Мануфактура з її ручною ремісничою технікою забезпечила перший етап переходу до масового виробництва, яке відповідало потребам ринку. Але досягнення нею границь своїх виробничих можливостей вимагало переходу до наступного етапу – великому машинному виробництву. Цей перехід означав промисловий переворот і відзначався широким використанням системи робочих машин, парового двигуна, виникненням самостійної машинобудівної галузі.
Промисловий переворот – загальносвітовий процес, що характеризувався загальними рисами і закономірностями становлення індустріальної цивілізації. У той же час він мав свої особливості у кожній країні. Раніше за інших він почався в Англії, де вже у середині XVIII ст. склалися об’єктивні умови переходу від ручної праці до механізованої і від мануфактури до фабрики. Торгівля і колоніальні загарбання створили великі капітали, які здатні були перебудувати промисловість. Банківська система, що активно розвивалася, відкривала можливості для кредитування великих промислових підприємств. «Огороджування» створило армію потенційних найманих робітників, без яких фабричне виробництво не могло існувати. В мануфактурний період було досягнуто високого рівня спеціалізації, удосконалені знаряддя праці, робітники навчені дисциплині сумісного виробництва.
Двигуном промислового перевороту став технічний прогрес. Зростаючий попит на ринку, що бурно розвивався, спонукав до виноходів і застосування у виробництві різних машин і механізмів. Почалося це у порівняно новій галузі – текстильній промисловості. Вона була перенесена з Індії і працювала на колоніальній сировині. Конкурувати з індійськими ткачами на базі ручної техніки англійські виробники були не в змозі. Щоб скоротити витрати і здешевити продукцію почали впроваджувати різні винаходи, які підвищували продуктивність. До цього спонукала також конкуренція з традиційним для країни суконним виробництвом. Виробники сукна, які володіли монополією, не були зацікавлені у вдосконаленні виробництва, а намагалися потіснити виробників бавовняних тканин.
Виробництво тканин, що складалося з двох основних процесів – прядіння і ткацтва – виявилося найбільш придатним до технічних нововведень: досягнення в одному підштовхувало до пошуків новацій у другому. Першим був удосконалений ткацький верстат: у 1733 році механік Кей винайшов «летючий човник», який перекидав нитку з одного краю верстата до іншого автоматично, що значно прискорило роботу. Прядіння почало відставати від ткацтва і у 1765 році Дж. Харгревсом була винайдена прядка «Дженні», на якій можна було працювати відразу 16–18 веретенами. Її продовжували вдосконалювати і до 80-х років ХІХ ст. прядка одержала широке розповсюдження. Тепер вже відставати почало ткацтво і замість «прядильного голоду» виник «ткацький голод». В 1785 році Е. Картрайт винайшов механічний ткацький верстат, що заміняв 40 ткачів, і диспропорція була ліквідована. Слідом за бавовняною промисловістю машини з’явилися у суконному, паперовому, поліграфічному виробництвах.
Однак енергетична база залишалася старою – це був в основному водяний двигун. Окрім низької продуктивності, це прив’язувало виробництво до річок, що не завжди співпадало з потребами ринку. Потрібен був незалежний двигун і в 1778 році Джеймс Ватт запатентував паровий двигун, що став незабаром основним джерелом енергії у всіх галузях промисловості.
Використання машин збільшило потребу у металі, що стимулювало розвиток металургії. Однак виплавка металу стримувалася нестачею древесного вугілля, що використовувалося при виробництві чавуну. Були знищені майже усі ліси в Англії, що окрім іншого спричинило втрати суднобудівництву. Використання ж мінерального палива супроводжувалося виникненням сірчастих з’єднань, які знижували якість металу. В 1735 році А. Дербі, додавши до руди вапно і збільшивши потужність повітродувок, опанував доменну плавку, що дозволило англійській металургії перейти на використання кам’яного вугілля. Це в свою чергу підштовхнуло розвиток вугледобувної галузі.
Зростання промисловості призвело до бурхливого розвитку транспорту,оскільки різко збільшився обсяг перевезень. Паровий двигун викликав революцію і тут. В 1807 році Р. Фултон збудував перший пароплав, а в 20-х роках ХІХ ст. Дж. Стефенсон – паровоз.Був вдосконалений рельсовий путь: замість дерев’яних рельсів («трам»), що використовувалися для конки, прокладали металеві. У 1830 році запрацювала перша залізниця, що з’єднала Манчестер і Ліверпуль.
Бурхливий розвиток великого промислового виробництва, будівництво залізниць, торгівля і колоніальна експансія Англії пред’являли постійно зростаючий попит на капітал, що, в свою чергу, зумовило нові форми організації банківської справи. В центрі кредитної системи був Англійський центральний банк, якому, згідно акту Р. Пілля, надавалося виключне право емісії на всій території країни. Випуск банкнот проводився спеціальним Емісійним департаментом у розмірах, забезпечених державними облігаціями. З 30-х років ХІХ ст. виникає низка приватних банків. Великі столичні банки (Лондонський, Вестмінстерський) обслуговували потреби великої торгівлі, фінансистів. Провінціальні банки спеціалізувалися на кредитуванні або сільського господарства, або промисловості. Саме вони відіграли вирішальну роль у створенні фабричної системи у бавовняній, суконній, кам’яновугільній промисловості.
Необхідність організаційного оформлення процесу централізації капіталів призвів до створення Лондонської фондової біржі, основними операціями якої стали угоди щодо цінних паперів, зокрема державних позик. Особливе положення на лондонському грошовому ринку посів банкірський будинок Ротшильда, заснований у 1804 р. Він проводив операції з міжнародного арбітражу, розміщення іноземних позик, дисконту іноземних векселів. Після 1815 року Англія перетворилася на ринок капіталів для всього світу. Лондонська фондова біржа ставала місцем, де можна було знайти кошти для будь-якого підприємства, що обіцяло успіх.