навчальних закладах, дитячих, лікувальних і культурних установах особлива увага приділяється пи­танням евакуації людей на випадок пожежі.

Ефективним засобом гасіння загорянь є вогнегас­ник. Потрібно знати, що для гасіння вогню не завжди можна користуватися водою. Не можна направляти водяний струмінь на електропровід, що горить, або на електрообладнання, бо людину може вразити струм, оскільки вода є провідником. Перш ніж гасити, слід зняти напругу; можна застосовувати вуглекислотні та порошкові вогнегасники. Горючу суміш і запалювальні речовини гасять піском, хімічною або повітряно-меха­нічною піною, спеціальними порошковими сумішами.

У задимлене приміщення слід заходити обов'язково удвох, йти, тримаючись за стіни, щоб не втратити орієнтир. Працювати в ізольованих або фільтрувальних протигазах, але з гопкалітовим патроном. Двері в па­лаюче приміщення відкривати обережно і користува­тися ними як прикриттям. Людей із задимленого, палаючого приміщення вивести назовні, попередньо накинувши їм на голову вологу тканину або одяг. Якщо вихід відрізано вогнем, людей евакуюють через вікна, балкони, застосовуючи ручні, механічні, стаці­онарні драбинки і різні автотдйомники. Використо­вують також рятувальні мотузки.

Більшість лісових, торф'яних і польових пожеж виникають поблизу населених пунктів і доріг через необережне поводження з вогнем, від непогашених вогнищ чи іскор, що вилітають із вихлопних труб автомобілів, тракторів. Особливо легко загоряються хвойні ліси, сухі торф'яники, дозрілі хліба, суха трава. Тому не можна розводити вогнища у лісах, особливо хвойних, на торф'яниках, у заростях очерету, поблизу посівів зернових. Не дозволяється курити у лісі (можна на спеціально обладнаних майданчиках), біля валків скошеного хліба, під час роботи на комбайнах, трак­торах, підбирачах, автомобілях. Усі машини повинні бути обладнані іскрогасниками.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ І ДІЇ ПІД ЧАС ПОВЕНІ

Про загрозу повені (затоплення) населення опові­щається завчасно. У період повеней радіотрансляційна мережа у квартирах повинна діяти цілодобово. З місць, яким загрожує повінь, населення евакуюється. Підси­люють кріплення окремих конструкцій, механізмів і обладнання. Коли вода почала підніматися, людей і матеріальні цінності, як правило, вивозять автотран­спортом, худобу переганяють.

Перш ніж покинути будинки, переносять на вер­хні поверхи або горища все, що може зіпсувати вода, вимикають світло і газ. Захопивши із собою документи, найнеобхідніші речі, невеликий запас продуктів і води, прибувають на місце збору. В разі необхідності евакуацію продовжують на ботах, бар­жах, катерах, човнах, інших плавальних засобах. Під час посадки людей човен або інший засіб повинен бути закріплений. Входити в човен слід по одному, ступаючи на середину настилу. Розсаджуватись — за вказівкою старшого. Під час руху не можна мінятися місцями, сідати на борт човна. Переправа людей по воді без плавальних засобів дозволяється тільки там, де є визначений брід глибиною не більше 1 м. Потрапивши у воду, треба відразу ж пливти до найближчого незатопленого місця. Слід бути дуже уважним, щоб не вдаритись об предмети, які можуть бути під водою або плавати поряд. У залитому водою чагарнику, густій високій траві не варто робити різких рухів, бо можна заплутатись — краще пливти на спині. Якщо ногу судомить, треба випрямити її і за великий палець потягнути на себе.

Надаючи допомогу тому, хто тоне, підпливати до нього треба ззаду, стежачи, щоб він не схопив вас за ногу, руку, шию чи тулуб і не потягнув углиб. Брати його можна за комір, голову, передпліччя, руки або під пахви, повернувши обличчям догори. Пливти з потопаючим слід на боці або спині, працюючи ногами і вільною рукою. На човні до потопаючого підходять проти течії, а піднімати його найзручніше з корми. Якщо у воді опинилось кілька чоловік, у першу чергу підбирають тих, хто потребує негайної допомоги, іншим дають рятувальні засоби.

Врятованих треба перевдягнути в сухий, теплий одяг, дати заспокійливі засоби. Якщо людина не дихає, їй роблять штучне дихання.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ І ДІЇ ПІД ЧАС ЗЕМЛЕТРУСУ

Виведення населення у безпечні місця проводиться організовано, з урахуванням обстановки. Із службових приміщень і житлових будинків треба виходити швид­ко, не заважаючи іншим.

Якщо сильні підземні поштовхи застали вас на вулиці, слід якнайдалі відійти від будинків. Не можна залишатися поблизу об'єктів, що мають легкозаймисті і сильнодіючі отруйні речовини, на мостах і шляхо­проводах. Не можна триматися за високі стовпи і паркани, ховатись на нижніх поверхах і в підвальних приміщеннях будинків. Усі транспортні засоби зупи­няються, пасажири залишають їх і відходять на без­печну відстань. Особливу організованість слід проявити, виходячи з вокзалів, театрів, магазинів; необхідно то­чно виконувати розпорядження адміністрації.

Під час бурі, шторму треба сховатись у підвалах, підпіллях, погребах, канавах, траншеях, улоговинах, укриттях цивільної оборони. Від селю порятунок у тому, щоб терміново і завчасно залишити зону, яку він може затопити.

ДІЇ ПІД ЧАС АВАРІЇ

В разі виникнення виробничої аварії начальник ци­вільної оборони об"єкта терміново організовує оповіщення керівництва і всіх працівників підприємства про небезпе­ку. Якщо трапилося витікання СДОР, то оповіщується також населення, яке мешкає поблизу об'єкта і в напрямі можливого поширення отруйних газів. Населення повинно слухати повідомлення штабу ЦО і діяти за його вказівкою. Організовується розвідка, яка встановлює місце аварії, вид СДОР, ступінь зараження території та повітря, стан людей у зоні зараження, кордони зон забруднення, напрям і швидкість вітру в приземному шарі, напрям поширення зараженого повітря.

Уражених після надання їм допомоги доставляють у незаражений район, а в разі необхідності — до лікувального закладу.

Продукти харчування і вода у зоні зараження пе­ревіряються, і приймається рішення про їх дегазацію або знищення.

Необхідно пам'ятати, що чим швидше люди покинуть заражену місцевість, тим менша небезпека ураження. По­кидати заражену територію треба швидко, намагаючись не піднімати пилу і не торкатися навколишніх предметів. На зараженій території не можна знімати засоби захисту, курити, їсти, пити. Після виходу з району зараження потрібно пройти санітарну обробку, змінити білизну або весь одяг. Ці ж самі правила поведінки стосуються насе­лення, яке опинилось у зоні хімічного зараження отруй­ними речовинами.

Крім того, необхідно вміти захистити органи дихання від СДОР і вміти надавати першу допомогу при отруєнні.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ ТА ДІЇ У ЗОНІ БАКТЕРІОЛОГІЧНОГО ЗАРАЖЕННЯ

У зоні бактеріологічного зараження запроваджують спеціальний режим — карантин або обсервацію.

Карантин — суворий режим ізоляції певної групи населення з метою запобігання розповсюдженню ін­фекційних захворювань. У зоні карантину не дозво­ляється виходити зі своїх житлових приміщень. Про­дукти харчування і предмети першої необхідності доставляються додому. Вихід (виїзд) з районів, у яких оголошено карантин, забороняється.

Обсервація — медичне спостереження за певною групою населення. В зоні обсервації медична служба цивільної оборони виявляє захворювання, проводить профілактичні заходи, робить спеціальні щеплення. Обмежується спілкування між людьми. Навчальні та культурно-освітні заклади можуть продовжувати свою роботу, але за умови суворого виконання встановлених правил.

Населення, яке перебуває у зоні бактеріологічного зараження, повинно суворо додержувати вимог меди­чної служби ЦО. Надзвичайно важливо не порушувати режиму харчування. Можна їсти тільки ті продукти, що зберігалися у холодильнику або в закритій тарі, їжу слід обов'язково піддавати тепловій обробці, воду для пиття — кип'ятити.

Велике значення в цих умовах має чистота жител, дворів, місць загального користування. Необхідно су­воро виконувати вимоги особистої гігієни: щодня ми­тися, щотижня міняти натільну і постільну білизну, постійно стежити за чистотою рух, волосся. В усіх випадках, перебуваючи у зоні бактеріологічного зара­ження, потрібно вберігати спокій і додержувати вста­новлених правил.

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ І ДІЇ В ЗОНІ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ (ЗАРАЖЕННЯ)

Радіоактивно зараженою може виявитися місцевість не тільки після ядерного вибуху, а й внаслідок аварії на атомній електростанції, на інших об'єктах, що виробляють або використовують розщеплені мате­ріали.

Характерна особливість радіоактивного зараження місцевості після ядерного вибуху — швидкий спад рівнів радіації через безперервний розпад радіоактив­них речовин. Так, через 7 год після вибуху рівень радіації на місцевості зменшується у 10 разів, через добу — приблизно у 40 разів, через 49 годин — у 100 разів. Найдужче спадають рівні радіації у першу добу, яка становить найбільшу небезпеку для людей.

У тих населених пунктах і районах, де виявлено радіоактивне зараження, усі мешканці повинні надя­гнути респіратори, протипилові тканинні маски, ват­но-марлеві пов'язки або протигази, взяти документи, запас їжі і води, медикаменти, предмети першої не­обхідності й піти до захисної споруди. (Цього не було зроблено у Прип'яті, Чорнобилі та в навколишніх населених пунктах після аварії на ЧАЕС у 1986 р.) Якщо обставини змусили когось сховатись у квартирі або виробничому приміщенні, потрібно, не гаючи часу, зачинити вікна і двері, завісити їх цупкою тканиною, затулити всі щілини.

Якщо ж люди опинилися в зоні зараження або їм потрібно залишити її, кожна людина повинна прийняти радіозахисний засіб. Складною і дуже відповідальною проблемою в таких умовах є харчування. Готувати їжу найкраще на незараженій території. В разі крайньої потреби можна готувати на відкритій місцевості з рівнем радіації не вищим 1 Р/год, а якщо рівень радіації — до 5 Р/год, то у наметах. Коли радіація вища за 5 Р/год —- лише у закритих герметичних і дезактивованих приміщеннях або у захисних спорудах. Слід пам'ятати, що і після зняття обмежень треба додержувати заходів перестороги, оскільки частина ра­діоактивних речовин (в основному ізотопи цезію-137 і стронцію-90) надовго залишається на ґрунті, рослин­ності, у воді, на поверхні будівель. Вони можуть по­трапити до організму з їжею і водою. Тому для при­готування їжі придатні тільки ті продукти, що збері­галися у погребах, підпіллях, холодильниках, кухонних столах, шафах, закритому скляному посуді, були загорнуті в пилонепроникні матеріали.

Щоб запобігти масовому радіаційному опроміненню (чи хоча б знизити його дози до допустимих норм), штаби ЦО у цих зонах запроваджують режими раді­аційного захисту, тобто визначають час безперервного перебування людей у захисних спорудах, тривалість перебування у будинках і на відкритій місцевості. Якщо підприємство і в цих умовах продовжує свою діяльність, то для кожного цеху встановлюється час роботи, час відпочинку в захисних спорудах або жи­тлових приміщеннях. Вибір режиму залежить від рівнів радіації, захисних властивостей сховищ, наявності про­тирадіаційних укриттів та інших умов.

Нині розроблено і рекомендовано вісім типових режимів захисту для різних категорій населення: ре­жими 1—3 — для непрацюючого населення, режими 4—7 — для робітників і службовців, режим 8 — для особового складу невоєнізованих формувань.

Кожний режим радіаційного захисту ділиться на три етапи: перший — перебування у захисних спору­дах; другий — перебування у. захисних спорудах і будинках; третій — перебування у приміщеннях та обмежений час перебування на відкритій місцевості (мал. 286).

Для непрацюючого населення розроблено такі ре­жими (з урахуванням Косл.— коефіцієнта ослаблення):

Режим №1 — для населення, яке проживає в де­рев'яних будинках з Косл. = 2 і використовує ПРУ з Косл. = 50.

Режим №2 — для населення, яке проживає у це­гляних одноповерхових будинках з Косл. = 10 і вико­ристовує ПРУ з Косл. = 50.

Режим №3 — для населення, яке проживає у ба­гатоповерхових цегляних будинках з Косл. = 20 і ви­користовують ПРУ з Косл. = 200—400.

29. Засоби індивідуального захисту

Засоби індивідуального захисту (313) використову­ються для захисту людини від отруйних речовин, силь­нодіючих отрут, радіоактивних речовин і бактеріоло­гічних засобів і за своїм призначенням діляться на засоби захисту органів дихання та засоби захисту шкіри.

ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Найпростіші засоби захисту органів дихання — протипилова тканинна маска і ватно-марлева пов'язка. Вони захищають органи дихання від радіоактивного пилу і деяких видів бактеріологічних засобів, а для захисту від отруйних речовин непридатні.

Протипилова тканинна маска (мал. 289)складається з двох частин — корпуса і кріплення. Корпус маски шиють з 4—5 шарів тканини. Зовнішні шари роблять з тканини без ворсу, а внутрішні — для кращої фільтрації — з ворсом. Кріпленням служать смужки тканини, пришиті збоку корпуса. Маски виготовляються семи розмірів, відповідно до висоти обличчя: до 80 мм — перший розмір, 80—90 мм —другий, 91—100 мм — третій, 101—110 мм — четвертий, 111—120 мм — п'ятий, 121—130 мм — шостий, 131 мм і більше — сьомий розмір. Готову ма-ску перевіряють і приміряють. Розкрій виконують за викройками або лекалами, при цьому обов'язково роблять припуски приблизно в 1 см. Викройку (лекало) накладають на шматок тканини вздовж дольової нитки.

Ватно-марлева пов'язка (мал. 290) виготов­ляється із шматка марлі розміром 100x50 см. Його розстеляють на столі, посередині на площі 30x20 см кладуть шар вати завтовшки 1—2 см (якщо немає вати, то її замінюють марлею в 5—6 шарів). Вільний край марлі по довжині загинають з обох боків на вату, а на кінцях роблять розрізи (80—35 см).

Пов'язка повинна добре закривати ніс і рот, тому верхній Ті край має бути на рівні очей, а нижній — заходити за підборіддя. Нижні кінці зав'язують на тім'ї, верхні — на потилиці. Для захисту очей необ­хідно надіти спеціальні окуляри, які щільно приляга­ють до обличчя.

Респіратори застосовують для захисту органів ди­хання від радіоактивного і ґрунтового пилу. Найбільш поширені респіратори Р-2 і ШБ-1 («Пелюсток»).Респіратор Р-2 складається із фільтрувальної на-півмаски з наголовником. Напівмаска має два клапани вдиху і один — видиху. У клапана видиху є запобі­жний екран. Зовнішня частина напівмаски виготовлена з поліуретанового пінопласту зеленого кольору, а вну­трішня — з тонкої повітронепроникної плівки, до якої вмонтовано два клапани вдиху. Між поліуретаном і поліетиленом є фільтр із полімерних волокон. Респі­ратор має носовий затискач, щоб притиснути напівмаску до перенісся (мал. 291).

Принцип дії респіратора ґрунтується на тому, що при вдиху повітря послідовно проходить крізь філь­трувальний поліуретановий шар маски, де очищається від грубодисперсного пилу, потім крізь фільтрувальний полімерний волокнистий матеріал, де очищається від тонкодисперсяого пилу. Після очищення повітря крізь клапани вдиху потрапляє у підмасковий простір та в органи дихання. При вштовхуванні повітря з шдмаскового простору виходить через клапан видиху,

Респіратори Р-2 виготовляються трьох розмірів від-повілво до ввоотв обличчя: 99—109 мм — перший розмір. 109 — 110 мм — другий розмір, понад 110 мм — третій розмір.

Зберігаються респіратори у запаяному поліетилено­вому пакеті. Щоб підігнати респіратор Р-2 до свого обличчя, треба перевірити його справність, надіти на-півмаску на обличчя так, щоб підборіддя і ніс були всередині, одна тасьма наголовника, що не розтягу­ється, була б на тім'ї голови, а друга — на потилиці; за допомогою пряжок, що є на тасьмах, відрегулювати її довжину (для чого треба зняти напівмаску) таким чином, щоб надіта напівмаска щільно прилягала до обличчя; кінці носового затискача притиснути до носа.

Респіратори надягають за командою «Респіратор надіти!» або самостійно. Знявши респіратор, треба про­вести його дезактивацію: видалити пил із зовнішньої частини напівмаски щіткою або витрусити, внутрішню поверхню напівмаски протерти тампоном і просушити. Респіратор покласти в поліетиленовий пакет і закрити його кільцем.

Респіратор ШБ-1 («Пелюсток») широко застосо­вувався під час ліквідації наслідків аварії на Чорно­бильській АЕС і надійно захищав від радіоактивного зараження. Це респіратор одноразового користування, безрозмірний; фільтрувальним елементом у ньому є тканина Петрянова.

Фільтрувальний протигаз призначений для захисту органів дихання, очей, шкіри обличчя від впливу ОР, РР, БЗ і деяких СДОР, а також від різних шкідливих домішок, що є у повітрі.

У системі цивільної оборони країни для захисту населення використовуються такі фільтрувальні про­тигази: для дорослого населення — ЦП-5, ЦП-5М, ЦП-7, ЦП-7В; для дітей — ПДФ-Д, ПДФ-Ш, ПДФ-2Д, ПДФ-2Ш, КЗД (камера захисна дитяча).

До складу комплекту цивільного фільтруваль­ного протигаза ЦП-5 входять два основні елементи: лицьова частина ШМ-62у і фільтрувально-поглинальна коробка ЦП-б. Крім того, протигаз комплектується сумкою для зберігання і перенесення та коробкою з плівками, що не запотівають (мал. 292).

Усередині фільтрувально-поглинальної коробки ЦП-б є протиаерозольний фільтр і шихта. Лицьова частина ШМ-62У — шолом-маска, виготовлена з на­турального або синтетичного каучуку. У шолом-маску вмонтовано окулярний вузол і клапанну коробку, яка має один клапан вдиху, два — видиху і служить для розподілу потоків повітря. Плівки, що не запотівають, виготовлені з целюлози і мають однобічне желатинове покриття. їх вставляють з внутрішнього боку скелець протигаза желатиновим покриттям до очей і фіксують затискними кільцями. Желатин рівномірно всотує кон­денсовану вологу, завдяки чому зберігається прозорість плівки.

Протигаз ЦП-5М має шолом-маску ШМ-66МУ з переговорним пристроєм мембранного типу і вирізи для вух.

Нині для захисту дорослого населення, у тому числі й особового складу невоєнізованих формувань, дедалі більше використовується новий цивільний проти­газ ЦП-7 (мал. 293). Він складається з фільтрувально-поглинальної коробки ЦП-7К, лицьової частини ПЦП, плівок, що не запотівають, захисного трикота­жного чохла і сумки. Його маса без сумки — до 900 г, маса фільтрувально-поглинальної коробки ЦП-7К — 250 г, лицьової частини МЦП — 600 г. Опір диханню при вдиху, коли швидкість постійного струменя повітря дорівнює 30 л/хв, становить не більше 16 мм водяного стовпчика, коли 250 л/хв — не більше 200 мм вод. ст.

Лицьову частину МЦП виготовляють трьох розмірів (арабська цифра з правого боку маски в підборідді у кружечку діаметром 12 мм). Вона складається з маски об'ємного типу з «незалежним» обтюратором, окуляр­ного вузла, переговорного пристрою, вузлів клапанів вдиху і видиху, обтічника, наголовника і притискних кілець для кріплення плівок, що не запотівають.

«Незалежний» обтюратор — це смужка тонкої гуми для забезпечення герметичності лицьової частини протигаза. Обтюратор щільно прилягає до обличчя і може розтягуватися самостійно, незалежно від корпуса ма­ски, при цьому механічна дія лицьової частини на голову людини незначна.

Наголовник призначений для закріплення лицьової частини. Він має потиличну пластину і 5 лямок: лобову, дві скроневі і дві щічні. Лобова і скронева лямки приєднуються до корпуса маски трьома пластмасовими, а щічні — металевими пряжками, що самі затягуються. На кожній лямці з інтервалом в 1 см нанесено упори ступінчастого типу для надійного закріплення лямок у пряжках. На кожному упорі є цифра, що вказує його порядковий номер. Це дає змогу точніше фіксувати стан лямок при підгонці маски.

На фільтрувально-поглинальну коробку одягається трикотажний чохол, який захищає її від дощу, бруду, снігу, грубодисперсних часток аерозолю.

У наш час з'явилася можливість користуватися протигазом як засобом індивідуального захисту хворих з легеневими і серцево-судинними захворюваннями пев­ного ступеня важкості.

Наявність переговорного пристрою у нового проти­газа забезпечує спілкування на відстані, а також по­легшує користування технічними засобами зв'язку.

Підбираючи лицьову частину потрібного типороз­міру ЦП-7, вимірюють горизонтальний і вертикальний обхвати голови. Горизонтальний обхват вимірюють по замкненому колу, що проходить по надбрівних дугах, потім на 2—3 см вище вушних раковин і позаду через ту точку голови, що найбільше виступає. Вертикальний обхват вимірюють по замкненій лінії, що проходить через маківку, підборіддя і щоки. Розмір лицьової частини встановлюють за сумою цих двох вимірів і за положенням (номерами) упорів лямок наголовника, в якому вони (упори) зафіксовані: перша цифра — номер лобної лямки, друга — скроневих лямок, тре­тя — щічних лямок (табл. 18). Наприклад, якщо сума обхватів голови становить 1240—1260 мм, положення лямок: лобної — №3, скроневих — №6, щічних — №7, то потрібна лицьова частина 2-го розміру.

Перш ніж надягати протигаз, треба прибрати во­лосся з лоба і скронь, бо, потрапивши під обтюратор, воно призводить до порушення герметичності. Жінки зачісують волосся назад, знімають гребінці, шпильки.

Протигаз ЦП-7 одягається у такій послідовності: взяти лицьову частину обома руками за щічні лямки так, щоб великі пальці зсередини тримали лямки; зафіксувати підборіддя у нижньому заглибленні обтю­ратора; рухом рук догори і назад натягнути наголовник і підтягнути до упору щічні лямки.

Лицьова частина МЦП-В протигаза ЦП-7В має при­стосування, за допомогою якого можна пити воду. Це гумова трубка з мундштуком і ніпелем, розміщена під переговорним пристроєм. Пристосування приєднується спеціальною кришкою до фляги.

Дитячий фільтрувальний протигаз ПДФ-Д призначається для дітей віком від 1,5 до 7 років, а протигаз ПДФ-Ш — для дітей шкільного віку від 7 до 17 років. Ці протигази комплектуються фільтру-вально-поглинальними коробками ЦП-5 і різняться між собою лише лицьовими частинами. На зміну їм почи­нають надходити досконаліші протигази ПДФ-2Д (табл. 19) для дітей дошкільного і ПДФ-2Ш (табл. 20) — шкільного віку (мал. 294). До комплекту цих протигазів увіходить: фільтрувально-поглинальна коробка ЦП-7К, лицьова частина МД-4, коробка з плівками, що не запотівають, і сумка. ПДФ-2Д комплектується лицьовими частинами 1-го і 2-го, а ПДФ-2Ш — 2-го і 3-го розмірів. Маси комплектів: до­шкільного — до 750 г, шкільного — до 850 г.

Фільтрувально-поглинальна коробка ЦП-7К за кон­струкцією аналогічна коробці ЦП-5, але має менший опір вдиху. Лицьова частина складається з корпуса (маска об'ємного типу з «незалежним» обтюратором, відформованим як одне ціле з нею) і з'єднувальної трубки. Корпус лицьової частини має окулярний вузол, вузли клапанів вдиху і видиху, наголовник. З'єдну­вальна трубка закінчується накидною гайкою з ніпель­ним кільцем. Протигаз носять у сумці з двома відді­леннями — для фільтрувально-поглинальної коробки і лицьової частини. Усередині сумки — кишеня для коробки з плівками, що не запотівають. Протигази носять так, щоб плечова тасьма була на правому плечі, а сумка — на лівому боці, верхнім обрізом на рівні пояса.

Підбираються дитячі протигази у такий самий спо­сіб, як і протигаз ЦП-7.

Підбирати і збирати протигаз для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку повинні тільки дорослі (також одягати і знімати його). Діти середнього і старшого шкільного віку можуть це виконувати само­стійно.

Підготовка протигаза до експлуатації: перевірити комплектність та цілість частин і вузлів, з'єднати лицьову частину з фільтрувально-поглинальною короб­кою (загвинтити накидну гайку з'єднувальної трубки до упору на горловину коробки), вставити плівки, що не запотівають.

Щоб перевірити, чи правильно складено і піді­брано протигаз, потрібно: надіти протигаз, закрити долонею отвір у дні коробки і зробити плавний глибокий вдих. Якщо повітря не проходить під маску, то лицьова частина підібрана правильно і протигаз складено правильно; якщо повітря при вдиху проходить, то необхідно знову перевірити правильність складання і повторно — герметичність. Якщо повітря знову проходить, то підтягнути на одну поділку скроневі і щічні лямки або замінити розмір лицьової частини на менший.

Камера захисна дитяча (КЗД) призначена для за­хисту дітей у віці до 1,5 року від ОР, РР, БЗ в інтервалі температур від +30 °С до -ЗО °С. Основним вузлом камери є оболонка — мішок з прогумованої тканини. Оболонка монтується на розбірному метале­вому каркасі, який разом з піддоном утворює розкладне ліжко. В оболонку вмонтовані два дифузно-сорбуючі елементи, через які повітря ззовні, очищаючись, про­никає усередину. Щоб можна було бачити дитину в оболонці камери є два віконця, а для догляду за нею — рукавиці з прогумованої тканини. Камеру переносять за допомогою плечової тасьми. Безперервний час перебу­вання в камері — до 6 год. Маса камери — до 4 кг

Ізолюючі протигази ІП-46, ІП-4, ІП-5 (мал. 295) забезпечують захист органів дихання, очей і шкіри від будь-яких СДОР, незалежно від властивостей і концентрації. Вони дають змогу працювати навіть там ^3?ДС^* НЄМаЄ кисюо У повітрі. У протигаві ІП-46М або Ш-б можна виконувати неважку роботу під водою на глибині до 7 м. Принцип роботи ізолюючих про­тигазів грунтується на виділенні кисню з хімічних речовин при поглинанні вуглекислого газу і вологи, які видихаються людиною.

Ізолюючий протигаз складається з лицьової части­ни, регенеративного патрона, дихального мішка і сум­ки. Оскільки цей протигаз забезпечує повну ізоляцію органів дихання від навколишнього середовища, то час перебування в ньому залежить від запасу кисню в регенеративному патроні і характеру виконуваної ро­боти: цри важких фізичних навантаженнях — протя­гом 45 хв, при середніх — 70 хв, а при легких або в стані відносного спокою — З год.

Промислові протигази призначені для захисту ро­бітників і службовців від СДОР, що застосовуються у виробництві. Промислові протигази комплектуються лицьовими частинами від цивільних протигазів, а за­лежно від складу шкідливих речовин їх коробки спе­ціалізовано за призначенням. Коробки різного призна­чення відрізняються кольором і буквеними позначен­нями.

МЕДИЧНІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

Медичні засоби індивідуального захисту — це ап­течка індивідуальна (АІ-2), індивідуальний протихімі­чний пакет (ІПП-8) і пакет перев'язувальний індиві­дуальний.

Аптечка індивідуальна (АІ-2) призначена для са­модопомоги при пораненнях та опіках (обезболювання), для профілактики або послаблення ураження РР, БЗ і ОР нервово-паралітичної дії (мал. 296, 297). В її гніздах зберігаються такі медичні засоби індивідуаль­ного захисту: гніздо 1 — протибольовий засіб для зняття больового шоку; гніздо 2 — засіб при отруєнні фосфорорганічними ОР; гніздо 3 — протибактеріаль­ний засіб №2; гніздо 4 — радіозахисний засіб №1; гніздо 5 — протибактеріальний засіб №1; гніздо 6 — радіозахисний засіб №2; гніздо 7 — протиблювотний засіб.

В інструкції, що додається до АІ-2, описано порядок прийому ліків.

Індивідуальний притихімічний пакет ІПП-8 при­значений для знезараження краплиннорідких ОР, що потрапили на відкриті ділянки шкіри та одяг. До комплекту входять флакон з дегазуючим розчином і чотири ватно-марлеві тампони (мал. 298). Посуд і там­пони запаяні в герметичну оболонку з поліетилену. При використанні ІПП-8 тампони щедро змочують роз­чином. (Слід пам'ятати, що цей розчин — отруйна рідина, і стежити, щоб не потрапив у очі.) Першим тампоном видаляють із шкірного покриву ОР щипковим рухом, наступна обробка — протирання ураженої ді­лянки (мал. 299).

Пакет перев'язувальний індивідуальний призначе­ний для надання допомоги при пораненнях і опіках. Він складається з бинта, двох ватно-марлевих поду­шечок, шпильки і чохла. В разі потреби пакет від­кривають, виймають бинт з двома стерильними поду­шечками, не торкаючись руками їх внутрішньої по­верхні. Подушечку накладають на рану і прибинтовують, кінець закріплюють шпилькою. При наскрізних пораненнях рухому подушечку переміщу­ють по бинту так, щоб закрити вхідний і вихідний отвори рани. Чохол, внутрішня поверхня якого сте­рильна, використовується для накладання герметичних пов'язок. До кожного пакета додасться інструкція з його застосування.

ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ШКІРИ

Звичайні засоби захисту шкіри — це предмети одягу та взуття, що можуть бути у кожної людини. Найпростішим засобом захисту шкіри є робочий одяг (спецівка) — куртка і штани, комбінезони, халати з капюшонами, зшиті з брезенту, вогнезахионої чи про­гумованої тканини або грубого сукна, вони не тільки захитають шкіру від радіоактивних р*««»евн і бакте­ріологічних засобів, а й не пропускайсь -ию^ягом де­якого часу краплиннорідкі отруйні речовини. Одяг з брезенту захищає від отруйних речовин ^взимку — до 1 год, влітку — до ЗО хв).

Із предметів побутового одягу найпридатнішими для захисту шкіри є плащі і накидки з тканини прогумованої або вкритої хлорвініловою плівкою, зи­мові речі — пальта з грубого сукна або драпу, ватянки тощо. Від краплиннорідких ОР пальто із сукна або драпу разом з іншим одягом захищає: взимку — до 1 год, влітку — до 20 хв; ватянка — до 2 год. Для захисту ніг потрібні гумові чоботи, боти, калоші: вони не пропускають краплиннорідкі ОР до 3—6 год. На руки треба надягти гумові або шкіряні рукавиці.

Одяг слід застібнути на всі ґудзики, гачки або кнопки, комір підняти, поверх нього шию обв'язати шарфом чи хусткою; рукава обв'язати навколо зап'я­стків тасьмами; штани випустити поверх чобіт (бот) і знизу зав'язати. Щоб посилити герметичність одягу, застосовують спеціальні клапани, що закривають роз­різи піджаків або курток на грудях, пришивають клини у місцях розрізів на рукавах, штанах. Можна пошити капюшон з цупкої тканини або синтетичної плівки для захисту шиї і голови .

Звичайний одяг просочують спеціальним розчином, щоб не проникали пари й аерозолі отруйних речовин. Для цього треба: 250—300 г мильної стружки або подрібненого господарського мила розчинити у двох літрах нагрітої до 60—70°С води, долити 0,5 л олії і, підігріваючи, перемішувати протягом 5 хв до утворення емульсії. Комплект одягу покласти у таз і залити гарячим розчином. Потім трохи викрутити і висушити. Підготовлений у такий спосіб одяг можна надягати на натільну білизну. Розчин не шкодить тканині, не по­дразнює шкіру.

Спеціальні засоби захисту шкіри за принципом захисної дії діляться на ізолюючі і фільтрувальні.

Ізолюючі засоби захисту шкіри виготовля­ються з повітронепроникних матеріалів — спеціальної еластичної і морозостійкої прогумованої тканини. Вони можуть бути герметичними і негерметичними. Герметичні засоби захисту закривають усе тіло і захищають від парів і крапель ОР, негерметичні — тільки від крапель ОР. Крім того, вони захищають від РР та БЗ.

До ізолюючих засобів захисту шкіри належать: захисний комбінезон (костюм), легкий захисний кос­тюм Л-1 і загальновійськовий захисний комплект.

Захисний комбінезон складається із зшитих в одне ціле куртки, штанів і капюшона. Захисний костюм відрізняється від комбінезона тим, що ці три частини виготовлені окремо (мал. 301). У комплект захисного комбінезона і костюма входять, крім того, підшолом­ник, гумові чоботи і гумові рукавиці. Захисні комбі­незони і костюми випускають трьох розмірів: 1-й — для людей зростом до 165 см, 2-й — від 165 до 172 см; 3-й — вище 172 см.

Легкий захисний костюм Л-1 (мал. 302) складається із сорочки з капюшоном, штанів, пошитих разом з панчохами, двопальцевих рукавиць і підшоломника. Його розміри аналогічні розмірам захисного комбіне­зона (костюма). Л-1 використовується у розвідувальних підрозділах ЦО.

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) скла­дається із захисного плаща з капюшоном, захисних панчох і рукавиць. Плащі випускаються п'яти розмірів: 1-й — для людей зростом до 165 см, 2-й — від 165 до 170 см, 3-й — від 171 до 175 см, 4-й — від 176 до 180 см, 5-й — вище 180 см. Підошва захисних панчох має гумову основу. Панчохи надівають поверх звичайного взуття і прикріплюють до ніг хлястиками і шпениками, а до поясного паска — тасьмою. ЗЗК можна носити як накидку та одягати у рукави, як комбінезон (мал. 303).

До фільтрувальних засобів захисту шкіри на­лежить захисний фільтрувальний одяг (ЗФО-58), що складається з комбінезона особливого покрою, онуч, чоловічої натільної білизни і підшоломника (мал. 304). Крім того, у комплекті є онучі для захисту шкіри на ногах від подразнення. ЗФО-58 застосовується у ком­плекті з протигазом, гумовими чобітьми і рукавицями.

УКРИТТЯ НАСЕЛЕННЯ В ЗАХИСНИХ СПОРУДАХ

Захисні споруди призначені для захисту людей від наслідків аварій (катастроф) і стихійних лих, а також від уражальної дії зброї масового знищення і звичайних засобів ураження, впливу другорядних чинників ядер­ного вибуху.

Захисні споруди розрізняють:

за призначенням — для захисту населення, розмі­щення органів управління (командного пункту — КП, пункту управління — ПУ, вузла зв'язку — ВЗ) і ме­дичних закладів;

за місцем знаходження — вбудовані, відокремлені, метрополітен, у гірських виробках;

за терміном будівництва — зведені завчасно, швидкозведені;

за захисними властивостями — найпростіші укрит­тя (щілини відкриті і перекриті), протирадіаційні укриття (ПРУ) і сховища.

УКРИТТЯ НАЙПРОСТІШОГО ТИПУ

У системі захисту населення особливе значення мають найпростіші укриття типу щілин. Це найбільш масові захисні споруди, що можуть бути збудовані населенням у найкоротший термін. Щілини будують відкритими і перекритими. Відкрита щілина зменшує ймовірність ураження ударною хвилею (в 1,2 — 2 ра­зи), світловим випромінюванням і проникаючою раді­ацією. Перекрита щілина захищає: від світлового ви­промінювання — повністю, від ударної хвилі — у 1,5 — 3 рази, від проникаючої радіації і радіоактивного випромінювання — у 200~300 разів, а також надійно захищає від осколкових і кулькових бомб, від запа­лювальних засобів.

Відкрита щілина — це зигзагоподібна траншея з кількох прямолінійних ділянок довжиною до 15 м. Глибина її — 1,8 — 2,0 м, ширина: зверху — 1,1 — 1,3 м, на дні — 0,8 м. Будівництво щілини починається з розмітки і трасування, тобто визначення її плану на місцевості. Копають спочатку на ширину дна. В міру заглиблення поступово підрівнюють крутизну, Доводячи до потрібних параметрів. Стінки (крутизну) щілини укріплюють дошками, жердинами, очеретом, іншими наявними матеріалами.

Коли є час і в разі потреби, щілину перекривають колодами, шпалами або малогабаритними залізобетон­ними плитами. Зверху покриття влаштовують шар гідроізоляції з толю, руберойду, хлорвінілової плівки або утрамбовують шар глини і насипають шар ґрунту товщиною 50—60 см. У перекритій щілині роблять вхід з однієї або двох сторін з дверима і тамбуром. Для вентиляції встановлюють витяжну коробку.

Нормальна місткість щілини — 10 — 15 чоловік (мал. 305, 306, 307).

ПРОТИРАДІАЦІЙНІ УКРИТТЯ

Протирадіаційними укриттями (ПРУ) називаються негерметичні захисні споруди, що забезпечують захист людей в умовах надзвичайних ситуацій. До ПРУ можна віднести не тільки спеціально побудовані споруди, а й будівлі господарського призначення (погреби, підпілля, овочесховища), пристосовані під укриття, і зви­чайні житлові будівлі (мал. 308, 309).

Захисні властивості укриттів визначаються коефі­цієнтом послаблення радіації, що залежить від товщини огороджувальних конструкцій, властивостей матеріалу, з якого виготовлені конструкції, а також від енергії гамма- ви промінювання. Наприклад, підвали дерев'я­них буавнків послаблюють радіацію в 7 — 12 разів, а кам'яних — у 200~300 разів.

У ПРУ, розрахованому на 50 чоловік і більше, повинно бути не менше двох виходів розміром 80x180 см, причому бажано, щоб вони були розташо­вані в протилежних кінцях укриття під кутом 90° один до одного. Для підсилення захисних властивостей у приміщенні забивають вікна і зайві двері, насипають шар ґрунту на перекриття і роблять, якщо треба, ґрунтову підсипку ззовні біля стін, що виступають вище поверхні землі. Для герметизації приміщень ре­тельно замуровують тріщини, щілини, отвори у стінах і стелі, біля вікон і дверей, припасовують двері, об­бивають їх повстю, ущільнюють дверні рами валиком з повсті або з іншої м'якої тканини. Укриття, що вміщує до 30 чоловік, провітрюється природною вен­тиляцією через припливний і витяжний короби. Для створення тяги витяжний короб встановлюють на 1,5 — 2 м вище припливного. На зовнішньому виводі вен­тиляційного короба роблять дашок, а в припливному коробі — щільно підігнані засуви.

У пристосованих під укриття приміщеннях встано­влюють бачки з водою з розрахунку 3—-4 л на одну людину на добу, а в туалеті — виносну тару або влаштовують люфт-клозет з вигрібною ямою. Крім того, в укритті встановлюють нари (лавки) для відпо­чинку, стелажі для продуктів харчування. Освітлен­ня — від електромережі або переносними електрични­ми ліхтарями.

СХОВИЩА

Сховище є найбільш надійним захистом від усіх уражальних чинників: високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактив­них і сильнодіючих отруйних речовин, обвалів і улам­ків зруйнованих будинків і споруд тощо, а також засобів масового ураження і звичайних засобів ура­ження. Воно обладнане комплексом інженерних споруд, що забезпечують необхідні умови життєдіяльності про­тягом певного часу (мал. 310).

За місцем знаходження сховища бувають вбудова­ними (у підвалах будинків) і відокремленими (поза будинками). їх споруджують заздалегідь, у мирний час, але можуть будувати і в період загрози нападу або під час воєнних дій (швидкозведені).

За місткістю розрізняють малі сховища (150— 300 чол.)> середні (300—600 чол.) і великі (понад 600 чол.).

Сховища мають фільтровентиляційні установки (ФВУ) промислового виготовлення. ФВУ очищає зовнішнє по­вітря, розподіляє його по відсіках і створює у захисному приміщенні надлишковий тиск, що перешкоджає про­никненню зараженого повітря через тріщини і щілини. В усіх сховищах передбачаються два режими венти­ляції: чистої, коли зовнішнє повітря очищається від пилу, фільтровентиляції, коли воно проходить крізь поглияальні фільтри, де очищається від радіоактивного пилу, отруйних речовин, СДОР і бактеріологічних за­собів. Система водопостачання забезпечує людей водою для життя і гігієнічних потреб від зовнішньої водо­провідної мережі. На той випадок, коли водопровід перестане діяти, передбачено аварійний запас води або її джерело. Кожна захисна споруда має систему кана­лізації для відводу фекальних стоків. Санвузол влаш­товують у приміщенні, ізольованому перегородками від секцій сховища, обов'язково з витяжкою. Система опа­лення сховища працює від опалювальної мережі бу­динку, під яким воно знаходиться. Освітлюється схо­вище від міської (об'єктної) електромережі, в аварійних випадках — від автономної електростанції, а якщо її немає — від акумуляторів або ліхтарями.

Запас продуктів харчування робиться з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини у сховищі.

Медичне обслуговування здійснюють санітарні по­сти і медпункти об'єктів народного господарства.

ПРАВИЛА ПЕРЕБУВАННЯ У ЗАХИСНІЙ СПОРУДІ

Населення укривається у захисних спорудах за сигналами ЦО. Заходити до них потрібно організовано, швидко і без паніки. У сховищі зручніше розміщува­тися групами — з тих, хто разом працює або мешкає в одному будинку. В кожній групі призначають стар­шого. Тих. хто з дітьми, розміщують в окремих відсіках або у спеціально відведених місцях. Літніх і хворих намагаються влаштувати ближче до вентиляційних труб.

У сховище (укриття) потрібно приходити зі своїми засобами індивідуального захисту органів дихання, про­дуктами харчування і документами. Не дозволяється приносити з собою речі громіздкі, з сильним запахом, легкозаймисті, приводити тварин. У сховищі заборо­няється ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозволу коменданта. Всі у сховищі зобо­в'язані виконувати розпорядження чергового по схо­вищу, надавати посильну допомогу хворим, інва­лідам.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Лекція 1 ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

На сайте allrefs.net читайте: Лекція 1.

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Лекція 15-16

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Лекція 1
ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ЗБРОЙНІ СИЛИ 1.1. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА Україна відроджується, стає незалежною державою. Винятково важливе значення в цьому процесі має проблема р

Лекція 2
Військова присяга та військова символіка України Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасно

Лекція 3
Глава 2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАТУТУ ВНУТРІШНЬОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ Питанням упорядкування життєдіяльності війська, підтримання міцної військової дисципліни в усі часи приділялася о

Лекція 4
РОЗМІЩЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ. ОБОВ'ЯЗКИ ТА ДІЇ ДНЮВАЛЬНОГО РОТИ Розміщення роти. Солдати і сержанти строкової служби розміщуються у казармах. Для розміщення особового складу в спальних п

Лекція 5
ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА Влучний і дієвий вогонь під час бою в поєднанні з майстерним маневром є однією з основних умов успішного виконан

Лекція 6
Глава 2. ОСНОВИ СУЧАСНОГО ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОГО БОЮ Характер сучасного загальновійськового бою вимагає від офіцерів, зокрема від офіцерів медичної служби, глибоких знань сучасних засобів і с

Лекція 7
ОЗБРОЄННЯ ТА ЕКІПІРОВКА СОЛДАТА Для успішного ведення бою солдат озброюється та екіпірується (мал.132—135). Особистою зброєю солдата є: автомат (АКМ), ручний кулемет (РКК), ручний про­тита

Лекція 8
ВІЙСЬКОВА ТОПОГРАФІЯ Топографія — наука, що вивчає засоби вимірювання місцевості і відображення її на папері у вигляді планів і карт. Військова топографія — розділ топографії, що

Лекція 11
ЗАВДАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ Завданнями Цивільної оборони України є: запобігання виникненню надзвичайних ситуацій те­хногенного походження і здійснення заходів, спрямо­ваних

Лекція 12-14
ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА «Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від на­слідків надзвичайн

Лекція 17-18
ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ Цивільна оборона в навчальних закладах організо­вується за тим самим принципом, що й на об'єктах народного господарства, але з навчально

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги