Економічна думка розвивається на базі досягнутого рівня продуктивних сил. Прийнято вважати, що економічна реальність практично в однобічному порядку впливає на економічну науку. На підтвердження цієї закономірності можна привести масу прикладів. Поява в XIX в. національних і світових економічних криз призвела до виникнення теорій циклічного розвитку (С. Сисмонді, К. Маркс, М. Туган-Барановський, Н. Кондратьєв та ін.). Зміна економічних систем, найглибші кризи призводять до зміни наукових парадигм. Світова криза, що почалася в 2008 р. «волає» до перегляду устояних концепцій і формування нового економічного порядку.
Існує (хоча й менш часто) зворотний вплив економічних концепцій на економічну політику й економіку. Так вплив концепцій меркантилізму на економічну політику Англії призвів до зросту її економічної й військової могутності в XVII–XVIII ст. Узяття на «озброєння» правлячими елітами держав Заходу альтернативних теорій державного регулювання економіки (кейнсіанство, неолібералізм) сприяли стабілізації й зростанню економіки в післявоєнний період.
Разом з тим економічна думка розвивається автономно поза прямою залежністю від стану економіки. Вона рухається за своїми власними законами у боротьбі різних концепцій, що розділяються й по'єднуються в різних варіантах від однієї теорії до її альтернативи під впливом різнорідних факторів (наприклад, філософської «моди» або самих неабияких особистостей – носіїв економічних поглядів, що зуміли перебороти пануючі погляди, або ідеологічне замовлення правлячої еліти).
І все-таки економічна думка обмежена станом продуктивних сил. Не можна говорити всерйоз про створення «галактичної економічної теорії». Поки галактика поза сферою людської діяльності – немає об'єкта для економічної науки.
Не обов'язково економічні концепції народжуються в кожній країні. Так теорія марксизму народилася в Німеччині, а спроби її застосування спостерігалися в багатьох країнах. У сучасних умовах автори теорій економічного лібералізму («Вашингтонський консенсус») намагаються застосувати їх не до своїх країн («сімка» провідних держав), а до країн «третього» світу.
Поза залежністю від мети носіїв економічних теорій, втілення в життя останніх може мати як творчий, так і руйнівний характер. Як відзначає нобелівський лауреат Дж. Стигліц, країни, які сліпо додержуються курсу «Вашингтонського консенсусу», здійюснюваного міжнародними фінансовими інститутами (МВФ, МБРР), опиняються в скрутному економічному становищі [12, с. 60].
Цими обставинами диктуються вимоги до викладання навчальної дисципліни ІЕЕД.
1. Виклад курсу припускає безліч версій, трактувань тих або інших історичних подій, явищ економічного життя, а також і теорій. Але головне при цьому повинне бути те, щоб вся ця множинність інтерпретацій подій і теорій сприяли прогресу суспільства, відповідали принципам гуманізму.
2. Погано, якщо ігнорується багатоваріантність підходів до аналізу й спостерігаються спроби втиснути теорії й трактування тих або інших фактів у прокрустово ложе монізму, єдиної їхньої версії. Однак корисно знайти якесь загальне ядро в подіях, фактах, теоріях при всім різноманітті поглядів.
3. Методика викладу ІЕЕД по кожній темі курсу повинна відповідати одночасному аналізу реального економічного процесу певного періоду історії й процесу його осмислення. Якщо спробувати дати глибоке наукове тлумачення фактам, явищам економічної історії, то цілком природно науково розкриваються й усвідомлюються економічні концепції.