ПРОГРАМА ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЛЕКЦІЙНИХ ТА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»

Міністерство освіти і науки України

 

Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

 

ПРОГРАМА

ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО ЛЕКЦІЙНИХ ТА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»

(для студентів усіх спеціальностей)

ЗАТВЕРДЖЕНО

редакційно-видавничою

радою університету,

протокол № від

 

Харків НТУ «ХПІ» 2011

 

Програма та методичні рекомендації до лекційних та семінарських занять з курсу «Історія України» / Уклад. В.В.Кабачек, С.І.Мешковая, Я.В.Мотенко та ін. / За ред. проф. В.І.Ніколаєнка. – Харків: НТУ “ХПІ”, 2011. – 131 с.

 

Укладачі: С.С.Арбузова

І.В.Дворкін

В. В. Кабачек

С. І .Мешковая

Я. В. Мотенко

І. В. Мусієнко

В. І. Ніколаєнко

Ю. І. Озерський

Р.О.Пономаренко

Л. П. Савченко

В. І. Скляр В.М.

 

 

Рецензенти:проф. Скляр В.М.

проф. Перевалова Л.В.

 

Кафедра політичної історії

 

 

В С Т У П

 

Інтеграція України до загальноєвропейського освітнього простору вимагає ґрунтовного реформування вітчизняної вищої школи, переходу до принципово нових форм викладання гуманітарних дисциплін. У Національному технічному університеті “ХПІ” діє концепція виховної роботи, основою якої є гуманізація й гуманітаризація всього навчального процесу, що базується на комплексному підході до вивчення дисциплін гуманітар­ного циклу на кожному курсі.

Гуманітарні знання, набуті студентами, сприяють подоланню вузькофахового мислення, вихованню спеціалістів вищої кваліфікації, духовно багатих особистостей, які відчувають моральну відповідальність за сучасне і майбутнє своєї Батьківщини.

Однією з найважливіших гуманітарних дисциплін, що вивчаються в університеті, є курс “Історія України», який вбирає в себе важливі етапи історичного шляху українського народу. Цей курс не є повторенням шкільної програми, а становить концептуально нову навчальну дисципліну, що поглиблює та систематизує істо­рич­ні знання студентів. Основу курсу складає суспільно-політична та державницька проблематика, внутрішня та зовнішня політика України, діяльність партій, рухів, громадських об’єднань, соціально-економічний та культурний розвиток України. Визначальною ознакою курсу є те, що історія України подається в контексті розвитку світової цивілізації.

Основним завданням курсу «Історія України» в НТУ «ХПІ» є:

– використання новітніх здобутків історичної науки у викладанні історії України;

– реалізація в навчальному процесі принципів історизму та наукової об’єктивності в оцінці історичних фактів, явищ і подій;

– гуманістична спрямованість історичної освіти в технічному навчальному закладі, її орієнтація на пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими чи груповими.

Метою вивчення історії України у вищій школі є:

– виховання майбутніх спеціалістів як свідомих громадян України;

– розвиток почуття патріотизму та глибоких морально-етичних переконань, усвідомлення молоддю власної причетності до багатовікової історії українського народу;

– сприяння усвідомленню студентами належності України до європейського історико-культурного простору та важливості її інтеграції до Європи;

– прищеплення майбутнім спеціалістам навичок самостійного аналізу історичних джерел і наукової літератури, уміння самостійного осмислення закономірностей розвитку українського народу в контексті історії людської цивілізації;

– вироблення умінь застосовувати набуті знання у повсякденній діяльності, для самостійної орієнтації в суспільно-політичному житті та визначення власної оцінки суспільних явищ і подій.

За змістом і формами організації навчального процесу курс «Історія України» побудовано відповідно до вимог Болонського процесу. Вони спрямовані на зближення національних систем освіти країн Європи та досягнення загальноєвропейських освітніх стандартів. Реалізація цих підходів сприятиме підвищенню мобільності і конкурентноспроможності випускників НТУ «ХПІ» на вітчизняному та європейському ринках праці.

Ключову роль у досягненні цілей, сформульованих Болонською декларацією, відіграє запровадження до навчального процесу кредитно-модульної системи, сутність якої повністю кореспондується з положеннями Європейської кредитно-модульної системи (ECTS). ECTS за своєю сутністю є системою перезарахування кредитів, яка має забезпечити прозорість національної освіти, визнання її за кордоном, зробити її сумісною з освітніми системами інших країн Європи.

На вивчення базового курсу «Історія України» виділено 3 кредити, з них 48 годин аудиторних занять. Заліковий кредит (або кредит ECTS) є одиницею виміру навчального навантаження, яку мають визнавати і зараховувати навчальні заклади країн – учасниць Болонського процесу. Теми курсу і відведений на їхнє вивчення час пропорційно розподілено на два кредитних модулі, кожен обсягом 1,5 кредити. За роботу протягом модулю студент отримує проміжну оцінку, про що робиться відповідний запис до кредитної залікової книжки. Студент повинен знати, що кредити зараховуються лише після завершення вивчення ним всього курсу. Студент, який успішно впорався з усіма навчальними завданнями та має позитивні оцінки за обидва модулі, отримує підсумкову оцінку з історії України без складання іспиту.

Підсумкова і модульна оцінки до кредитної залікової книжки виставляються викладачем за шкалою ECTS-оцінок. Ця шкала використовується з метою спрощення переведення оцінок, отриманих студентами різних вищих навчальних закладів, забезпечення конвертованості цих оцінок.

Передбачено такі ECTS-оцінки:

А – «відмінно» – відмінна робота з однією незначною помилкою.

В – «дуже добре» – вище за середнє, але з декількома помилками.

С – «добре» – звичайна робота з декількома значними помилками.

Д – «задовільно»– посередньо, із значними недоліками.

Е – «достатньо» – виконання задовольняє мінімуму кредитів оцінки.

FX – «не здано» – для одержання кредиту потрібна деяка доробка.

F – «не здано» – для одержання кредиту потрібна значна доробка.

Модульно-рейтингова система оцінки знань студентів враховує всі форми їхньої роботи над вивченням курсу та рівень отриманих ними знань. Основними формами вивчення історії України є лекції, семінарські заняття, консультації, самостійна робота студентів над джерелами та нав­чально-методичною літературою, підготовка та виступи з тематичними повідомленнями, доповідями та рефератами, рецензування рефератів, контрольні співбесіди, написання контрольних робіт, участь у студентських наукових конференціях, складання іспиту.

Теми пропущених занять, а також ті, на яких студенти отримали незадовільну оцінку, перездаються ними викладачу на консультаціях.

Основними формами контролю знань студентів при вивченні курсу є: оцінки на семінарах, письмові контрольні роботи, реферати, модульні контрольні співбесіди та іспит.

Важливою формою навчального процесу є лек­ція. Вона визначає зміст та загальну спрямованість всіх інших форм навчальних занять. У лекціях розкриваються найбільш склад­ні та важливі проблеми курсу “Історія України”. Лекції та семінари за змістом і тематикою проблем не повторюють, а взаємодоповнюють одне одного як різні форми навчального процесу, що сприяє формуванню у студентів цілісного погляду на історію України.

Мета семінарських занять – поглиблення та закріплення знань, отриманих на лекціях та при самостійному вивченні окремих тем курсу. Як правило, на семінар виносяться 3–4 питання. Вони розглядаються як в традиційній формі, так і у вигляді дискусії, розгорнутої бесіди, конференції, “круглого столу”, особливо при розгляді проблемних питань. Опитування студентів на семінарі проходять як за бажанням студента, так і за викликом викладача. Крім основних виступів студентів на семінарі, оцінюються також й істотні доповнення до викладеної проблеми. На семінарських заняттях можуть обговорюватися повідомлення, доповіді та реферати.

У кінці заняття викладачем підводяться підсумки роботи, оцінюються виступи і доповнення кожного студента, акцентується увага на найбільш вдалих відповідях, недоліках у висвітленні теми. Крім цього, ставиться завдання студентам щодо підготовки до наступного семінарського заняття. Оцінки, одержані студентами на семінарі, обов’язково враховуються при рейтинго-модульній системі контролю знань.

Готуючись до семінарського заняття, студенти по­вин­ні опрацювати рекомендовані до даної теми джерела та літературу, продумати відповіді на кожне питання, скласти план та короткі тези свого виступу. Важливе значення у підготовці до семінару має консультація викладачів, час і місце проведення яких доводиться до відома студентів. Готуватися до семінарського заняття необхідно заздалегідь. Всебічна та ґрунтовна підготовка – важлива передумова створення творчої атмосфери при обговоренні передбачених планом семінару питань, змістовних виступів та доповнень. На семінарі студенти повинні доповнювати свої записи новим матеріалом з виступів своїх товаришів та викладача.

Семінарські заняття базуються на самостійній роботі студентів, яка є однією з основних форм навчального процесу. Лише самостійна робота в комплексі з іншими формами навчання забезпечує глибоке вивчення та всебічне засвоєння студентами матеріалу, оволодіння методами наукового мислення, виховання у них творчих, аналітичних підходів до вивчення історії України. Форми самостійної роботи студентів можуть бути різноманітними: вивчення і конспектування документів та інших історичних джерел, навчальної та навчально-методичної літератури, наукових монографій та статей, написання тематичних повідомлень, доповідей та рефератів. Основна ділянка самостійної роботи – уважне читання і конс­пек­тування передбачених до семінарського заняття основних джерел та літератури. Це обов’язкова вимога при вивченні історії України, один з голов­них елементів модульно-рейтингової системи оцінки знань студентів.

Самостійна робота над джерелами, навчальною та науковою літературою розпочинається з попереднього ознайомлення з ними. Необхідно прочитати зміст, вступ, позначити дати написання або прийняття того чи іншого документу. Слід уважно прочитати документ чи наукову роботу, роблячи попередні чорнові записи, і лише після цього доцільно розпочинати складання конспекту. Загальних і єдиних для всіх правил ведення конспекту не існує, оскільки конспектування – творча справа і робота суто індивідуальна. Але існують деякі загальні обов’язкові вимоги до написання конспекту. Конспект – це короткий переказ основних ідей, проблем документу чи наукової роботи своїми власними словами. Записувати необхідно лише головні положення джерел та їх аргументацію. Якщо думка автора твору чи документ викладені так, що їх важко передати своїми словами, необхідно виписати цитати та зробити посилання на джерела, з наведенням нумерації сторінки. Записи в конспекті треба вести чітко й розбірливо, вони по­вин­ні повністю відповідати змісту джерел та літератури і мати внут­рішній логічний зв’язок. З метою економії місця та часу до­пус­кається скорочення деяких слів при конспектуванні. Для визначення у конспекті найважливішого доцільно підкреслити відповідні місця. В цілому конспект за формою може бути написаний у вигляді тез і бути ґрунтовним за змістом та коротким за обсягом.

Поглибленому вивченню актуальних проблем курсу та підвищенню рівня знань сприяє підготовка і написання рефератів. Така форма самос­тійної роботи обов’язкова при модульно-рейтинговій системі оцінки знань студентів. Кожен студент готує лише один реферат. Теми рефератів сту­ден­тів академічної групи повинні бути різними. На семінарі розглядаються не більше ніж 1–2 доповіді або реферати. Написання реферату для кожного студента – робота суто індивідуальна. Тему дослідження студент обирає сам чи за рекомендацією викладача. Викладачі, що ведуть семінарські заняття, є науковими консультантами-керівниками студентів, надають їм постійну і всебічну допомогу в написанні рефератів.

Реферат повинен мати таку структуру: титульний аркуш, зміст, вступ, 2–3 розділи, висновки та список джерел і літератури. Загальний обсяг реферату складає 23–25 аркушів рукописного тексту надрукованому через 1,5 інтервали на папері формату А4. Написання чи друкування тексту повинно бути на аркуші лише з одного боку. Друкування тексту можливе лише після перевірки викладачем рукописного варіанту.

Для того щоб написати змістовний реферат, студент повинен глибоко опрацювати джерела – історичні документи, ґрунтовно вивчити історичну літературу, монографії чи статті з обраної теми. При роботі над літературою необхідно законспектувати її, виписати окремі цитати, дати. У тексті реферату обов’язковими повинні бути посилання на використані джерела та наукову літературу. У вступній частині реферату необхідно обґрунтувати актуальність теми, дати короткий історіографічний огляд проблеми та визначити мету студентської наукової роботи. Необхідно подбати про логіку викладу матеріалу в тексті. Викладач встановлює для кожного студента індивідуально термін підготовки реферату і перевіряє написаний текст.

Виступ студента з доповіддю на семінарі розрахований на 10–15 хвилин. Практикується також рецензування рефератів з боку інших студентів. Слід підкреслити, що при оцінці реферату викладач враховує не лише якість змісту написаного тексту, але й весь хід його захисту студентом на семінарі. Тому автор доповіді повинен вільно володіти опрацьованим матеріалом, дати відповіді на додаткові запитання викладача або студентів, показати вміння науково аргументувати свої власні міркування, обґрунтувати висновки у висвітленій темі.

При визначенні оцінок кредитних модулів і підсумкової оцінки враховується не лише навчальне навантаження, але й участь студента у наукових конференціях. Кращі реферати заслуховуються на факультетських студентських наукових конференціях та за рекомендацією кафедри направляються на Всеукраїнську наукову студентську конференцію, яка проводиться в Національному технічному університеті “Харківський політехнічний інститут”. Наукові роботи студентів університету з історії України неодноразово нагороджувались дипломами та грамотами.

Для успішного засвоєння студентами курсу кафедра має всі необхідні матеріально-технічні умови. При підготовці до семінарських занять та написання доповідей і рефератів студенти користуються бібліотечним фондом історичної літератури в методичному кабінеті кафедри (707 ауд.) та читальній залі кафедр суспільних наук (701 ауд.) навчального корпусу № 1. Методичний кабінет та читальна зала мають широкий вибір навчальної, навчально-методичної та наукової літератури, яка систематизована в алфавітному та тематичному каталогах. Викладачі, що ведуть семінарські заняття, зі списку основної літератури до семінару рекомендують студентам ту, в якій найбільш повно висвітлюються конкретні питання. Крім того, для самостійної, індивідуальної роботи студентів професорсько-викладацький склад кафедри політичної історії підготував значну кількість навчальних та навчально-методичних розробок. Зокрема, «Історія України. Курс лекцій для студентів технічних ВУЗів» під загальною редакцією проф. В.І.Ніколаєнка, «Організація самостійної роботи студентів з вивчення курсу «Історія України»: Методичні рекомендації для викладачів і студентів усіх спеціальностей» (уклад. С.І.Мешковая, В.І.Силантьєв), «Тематика рефератів з історії України для студентів усіх спеціальностей» (уклад. С.С.Ткаченко, В.І.Ніколаєнко), «Наочні і структурно-логічні схеми з історії України» (уклад. В.В.Морозов, Г.І.Кобзар) та ін.

Базовим підручником для підготовки студентів є курс лекцій «Історія України». Цей підручник створений колективом кафедри політичної історії і є адаптованим до навчальної програми курсу “Історія України”, що викладається в нашому університеті. Для підготовки до семінарів та інших форм вивчення історії України можливе використання інших підручників, навчальних посібників, а також історичних джерел, наукових монографій, мемуарної та довідкової літератури. Їхній перелік подається до кожної теми лекції та семінарського заняття, що розміщуються в цій методичній розробці.

Авторський колектив: проф. В.І.Ніколаєнко, проф. В.М.Скляр (вступ); доц. Л.П.Савченко (розподіл навчального часу за семестрами і видами навчальних занять, план вивчення навчальної дисципліни «Історія України: соціально-політичні аспекти»); доцент С.І.Мешковая (теми № 1, № 6); ст. викладач С.С.Арбузова (тема № 2); доцент Р.О.Пономаренко (теми № 3, № 8); доцент Я.В.Мотенко (тема № 4); доцент В.В.Кабачек (тема № 5); доц. Ю.І.Озерський (тема № 7), доцент І.В Мусієнко. (тема № 9), канд.іст.наук Дворкін І.В. (тема № 7).

 

 

Т е м а № 1

ВСТУП ДО КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ». КИЇВСЬКА РУСЬ

 

С е м і н а р № 1

МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ТА ЇХ ПІДГОТОВКИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

(2 години)

 

План

1. Роль і місце семінарських занять у вивченні історії України.

2. Організація і методика самостійної роботи студентів.

3. Контроль і оцінка знань студентів за Болонською системою.

 

Методичні рекомендації

Особливу увагу слід приділити головним напрямкам організації самостійної роботи. Студенти повинні ознайомитися з найбільш ефективними її формами,… Студентам необхідно уважно ознайомитись зі «Вступом» до планів семінарських…  

Навчально-методична і наукова література

 

Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Х., Дельта, 1993. – 256 с.

Білоцерківський В.Я. Історія України (Курс лекцій). – Х., 1999. – 256 с.

Борисенко В.Й. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття. 2-е видання: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1998. – 616 с.

Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 656 с.

Історія України. Курс лекцій для студентів технічних ВУЗів / Під загальною редакцією проф. В.І.Ніколаєнка. – Х.: Новый вид. 2001. – 425 с.

Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1991. – 508 с.

Брайчевський М. Вступ до історичної науки: Навч. посібник. – К., 1995.

Закон “Про освіту в Українській РСР”. – К., 1991.

Історія і її соціально-виховне значення. У кн.: Грушев­ський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991.- С. 190–192.

Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К.: Україна, 1996. – 463 с.

Кульчицький С. Історія і час (роздуми історика) // Укр. іст. журнал. – 1992. – № 4. – С. 3–11.

Могильницкий Б. Введение в методологию истории. – М., 1989.

Панченко П. Історична наука повинна бути далекою кон’юктури і політики // Укр.іст.журнал. – 1993. – № 1. – С. 158–159.

Потульницький В.А. Українська та світова історична наука // Укр. іст. журнал. – 2000 – № 3. – С. 22.

Ткаченко В. Куди ми йдемо? Роздуми історика // Укр. іст. журнал. – 1992. – № 7–8. – С. 3–13.

Історична наука на порозі ХХІ століття: підсумки та перспективи. Матеріали Всеукр. наукової конференції. – Харків, 1995.

 

 

Л е к ц і я № 1

ВСТУП ДО КУРСУ. ЗАРОДЖЕННЯ ЦІВІЛІЗАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. УТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

(2 години)

 

План

Втуп до курсу

Предмет і завдання курсу „Історія України” – складової загальноосвітньої історії. Місце курсу в системі навчання у вищому технічному закладі освіти. Значення курсу для фахової підготовки і виховання студентської молоді. Джерела та принципи вивчення вітчизняної історії.

Зародження цивілізації на території України.

Поява людини на території України. Первісна палеолітична община. Розвиток родового ладу в неоліті та енеоліті. Кіммерійці, скіфи, сармати. Античні міста-держави Північного Причорномор’я. Трипільська культура.

Давньоруська держава Київська Русь: утворення, розквіт, занепад.

Східнослов’янські племена VІ-IX ст., соціально-економічні та політичні фактори їх консолідації. Теорії походження Київської Русі. Територія та етнічний склад населення. Форми правління та основні структурні елементи політичної влади. Соціальна структура давньоруського суспільства. Соціально-економічний розвиток Київської Русі. Формування феодальних відносин.

Головні напрями політики перших київських князів. Адміністративна, військова і релігійна реформи Володимира Великого. Розбудова держави за часів Ярослава Мудрого.

Ослаблення великокнязівської влади. Боротьба Володимира Мономаха за єдність Русі. Причини і наслідки роздробленості Давньоруської держави.

 

Семінар № 2

ЗАРОДЖЕННЯ ЦІВІЛІЗАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ. ДАВНЬОРУСЬКА ДЕРЖАВА КИЇВСЬКА РУСЬ

(4 години)

 

План

1. Україна в період первісного суспільства.

2. Східні слов’яни в V-VIII ст.

3. Соціально-економічний і політичний розвиток Київської Русі в ІХ - першій половині ХІІ ст.

4. Феодальна роздробленість і занепад Давньоруської держави. Галицько-Волинське князівство.

5. Монголо-татарське нашестя і встановлення монголо-татарського іга.

6. Історичне значення Київської Русі, її місце у долі східнослов’янських народів та в європейській історії.

 

Методичні рекомендації

2. У другому питанні, передусім, слід звернути увагу на проблему етногенезу східних слов’ян, розкрити зміст головних теорій їх походження,… 3. У третьому питанні необхідно з’ясувати сутність найбільш відомих теорій… 4. У відповіді на четверте питання доцільно акцентувати увагу на виявленні економічних, політичних та соціальних…

Навчально-методична і наукова література

 

Анохин Г.И. Новая гипотеза происхождения государства на Руси // Вопросы истории. – 2000. – № 3.

Асєєв Ю.С., Харламов В.О. Архітектура: дерев’яна і кам’яна КиївськоїРусі. – К., 2001.

Баран Ю.М., Вертегел А.Г., Даниленко В.М. Історія України. - К., 1994.

Бойко О.Д. Історія України. Навч. посібник. – К., 2004.

Борисенко В.Й. Курс української історії з найдавніших часів до XX століття. - К., 1996.

Брайчевський М.Ю. Вступ до історичної науки. - К., 1995.

Висоцький С.О., Боровський Я.Є. Література Київської Русі // Історіяукраїнської культури. – Т. 1. – К., 2001.

Греков Б.Д. Киевская Русь.- М., 1953.- 338 с.

Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - К., 1991.

Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994.

Історія України: нове бачення: У 2 т. / За ред. Смолія В.А. – К.: Україна, 1995. – Т. 1.

Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн. 1. Від найдавніших часів до кінця ХІХ ст. / Мельник Л.Г., Гурій О.І. та ін – К.: Либідь, 1991.

Історія України. Курс лекцій для студентів технічних ВУЗів / Під ред. В.І.Ніколаєнко – Х.: Новый вид, 2001. – 423 с.

Кононенко П.П., Кононенко Т.П. Український етнос: ґенеза і перспективи. – К., 2003. – 305 с. Кононенко П.П., Пономаренко А.Ю. Українознавство. – К., 2005. – 256с.

Котляр М.Ф. Галицько-волинська Русь // Україна крізь віки.- Т.5.-
К.,1998.- 336 с.

Котляр М.Ф. Історія України в особах. Давньоруська держава. - К.,
Україна, 1996.- 240 с.

Крип’якевич І. Велика історія України. Т. 1. – К., 1993.

Крип’якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. – К., 1984.

Костомаров М.Г. Князь Данило Романович Галицький // Наука і суспільство – 1989 - № 9.

Лихачев Д.С. Слово о полу Игореве. Ист.-лит. очерк. – Л., 1955.

Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К., 1996.

Повість врем'яних літ. – К., 1990.

Ричка В.М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації. //Український історичний журнал. – К., 2001. – № 2.

Рыбаков Б.Я. Язычество древних славян. – М., 1981.

Рыбаков Б.Я. Киевская Русь и русские княжества ХІІ–ХІІІ вв.. – М., 1982.

Савченко Н.П., Подольський М.К. Історія України: модульний курс. Навчальний посібник. – К.: ІНКОС, 2006. – 544 с.

Седов В.В. Славяне юго-восточной Европы в предгосударственный период. – К., 1990.

Тихомиров М.Н.Древнерусские города. – М., 1986.

Толочко П.П. Древнерусский феодальний город. – М., 1989.

Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1996.

Толочко А.П. Князь в древней Руси: власть, собственность, идеология. – К., 1992.

 

Питання для самостійного вивчення

 

1. Історичні джерела з історії Київської Русі.

2. Проблема походження слов'ян в історичній літературі.

3. Давньоруська народність.

4. Історичні корені та етногенез українців.

5. Князівства Середнього Подніпров’я.

6. Галицьке та Волинське князівства до їх об’єднання.

 

Контрольні питання і завдання для самостійної роботи

Тести для самоконтролю

 

1. Київська Русь створювалась:

а) шляхом добровільного об'єднання східнослов'янських племінних союзів;

б) шляхом завоювання та насильницького приєднання до Києва;

в) ваш варіант.

2. Київська Русь являла собою:

а) федерацію земель;

б) централізовану державу із самодержавною формою правління;

в) ваш варіант.

3. Основними причинами військових конфліктів Русі з Візантією були:

а) бажання київських князів підкорити Візантію своїй владі;

б) зробити Візантію своїм політичним союзником;

в) змусити Візантію укласти з Києвом вигідну торговельну угоду.

4. У здійсненні своєї політики князі спиралися:

а) на місцеву племінну (родову) аристократію та вождів;

б) на широкі народні маси;

в) на військо (дружину).

5. Формування території Київської Русі завершилось у період княжіння:
а) Ігоря;

б) Святослава;

в) Володимира Святославича.

6. Прийняття християнства було спричинене:

а) особистими інтересами Володимира, наприклад, його бажанням одружитися з візантійською принцесою Анною;

б) релігійними переконаннями князя;

в) політичними мотивами;

г) ваш варіант.

7. Серед політичних мотивів впровадження християнства були:

а) зміцнення становища і влади князя в державі;

б) зведення до мінімуму впливу "кудесників" та волхвів на народ;

в) виявлення та знищення значної частини населення, яка б не підтримала релігійної політики князя і продовжувала б залишатись язичниками, а отже ворогами князя;

г) зміцнення міжнародного авторитету Київської Русі.

8. У Європі язичників-русів називали:

а) дикунами;

б) варягами;

в) варварами;

г) ваш варіант.

9. Впровадження християнства:

а) призвело до розколу суспільства на християн і язичників;

б) об'єднало населення руських земель навколо Києва;

в) сприяло швидкому політичному і культурному злету Київської Русі.

10. Християнство сприяло:

а) розвитку економіки;

б) розвитку і збагаченню руської літератури;

в) поширенню писемності і освіти;

г) ваш варіант.

11. "Руська правда" Ярослава Мудрого:

а) перше періодичне видання в Київській Русі;

б) лист князя до своїх дітей;

в) усний юридичний кодекс дохристиянської Русі;

г) перший написаний юридичний кодекс християнської феодальної Русі.

12. "Руська правда" Ярослава Мудрого захищала інтереси:

а) широких народних мас, насамперед селянства, яке потерпало від феодалів;

б) іноземців, які відвідували Київську Русь;

в) княжих дружинників і бояр-феодалів;

13. Перші руські монети зі срібла і золота почали карбувати за часів:

а) Ольги;

б) Володимира Великого;

в) Ярослава Мудрого.

14. Тризуб як символ князівського роду вперше з'явився за часів:

а) Ігоря;

б) Володимира Великого;

в) Ярослава Мудрого.

15. Спробу припинити міжусобну боротьбу і об'єднатися в боротьбі проти половців руські князі зробили на з'їзді в:

а) Чернігові;

б) Переяславі;

в) Любечі.

16. Період розпаду Київської держави історики часто називають добою феодальної роздробленості, тому що:

а) ініціаторами розпаду Київської Русі були бояри-феодали;

б) причинами роздробленості були подальший розвиток феодальних відносин і зростання феодального землеволодіння;

в) ваш варіант відповіді.

17. Феодальна роздробленість Русі розпочалася саме в XII ст., тому що:

а) не було сильного, видатного великого Київського князя, який зміг би припинити процес розпаду;

б) незгода у середовищі давньоруських князів зводила нанівець усі спроби київських князів зберегти єдність держави;

в) процес розпаду підштовхували рішення Любецького (1097) з'їзду князів;

г) ваш варіант відповіді.

18. Чому в XIII ст. зовнішні вороги робили спроби захопити руські князівства:

а) їх приваблювали родючі землі, багаті міста і торговельні шляхи, які проходили через землі князівств;

б) вони прагнули скористатися протиріччями і міжусобною боротьбою між окремими князями і поодинці захопити руські князівства;

в) вони хотіли допомогти руським князям об'єднатися в єдину централізовану державу.

19. Результатом золотоординського панування в руських землях було:

а) поглиблення феодальної роздробленості і загальмування процесу об'єднання руських земель;

б) подальший розвиток руських земель, збагачення їхньої культури і їх зближення з азіатською культурою;

в) ваш варіант відповіді.

20. Політичним і культурним центром України в добу феодальної роздробленості Київської держави стало:

а) Київське князівство;

б) Чернігівське князівство;

в) Галицьке князівство;
Галицько-Волинське князівство.

21. М.С.Грушевський називав Галицьке та Волинське князівства безпосередніми спадкоємцями політичних і культурних традицій:

а) варягів;

б) західних держав-сусідів;

в) Київської Русі;

г) ваш варіант відповіді.

22. Причинами занепаду Галицько-Волинського князівства були:

а) його залежність від Золотої Орди;

б) відносна слабкість сил централізації;

в) припинення княжої династії (Якої?);

г) агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви;

д) ваш варіант відповіді.

23. Значення Галицько-Волинського князівства полягає в тому, що:

а) воно було першою дійсно українською державою, яка охоплювала близько 90% тодішнього населення України;

б) зупинило агресію з боку західних і східних держав;

в) ваш варіант відповіді.

 

Проблемні питання

 

1. Яка з двох теорій (норманська чи антинорманська) здається вам більш аргументованою? Чому?

2. Чи була у русів повноцінна державність до приходу в Київ варягів на чолі з Олегом? Обгрунтуйте свою відповідь.

3. З якими зовнішніми ворогами на сході, півдні, заході і півночі доводилось боротися удільним князівствам?

4. Дайте оцінку роздроблення Київської держави. Чи можна було зупинити цей процес і зберегти Київську Русь? Як саме?

5. Чому збройні сутички з іноземними загарбниками часто закінчувались поразкою руських князівств?

6. Чому в Київській Русі було запроваджене саме християнство? Як це пояснюється в історичній літературі?

Теми доповідей та повідомлень

 

1.Історія "українських племен" у працях М. С. Грушевського.

2. Дипломатичні відносини перших князів.

3. Шлюб і подружнє життя в Київській Русі.

4. "Руська правда" як перший юридичний кодекс.

5. Історичний портрет княгині Ольги.

6. Князь Святослав - видатний полководець Київської Русі.

7. Історичний портрет Володимира Великого.

8. Історичний портрет Ярослава Мудрого.

9.Зародження та етапи формування Галицького князівства.

10. Внутрішня та зовнішня політика Володимирка та Ярослава Осмомисла.

11. Роман Мстиславич - засновник Галицько-Волинської держави.

12. Князь Данило Романович Галицький.

13. "Слово о полку Ігоревім" як історичне джерело.

14. Атрибути князівської влади.

Заповніть таблиці

Внутрішня і зовнішні політика київських князів Ім’я князя Роки правління Внутрішня політика Зовнішня політика … Значення прийняття християнства Сфери впливу Наслідки…

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Автохтон- місцевий, корінний.

Археологія- наука, яка вивчає історію суспільства за матеріальними залишками життя та діяльності людей - речовими (археологічними) пам'ятками культури. Досліджує окремі предмети давнини (знаряддя праці, зброю, посуд, прикраси, тощо) і цілі комплекси (поселення, скарби, могильники), які знаходять під час розкопок і які дають можливість відновити соціально-економічну історію епохи, особливо якщо вона мало або зовсім не висвітлена в письмових джерелах.

Баскак- намісник хана Золотої Орди у підвласних країнах у другій половині XIII - на початку XIV ст. На українських землях баскаки з'явились після падіння Києва. Проводили облік населення і збирали данину в українських землях. На початку XIV ст. хани перестали посилати баскаків в Україну і зобов'язали самих князів збирати данину та відвозити її в Золоту Орду.

Варяги- давньоруська і візантійська назва жителів Скандинавії. У Західній Європі відомі під назвою нормани.

Велес (Волос)–язичницький бог, покровитель достатку, скотарства і торгівлі в Київській Русі.

Віче - народні збори в Давній Русі. Беруть початок з племінних зборів у слов'ян. Вперше згадується в літописах у Новгороді (1016), Києві (1068), Володимирі-Волинському (1097). Вирішувало питання війни та миру, закликало та виганяло князів, приймало закони, укладало угоди з іншими землями. Використовувалось феодальною верхівкою для обмеження князівської влади. У другій половині XI - XII ст. внаслідок послаблення князівської влади і розпаду Київської Русі як єдиної держави роль віче у громадському житті набула особливого значення. Із втратою українськими землями незалежності віче, як орган державної влади, занепадає.

Волхви - у Київській Русі дохристиянського періоду служителі язичницького релігійного культу. Вважалося, що волхви мали вплив на сили природи, уміли пророкувати майбутнє і лікувати людей. Чинили опір впровадженню християнства в Київській державі. Переслідувались державною владою.

Вотчина - одна з форм феодальної земельної власності в епоху Київської Русі, родова власність, яку передавали у спадок. Виникла в процесі формування приватної феодальної власності на землю в ІХ-ХІ ст. (княжа, боярська, монастирська). Термін "вотчина" використовується в історичній літературі для визначення комплексу земельної власності феодалів та пов'язаних з нею прав селян, залежних від них. У межах вотчини її власнику, який користувався правом імунітету, належала адміністративна та судова влада, а також право збирання податків.

Гридь - назва князівських дружинників у Київській державі. Гридями звичайно називали молодших воїнів, на відміну від старших (бояр). Несли військову службу і брали участь в управлінні князівським господарством.

Дажбог (Даждьбог)- у східних слов'ян бог Сонця, світла і вогню, син Сварога (Сваропсич). Згодом став богом жнив, добра і достатку. Населення Київської Русі вважало себе "онуками Дажбога".

Данина - у стародавні часи назва натурального або грошового податку, що сплачувався підкореними племенами на користь переможця.

Десятина- у Київській державі відрахування на користь церкви з доходів усіх князівських володінь та прибутків усіх землевласників. Уперше десятину встановив Київський князь Володимир Святославич після хрещення Русі для будівництва і утримання Десятинної церкви. (У період монголо-татарського іга десятиною називалась данина, яку татари стягували з місцевого населення Київської Русі.)

Дружина- збройні загони в Київській державі, які були постійною військовою силою князя. Брала участь в управлінні князівством і особистим господарством князя. Очолювалась князем. Складалась із двох частин - старшої дружини - бояр і молодшої дружини – ядра княжого війська.

Етногенез - походження народів. Етногенез включає як початкові етапи виникнення будь-якого народу, так і подальше формування його етнографічних, лінгвістичних та антропологічних відмінностей.

Закупи - категорія напіввільних селян у Київській Русі в ХІ-ХІІ ст. Закупами називали людей, які брали у землевласників позику - "купу" і за це повинні були виконувати феодальні повинності.

Золота Орда- татарська держава, яка існувала в XIII–XV ст. на території Азії та Східної Європи. Виникла внаслідок завойовницьких походів хана Батия.

Золоті ворота- головна брама Києва за часів Київської держави. Збудовані в роки правління князя Ярослава Мудрого у 1037 році на честь розгрому печенізької орди.

Калка (Кальгин)- притока р. Кальміус на території сучасної Донецької обл. у 1223 р. на Калці відбулась перша битва руських і половецьких військ із монголо-татарськими ордами Чингізхана.

Кирило і Мефодій- слов'янські просвітителі і проповідники християнства, творці слов'янської азбуки (кирилиці).

Кіммерійці- найдавніші з відомих за своєю назвою племен, що жили в Північному Причорномор'ї у VIII-VІІ ст. до н. е. Пізніше були витіснені скіфами, захопили значну частину Малої Азії, де асимілювалися з місцевим населенням. Значна частина елементів кіммерійської культури була успадкована скіфами.

Князь- вождь племені, з розвитком феодальних відносин - керівник держави або державного утворення. На Русі старший з князів називався Великим князем, інші - удільними. До XVIII ст. князівський титул був виключно спадковим, а з XVIII ст. дарувався царем дворянам за особливі заслуги як почесний дворянський титул.

Куявія (Куябія, Куяба)- державне утворення у східно-слов'янських племен VIII-IX ст. поряд з Артавією і Славією. Існувало у Придніпров'ї навколо Києва. Сучасні науковці визнають Куявію як одну з назв полянського племінного союзу (полян).

Літописи- історичні твори в Київській Русі, в яких розповіді велись за роками. Розповіді про події кожного року починалися словами "в літо", тобто, у рік, звідки і походить назва "літопис".

Натуральне господарство - тип господарства, в якому продукти праці виробляються для задоволення потреб самих виробників, а не для продажу. З появою та поглибленням суспільного поділу праці було витіснене товарним виробництвом.

Перун - головний бог у східних слов'ян у дохристиянський період, бог грому і блискавки, йому також поклонялись як покровителю природи і землеробства.

Печеніги - об'єднання тюркських та інших племен у заволзьких степах у VIII-IX ст., а з IX ст. - і в південно-руських степах. Кочівники-скотарі здійснювали набіги на землі Київської Русі. У 1036 році були розгромлені великим київським князем Ярославом Мудрим. Частина печенігів продовжувала кочувати в причорноморських степах і пізніше увійшла до племінного союзу половців, а частина перекочувала до Угорщини.

Половці- тюркомовні племена, які в XI-XII ст. панували в південно-руських степах. Основне заняття - кочове скотарство та ремесла. Здійснювали набіги на Русь. Розгромлені та підкорені монголо-татарами в XIII ст.

Полюддя - щорічний об'їзд у Київській Русі князя з дружиною власних володінь та підлеглих племен з метою збирання данини. Полюддям також називають саму данину невизначеного розміру.

Поляни- східно-слов'янське плем'я (союз племен) VІ-ІХ ст. у Середньому Подніпров'ї з центром у Києві.

Посадник- намісник князя в землях, що входили до складу Київської держави в Х-ХІІ ст. Управляв певною територією і був зобов'язаний збирати та доставляти князю данину.

Рюрик, Синеус, Трувор- три норманські князі, які, як свідчить автор "Повісті минулих літ", були запрошені в 862 р. княжити на землях ільменських слов'ян, кривичів, чуді і весі. За легендою, Рюрик є засновником Новгорода і родоначальником династії київських князів.

Рюриковичі - правляча династія в Київській Русі, яка в 882 р. прийшла на зміну династії Київичів (після вбивства Олегом Аскольда). Дістала назву і веде початок від норманського князя Рюрика.

Рядовичі- категорія залежних людей у Київській державі. Входили до складу челяді. За соціальним і юридичним становищем були близькі до закупів.

Сварог (Саварог)- головний бог у східнослов'янській міфології. Бог неба і небесного вогню.

"Слово о полку Ігоревім"- видатна пам'ятка літератури Русі, присвячена невдалому походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців 1185 р. Автор невідомий.

Скіфи- кочові іраномовні племена, які жили в VII-ІІІ ст. до н. е. в степах Північного Причорномор'я. Залишили глибокий слід у давній історії України, деякі їхні традиції були успадковані пізнішими народами.

Славія - ранньосередньовічне державне утворення у східних слов'ян, яке поряд з Куявією та Артавією існувало напередодні утворення Київської Русі.

Тризуб - геральдичний знак київських князів династії Рюриковичів. З 1992 року - Малий Державний герб України.

Уділ- складова частина великих князівств на Русі XII-XVI ст. Управлялась членом великокнязівської землі.

Удільні князівства- княжі володіння, що утворилися внаслідок розпаду Київської держави і перетворились на окремі державні утворення.

Феодал– вепоху Середньовіччя - землевласник, який експлуатував залежних від нього селян.

Хозари - кочовий тюркомовний народ, який кочував у Прикаспійських степах. У середині VII ст. створили власну державу - Хозарський каганат. У X ст. каганат був розгромлений дружиною Великого київського князя Святослава.

Холопи - в Київській Русі категорія залежного населення, яке за своїм правовим становищем було близьким до рабів.

Християнство- одна з трьох світових релігій (поряд з буддизмом та ісламом). Має три основні напрями: католицтво, православ'я та протестантство, а також багато сект. Спільним для всіх напрямів християнства є віра в Ісуса Христа як боголюдину, рятівника світу. Християнство виникло в І ст. н. е. у східних провінціях Римської імперії.

Челядь- назва залежного населення в Київській Русі. До IX ст. вживалась для означення рабів у стані патріархального рабства.

"Шлях із варягів у греки" - назва основного водного торговельного шляху Київської Русі, що зв'язував північні райони країни з південними руськими землями і Скандинавські країни з Візантією.

Язичництво - політеїзм, віра в багатьох богів. Боги язичництва уособлювали сили природи, поряд з ними вшановувались духи, демони тощо

Ярило - один з язицьких богів у східних слов'ян, бог Сонця, весни, родючості та кохання.

Ярлик - грамоти ханів Золотої Орди, що надавали право на управління окремими князівствами або областями, підкореними Ордою. Наданням ярлика хани затверджували руських князів у їхніх удільних князівствах.

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Аскольд і Дір - київські князі другої половини IX ст. За деякими даними - нащадки Кия, за іншими - дружинникиРюрика. Боролися проти печенігів,… Батий- монгольський хан, полководець, онук Чингізхана. У 1236-1240 роках… Володимир Мономах (1053-1125)- видатний державний і політичний діяч Київської Русі, великий князь київський…

Хронологія основних подій

племен). V ст. (кінець) - заснування Києва. 882 - захоплення Києва воєводою Рюрика Олегом. Убивство

Т е м а №2

СТАНОВИЩЕ УКРАЇНЦІВ ЗА ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ ДОБИ.

ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

 

Л е к ц і я №2

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ЗА ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ ДОБИ

(ХІV – перша половина ХVІІ ст.)

(2 години)

 

Південно-Західна Русь-Україна під владою Литви.

Політичний устрій Литовсько-Руської держави, її суспільно-економічний розвиток у другій половині ХІV – середини ХVІ ст. Внутрішня та зовнішня політика литовських князів. Литовсько-польське… Посилення впливу Московської держави. Відмінності розвитку Русі-України та Північно-Східної Русі-Московії в часи…

Розвиток українських земель у складі Речі Посполитої.

Люблінська унія 1569 р. та її наслідки. Річ Посполита: геополітичне становище, територія, населення, устрій українських земель. Особливості… Прискорення економічного та соціального розвитку українських земель. Зростання… Посилення соціального, національного та релігійного гноблення українців. Занепад православної церкви. Берестейська…

Виникнення та розвиток українського козацтва.

Посилення козацтва та його військової активності на початку ХVІІ ст. Гетьман П.Сагайдачний, його внутрішня і зовнішня політика. Роль козацтва у… Запорозька Січ як військово-політичний центр козацтва.… Козацькі повстання 20-х – 30-х рр. ХVІІ ст., їх причини і наслідки. «Золотий спокій». Провал спроб…

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ ЛИТВИ ТА ПОЛЬЩІ

(ДРУГА ПОЛОВИНА ХІV– ПЕРША ПОЛОВИНА ХVІІ СТ.)

План

1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського.

2. Становище українських земель у складі Речі Посполитої.

3. Виникнення українського козацтва. Запорозька Січ.

Методичні рекомендації

Почати висвітлення питання слід з короткої довідки про утворення Литовської держави та її швидкого просування на білоруські та українські землі… Дайте коротку характеристику соціально-економічного життя українських земель… Підводячи підсумок, дайте загальну оцінку литовського періоду вітчизняної історії.

Навчально-методична і наукова література

 

Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К., 2004.

Борисенко В.Й. Курс української історії з найдавніших часів до ХХ століття. – К., 1996.

Грушевський М.С. Ілюстрована Історія України. – К., 1990.

Голобуцький В. Запорізьке козацтво. К., Вища школа, 1994.

Дорошенко Д.І. Історія України в 2-х томах. Том 1 (до половини ХVІІ століття). – К.: Глобус, 1991.

Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури ХVІ-ХVІІ ст. – К., 1966.

Історія України в особах. Литовсько-польська доба. – К., 1997.

Історія України. Курс лекцій для студентів технічних вузів під ред. В.І. Ніколаєнко – Харків, 2001.

Історія України /Під ред. В.А. Смолія – К., 1997.

Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. – Київ, 1991. – кн. І.

Історія України: Навчально-методичний посібник для семінарських занять / За ред.. В.М.Литвина. – К., 2006.

Історія України. Підручник /Керівн. авт. кол. Ю.Зайцев – К., 2004.

Леп’явко С. Козацькі війни кінця ХУІ ст. в Україні. – Чернігів, 1996.

Плохий С.Н. Папство і Україна: політика римської курії на українських землях в ХVІ-ХVІІ ст. – К., 1989.

Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – Київ, 1992. – т.1.

Русіна О.В. Україна під татарами і Литвою. – К., 1998.

Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI – початок XVIII ст.). – К., 1998.

Сас П.М. Феодальные города Украины в конце ХV – 60-х годах ХVІ в. К., 1989

Семененко В.И., Радченко Л.А. История Украины с древнейших времен до наших дней. Изд.2-е, испр. и доп. – Харьков: Форсинг, 1999.

Субтельний О. Україна: Історія. – Київ.: Либідь, 1992.

Шабульдо Ф.М. Земли юго-западной Руси в составе Великого княжества Литовского. – К., 1987.

Щербак О.В. Формування козацького стану в Україні. – К., 1997.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. У 3-х т.- Львів, 1990-1992.

 

Питання для самостійного вивчення

 

1. Північна Буковина, Закарпаття у ХІV-ХVІІ ст.

2. Історія формування Литовського князівства.

3. Козацькі та козацько-селянські повстання у кінці ХVІ – 30-х роках

ХVІІ ст.

4. Етнічний розвиток українців у ХІV-ХVІ ст.

5. Піднесення української культури у другій половині ХVІ- першій половині ХVІІ ст.

 

Контрольні питання і завдання для самостійної роботи

Тести для самоконтролю

 

1. Захоплені Литовською державою південно-західні Руські землі у другій пол. XIV ст.:

а) остаточно втратили державність і право на місцеве самоврядування;

б) перебували на становищі удільних князівств із залишками

місцевої автономії;

в) включились в активну боротьбу з литовськими загарбниками;

2. Кревська унія між Литвою та Польщею була укладена насамперед з метою:

а) запобігти посиленню Московського князівства та його прагненню

приєднати до себе українські та білоруські землі;

б) б’єднати сили для боротьби з Тевтонським орденом;

в) створити велику державу і почати експансію в Європі;

3. Кревська унія:

а) сприяла посиленню Литовського князівства;

б) ліквідувала незалежність Литовського князівства шляхом його

повного включення до складу Польського королівства;

в) призвела до посилення залежності Литви від Польщі;

4. Великий литовський князь Вітовт, прагнучи зберегти самостійність Литовського князівства:

а) спирався на підтримку українського і білоруського православного

люду, надаючи йому більших прав і свобод;

б) зміцнив центральне управління, тим самим посиливши залежність

українських і білоруських земель від Литви;

в) звернувся за підтримкою до Москви і Золотої Орди;

5. Війна між Великим Литовським князівством і Московською державою за право володіти українськими і білоруськими землями увійшла в історію під назвою:

а) Північна війна;

б) Литовська війна;

в) Лівонська війна;

6. Люблінська унія 1596 року передбачала:

а) повну інкорпорацію Литви до складу Польської держави;

б) надання Литві адміністративної автономії;

в) збереження Литвою повної незалежності;

7. Затвердження Берестейської церковної унії:

а) заспокоїло народні маси України і примирило їх з новою державою;

б) залишило населення байдужим до релігійних змін;

в) призвело до нового піднесення антикатолицького руху.

8. Найважливішими джерелами формування козацтва історики вважають:

а) збіднілу українську православну шляхту та міщан;

б) промисловців-уходників та втікачів-кріпаків;

в) переселенців з Московської держави та інших земель, що

межували з Україною.

9. Головною проблемою українських козаків наприкінці XV – першій половині ХVI ст. була:

а) боротьба з Польщею;

б) протистояння спробам Московської держави захопити їх землі;

в) боротьба з татарсько-турецькою агресією.

10. Гетьман П.Сагайдачний разом з Військом Запорозьким вступив:

а) до Києво-Печерської лаври;

б) до Києво-Могилянської колегії;

в) до Київського братства.

11. Основними завданнями реєстрових козаків були:

а) війна з турками;

б) охорона кордонів та контроль за нереєстровими козаками;

в) усунення релігійного та національного гніту;

г) розв’язання соціально-економічних проблем.

12. Заснування Запорозької Січі на о. Мала Хортиця історики пов’язують з ім’ям:

а) Петра Сагайдачного;

б) Самійла Кішки;

в) Дмитра Вишневецького;

13. Вступ до запорозького товариства починався з питання:

а) “У Бога віруєш?”;

б) “Воювати вмієш?”;

в) “Грошей хочеш?”;

г) “Смерті боїшся?”.

14. Повстання К.Косинського відбулося у:

а) 1588-1590 рр.;

б) 1591-1593 рр.;

в) 1593-1595 рр.;

г) 1596-1598 рр.

 

Проблемні питання

 

1. Чим був викликаний занепад української державності за часів Литовського князівства? Чи були перспективи її збереження?

2. Чому, маючи офіційною метою згуртування християнського населення Речі Посполитої, Берестейська унія призвела до загострення релігійного протистояння?

 

Теми доповідей та повідомлень

2. Українські міста: ремесла, торгівля. 3. Уніатська (греко-католицька) церква. 4. Утворення фільваркового господарства.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

 

Братства – релігійні та культурно-просвітницькі організації українських міщан, які утворились при церковних парафіях в Україні в XV-XVI ст. Опікувалися церквою, дбали про її підтримку, допомагали бідним, організовували шпиталі, школи, друкарні. З часом набули великого громадсько-політичного і національно-культурного значення.

Булава – один з клейнодів у реєстровому козацькому війську на Запорозькій Січі та в Гетьманщині. Головна ознака влади гетьмана та кошового отамана. Вперше була надана козакам разом з іншими клейнодами польським королем Стефаном Баторієм 1576 р., і відтоді стала постійним атрибутом влади в Україні. Мала форму кулі на палиці, виготовлялась найчастіше зі срібла, інколи була позолочена та оздоблена коштовним камінням.

Бунчук – козацька військова регалія у вигляді палиці з кулею, над якою прикріплювалися китиці або волосся з хвоста коня чи тура. Був ознакою влади гетьмана (на Запоріжжі – кошового отамана) і надавався всьому Війську Запорозькому. Носив і відповідав за його збереження бунчуковий товариш (бунчужний).

Бурса – гуртожиток для бідних учнів братських шкіл і студентів середньовічних університетів.

Великий Луг – історична назва дніпровських плавнів, які знаходились на лівому березі Дніпра, нижче від о. Хортиці. У XVI-XVIII ст. напроти Великого Лугу знаходилась Запорозька Січ. На території Великого Лугу жили і господарювали запорозькі козаки. Загальна площа його становила понад 40 тис. кв. кілометрів. Він був для українського народу символом безпеки і волі. У 1956 році цю територію затопили водами Каховського моря.

Військо Запорозьке низове – офіційна назва Запорозької Січі та її війська.

Військо Запорозьке низове, реєстрове – офіційна назва реєстрового козацтва, яке перебувало на службі у польського короля.

Військо Запорозьке – офіційна назва української національної держави – Гетьманщини та її збройних сил.

Воєводство – адміністративно-територіальна одиниця в Литві та Польщі у XV–XVIII ст.

Гіреї – династія кримських ханів (XV–XVIII ст.).

Єзуїти – члени найбільш впливового католицького чернечого ордену. Поширювали ідеї християнства, намагались поширити вплив католицтва і влади Папи Римського. Створювали єзуїтські школи та колегіуми, які відзначались високим рівнем викладання і діяли в багатьох містах України.

Ляхи – староукраїнська назва поляків, походить від розповсюдженого серед них ім’я Лех.

Магдебурзьке право – середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від управління та суду феодалів і створювали органи місцевого самоврядування. Юридично закріплювало права і свободи різних станів міського населення.

Магістрат – орган міського самоврядування в містах, які користувалися Магдебурзьким правом.

Повіт – адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських, польських, литовських землях з другої половини XIV ст.

Синьоводська битва – битва у 1362 р. між об’єднаними литовсько-українськими військами під проводом Ольгерда та військом Золотої Орди на берегах річки Сині Води (на території сучасної Кіровоградської області), яка закінчилась перемогою Ольгерда. Поразка ординського війська підірвала могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню східнослов’янських народів від монголо-татарського іга. Перемога дала можливість Ольгерду розширити свої володіння за рахунок Поділля і Придніпров’я.

Тевтонський орден – німецький католицький духовно-лицарський орден, який утворився наприкінці ХІІ ст. в Палестині під час хрестових походів. У ХІІІ ст. на захоплених у прусів, литовців, поляків землях Прибалтики орден заснував феодальну державу. У 1410 р. орден був розгромлений під час Грюнвальдської битви. Експансія Тевтонського ордену була припинена. У 1525 році володіння ордену в Прибалтиці перетворились на герцогство Прусія.

Унія – об’єднання, союз: персональна – під владою одного монарха (наприклад, Кревська); державна – на основі угоди між державами, або одностороннього акту сильнішої держави; релігійна, наприклад, Берестейська церковна унія 1596 р.

Фільварок – у Польщі, Литві, Україні та Білорусії у ΧΙV-ХІХ ст. велике багатогалузеве феодальне господарство, орієнтоване на виробництво товарної продукції, що базувалося на праці залежних селян.

Шарварки – у XVI – середини ХІХ ст. додаткова до регулярної панщини повинність селян працювати на будівництві та ремонті доріг, мостів, гребель тощо.

Шляхта – в деяких країнах Центральної Європи (Польщі, Литві та ін.) назва феодалів (відповідало дворянству).

Дике поле – історична назва українських і південноросійських степів між Доном, верхньою Окою та лівими притоками Дніпра та Десни. Стихійно освоювалось у XVI-XVII ст. козаками, селянами-втікачами та заселялась “служивим” людом в умовах боротьби проти турецько-татарської агресії та польсько-шляхетської експансії.

Зимівник – назва хутора у запорозьких козаків, що являв собою велике господарство, в якому козаки займались скотарством, землеробством, бджільництвом тощо. Головним завданням власників зимівників було забезпечення січових козаків продуктами.

Києво-Могилянська колегія (з 1701 р.– академія) – один з перших загальноосвітніх вищих навчальних закладів у Східній Європі. Утворилась у 1632 р. внаслідок об’єднання Київської братської та Лаврської шкіл. Назву отримала на честь її покровителя – митрополита П.Могили.

Кіш – назва Запорозької Січі з її державно-політичним устроєм, а також запорозького військового товариства.

Кіш Запорозької Січі – центральний орган управління на Запорозькій Січі, який відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами.

Клейноди – військові знаки, регалії або атрибути українського козацтва.

Кобзарі – українські народні співці, які виконували історичні думи під акомпанемент кобзи. Брали активну участь у козацьких походах, підносили бойовий дух війська.

Козацьке право – сукупність звичаєвих норм, переважна більшість яких виникла на Запорозькій Січі. Визначали суспільні відносини, що склалися в козацькому суспільстві: порядок землекористування, укладення угод, види злочинів і покарань за них; чітко регламентували права і обов’язки старшини.

Корогва – бойовий прапор у військових підрозділах українського козацтва XVI-XVIII ст. Як правило, вони були різнокольоровими з зображенням святих, хрестів, зброї тощо.

Кошова канцелярія – адміністративна установа на Запорозькій Січі. Очолював канцелярію військовий писар.

Кошовий отаман – виборна службова особа в Запорозькій Січі, яка зосереджувала в своїх руках найвищу військову, адміністративну та судову владу.

Кримське ханство – кримсько-татарська держава, яка існувала на території Кримського півострова, пониззя Дніпра, Приазов’я та Прикубання у 1449-1783 роках.

Курінь – військово-адміністративна одиниця Запорозької Січі, що складалася з кількасот козаків. Очолював курінний отаман.

Надвірні козаки – військові формування (приватні війська), що утримувались польськими магнатами у XVI-XVIII ст. в Україні. Звільнялись від виконання повинностей, одержували грошову платню та земельні наділи. Використовували для охорони панських маєтків, міст, придушення виступів селян-кріпаків та мешканців міст, які належали магнатам.

Ногайська Орда – державне утворення, що виникло наприкінці XIV ст. внаслідок розпаду Золотої Орди. Частина Орди, так звана Мала Орда кочувала в південно-українських степах. Як васал кримського хана брала участь у грабіжницьких нападах на українські землі.

Паланка – адміністративно-територіальна одиниця у Запорозькій Січі. Очолював полковник, який зосереджував у своїх руках всю адміністративну, військову, судову та фінансову владу. Адміністрація паланки – писар, отамани слобід та ін.

Пернач – вид булави, головний символ полковницької влади в Україні.

Реєстрові козаки – частина українських козаків, узятих урядом Речі Посполитої на військову службу і внесених в особливий список-реєстр (звідси і назва). Перший реєстр у 1572 р. (300 козаків).

Січова Рада – загальна військова рада на Запорозькій Січі. Була вищим органом влади і вирішувала всі важливі питання військово-політичного, дипломатичного, адміністративного, судового і господарського життя Січі.

Табір – характерна особливість козацької тактики ведення бою в умовах степу.

Універсали – державні документи XV–XVIII ст. Мали характер маніфесту, наділеного вищою юридичною силою щодо інших правових документів. Видавалися королями Польщі, гетьманами України, іноді полковниками та представниками генеральної старшини.

Уходники – у XV–XVI ст. люди із прикордонної зі степом смуги українських земель, які об’єднавшись у ватаги, йшли у Нижнє Подніпров’я для ведення сезонного промислу. Були одним з основних джерел формування козацтва до середини XVI ст.

Чайка – військовий човен запорозьких козаків у XVІ–XVII ст.

Ясир – бранці, захоплені татарами та турками під час розбійницьких нападів на українські землі.

 

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Вітовт (Вітаутас) (1350 – 1430) – великий князи литовський (1392 – 1430). Боровся за відновлення державної самостійності Литви після Кревської унії.… Гедимін (?–1341) – великий князь литовський (1316–1341). Поводив активну… Ольгерд (1296–1377) – великий князь литовський (1345–1377), син Гедиміна. Розширив володіння Великого князівства…

Хронологія основних подій

1340 – похід польсько-угорського війська Казимира на Львів. Початок боротьби між Литвою і Польщею за галицькі та волинські землі. 1349–1352 – польсько-литовська війна за українські землі.

Т е м а № 3

УКРАЇНА В ЧАСИ ІСНУВАННЯ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

(СЕРЕДИНА XVII – КІНЕЦЬ XVIII ст.)

Л е к ц і я № 3.

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ

СЕРЕДИНИ ХVІІ СТ.

 

План

 

Причини, передумови, рушійні сили, характер та основні етапи революції.

Соціальний вибух в українських землях в середині ХVІІ ст., його економічні, політичні соціальні та релігійні причини. Оцінки національно-визвольної боротьби в історичній літературі. Передумови національної революції, що визріли в українському суспільстві, форми боротьби, масштаби суспільних зрушень. Рушійні сили революції: козацтво, селянство, міщани. Соціальна боротьба. Періодизація національної революції.

Національно-визвольна боротьба українського народу в 1648 – 1657 роках. Козацька держава.

Початок української національної революції. Богдан Хмельницький. Розгортання національно-визвольної боротьби та успіхи повстанців на початковому етапі війни. Військові дії 1649 р. Зборівська угода та початок формування козацької держави; поразка під Берестечком і її наслідки. Білоцерківський договір. Перемога під Батогом. Укладення союзу з Московською державою. Переяславська Рада і «Березневі статті», їх оцінки в історіографії. Воєнні дії проти Польщі в 1654-1655 рр. Порушення царизмом Переяславсько-Московської угоди. Підписання Віленського миру Росії і Польщі 1655 р. Пошук гетьманом Б. Хмельницьким нових союзників.

Руїна. Криза і поразка революції.

Смерть Б.Хмельницького. Ліквідація спадкового гетьманату і початок Руїни. Політика І.Виговського. Зближення з Польщею. Гадяцька угода. Політика Ю.Хмельницького. Переяславські статті 1659 р. та Слободищенський трактат 1660 р. і розкол України на Правобережну та Лівобережну. Андрусівське перемир’я і початок поділу українських земель між сусідніми державами. Гетьман П.Дорошенко і боротьба за возз’єднання українських земель. Капітуляція П.Дорошенка. Наслідки, значення і уроки української національної революції.

С е м і н а р № 4

УКРАЇНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVII – XVIII СТОЛІТЬ.

ГЕТЬМАНЩИНА

(2 години)

План

1. Гетьманщина у складі Московської держави. І.Мазепа, його зовнішня і внутрішня політика.

2. Наступ царизму на українську автономію. Гетьман К.Розумовський.

3. Остаточна ліквідація Гетьманщини. Втрата Україною автономії.

4. Зруйнування Запорізької Січі і подальша доля українського козацтва.

 

Методичні рекомендації

2. Після гетьманства І.Мазепи Московська держава посилює свій наступ на права України, суть якого – ліквідувати автономію українських земель.… 3. При розгляді цього питання необхідно показати, як започатковану Петром 1… 4. Слід зупинитись на причинах зруйнування Запорозької Січі, показати трагічну долю останнього кошового отамана…

Навчально-методична і наукова література

Бойко О.Д. Історія України. Посібник. – К., 2004.

Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України у другій половині ХVІІ ст., – К., 1986.

Гуржий А.И. Эволюция феодальных отношений на Левобережной Украине в первой половине ХVШ в. – К., 1986.

Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. К., 1990.

Дорошенко Д.І. Нарис історії України: У 2-х т. – т.2.

Іван Мазепа і Москва: Історичні розвідки і статті. – К., 1994.

Історія України: Курс лекцій / під ред. Ніколаєнка В.І. – Х., 2001 .

Історія України в особах: ІХ-ХVШ ст. – К., 1993.

Історія України: нове бачення: У 2 т. – К.: Україна, 1995. – т.1.

Маркина В.А. Крестьяне Правобережной Украины (конец ХVІІ – 60-е годы ХVШ в.). – К., 1971.

Панасенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини. – К., 1995.

Перша конституція України гетьмана Пилипа Орлика. – К., 1994.

Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – т.2.

Сергійчук В.І. Полтавська трагедія України. Саме так треба сприймати перемогу Росії над шведами і нами у 1709 році. – К., 1999.

Смолій В.А. Традиції визвольної війни 1648-1654 рр. в антифеодальній боротьбі на Україні (друга пол. XVII – поч. XVIII ст.) //УІЖ – 1991 – № 1.

Смолій В.А., Степанков В.С. Правобережна Україна у другій половині XVII – XVIII ст. Проблеми державотворення. – К., 1993.

Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. – К., 1990.

Питання для самостійного вивчення

1. Війна проти шляхетської Польщі 1654–1667 рр.

2. Кримські та Азово-Дніпровські походи російсько-українських військ та Україна.

3. Політика Петра І стосовно України.

4. Події Північної війни 1700–1721 рр. Невдала спроба гетьмана І.Мазепи відновити незалежність України.

5. Соціально-економічний розвиток України в другій половині ХVІІ – початку ХVШ ст.

6. Культура України в другій половині ХVІІ – початку ХVШ ст.

7. Ліквідація самобутнього козацького устрою Слобідської України.

8. Реформи Румянцева в Україні.

9. Політика царського уряду щодо різних верств українського народу: козацької старшини, рядових козаків та українського селянства.

Завдання для самостійної роботи

Тести для самоконтролю

1. У своїй внутрішній політиці І.Виговський опирався на:

а) широкі народні маси;

б) на підтримку сусідніх держав;

в) верхівку козацької старшини;

г) ваш варіант відповіді.

2. Ідею гетьмана І.Виговського про підписання угоди з Польщею підтримали:

а) рядові козаки які боялись російського абсолютизму і перспекти-

ви закріпачення;

б) частина козацької старшини, яку розчарувала політика

московського уряду стосовно України;

в) українське духовенство, яке не бажало підкоритися

московському патріарху;

г) ваш варіант відповіді.

3. Внутрішній розкол України на Лівобережну і Правобережну відбувся за гетьманування:

а) І.Виговського;

б) Ю.Хмельницького

в) П.Дорошенка.

4. Що стало головною причиною розколу України:

а) простаршинська політика українських гетьманів;

б) пропольська політика частини української старшини;

в) ваш варіант відповіді.

5. Умови Гадяцького договору:

а) були для України єдиною можливістю звільнитись з-під влади

московського царя;

б) давали українській гетьманській державі гарантії збереження

державності, а козакам – прав та привілеїв;

в) були тимчасовим компромісом між двома державами, які

хотіли використати угоду для досягнення власних інтересів;

г) ваш варіант відповіді.

6. Чи мала Українська козацька держава перспективи збереження державності у складі Речі Посполитої:

а) так, тому що Польща завжди виконувала свої обов’язки

щодо України;

б) ні, Польща обіцяла визнати самостійність Гетьманської держави

і її рівні права з Польщею та Литвою тільки задля того, щоб

повернути собі Україну.

в) ваш варіант відповіді.

7. Соціально-економічна політика гетьмана І.Мазепи сприяла:

а) зростанню та загостренню класових (соціальних) суперечностей;

примиренню усіх верств українського населення;

б) ваш варіант відповіді.

8. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана І.Мазепи була спрямована:

а) на досягнення політичної стабільності;

б) на досягнення соціальної стабільності;

в) на посилення влади московського царя в Україні;

г) ваш варіант відповіді.

9. Міждержавні відносини Гетьманщини з Росією погіршились тому, що:

а) Петро І відверто нехтував інтересами України, перетворював

її у все більш залежну від метрополії країну;

б) І.Мазепа хотів самочинно керувати Гетьманщиною, а Петро І

йому заважав;

в) І.Мазепа хотів позбавитися від російського протекторату

над Україною і орієнтувався на більш демократичні європейські держави;

г) ваш варіант відповіді.

10. Союз зі Швецією мав забезпечити Україні:

а) гарантію незалежності і збереження державності;

б) входження її до складу Швеції на правах широкої автономії;

в) входження України до складу Речі Посполитої з гарантією

збереження її державності;

г) ваш варіант відповіді.

11. Головною мотивацією введення І Малоросійської колегії царським урядом була:

а) встановлення повного контролю над Україною та усунення від

влади козацької старшини;

б) примирення гетьмана зі старшиною;

в) захист народу від постійних зловживань козацької старшини

владою;

г) ваш варіант відповіді.

12. Діяльність Малоросійської колегії:

а) посилювала владу і позиції гетьмана в Україні;

б) послабляла його владу і зміцнювала позиції Росії в Україні;

в) привела до розколу в українському суспільстві.

13. Відновлення гетьманства у 1750 році було викликане:

а) бажанням царизму навести порядок в Україні і захистити її

населення від турецько-татарської агресії;

б) бажання царизму відновити економічно сильну Україну з

власним устроєм;

в) примхою імператриці, яка хотіла створити державну посаду

для свого родича;

г) ваш варіант відповіді.

14. Гетьманування К.Розумовського:

а) привело до повного підпорядкування України царському уряду;

б) сприяло відновленню та удосконаленню гетьманської влади;

в) посилило позиції української шляхти та козацької старшини

в державі;

г) ваш варіант відповіді.

15. Період гетьманування К.Розумовського часто називають:

а) “святом душі” для української знаті;

б) “золотою осінню” української автономії;

в) “останньою краплею” терпіння царського уряду.

16. К.Розумовський прагнув встановити в Україні:

а) козацько-старшинське правління;

б) монархічну владу;

в) спадкове гетьманство.

17. Управління в Україні після відставки К.Розумовського перейшло до:

а) спеціального емісара Росії;

б) Малоросійської колегії;

в) козацько-старшинського правління.

 

18. Приводом до ліквідації Запорозької Січі стала:

а) перемога Росії у війні з Туреччиною і звільнення південних українських земель від небезпеки з боку турків та татар;

б) поразка повстання О.Пугачова і втеча повстанців на Січ, під

захист її укріплень;

в) спроба запорозьких козаків підняти повстання і поновити

гайдамаччину в Україні;

г) ваш варіант відповіді.

19. Умови Кючук-Кайнарджийського миру передбачали:

а) повну і остаточну ліквідацію Кримського ханства;

б) взаємне визнання нейтралітету Кримського ханства Росією та

Туреччиною;

в) передачу Кримського ханства під владу Російської імперії.

20. Головними причинами послаблення Польщі напередодні її поділу були:

а) послаблення державної влади в Польщі;

б) діяльність Барської конфедерації;

в) посилення національно-визвольної боротьби на українських

землях;

г) казнокрадство в державі;

д) ваш варіант відповіді.

21. Чорноморське козацьке військо формувалось:

а) з донських російських козаків;

б) з козаків Лівобережної України;

в) з козаків Слобожанщини;

г) з колишніх запорозьких козаків.

 

Проблемні питання

2. Якщо так, тоді чому вона цю можливість втратила? 3. Що стало основною причиною соціального розмежування українського… 4. Чи могли гетьмани України того часу проводити політику, яка б задовольнила усі верстви населення?

Теми доповідей та повідомлень

2. Кримські 1687, 1689 рр. походи російсько-українських військ. 3. Азово-Дніпровські 1695-1696 рр. походи російсько-українських військ. 4. Петро І і Україна.

Заповніть таблиці

  Гетьмани Роки правління Внутрішня політика Зовнішня політика Наслідки їх політики для України … Україна в планах сусідніх держав у другій половині XVII ст.

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА

Батуринські статті 1663 р. – договір, укладений гетьманом Лівобережної України І.Брюховецьким і представниками московського уряду у Батурині.… Бахчисарайський мирний договір 1681 р. – угода про перемир’я на 20 років між… Бучацький мирний договір 1672 р. – договір між Річчю Посполитою і Османською імперією, укладений в м. Бугачі…

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

 

Автономія – право на самостійне здійснення частини повноважень державної влади або управління, надане конституцією або державною угодою будь-якій частині держави.

Гетьманщина – напівофіційна назва Лівобережної України (разом з Києвом) у Росії у 1667–1764 рр., що управлялась гетьманом і користувалась певною автономією.

Держава Війська Запорозького – офіційна назва козацької держави, що утворилась на визволених землях після Зборівської угоди.

Конституція – основний закон держави, який визначає соціальний та державний устрій, порядок та принципи утворення органів влади, виборчу систему, основні права та обов’язки громадян. Конституція є основою всього законодавства.

Мазепинці – послідовники І.Мазепи. Так в Росії називали тих, хто змушений був емігрувати разом з Мазепою після поразки шведів під Полтавою. Перші політичні емігранти в Україні.

Малоросійський приказ – орган центрального управління в Росії XVI – початку XVIIІ ст., який керував справами Лівобережної України, як автономного державного утворення в складі Московської держави з 1663 р. до 1722 р. Через приказ царський уряд здійснював зв’язки з гетьманом та його адміністрацією, затверджував претендентів на гетьманство, призначав воєвод в українські міста, контролював внутрішню і зовнішню політику гетьманського уряду, стежив за діяльністю православної церкви в Україні, розглядав справи про злочини посадових осіб в Гетьманщині тощо. Був ліквідований у 1722 році у зв’язку зі створенням Малоросійської колегії.

Малоросійська колегія – центральний орган російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні, створений Петром І (замість Малоросійського приказу) з метою посилення контролю за діяльністю гетьмана та козацької старшини, встановлення та збирання податків для царської казни. Діяльність колегії означала фактичне обмеження політичної автономії Гетьманщини. Всі питання державного життя Гетьманщини український уряд повинен був вирішувати лише за погодженням з Малоросійською колегією.

Опозиція – протидія, супротив. Партія чи група, яка виступає проти офіційної політики чи думки, проводить власну політику, всуперечь офіційній.

Північна війна – війна між Росією та Швецією (1700–1721 рр.) за вихід до Балтійського моря.

Рада козацької старшини або Мала рада – скликалась гетьманом і при його головуванні вирішувала важливі питання загальнодержавного значення.

“Руїна” – період історії України другої половини XVII ст., що характеризується розпадом української державності та загальним занепадом. Під час “Руїни” Україна була поділена на дві частини по Дніпру – Ліво- і Правобережну, що воювали між собою. У внутрішні справи України втручались сусідні держави: Польща, Московська держава, Османська імперія, Кримське Ханство.

Суверенітет – незалежність держави у зовнішніх та верховенство у внутрішніх справах.

Абсолютизм – форма влади феодальної держави, в якій монарху належить необмежена верховна влада. Для абсолютизму характерний високий ступінь централізації, існування розгалуженого бюрократичного апарату, сильної армії та поліції.

Барська конфедерація 1768 р.– військово-політичне об’єднання польської шляхти, утворилось у лютому 1768 р. у м. Барі. Члени конфедерації боролись проти втручання Росії у внутрішні справи Речі Посполитої та політики короля Станіслава Потоцького. Домагалися збереження прав і привілеїв шляхти. Виступали проти зрівняння в політичних правах католиків і не католиків. Під час військових дій чинили масові розправи над українським населенням, що стало причиною піднесення гайдамацького руху і повстання 1768 р. під назвою “Коліївщина”. Поразка конфедератів стало однією з передумов першого поділу Польщі у 1772 році.

Біроновщина – жорстокий режим в Росії за правління Анни Іоанівни (з 1730 по 1740 рр.), коли політику в державі здійснювали німецькі дворяни начолі з фаворитом імператриці Біроном. Відзначався посиленням шпигунства, доносів, переслідуванням невдоволених, розграбуванням багатства країни.

Гайдамаки – учасники національно-визвольного руху в Правобережній Україні в XVIII ст.

Дисиденти – в державах, де державною релігією є католицизм або протестантизм, віруючі християни, які не дотримувались пануючого віросповідання. В переносному значенні – інакомислячі.

Закріпачення селян– перетворення вільних селян в особисто залежних від феодала, безправних, позбавлених власної землі; прикріплення до землі феодала людей, змушених виконувати феодальні повинності.

Коліївщина 1768 р. – селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні – найвищий етап гайдамацького руху. Спрямоване проти феодально-кріпосницького і національного гноблення шляхетської Польщі. Керівниками повстання були М.Залізняк та І Гонта. Потерпіло поразку від польських та російських військ.

Опришки – учасники національно-визвольної боротьби в Галичині, на Буковині та Закарпатті проти польської, угорської та австрійської шляхти, феодального, національного та релігійного гноблення у XVI – першій половині ХІХ ст. Найвищого піднесення рух опришків досяг у 1738–1759 рр., коли його очолив О.Довбуш.

Правління гетьманського уряду – орган, утворений російським царським урядом після смерті Д. Апостола у 1734 р. для управління Гетьманщиною і Слобідською Україною. Складалося з 6 осіб: трьох російських чиновників і трьох представників козацької старшини. Діяльність Правління гетьманського уряду сприяла посиленню контролю і втручання у справи Гетьманщини з боку російського уряду. Існувало до обрання в 1750 році гетьманом К.Розумовського.

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Брюховецький Іван Мартинович (?–1668) – гетьман Лівобережної України (1663–1668 рр.). Обраний гетьманом на Чорній Раді у Ніжині завдяки підтримці… Виговський Іван Остапович (?–1664) – видатний український державний,… Гонта Іван (?–1768)– один з керівників національно-визвольного повстання у Правобережній Україні, яке отримало назву…

Хронологія основних подій

 

Т е м а № 4

СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НАПРИКІНЦІ XVIII –

НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Л е к ц і я № 4

(2 години)

УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ

АВСТРО-УГОРСЬКОЇ) ІМПЕРІЙ

(наприкінці ХVIII - на початку ХХ ст.)

 

План

Вступ.

Предмет вивчення: особливості соціально-економічного, політичного та культурного становища українців в Російській та Австро-Угорській імперіях (кінець ХVIII – початок ХХ ст.).

Вплив Російської та Австро-Угорської імперій на динаміку геополітичної ситуації в Європі (1772–1914 рр.).

Українці – найчисельніша етнічна група в Європі без власної держави.

Соціально-економічний розвиток Наддніпрянщини і Західної України (1772–1914 рр.).

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі іноземних держав. Чисельність населення та його етнічний склад. Промисловий переворот 30–40-х рр. ХХ ст., його вплив на соціально-економічний розвиток Наддніпрянської і Західної України. Аграрне питання. Скасування кріпосного права в Австро-Угорській та Російській імперіях (реформи 1848 і 1861 рр.).

Значення столипінської аграрної реформи для аграрного сектору економіки України (1906 р.). Етноміграційні процеси.

Суспільно-політичні процеси на Сході і Заході України (1772–1914 рр.).

Асиміляція і лінгвоцид як інструменти колоніальної політики Російської і Австро-Угорської імперій стосовно українців. Революції 1848 і 1905–1907 рр. та їх вплив на розвиток українського національного руху. Політичні партії Сходу і Заходу України (1890–1914 рр.). Розкол українського національного руху як один з наслідків Першої світової війни.

Висновки.

Колоніальне становище українського населення Російської і Австро-Угорської імперій як наслідок цілеспрямованої державної політики: спільні риси і відмінності.

Навчально-методична і наукова література

 

Історія України. Курс лекцій: У 2-х кн. Кн. 2. ХХ століття – К.: Либідь, 1992. – С. 5-78.

Історія суспільних рухів і політичних партій в Україні (ХІХ ст. – 1920 рік). – Львів, 1993.

Історія України в особах ХІХ – ХХ ст. – К., 1995.

Історія держави і права України / За ред. проф. В.Г.Гончаренка. – К., Вентурі, 1996. – С. 122-154.

Історія України. Курс лекцій для студентів технічних ВУЗів / Під загальною редакцією проф. В.І.Ніколаєнка. – Х., 2001. – С. 144-182.

Нариси історії українського національного руху. – К., 1994.

Багалій Д.І., Міллер О.П. Історія міста Харкова (1655-1905) за 250 років його існування. В 2-х т. – Х., 1995.

Білоцерківський В.Я. Історія України. Курс лекцій. – Х., 1999. – С. 266-335.

Верига В. Нариси історії України (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.). – Львів, 1996

Вєтров Р.І., Донченко С.П. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900-1925 рр.). – Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, 2001

Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К., 1996.

Головченко В. Від «Самостійної України» до Союзу Визволення України: нариси з історії соціал-демократії початку ХХ ст. – Х., 1996.

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. – К., 1996.Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. – Х.: Право, 2001. – С. 195-196.

Куць О.М. Мовна політика в державотворчих процесах України. – Х.: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2004. – С. 132-152.

Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ – ХХ ст. Соціально-політичний портрет. – К., 1993.

Колесник В.Ф., Рафальський О.О., Тимошенко О.П. Шляхом національного відродження: національне питання в програмах та діяльності українських партій в Наддніпрянщині 1900-1917. – К., 1998.

Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні кінець ХІХ – початок ХХ ст.: зародження, еволюція, діяльність, історична доля. – К., 1999.

Савченко Н.П., Подольський М.К. Історія України: модульний курс. Навч. посібник. – К.: ІНКОС, 2006.

Питання для самостійного вивчення

1. Війна Росії з наполеонівською Францією та участь у ній українців.

2. Декабристський рух в Україні

3. Україна в роки Кримської війни.

4. Культура, наука і освіта в Україні у ХІХ ст.

5. Культура, наука і освіта в Україні на початку ХХ ст.

6. Україна в роки Першої світової війни.

Контрольні питання і завдання для самостійної роботи

Тести для самоконтролю

1. 19 лютого 1861 р. маніфест про скасування кріпосного права підписав імператор:

а) Фердинанд І;

б) Олександр ІІ;

в) Олександр ІІІ.

2. У Австрійській імперії кріпосне право було скасовано у:

а) 1861 р.;

б) 1846 р.;

в) 1848 р.

3. Столипінська реформа передбачала:

а) створення приватних селянських господарств фермерського типу;

б) створення Державної Думи;

в) скасування Емського указу 1876 р.

Проблемні питання

2. Де був вищим соціально-економічний розвиток – в австрійській чи російській частині України? Чому? 3. Що свідчить про екстенсивний шлях розвитку селянського господарства в… 4. Які були особливості національного аспекту процесу урбанізації в Україні на початку ХХ ст.?

Прокоментуйте схему

 

Основні ознаки капіталістичних відносин

Заповніть таблиці

Реформи 60–70-х років ХІХ ст.

 

Реформа	Час проведення	Зміст реформ	Основні наслідки для України

 

Діяльність українських суспільно-політичних організацій

другої половини ХІХ ст.

 

Назва організації	Лідери	Програмні цілі	Вплив на українське суспільство

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

 

Абсолютизм – необмежена самодержавна влада, яка ґрунтується на сваволі правителя і за якої досягається надзвичайно високий ступінь централізації державної влади.

Аграрні реформи– державні заходи, спрямовані на зміни системи землеволодіння і землекористування.

Анархізм –ідейно-теоретична та суспільно-політична течія, в основі якої лежить заперечення державного управління суспільством.

Викупна операція – викуп селянами у поміщиків у 1861–1906 роках земельних наділів на умовах реформи 1861 року. Уряд сплатив поміщикам суму викупу, яку селяни повинні були погасити протягом 49 років (т. зв. викупні платежі). Стягнення платежів припинилось внаслідок революції 1905–1907 років. Уряд встиг отримати від селян більше ніж 1,6 млрд. карбованців.

Військові поселення – особлива організація війська в Росії 1816–1857 років, започаткована з метою створення резерву підготовленого війська без збільшення державних витрат на його утримання. Поєднували військову службу із заняттям сільським господарством. Ініціатором створення та головним начальником військових поселень був А. Аракчеєв. Жорстокий режим, муштра та сувора регламентація особистого життя військових поселенців спричинили повстання в Чугуєві, Балаклії, Шебелинці та ін.

Дворові люди – категорія кріпосних селян, які працювали в будинку поміщика. Землі при звільненні не отримували.

Декабристи – російські дворяни-революціонери, які підняли в грудні 1825 року повстання проти самодержавства та кріпацтва. Намагались здійснити військовий переворот силами армії, без участі народу. Організували повстання 14 грудня 1825 року в Петербурзі та в Чернігівському полку в Україні.

Експансія – розширення кордонів, сфер впливу, захоплення територій, позбавлення політичної незалежності.

Імперія– велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних та культурних взаємозв’язків

Земства – виборні органи місцевого самоврядування в Росії та Україні, що були започатковані земською реформою 1864 року. Опікувалися освітою, охороною здоров'я, будівництвом і утриманням мостів, шляхів тощо.

Кримська війна 1853–1856 рр. – спочатку російсько-турецька війна за панування на Близькому Сході, розпочата Російською імперією. З лютого 1854 року на боці Туреччини виступили Англія та Франція, з 1855 року – королівство Сардінія. Основні події війни відбувались навколо Кримського півострова, головною подією була героїчна оборона Севастополя (1854–1855). Економічна та військова відсталість Росії стала головною причиною її поразки у цій війні. Завершилась війна підписанням Паризького миру 1856 року.

Народництво – ідеологія та рух різночинної інтелігенції Росії в другій половині XIX ст. Захищало інтереси селян, виступало за ліквідацію кріпосницьких пережитків та повалення самодержавства, проти капіталістичного розвитку Росії. Мало дві течії: революційну та ліберальну. Основні організації – "Земля і воля", "Народна воля", "Чорний переділ". Мало певний вплив на селянський рух в Україні.

Натуральне господарство – тип господарства, в якому продукти праці виробляються для задоволення потреб самих виробників, а не для продажу.

Перша світова війна 1914-1918-рр.-збройний конфлікт між військово-політичними блоками європейських держав - Антантою і Троїстим союзом

Промисловий переворот – перехід від ручної праці до машинної, від феодальної мануфактури до капіталістичної фабрики, заводу.

"Ревізька душа" – одиниця обліку чоловічого населення Російської імперії у ХVIII–ХІХ ст. Термін почали вживати після впровадження подушного податку. В Україні „ревізькі душі" існували з 1781 по 1887 рік. Під час ревізій і переписів вони вписувались у т. зв. „ревізькі казки". Кожна ревізька душа вважалась наявною до наступного перепису, навіть у випадку її смерті (звідси вислів – „мертві душі”).

Революція – докорінна, якісна зміна, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового; докорінний переворот у житті суспільства, який приводить до ліквідації віджилого суспільного ладу й утворення нового.

Революційна Українська Партія — перша активна політична організація Центральних, Південних і Східних українських земель. Заснована 11 лютого 1900 р. у діячами студентських громад Д. Антоновичем, П. Андрієвським, М. Л. Мацієвичем, О. Коваленком, Б. Камінським та ін. Порвала з українсь ким аполітичним культурництвом попередніх організацій та започаткувала політичну діяльність. Спершу програмою РУП була промова М. Міхновсь кого, виголошена на Шевченківських святкуваннях у Полтаві і Xаркові у березні 1900 р. (видана окремою брошурою у Львові під назвою «Самостійна Україна» того ж року), де було поставлено гасло: «Одна, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ», найближчою метою ставилася вимога «повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 р. з розширенням її впливу на територію українського народу в Росії». Згодом,у практичній діяльності гасло самостійності України замінено вимогою національно-культурної автономії в межах Російської імперії.

Українська народна партія (УНП) — організація націоналістичного напрямку, заснована М. Міхновським у 1902 р. Політичне кредо партії було сформульоване М. Міхновським у так званих «10 заповідях», які проголошували самостійну «демократичну республіку, шанування української мови, традицій». Лозунг «Україна для українців» трактувався таким чином, що саме український народ має бути господарем на власній землі.

Українська демократична партія (УДП)— створена у 1904 р. у Києві з членів загальної Безпартійної Організації. Програма УДП перед­бачала скасування абсолютизму в Росії та встановлення конституційного ладу, автономію України з українським крайовим сеймом, запровадження української мови в шкільництво, судівництво, адміністрацію. Серед лідерів УДП були С. Єфремов, Є. Чикаленко, Б. Грінченко.

"Ходіння в народ" – масовий рух демократичної та революційної молоді в село (1873–1874) з метою пропаганди соціалістичних ідей та підготовки селянського повстання.

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Донцов Дмитро (1883 - 1973) - Видатний український публіцист, політичний діяч, літерату­рний критик. Ідеолог українського націоналізму. Народився в м.Мелітополі (тепер Запорізька обл.). У 1900-1907 рр. навчався в… Міхновський Микола (1873 - 1924) - український громадсько-політичний діяч, засновник і перший ідеолог українського…

Хронологія основних подій

1803 –закон Російської держави про "вільних хліборобів", за яким поміщикам дозволялось звільняти селян із землею за викуп. 1812 –вторгнення військ Наполеона в Росію.

Квітень

1861, 19 лютого –підписання царем Маніфесту і "Загального положення про селян, звільнених від кріпосної залежності". 1861–1863 –селянські виступи проти реформ 1861 р.

УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ХІХ ст.

(2 години)

 

План

1. Геополітичне становище України.

2. Початок національно-культурного відродження.

3. Основні етапи українського національного руху.

 

Методичні рекомендації

2. На початку висвітлення другого питання потрібно згадати, що означають поняття «нація», «національний рух», з чим пов’язане формування націй і… 3. При розгляді цього питання слід навести періодизацію українського…

Навчально-методична і наукова література

Великий українець: Матеріали з життя та діяльності М.Грушевського. – К., 1992.

Історія України в документах, матеріалах і спогадах очевидців. – К., 1991.

Історія суспільних рухів і політичних партій в Україні (ХІХ ст. – 1920 рік). – Львів, 1993.

Історичні постаті України. Історичні нариси. – Одеса, 1993.

Історія України в особах. ХІХ–ХХ ст. – К., 1995.

Історія України. Курс лекцій для студентів технічних ВУЗів. – Х.: НТУ «ХПІ», 2001 – 425 с.

Нариси історії українського національного руху. – К., 1994.

Російщення України: Науковий зб. – К., 1992

“Русалка Дністрова”. Документи і матеріали. – К., 1989.

Українознавство: Хрестоматія – посібник. У 2-х кн. – К., 1997.

Багалій Д.І., Міллер О.П. Історія міста Харкова (1655–1905) за 250 років його існування. В 2-х т. – Харків, 1995

Бичко А.Н., Бичко І.В. Феномен української інтелігенції. Спроба екзистенціального дослідження. – Дрогобич, 1997.

Верига В. Нариси з історії України (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.). – Львів, 1996.

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. – К., 1996.

Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К., 1991.

Драгоманов М. Вибране. – К., 1991.

Заставний Ф.Д. Українська діаспора. Розселення українців у зарубіжних країнах. – Львів, 1991.

Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини (1760–1830). – К., 1996.

Коновець О.Ф. Просвітницький рух в Україні (ХІХ – перша третина ХХ ст.). – К., 1992.

Кирило-Мефодіївське товариство. У 3-х т. – К., 1990.

Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ– ХХ ст. Соціально-політичний портрет. – К., 1993.

Костенко Ю.Т., Морозов В.В., Николаенко В.И., Сакара Ю.Д., Товажнянский Л.Л. Харьковский политехнический: события и факты. – Харьков, 1999.

Костенко Ю.Т., Морозов В.В., Николаенко В.И., Сакара Ю.Д., Товажнянский Л.Л. Харьковский политехнический: ученые и педагоги. – Харьков, 1999.

Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (ХІХ ст. – 1939). – Івано-Франківськ, 1993.

Левицька Н.М. Академічний студентський рух в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. – К., 1998.

Липинський В. Релігія і церква в історії України. – К., 1995.

Маланюк Є. Нариси з історії української культури. – К., 1993.Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. У 2 ч. / За ред. В.Ф.Панібудьласки. – К., 1997.

Огієнко І. Українська церква. У 2-х т. – К., 1994Політологія. Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія. – Львів, 1996.

Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного розвитку українського народу. – К., 1991.

Оніщенко І.Г. Етно- та націогенез в Україні (етнополітичний аналіз). – К., 1997.

Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні. Кінець ХІХ – початок ХХ століття: зародження, еволюція, діяльність, історична доля. – К., 1993.

Пінчук Ю. Микола Іванович Костомаров. – К., 1992.

Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1999.

Савченко Л.П., Подольський М.К. Історія України: модульний курс. Навч. посібник. – К.:ІНКОС, 2006.

Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. – К., 1993.

Смолій В., Гуржій О. Як і коли почала формуватися українська нація. – К., 1991.

Телешун С.О. Національне питання в програмах українських політичних партій в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. – К., 1996.

Ульяновський В., Крижанівський О., Плохій С. Історія церкви та релігійної думки в України. У 3-х кн. – К., 1994.

Штепа П. Московство. Його походження, зміст, форми й історична тяглість. – Львів, 1995.

 

Питання для самостійного вивчення

1. Політичні процеси в Галичині наприкінці ХІХ ст.

2. Західна українська діаспора в другій половині ХІХ ст.

3. Українська колонізація Сибіру і Далекого Сходу.

 

Контрольні питання і завдання для самостійної роботи

Тести для самоконтролю

1. Національно-культурне відродження в Україні розпочалось:

а) наприкінці ХVIII – початок ХІХ ст.;

б) в середині ХІХ ст.;

в) у другій половині ХІХ ст.

2. Назва програмного документу Кирило-Мефодіївського товариства:

а) «До братів-українців»;

б) «Книга буття українського народу»;

в) «До братів великоросіян і поляків».

3. Головну Руську раду було створено у місті:

а) Дрогобич;

б) Станіслав;

в) Львів.

Проблемні питання

1. Які процеси у суспільно-політичному житті сприяли формуванню української національної свідомості?

2. Яка з імперій проводила більш жорстку етнополітику? Чому?

3. У чому суть антиукраїнської політики царизму в галузі освіти і культури?

4. Чому саме в період найбільшої лібералізації царського режиму в Росії (60-70-ті рр. ХХ ст.) посилюється наступ на національні права українців?

Теми доповідей та повідомлень

1. Історія українського народу в творах Т.Г.Шевченка.

2. Кирило-Мефодіївське товариство – перша українська політична організація.

3. М.П.Драгомонов як вчений та політичний діяч.

4. Греко-католицька церква в Західній Україні в ХІХ ст.

Заповніть таблицю

Культура України у ХІХ ст.

 

Галузі культури	Найвизначніші представники	Твори, винаходи
Наука
Література
Музика
Архітектура
Живопис
Театр

Прокоментуйте схему

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Громади – організації української інтелігенції в другій половині XIX - на початку XX ст., які займались національно-культурною та громадсько-політичною діяльністю. Існували таємні громади в Києві, Харкові, Одесі, Херсоні, Чернігові та інших містах України. Організовували та брали участь, у роботі недільних шкіл, видавали українську наукову та популярну літературу, збирали фольклорний та етнографічний матеріал тощо.

Кирило-Мефодіївське товариство -таємна політична організація української інтелігенції, що діяла в Києві у 1845-1847 роках. Метою членів організації було національне та соціальне визволення України, ліквідація кріпацтва, утворення всеслов'янської федеративної республіки на зразок США. Відстоювали демократичні права і свободи громадян, рівність національних культур, мов тощо.

Народність -мовна, територіальна, етнічна, економічна та культурна спільність людей, яка історично утворюється в період феодалізму.

Національне відродження України - процес в українській історії першої половини XIX ст., у ході якого формувалась національнасвідомість українців, зростав їх інтерес до рідної мови, історії, культури, зміцнювалися зв'язки між західною і східною українською інтелігенцією, розгортався національно-визвольний рух.

Національне питання - питання про стосунки між націями в багатонаціональних країнах, про шляхи ліквідації національного гноблення та нерівності.

Нація - історична спільність людей, яка утворюється в процесі формування їхніх територіально-економічних зв'язків, мови, особливості культури та характеру. Деякі вчені вважають нацією спільність людей, які є громадянами певної держави. У сучасній науці відбувається дискусія про ознаки та співвідношення нації та народності.

 

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Драгоманов Михайло Петрович (1841–1895) – відомий український громадсько-політичний діяч, літературознавець, історик, публіцист, фольклорист,… Капніст Василь Васильович (1758–1827) – відомий український письменник,… Каразін Василь Назарович (1773–1842) – український громадський діяч, вчений, винахідник. Засновник Харківського…

Хронологія основних подій

1814-1861 - життя та діяльність Т.Г.Шевченка. 1816 - у Перемишлі під керівництвом І.Могильницького ство- рено… священників».

Т е м а № 5

УКРАЇНА В 1917-1921 рр.

 

Л е к ц і я № 5

УКРАЇНА В РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОДІЯХ 1917-1921 рр.:

ПРИЧИНИ, РУШИЙНІ СИЛИ, НАСЛІДКИ

(2 години)

 

Лютнева революція в Росії. Розвиток політичної ситуації в Україні протягом 1917 р.

Загострення політичної і економічної кризи в Росії та Україні восени 1917 р., аграрне питання як центральне. Причини падіння авторитету Тимчасового…

Україна в полум’ї громадської війни: основні військово-політичні сили і режими.

Україна – основний театр воєнних дій на теренах колишньої Російської імперії в 1919–1920 рр. Директорія УНР, відновлення радянської влади,… Останні спалахи громадянської війни наприкінці 1920 – у 1921 рр. Поступове…

Підсумки революції та громадянської війни.

Результати революції і громадянської війни для України. Громадянські війни – найкривавіші в історії людства. Невідповідність реальних засобів проголошеним цілям у діях всіх військово-політичних режимів. Причини поразки національно-державницьких сил, білогвардійців і інтервентів. Фактори, що обумовили перемогу більшовиків. Селянський повстанський рух як провідний чинник подій, його сила і слабкість.

 

С е м і н а р № 6

РЕВОЛЮЦІЯ ТА ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА

В УКРАЇНІ В 1917-1921 рр.

(4 години)

 

План

1. Лютнева 1917 р. революція в Росії та її наслідки для України. Утворення та діяльність Центральної Ради в березні – жовтні 1917 р.

2. Боротьба між більшовиками та Центральною Радою наприкінці 1917 – на початку 1918 рр.

3. Українська Держава гетьмана Скоропадського.

4. Режим Директорії (кінець 1918 – початок 1919 рр.). Протиборство воєнно-політичних сил в Україні в 1919 р. Роль і місце повстанського руху.

5. ЗУНР. Україно-польська війна 1918 – 1919 рр., УГА та її подальша доля.

6. Радянсько-польська війна 1920 р. Завершення громадянської війни на території України. Основні результати і уроки революційних подій 1917 – 1921 рр.

 

Методичні рекомендації

1. Висвітлення цього питання доцільно пов’язати з матеріалами попередньої теми (причини й результати революції 1905–1907 рр., наслідки для Росії І… 2. На початку доповіді слід згадати про жовтневий 1917 р більшовицький… 3. В межах питання слід охарактеризувати гетьманський режим, основні напрямки його внутрішньої і зовнішньої політики,…

Навчально-методична і наукова література

Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навч. закладів. – К., 1999.

Бровкин В.Н. Россия в гражданской войне: власть и общественные силы // Вопросы истории. – 1994. – № 5.

Великий українець: Матеріали з життя та діяльності М.Грушевського. – К., 1992.

Верстюк В. Махновщина. – К., 1992.

Винниченко В. Відродження нації. – Київ-Відень, 1990. – Ч. 1– 3.

Волковинський В. Нестор Махно. Легенди і реальність. – К., 1994.

Горелов В. Павло Скоропадський – гетьман Української Держави. – К., 1995.

Грушевський М.С. Новий період історії України (за роки від 1914 до 1919). – К., 1992.

Другий зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. – К., 1995.

Захаренко П. Селянська війна в Україні. Рік 1918. – К., 1997.

Історія Академії наук України. 1918–1993. – К., 1994.

Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів, 1996.

Історія України в особах. ХІХ–ХХ ст. – К., 1995.

Історія України: курс лекцій для студентів технічних ВУЗів / Під заг. ред. В.І. Ніколаєнка. – Х., 2001. – С. 187–217.

Історія України: курс лекцій: у 2-х кн. Кн. 2. ХХ століття: Навч. посібник / Мельник Л.Г., Верстюк В.Ф. та ін. – К., 1992. – С. 150–176.

Історія України: Навч. пос. / Під заг. ред. В.А. Смолія; керівник авт. кол. – С.В. Кульчицький. – К., 1997. – С. 184–261.

Історія України: нове бачення: У 2-х т. – К., 1995.

Карр Э. История Советской России. – Кн. 1: Тт. 1 и 2: Большевистская революция. 1917-1923. Перевод с англ. – М., 1990.

Клименко-Мудрий В. Ставлення українських національно-демократичних сил до гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року. – К., 1996.

Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). – К., 1996.

Кульчицький С.В. УСРР в добу «воєнного комунізму» (1917–1920 рр.). Спроби побудови концептуальних засад реальної історії. Історичний зошит. – К., 1994.

Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів, 1995.

Малик Я. Впровадження радянського режиму в українському селі (1919–1920). – Львів, 1996.

Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1994.

Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали. У 2 ч. / За ред. В.Ф. Панібудьласки. – К., 1997.

Новітня історія України. 1900–2000: Зб. документів і матеріалів. – К., 2000.

Останній гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873–1945 рр. – К., 1993.

Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні. Кінець ХІХ – початок ХХ століття: зародження, еволюція, діяльність, історична доля. – К., 1999.

Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917–1919 рр. – К., 1995.

Рабинович А. Большевики приходят к власти: революция 1917 года в Петрограде / Пер. с англ. – М., 1989.

Революция на Украине по мемуарам белых. – К., 1990.

Реєнт О.П. Українська революція. Робітництво: соціально-політичні та економічні зміни 1917–1920 рр. – К., 1996.

Сергійчук В.І. Симон Петлюра і єврейство. – К., 1999.

Солдатенко В.Ф. Українська революція. Концепція та історіографія. – К., 1997.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1993.

Удовиченко О.І. Україна в війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських збройних сил 1917–1921. – К., 1995.

Україна в ХХ столітті: Зб. документів і матеріалів. 1900–1939 рр. – К., 1997.

Українські січові стрільці. 1914–1920. – Львів, 1991.

Хрестоматія з історії України. – К., 1993.

 

Питання для самостійного вивчення

1. Білогвардійський рух на території України: еволюція внутрішньої політики.

2. Інтервенція військ Антанти в Україні.

3. Особливості політики «воєнного комунізму» в Україні.

 

Контрольні питиннч і завдання для самостійної роботи

Тести для самоконтролю

1. Українську Центральну Раду очолив:

а) В. Винниченко;

б) С. Петлюра;

в) М. Грушевський.

2. Більшість у Центральній Раді становили:

а) «автономісти»;

б) «самостійники»;

в) ваш варіант відповіді.

3. І Універсал Центральної Ради проголосив:

а) незалежність України;

б) поділ українських земель і передачу їх частини Росії;

в) курс на розбудову автономії України;

г) відокремлення Західної України.

4. Центральна Рада, насамперед, вирішувала питання:

а) державного будівництва;

б) визначення державного статусу України;

в) соціально-економічні;

г) ваш варіант відповіді.

5. ІІ Універсал Центральної Ради:

а) самовільно проголошував автономію України;

б) брав зобов’язання не проголошувати автономію України до рішення

цього питання Всеросійськими Установчими Зборами;

в) взагалі не торкався питання про автономію.

6. Генеральний Секретаріат Центральної Ради очолив:

а) М. Грушевський;

б) В. Винниченко;

в) С. Петлюра.

7. Основним змістом ІІІ Універсалу УЦР було:

а) проголошення незалежності України;

б) угода з Четверним союзом;

в) проголошення УСРР;

г) проголошення УНР.

8. Радянська влада у 1917 р. в Україні була проголошена:

а) 4-5 грудня в Києві;

б) 7-8 грудня в Полтаві;

в) 11-12 Харкові;

г) 29-30 грудня у Катеринославі.

9. Радянський уряд України в 1917 – на початку 1918 р. називався:

а) Генеральний секретаріат;

б) Кабінет Міністрів;

в) Раднарком;

г) Народний Секретаріат.

10. Вкажіть послідовність встановлення політичних режимі на території України в 1917-1920 рр. (окремі режими встановлювалися неодноразово):

а) Гетьманат П.Скоропадського;

б) «Денікінщина»;

в) Центральна Рада;

г) Радянська влада (більшовики);

д) Директорія.

11. Н. Махно – це:

а) командир куреня УСС;

б) царський генерал;

в) ватажок селянського руху;

г) відомий український більшовик.

12. До яких подій в Україні підштовхнуло завершення І Світової війни (вкажіть дві вірні відповіді):

а) повалення режиму П. Скоропадського;

б) радянсько-польська війна;

в) створення ЗУНР;

г) штурм Перекопу;

д) повстання на заводі «Арсенал» у м. Києві.

Завершенням якої війни став Ризький мир 1921 р.

а) радянсько-польської;

б) громадянської в Росії, Україні та Прибалтиці;

в) україно-польської;

г) І Світової.

Виділіть ключові слова та поняття, пов’язані з політикою «воєнного комунізму».

а) продподаток;

б) продрозкладка;

в) націоналізація заводів та фабрик;

г) заборона приватної торгівлі;

д) демократія;

е) концесії;

є) командно-адміністративна система;

ж) госпрозрахунок.

 

Проблемні питання

1. Які проблеми – національні чи соціальні – насамперед турбували більшість населення України в 1917–1921 рр.?

2. З чим пов’язані успіхи й невдачі політичних режимів, що на деякий час встановлювалися в Україні (особливо – протягом 1919 р.)?

3. Чому з усіх політичних сил, що боролися за владу на території України, перемогу здобули більшовики? В чому причини невдач українських національно-державницьких сил ?

 

Теми доповідей і повідомлень

1. М. Грушевський – науковець і політичний діяч.

2. В. Винниченко – митець і політик.

3. С. Петлюра: політичний портрет.

4. Від царського ад’ютанта до гетьмана України: риси до портрета П. Скоропадського.

5. Діяльність Х. Раковського в Україні.

6. Н. Махно – ватажок повстанського руху на півдні України.

7. Білогвардійський рух на території України.

8. Політика «воєнного комунізму» та її здійснення в Україні.

9. УГА: від армії ЗУНР до ЧУГА.

 

Заповніть таблицю

  Політичний режим, військово-політична сила Часи існування, територія Лідери Основні риси внутрішньої і…  

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Акт злуки УНР та ЗУНР – проголошення об'єднання двох українських державних утворень: УНР і ЗУНР в єдину соборну незалежну українську державу, яке відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. Реально в силу внутрішніх та зовнішніх причин об'єднати українські землі не вдалося, проте значна частина сучасних істориків і політиків вважають цей акт «символом споконвічного прагнення українського народу до об'єднання в єдиній державі».

Анархізм– суспільно-політична течія, що виступає за негайне знищення державної влади і впровадження добровільних асоціацій осіб та груп. Засобом здійснення своєї мети вважали насилля, навіть терор.

Більшовизм – політична течія (фракція) в російському соціал-демократичному русі на чолі з В.І.Ульяновим (Леніним). З 1912 р. остаточно оформилися в окрему партію РСДРП(б) (з 1918 р. – РКП(б), з 1925 р. – ВКП(б), з 1952 р. – КПРС). Виступали за негайне здійснення марксистської програми соціалістичних перетворень. З жовтня 1917 р. – правляча партія в Росії, що своїми діями прискорила початок громадянської війни, яку розпочали, спираючись на загони своїх прихильників («Червона гвардія»). З розгортанням громадянської війни почали здійснювати політику «воєнного комунізму» (див.), створили регулярну Червону Армію, завдали якій здобули кінцеву перемогу над своїми супротивниками. Відносно України більшовицька позиція була неоднозначною: визнаючи право українців на самовизначення (аж до створення власної держави), виступали проти її відокремлення від Росії. В 1918 р. утворили КП(б)У як територіальну філію Російської комуністичної партії (більшовиків).

Білогвардійці – основні супротивники «червоних» (прихильників більшовиків) в громадянській війні. Прагнули відновлення дореволюційних порядків, насамперед – повернення приватної власності колишнім господарям, чимала частина – реставрації монархії. Виступаючи за відтворення «єдиної та неподільної» Росії, категорично заперечували автономію чи, тим більше, незалежність України. Останнє вело до збройного протистояння з українськими національно-державницькими силами. На території України білогвардійські війська очолювали генерали колишньої царської армії А. Денікін (1919 – початок 1920 рр.) і П. Врангель (з 1920 р.).

Брестський мир – мирний договір між Українською Народною Республікою, з одного боку, та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією – з другого, підписаний 27 січня 1918 р. Сторони відмовлялись від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювались військовополоненими і зобов'язувалися відновити взаємні економічні стосунки. Центральна Рада зобов'язувалась поставити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса, іншу сільськогосподарську продукцію та промислову сировину. У свою чергу, німецько-австрійська сторона повинна була змусити Радянську Росію вивести свої війська з України, визнати законність уряду Центральної Ради та Українську Народну Республіку.

Варшавський договір – угода між УНР та Польщею, укладена в квітні 1920 р. у Варшаві. За умовами договору польський уряд визнавав незалежність УНР та Директорію УНР на чолі з Головним Отаманом С. Петлюрою як верховну владу в державі. Складовою частиною договору була військова конвенція, яка передбачала початок спільних польсько-українських воєнних дій проти більшовицьких військ що контролювали більшу частину України. С. Петлюра погоджувався на анексію Польщею Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини, а також брав на себе зобов’язання постачання польської армії продуктами й фуражем (у разі невиконання цього польська армія мала право на самостійні реквізиції).

«Воєнний комунізм» – економічна політика радянського уряду в умовах громадянської війни і господарської руїни 1918-1920 років. Найважливішими складовими політики були: націоналізація усієї великої, середньої і більшої частини дрібної промисловості, продрозкладка; заборона приватної торгівлі; впровадження карткової системи; загальна трудова повинність; державний контроль за виробництвом та розподілом. Підпорядковуючи суспільні, групові та індивідуальні інтереси населення державним, більшовики сподівалися здійснити швидкий перехід до соціалізму.

Гетьманський переворот – державний переворот, здійснений 29 квітня 1918 р. у Києві прихильниками генерала П. Скоропадського за сприяння німецького командування. Внаслідок перевороту було розігнано Центральну Раду, а Українську Народну Республіку – ліквідовано.

Громадянська війна – збройна боротьба за державну владу між політичними силами, соціальними групами однієї країни.

Директорія – тимчасовий орган, утворений вночі 13-14 листопада 1918 р. на засіданні Українського Національного Союзу для організації та керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоропадського. Після усунення останнього Директорія стала верховним органом влади УНР і складалася з п'яти членів. Суперечності серед членів Директорії, а також несприятлива зовнішньополітична ситуація привели її до поразки. 10 лютого 1919 р. подав у відставку голова Директорії В. Винниченко, його змінив С. Петлюра. З 20 листопада 1920 р. С. Петлюра проголосив себе одноосібним керівником (диктатором) вже неіснуючої УНР.

Політичний компроміс – політична угода, досягнута на шляхом взаємних поступок.

Ризький мирний договір – угода між Польщею та РСФРР і УСРР, укладена в березні 1921 р. після завершення польсько-радянської війни 1920 р. Сторони припиняли воєнні дії, анулювали Варшавський договір 1920 р. Встановлювався новий кордон, за яким західноукраїнські землі та частина колишньої підросійської України (Західні Волинь і Поділля, Підляшшя, Посяння і Холмщина) відходили Польщі. Польща визнала радянську владу в Україні як єдину законну і зобов’язувалась не допомагати її супротивникам, а також надати українцям, росіянам та білорусам, що проживали в межах Польської держави, права, які забезпечували б вільний розвиток культури, мови, віросповідання.

Універсали Центральної Ради.Українська Центральна Рада – заснована у Києві громадсько-політична організація, яка під впливом революційних подій в Україні перетворилась у лідера національно-визвольного руху. З листопада 1917 р. (після проголошення III Універсалу та Української Народної Республіки) виконувала роль вищого законодавчого органу України. Існувала до 29 квітня 1918 р.

Українсько-польська війна (1918–1919) – збройний конфлікт між Західноукраїнською Народною Республікою та Польською державою.

Універсали Центральної Ради – акти законодавчого характеру, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель колишньої Російської імперії. Українська Центральна Рада видала 4 Універсали.

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Винниченко Володимир Кирилович (1880–1951) – відомий український громадсько-політичний діяч, визначний письменник. Зі студентських років брав участь… Грушевський Михайло Сергійович (1866–1934) – видатний український… Махно Нестор Іванович (1888–1934) – найвідоміший український повстанський отаман, один із лідерів анархістського руху…

Хронологія основних подій

1917, 4 березня – утворення Української Центральної Ради (УЦР). 1917, 5-7 квітня – Всеукраїнський національний конгрес. 1917, 10 червня – обнародування І Універсалу УЦР.

Т е м а № 6

УКРАЇНА В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

 

Л е к ц і я № 6

УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В 1921-1939 рр.

(2 години)

План

Радянська держава в 1921-1924 рр.

Політична ситуація в Радянській державі після закінчення громадянської війни; міжнародне, соціально-економічне і суспільно-політичне становище України. Голод 1921-1923 рр. Впровадження нової економічної політики (неп) – причини, ключові принципи, головні результати. Створення Союзу Радянських Соціалістичних республік. Національно-державне будівництво в Україні. ХІІ з’їзд РКП (б). Проголошення політики коренізаціі та „українізації”.

Формування тоталітарної системи в СРСР. Сталінізм та його наслідки для України.

Характерні риси, головні причини та етапи формування тоталітаризму в Радянському Союзі. Й.Сталін. Сталінізм, як радянський варіант тоталітарної системи. Боротьба з „буржуазним націоналізмом” і згортання політики „українізації”. Початок масових репресій. „Великий терор” 1937-1938 рр. та його наслідки для українського суспільства.

Політика „Великого стрибка”. Результати індустріалізації в Україні. Колективізація: характер, етапи, головні заходи і результати. Голод 1932-1933 рр., його наслідки для України.

Політичний, соціально-економічний та національно-культурний розвиток Західної України, Буковини і Закарпаття у 1921-1939 рр.

Політичне та економічне становище західноукраїнських земель, Буковини і Закарпаття в 20-30-ті рр. Посилення національного гніту і загострення політичної боротьби. Діяльність легальних політичних партій. Комуністичні організації та про радянські настрої населення Західної України. Участь українських діячів культури і науки у суспільно-політичному житті.

Націоналістичний рух і створення Організації Українських націоналістів (ОУН). Є.Коновалець. С.Бандера.

Початок революційно-визвольного руху. Проголошення автономії Підкарпатської Русі. Спроби створення незалежної держави Карпатська Україна. А.Волошин.

 

 

С е м і н а р № 7

 

ВИЗНАЧАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ЖИТТІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД.

(2 години)

 

План

1. Економічні перетворення в СРСР на початку 20-х рр. та їх вплив на економічне становище Радянської України.

2. Політика „українізації”.

3. Причини, сутність, етапи формування та наслідки сталінізму.

4. Радянська політика індустріалізації та колективізації в Україні: головні досягнення, недоліки і прорахунки.

 

Методичні рекомендації

2. У другому питанні слід акцентувати увагу на причинах впровадження більшовицьким урядом політики „українізації”, її головних напрямах і заходах.… 3. Відповідь на третє питання доцільно розпочати з визначення термінів… Охарактеризувати причини, головні напрямки і наслідки „Великого терору” 1937-1938 рр. Висвітлити проблему масових…

Навчально-методична і наукова література

 

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. – Кн.1-2. – К., 1994.

Бойко О. Історія України у ХХ столітті (20-90-ті роки). – Ніжин, 1994.

Бойко О. Історія України. – К., 1999.

Верт Н. Террор и беспорядок. Сталинизм как система. —Росспэн, 2010. – 448 с.

Веселова О., Марочко В., Мовчан О. Голодомори в Україні. 1921–1923. 1932–1933. 1946–1947. Злочини проти народу. – К., 2002.

Голод 1932–1933 рр. в Україні: причини та наслідки. – К., 2003.

Греченко В., Ярмиш О. Україна в добу раннього тоталітаризму. –Х., 2001.

Даниленко В., Кас’янов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20–30-ті рр. – К., 1992.

Історія України. Курс лекцій для студентів технічних вузів. – Х., 2001.

Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. Підручник – Ч.3: 1917–2003. – Х., 2004.

Карр Э. X. Русская революция от Ленина до Сталина. 1917–1929. М.: “Питер-Ворса” , 1990.

Кас’янов Г., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція (20–30-ті роки). – К., 1991.

Книш З. Становлення ОУН. – К., 1994.

Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К., 1993.

Костюк Р. Сталінізм в Україні: Ґенеза і наслідки. – К., 1995.

Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). – К., 1996.

Кульчицький С. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928): Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. – К., 1995.

Кульчицький С. Україна між двома війнами (1921–1939 рр.). – К., 1999.

Кульчицький С. Ціна „великого перелому”. – К., 1991.

Медведєв Р. О Сталине и сталинизме. – Кн.. 1. – М., 1990.

Новиков М. Исторический опыт непа: Идеи и реальность. – М., 1997.

Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ–ХХ ст. (Історичні нариси) / Відп. ред. В. А. Смолій.. — К. : Наук. думка, 2002. — 952 с. —

Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ– НКВД: Трагічне десятиліття. 1924–1934. – К., 1996.

Роговин В. Сталинский неонэп. – М., 1995.

Роговин В. 1937. – М., 1996.

Рубльов О.С., Чеченко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції. 20–50-ті роки ХХ ст. – К., 1994.

Савченко Н.П., Подольський М.К. Історія України: модульний курс. Навчальний посібник. – К.: ІНКОС, 2006.

Сталинизм в советской провинции / сост. Юнге. М, Боневич Б., Биннер Р.– М. : Росспэн; Германский исторический институт в Москве, 2009. — 927 с.

Субтельний О. Україна: Історія. – К., 1993.

Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження. – Х., 1997.

30-е годы: взгляд из сегодня. – М., 1990.

1939 год. Уроки истории. – М., 1990.

Хлевнюк О.В. 1937-й: Сталин, НКВД и советское общество. – М., 1992.

Чоповський В. Українська інтелігенція в національно-визвольному русі на Західній Україні. – Львів, 1993.

Шаповал Ю. У ті трагічні роки. Сталінізм на Україні. – К., 1994.

Контрольні питання і завдання для самостійної роботи

2. Зробіть порівняльну характеристику головних принципів політики „воєнного комунізму” та нової економічної політики (неп). 3. Чому було згорнуто нову економічну політику? 4. В чому полягає сутність політики українізації?

Проблемні питання

1. З якою метою була згорнута нова економічна політика? Чи можливим було її продовження за часів сталінізму?

2. Чи можливо було запобігти встановленню „культу особи” Сталіна? Дайте аргументовану відповідь.

3. Чи можна стверджувати, що політика українізації зазнала абсолютної поразки? Відповідь аргументуйте.

4. Чи можна встановити причинно-наслідковий зв’язок між радянською політикою колективізації та голодомором 1932-1933 рр. в Україні?

Теми доповідей та повідомлень

2. Україна у складі СРСР: автономна республіка або колонія? 3. Голод 1921-1923 рр. в Україні. 4. Політична боротьба в роки непу.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Автономія– частина держави, яка має самоуправління; право населення певної територіальної одиниці (республіки, області, округу) на самостійне здійснення державної влади.

Індустріалізація – процес розвитку та втілення великої машинної техніки у народне господарство. У СРСР – курс уряду на створення в державі міцного промислового комплексу, переважно важкої та оборонної промисловості.

Колективізація– політика радянського уряду, що була спрямована на ліквідацію приватних і створення колективних селянських господарств (колгоспів і радгоспів).

Культ особи –єдиновладдя тоталітарного типу, сліпе поклоніння вождю, постать якого ототожнюється з „божеством”, віра в його абсолютну правоту й безгрішність.

Націоналізм –ідеологія та політика, яка складається з твердження про національну унікальність і національну переважність; у деяких сучасних європейських країнах (наприклад, у Франції) поняття „націоналізм” вважається ідентичним поняттю „патріотизм”.

Репресії– каральні заходи проти населення, безпідставні переслідування громадян аж до фізичного знищення.

Суверенітет – повна незалежність держави від інших держав у його внутрішніх справах і зовнішніх відносинах.

Тоталітаризм– політичний режим, для якого характерні підпорядкування всього суспільства єдиній ідеології, однопартійна система й зосередження влади в руках однієї партії, яка здійснює контроль над усіма сферами життя держави й суспільства, єдиновладдя і культ особи вождя, репресивний характер управління державою, всеосяжний централізм.

Централізація – зосередження керівництва, (управління) в єдиному центрі; зосередження більшої частини державних функцій у віданні центральних установ.

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Бандера Степан Андрійович (1909-1959) – політичний і воєнний діяч Західної України, член і головний провідник Української Військової Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН). Активний прибічник ідей українського націоналізму та незалежності України.

Берія Лаврентій Павлович (1899-1953) –радянський партійний та державний діяч, одна з найвпливовіших фігур сталінського оточення. З грудня 1938 р. по липень 1953 р. очолював Народний Комісаріат внутрішніх справ (НКВС) – головний репресивний апарат Радянського Союзу. Як нарком внутрішніх справ безпосередньо керував масовими репресіями, здобувши славу „великого майстра фальсифікацій”. За скоєні під час сталінського правління злочини був заарештований 26 червня 1953 р. за наказом М.С.Хрущова. Розстріляний 25 грудня 1953 р.

Волошин Августин (1874-1945) – політичний і культурний діяч Закарпатської України. З 26 жовтня 1938 р. – прем’єр-міністр автономного уряду Підкарпатської Русі. 15 березня 1939 р. обраний президентом Карпатської України. У травні 1945 р. заарештований радянськими спецслужбами. Помер у Бутирській тюрмі в Москві.

Єжов Микола Іванович (1895-1940) – генеральний комісар державної безпеки, народний комісар внутрішніх справ СРСР в 1936-1938 рр. Ім’я М.Єжова пов’язане з явищем так званої «єжовщини» – періодом в історії Радянського Союзу, коли репресії набули різького посилення й досягли максимуму своєї інтенсивності. Репресований як «ворог народу» і розстріляний 4 лютого 1940 р.

Каганович Лазар Мойсейович (1893-1991) – радянський партійний та державний діяч. У 1925-1928 рр. – перший секретар ЦК КП(б) України. Проводив активну діяльність по згортанню політики українізації та переслідуванню її прибічників. З його ім’ям також пов’язано проведення колективізації сільського господарства та початок знищення заможного селянства в Україні. 1957 р., в період хрущовської „відлиги”, був позбавлений всіх посад і в грудні 1961 р. виключений з Комуністичної партії.

Кіров Сергій Миронович (1886-1934) – радянський партійний та державний діяч, секретар ЦК і Ленінградського обласного комітету ВКП(б). 1 грудня 1934 р. вбитий за таємним наказом Й.Сталіна. Загибель С.Кірова було використано як привід до початку масових репресій в СРСР.

Коновалець Євген (1891-1938) – український військовий і політичний діяч. Полковник Армії УНР. 1929 р. ініціював створення Організації Українських Націоналістів (ОУН). З 1922 р. жив у еміграції. Вбитий у Роттердамі (Голландія) агентом НКВС.

Мельник Андрій (1890–1964) – діяч українського національно-визвольного руху, один з засновників ОУН, яку очолив після смерті Є.Коновальця. Після розколу організації став на чолі її поміркованого крила – ОУН (М). Автор ідеї заснування Українського світового конгресу і Всесвітнього союзу українців. Помер в еміграції.

Молотов (Скрябін) В’ячеслав Михайлович (1890–1986) – радянський партійний та державний діяч. Входив у найближче політичне оточення Й.Сталіна, один з найбільш активних організаторів масових репресій 30-х – початку 50-х рр. З 1919 р. по 1921 р. знаходився на партійній роботі в Україні, був секретарем губернського партійного комітету на Донбасі, секретарем ЦК КП(б)У. У 1939-1949 рр. і 1953–1956 рр. – народний комісар, міністр іноземних справ СРСР.

Скрипник Микола Олексійович (1872–1933) – український радянський партійний та державний діяч; займав посади народного комісара внутрішніх справ УСРР і народного комісара юстиції УСРР. У 1927–1933 рр. –народний комісар освіти УСРР. Різко критикувався сталінським урядом за прихильність „українському буржуазному націоналізму”. 7 липня 1933 р. покінчив життя самогубством.

Сокольніков Григорій Якович (1888–1939) – видатний економіст, перший народний комісар фінансів Радянської держави, автор відомої грошової реформи 1922-1924 рр., завдяки якої вдалося подолати важку фінансову розруху й створити в СРСР конвертуєму грошову одиницю. Незаконно репресований і 21 квітня 1939 р. вбитий у Верхньо-Уральському слідчому ізоляторі. Реабілітований посмертно.

Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879–1953) – радянський партійний та державний діяч, Генералісимус Радянського Союзу, диктатор. У 1917–1923 рр. – народний комісар зі справ національностей РСФСР. Під час Громадянської війни, у 1920 р., очолював роботу з організації оборони півдня України від наступу барона Врангеля. З 1924 р. по 1953 р. – голова радянського уряду (Генеральний секретар ЦК партії, голова Ради Народних Комісарів СРСР).

Стаханов Олексій Григорович (1905–1977) – шахтар Донбасу, робітник-новатор, Герой Соціалістичної праці, засновник так званого „стаханівського руху” – масового руху радянських робітників і колгоспників, спрямованого на підвищення продуктивності праці. За офіційною версією, в ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. на шахті „Центральна-Ірміно” застосував нові методи вуглездобичи і поставив трудовий рекорд, вирубавши за зміну (5 годин 45 хвилин) 102 тони вугілля (при нормі 7 тон).

Хвильовий (Фітільов) Микола (1893–1933) – видатний український письменник і публіцист. У 1925 р. організував та очолив літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільну академію пролетарської літератури). Прибічник ідеї посилення орієнтації української літератури переважно на європейську, а не лише на російсько-радянську культуру. 13 травня 1933 р., під тиском звинувачень в антирадянській, націоналістичній діяльності, покінчив життя самогубством.

Шумський Олександр Якович (1890–1946) – український радянський партійний та державний діяч. Протягом 1924–1927 рр. – народний комісар освіти УСРР. Незаконно репресований. Загинув у виправно-трудовому таборі м. Саратов. Реабілітований посмертно.

Хронологічна таблиця

економічної політики (неп). Осінь 1921-1923 рр. – голод на Півдні України. Квітень 1922 р. – призначення Й.В.Сталіна на посаду Генерального

Т е м а № 7

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945 рр.)

Л е к ц і я № 7

УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ НА ПЕРЕДОДНІ ТА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

План

 

1. Українське питання в політиці європейських держав напередодні та на початку війни.

Радянсько-німецькі договори 1939р. і західноукраїнські землі. Початок Другої світової війни. Вступ Червоної армії на територію західноукраїнських земель. Включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання з УРСР. Входження Бессарабії та Північної Буковини до СРСР і приєднання цих земель до УРСР. Оформлення нового політико-правового статусу Західної України.

2. Початок Великої Вітчизняної війни. Евакуація. Оборонні бої на території України (1941-1942 рр.). Причини поразок Червоної Армії на початковому етапі війни.

Україна в планах окупантів. Мобілізаційні заходи та проведення евакуації. Оборонні бої (літо-осінь) 1941р. Спроби контрнаступу радянських військ на Півдні та під Харковом. Причини поразок радянських військ у 1941-1942 рр.

Німецький окупаційний режим. Розгортання антифашистського руху опору в Україні.

Розчленування України. Встановлення «нового порядку». Концтабори і масові розстріли. Голокост. Економічне пограбування України. Вивезення працездатного населення на примусові роботи до Німеччини. Розгортання руху Опору та його течії в Україні. Радянське підпілля і партизанський рух. Оунівське підпілля. Створення Української повстанської армії (УПА).

Визволення України від німецької окупації. Внесок українського народу в розгром нацистської Німеччини та її союзників. Наслідки Другої світової війни для України.

Перемога Червоної армії під Сталінградом і початок вигнання окупантів з України. Курська битва. Визволення Харкова. Битва за Дніпро. Визволення Києва. Січнево-лютневий наступ 1944р.. Корсунь-Шевченківська битва. Кримська наступальна операція. Завершення вигнання окупантів з України. Евакуйовані підприємства в тилу. Героїчна праця громадян України. Внесок воїнів-українців, українських учених і діячів освіти та культури в перемогу. Втрати України в роки війни.

 

 

С е м і н а р № 8

УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ТА ВЕЛИКОЇ

ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙН (1939-1945 рр.)

(2 години)

 

План

 

1. Причини та характер Другої світової війни. «Українське питання» в міжнародній політиці напередодні та на початку війни. Возз’єднання західноукраїнських земель у складі УРСР.

2. Початок Великої Вітчизняної війни. Оборонні бої на території України в 1941-1942 рр. Причини поразок радянських військ.

3. Окупаційний режим. Розгортання антифашистського руху опору в Україні.

4. Визволення України від німецької окупації. Внесок українського народу в розгром нацистської Німеччини та її союзників. Наслідки та уроки Другої світової війни для України.

 

Методичні рекомендації

2. При підготовці другого питання необхідно з’ясувати причини нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз, проаналізувати співвідношення… 3. В Україні німці встановили жорстокий окупаційний режим, основною метою… 4. При підготовці четвертого питання слід дати загальну характеристику бойових дій за визволення України в 1943 році.…

Навчально-методична і наукова література

 

Білоцерківський В.Я. Історія України. Навч. посібник.- Харків: Освіта. Виховання, Спорт, 2009, С.436-467.

Бугай М. Депортація кримських татар у 1944 р. Укр. іст. ж. – 1992. – № 1. – С. 29–44.

Вегеш М. Карпатська Україна 1938–1939 років у загальноєвропейському історичному контексті. Т. 1,2. – Ужгород, 1997.

Гланту Д. Прелюдія Курської битви стратегічні операції радянськиї військ (лютий-березень 1943 р.) Укр.іст. ж. – 1998. – № 4.

Гордієнко В. Німецько-фашистський режим і православні конфесії в Україні Там само. – 1998. – № 3.

Гриневич В. Утворення Наркомату оборони УРСР в 1944 р. з історії однієї політичної гри Там само. – 1991. – № 5. – С. 29–37.

Деревянкин Т. Великая Отечественная война : цена Победы // Экономика Украины. – 2000.- № 5. – с. 52-58.

Історія державності України.Експерементальний підручник.-Харків: Одісей, 2004, С. 504-513.

Історія України. Навч.-метод. посібник для сем. занять./ За ред. В. М. Литвина. -К.:Знання, 2006, С.401-421.

Ковалюк В. Культурологічний та духовний аспекти радянизації Західної України (вересень 1939 – червень 1941 р.) Укр.іст. ж. – 1993. – № 2–3. – С. 3–16.

Коваль М. Україна 1939–1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. – К., 1995.

Коваль М. Доля української культури за “нового порядку” (1941–1944 рр.) Укр.іст.ж. – 1993. – № 11–12. – С. 15–37.

Косик В. Україна і Німеччина в другій світовій війні. – Париж, Нью-Йорк, Львів, 1993.

Лисяк-Рудницький І. Український визвольний рух під час другої світової війни Історичні есе. – К.,1994. – Т.2. – С. 249–258.

Мартусь В. Приєднання Закарпатської України до Радянської України. 1944–1945. – К., 1992.

Маслов О. Втрати радянського генералітету в боях 1941–1944 рр. в Україні Укр. іст. ж. – 1993. – № 1. – С. 57–71.

Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяги і жертовність. Українці на фронтах другої світової війни. – К., 1997.

Нартов В.В. Історія України з давніх давен до сьогодення.-Харків:Книжковий клуб,2006, С.261-280.

Рекотов П. Органи управління на окупованій території. Укр. іст. ж. – 1998. – № 3.

Світлична В.В. Історія України.- Київ: « Каравела»,2005, С. 251-264.

Сергійчук В.І. ОУН–УПА в роки війни. – К., 1996.

Сергійчук В.І. Правда про “золотий вересень” 1939-го. – К., 1999.

Трофимович В. Україна в роки другої світової війни (1939–1945). – Львів, 1995.

Трубайчук А. Друга світова війна. – К., 1995.

Першина Т. Фашистский геноцид на Украине 1941–1944. – К., 1985.

Руденко Н.М., Русак А.В. Армія фашистського агресора від перемог до поразок 1941–1945 (морально-психологічний аспект). – К., 1996.

Українська дивізія “Галичина”. – К., Торонто, 1991.

Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза (1941–1945). – К., 1975. – Т.1–3.

Якушевський А. Радянсько-німецький договір 1939 р. Укр. іст. ж. – 1990. – № 8, 9.

 

Питання для самостійного вивчення

 

1. Проголошення у Львові Української держави та переслідування українських націоналістів фашистською владою.

2. Поразка нацистів та їх союзників у Другій світовій війні.

3. Значення Сталінградської та Курської битв у визволенні України від німецько-фашистських загарбників.

4. Внесок представників творчої інтелігенції у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками.

5. Харківські політехніки у роки Великої Вітчизняної війни.

 

Контрольні питання і завдання для самостійної роботи

Тести для самоконтролю

 

1. Підписання пакту про ненапад між СРСР та Німеччиною можна пояснити насамперед:

а) прагненням Сталіна відтягнути початок війни та використати

час для посилення обороноздатності країни;

б) надією Сталіна на те, що воєнні дії обмежуються Європою і СРСР взагалі вдасться уникнути війни;

в) бажання Сталіна розширити територію СРСР за рахунок

земель Західної України, Західної Білорусії та Прибалтики

і створити плацдарм для Визвольного походу в Європу;

г) ваш варіант відповіді.

2. Ви оцінюєте пакт про ненапад 1939 року як:

а) перемогу радянської дипломатії, яка дала можливість на якийсь час зберегти мир і краще підготуватись до майбутньої війни;

б) ганебний акт, який фактично розв'язав руки Гітлеру для початку Другої світової війни;

в) угоду двох диктаторів з метою розширити кордони своїх країн посилити свій вплив в Європі;

г) ваш варіант відповіді.

3. Таємні протоколи про розмежування сфер інтересів СРСР та Німеччини мали для України:

а) позитивне значення, бо сприяли процесу реального возз'єднання

українських земель у межах однієї держави;

б) негативні наслідки, бо західноукраїнські землі потрапили під владу тоталітарного сталінського режиму;

в) ваш варіант відповіді.

4. Від пакту про ненапад виграли:

а) СРСР;

б) Німеччина;

в) ваш варіант відповіді.

5. Коли і де в умовах війни було проголошено самостійну українську державу:

а) у Києві 3 лютого 1942 року;

б) у Львові 30 червня 1941 року

в) в Одесі 4 жовтня 1941 року.

6. Основними причинами трагічних поразок радянських військ на початковому етапі війни були:

а) значна перевага ворога в живій силі та техніці;

б) несподіваність нападу Німеччини та її союзників на Радянський

Союз;

в) некомпетентність воснно-стратегічного керівництва та

підготовка не до оборонної, а до наступальної війни;

г) ваш варіант відповіді.

7. Тяжкі оборонні операції на початку війни:

а) підірвали моральний дух командирів і воїнів;

б) затримали ворога і зірвали німецький плай блискавичної війни

проти СРСР;

в) призвели до втрати значної кількості техніки, загибелі та

полону сотень тисяч червоноармійців;

г) стали важливим, хоч і важким уроком для радянського

командування, яке на власних помилках вчилось воювати і

готувати війська до докорінного перелому в ході війни;

д) ваш варіант відповіді.

8. На тимчасово окупованих українських землях німці встановили новий порядок, який передбачав:

а) звільнення українського народу від сталінського тоталітарного

режиму і відбудову української держави, як того бажали лідери

ОУН;

б) нещадну експлуатацію та геноцид українського населення;

в) ваш варіант відповіді.

9. Новий порядок нацистів:

а) залякав українців і змусив їх змиритися з німецькою окупацією;

б) привів до всенародної боротьби проти німецько-

фашистських загарбників;

в) ваш варіант відповіді.

10.Необхідні умови для звільнення українських земель від фашистських загарбників були створені:

а) відкриттям другого фронту в Європі;

б) перемогами Червоної армії під Сталінградом та Курськом;

в) сильними морозами і поганими дорогами, які заважали загарбникам

здійснювати свої плани;

г) спільними зусиллями радянських людей на фронті і в тилу;

д) ваш варіант відповіді.

11. У ході якої стратегічної операції почалося широкомасштабне визволення України:

а) Московської;

б) Сталінградської;

в) Курської.

 

Проблемні питання

 

1. Чи була в СРСР альтернатива пакту про ненапад? Якщо була, то яка?

2. В чому полягають головні причини поразок радянських військ в 1941–1942 рр.?

3 .Чи можна було уникнути поразки радянських військ на початку війни? Що могло б змінити перебіг подій на користь Червоної армії?

4 .Які наслідки для України мав рух опору? Чому він не був консолідованим ?Чи можна було запобігти братовбивчій війні між українцями?

5. Порівняйте геополітичне становище України після закінчення першої та другої світових воєн.

6. Якими були наслідки Другої світової війни для України?

7. Як оцінюються в історичній літературі комуністичний та націоналістичний рухи опору?

 

Заповніть таблиці :

 

Плани Європейських держав щодо України напередодні

Та в роки Другої світової війни

 

 

СРСР (комуністична Росія)	Нацистська Німеччина	Угорщина	Румунія	Польща (емігрантський уряд у Лондоні та прорадянський «Люблінський уряд»)

 

 

Політика «радянізації» західноукраїнських земель (1939–1941)

 

Політичний режим	Економічна політика	Аграрні перетворення	Соціальна сфера	Освіта, наука, релігія	Репресивні заходи

 

Здійснення нацистського плану «ОСТ» в Україні

 

Мета	Основні напрями реалізації	Результати

Антифашистський рух опору в Україні

 

Назва руху	Мета руху	Методи боротьби	Оцінка діяльності
Український націоналістичний рух (ОУН та УПА)
Радянський партизанський рух
Польська армія крайова та Гвардія Людова

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Агресія - будь-яке незаконне застосування збройних сил однієї держави проти суверенітету, територіальної недоторканості або політичної незалежності іншої держави або народу.

Антигітлерівська коаліція - союз держав та народів, що боролися в роки Другої світової війни проти агресивного блоку Німеччини, Італії, Японії та їхніх сателітів. Ядро коаліції - СРСР, США, Великобританія.

Геноцид – масове знищення народів України, особливо єврейського народу.

Гетто - частина міста, що виділялась у середні віки в країнах Західної і Центральної Європи для ізольованого проживання євреїв. В роки Другої світової війни гетто були створені нацистами в деяких містах Східної Європи (у тому числі і в Україні) і перетворені в табори знищення євреїв. Термін гетто інколи використовується для визначення району міста, де живуть дискриміновані національні меншини.

Депортація - примусове виселення (в судовому або адміністративному порядку) особи чи народу з місця постійного проживання і поселення його на новому місці з обмеженою свободою пересування.

Мюнхенська Угода 1938 р. - договір, підписаний у Мюнхені 29-30 вересня 1938 року прем'єр-міністром Великої Британії Н.Чемберленом, прем'єр-міністром Франції Е.Деладьє, фашистськими диктаторами Гітлером та Муссоліні (Італія). Угода передбачала відторгнення від Чехословаччини і передачу Німеччині Судетської області, а також задоволення територіальних вимог до Чехословаччини з боку Угорщини та Польщі.

Нацизм - одна з назв німецького фашизму.

Остарбайтери – українці, вивезені на примусові роботи до Німеччини

План «Барбаросса» - німецький план блискавичної війни проти СРСР з метою знищення Червоної Армії протягом 2 – 2,5 місяців.

План «Ост» - німецький план виселення з України мільйонів людей і заселення її німецькими колоністами та їх союзниками.

Радянізація – здійснення перетворень на західно-українських землях відповідно до радянського зразка.

Партизанський рух - вид збройної, часто диверсійної боротьби мас за свободу і незалежність своєї батьківщини (або за соціальні перетворення), яка відбувалася на території, зайнятій ворогом.

Репарації - у міжнародному праві різновид матеріальної міжнародно-правової відповідальності, який полягає у відшкодуванні державою-агресором нанесених нею збитків іншій державі у грошовій або іншій формі.

Репатріація - повернення на батьківщину військовополонених і цивільних осіб, які опинилися за її межами в результаті війни (або емігрантів).

«Рейкова війна» - форма боротьби партизанів проти фашистів у 1943-1944 рр.

Українська повстанська армія (УПА) - збройно-політична формація, що діяла в Україні в 1942–1952 роках і вела боротьбу проти тоталітарних режимів – фашистського та комуністичного.

Фашизм - відкрито терористична диктатура, що грунтувалась на принципах шовінізму-расизму.

Голокост - загибель значної частини єврейського населення Європи від рук німецьких нацистів на захоплених фашистами територіях у 1933–1945 роках.

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Бандера Степан Андрійович (1909-1959) - український політичний діяч, один із лідерів українського національного руху 30-50-х років. З 1929 року -… Бурмистенко Михайло Олексійович (1902-1941) - політичний та державний діяч. З… Ватутін Микола Федорович (1901-1944) - радянський воєначальник, генерал армії. Герой Радянського Союзу (посмертно). У…

Хронологія основних подій

1939,23 серпня – підписання пакту про ненапад між СРСР та Німеччиною (пакт Ріббентропа -Молотова). 1939, 1 вересня – напад гітлерівської Німеччини на Польщу. Початок

Т е м а № 8

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ І СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗВИТКУ

УРСР В 1945-1985 рр.

 

Л е к ц і я № 8

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ

РОЗВИТОК УКРАЇНИ В 1945-1985 рр.

План

Відродження суспільно-політичного і господарського життя України (1945-1985 рр.).

Особливості відбудови промисловості і сільського господарства. Перетворення в Західній Україні. Рух опору в західноукраїнських землях. Суспільно-політичне життя. Залежність від центру. Репресії. Ідеологічна реакція.

Україна в добу хрущовської «відлиги».

Зміст хрущовських реформ у політичній сфері суспільства. Викриття культу особи Сталіна. Спроба розширення прав республік.

Зрушення у духовному житті після смерті Сталіна. Шістдесятники. Зародження дисидентського руху. Експерименти в економіці. Соціальні програми М.С.Хрущова. Поразка хрущовських реформ.

Україна в період наростання системної кризи радянського суспільства. Два десятиріччя «застою» (1964–1985 рр.).

Спроби економічних реформ середини 60-х рр. XX ст. у сільському господарстві і промисловості. Посилення кризових явищ з початку 70-х рр. Рівень життя народу.

Згортання демократії. Поворот до неосталінізму. Політика зросійщення та жорсткого централізму. Узаконення необмеженої влади КПРС. Дисидентський рух в Україні та його етапи.

С е м і н а р № 9.

УКРАЇНА В 1945-1985 РР.

1. Відродження суспільно-політичного життя в УРСР. Повоєнна відбудова.

2. Політика М. Хрущова. Хрущовська відлига та її наслідки для України.

3. Соціально-економічне та суспільно-політичне становище УРСР в другій половині 60-х – першій половині 80-х рр.

Методичні рекомендації

1. Відповідь на перше питання слід розпочати з аналізу суспільно-політичного життя в Україні в 1945-1953 рр. Докладніше слід зупинитись на… 2. Під час відповіді на це питання необхідно розкрити зміст реформ М.С.… 3.Спочатку необхідно охарактеризувати спроби економічних реформ середини 60-х рр. у промисловості та сільському…

Проблемні питання

1. Що стало причиною посилення політичних репресій в Україні в повоєнне десятиліття?

2. Якою була роль Української повстанської армії в боротьбі за незалежність України?

3. У чому полягала суперечливість соціально-економічних реформ 50-х – 60 рр.?

4. Чи можна було запобігти «Застою» в розвитку Радянського Союзу в 1970-ты рр.?

5. Яким чином могутня наддержава, якою був Радянський Союз в 1960-х, опинилась в кризі в кінці 1970-х?

 

Теми рефератів, доповідей і повідомлень

1. Голод 1946–1947 рр.

2. Українська культура в повоєнне десятиліття.

3. Збройна боротьба Української повстанської армії в 1945-1953 рр.

4. Життя та загибель Р. Шухевича.

5. В. Кук – останній головнокомандувач УПА.

6. Операція “Вісла”.

7. Цікаві факти з життя М.Хрущова.

8. Зародження диси­дентського руху в Україні. “Шістдесятники”.

9. Українці в афганській війні.

 

Навчально-методична і наукова література

Алексєєв Ю.И., Вертегел А.Б., Козаков О.О. Всесвітня історія: Навч. посібник. – К.: Каравелла, 2006. – С. 184–194.

Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: «Академвидав», 2003. – С. 482–494.

Довідник з історії України (А-Я): Посібник для серед. загально-освіт. навч. закладів / За ред. І.Подкови, Р.Шуста . – 2-ге вид. – К.: Ґенеза, 2001. – 1136 с.

Історія України: курс лекцій: у 2 кн., кн. 2 – ХХ століття / Мельник Л.Г., Демченко М.В., Верстюк В.Ф. та ін. – К.: Либідь, 1992. – С. 355–462.

Історія України: нове бачення: у 2 т. / Під ред. В.А.Смолія. Т.2. – К.: Україна, 1995. – С- 329–423.

Історія України / Під реж В.А.Смолія. – Київ: Альтернатива, 1997. – С.326-367.

Історія України. Курс лекцій для студентів технічних вузів / Під ред. В.І.Ніколаєнка. – Харків, 2001. – С. 312–379

Кормич Л.Л., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до ХХ століття. Навчальний посібник. Видання четверте. – Х.: ООО «Одисей», 2004. – С. 425–474.

Котова Н.О. Історія України: навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Одиссей», 2005. – С. 249–295.

Лановик Б.Д. Історія України: навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2001. – С. 524–585.

Лановик Б.Д., Лазаревич М.В. Історія України: навчальний посібник. – К.: Знання-Прес, 2001. – С. 527–622.

Ніколаєнко В.І., Мешковая С.І., Ткаченко С.С. Історія України: біографічний довідник. – Харків, НТУ «ХПІ». – 2007. – 240 с.

Новітня історія України (1900-2000) / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин та ін. – К.: Вища школа, 2000. – С. 298–329.

Політична історія України. ХХ століття. Т. 6. Від тоталітаризму до демократії (1945-2002). Керівник О.М.Майборода. – Київ: Ґенеза, 2003. – С. 13–678.

Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник. Третє видання. – К.: Каравелла, 2005. – С. 272–311.

Бажан О. Політика десталінізації в Україні (друга половина 50-х – початок 60-х років) // Укр. іст. ж. – 2004. – № 1–2. – С. 18–27.

Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1960–1980 рр.). – К., 1999.

Батенко Т. Нариси з історії українського руху опору кінця 50-х – початку 90-х рр. – Львів, 1999.

Веселова О. Українське суспільство в 1945-1953 рр.: Ідеологізація по сталінськи // Укр. іст. ж. – 2005. – № 1. – С.85–97.

Гальченко Я. Вигадки і правда про події на Чорнобильській АЄС // Віче. – 2005. –№ 7–8.

Досвід та уроки суспільно-політичної трансформації України у добу перебудови (квітень 1985 – серпень 1991) // Нова політика. – 1997. – № 2. – С 32–35.

Захарченко В. Четвертий цикл індустріального розвитку (1951–1990 рр.) // Економіка України. – 2004. – № 1. – С. 44-52.

Касьянов Г. Незгодні: українська інтелигенція в русі Опору 1960–1980 років. – К., 1995.

Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Альтернативи поступу: критика історичного досвіду. – К., 1997.

Ковалдин В. Горбачев и его внешняя политика // МЭ и МО. – 2005. – № 11. – С. 14–23.

Курносов Ю. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х рр.). – К., 1994.

Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990-х рр. – К., 1998.

Смолин О.Н. Радикальная трансформация общества в СССР и России: проблема периодизации // Вопросы истории. – 2005. – № 12. – С. 39–48.

Титов К.В. “Contrat social” по хрущевски («Доклад о культе личности и его последствиях как договор верховной власти с номенклатурой») // Полис. – 2005. – С. 132–142.

Черняев А. Логика «перестройки» // Свободная мысль, 2005. – № 4. – С. 106–127.

Чумак В. Україна – Крим: спільність історичної долі. Феномен на межі Європи та Сходу. – К., 1993.

Шаповал Ю. Людина і система (штрихи до портрету з тоталітарної доби в Україні). – К., 1994.

Україна: друга половина ХХ століття / За ред. П.П.Пан­ченка. – К., 1997.

Контрольні питання і завдання для самостійної роботи

Тести для самоконтролю

1. Що сприяло виходу України на міжнародну арену після Другої світової війни:

а) визнання державами-переможницями втрат України у війні та її вкладу в перемогу над фашистською Німеччиною;

б) тиск Сталіна на своїх союзників у роки війни;

в) бажання країн-засновників ООН залучити до роботи в її

діяльності якомога більше країн;

г) ваш варіант відповіді?

2. „Радянізація" Західної України означала:

а) прискорення економічного розвитку регіону;

б) русифікацію західноукраїнських земель;

в) посилення репресій проти населення регіону;

г) ваш варіант відповіді.

3. У ході відбудови народного господарства:

а) усі галузі економіки відроджувались однаково швидко;

б) відбудовувались усі галузі економіки, але перевага надавалась

важкій промисловості;

в) відбудовувалась тільки важка промисловість, іншим галузям

взагалі не надавали значення;

г) ваш варіант відповіді.

4. Післявоєнний голод в Україні був спричинений насамперед:

а) руйнівними наслідками війни та засухою 1946 року;

б) безгосподарністю місцевої влади;

в) антиукраїнською політикою московського (сталінського

керівництва);

г) ваш варіант відповіді.

5. Політика „десталінізації" призвела:

а) до повної ліквідації наслідків культу особи Сталіна і

демократизації суспільства;

б) до часткових змін, змінивши радянський режим у недоторканості;

в) нічого не змінила;

г) ваш варіант відповіді.

Проблемні питання

1. Чому в повоєнне десятиріччя посилились політичні репресії в
Україні?

2. У чому полягала суперечливість економічних реформ 50-х – 60-х років
XX ст.?

3. У чому полягали особливості українського дисидентського руху 60-х –
70-х років XX ст.?

Заповніть таблиці

  Передумови виник­нення руху   Етапи, характерні риси   Напрями діяльності …    

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА

«Про журнали «Звезда» і «Ленинград», «Про журнал «Вітчизна», «Про журнал сатири і гумору «Перець» – партійні постанови, що свідчили про посилення ідеологічного тиску на суспільство та творчу інтелігенцію.

«Про культ особи та його наслідки» – Постанова XX з'їзду КПРС від 30 червня 1956 року, яка вказувала на негативні наслідки культу особи Й.Сталіна.

Конституція Української РСР – прийнята сесією Верховної Ради України в 1977 році.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

 

"Відлига"– вперше застосований радянським письменником І. Еренбургом термін щодо часу керівництва М.Хрущова (період десталшізаціїі потепління політичного і суспільного життя в СРСР і Україні)

Волюнтаризм– діяльність, що не зважає на об'єктивні закони історичного пронесу, грунтується на свавільному рішенні осіб, що її здійснюють.

Геополітика–політична концепція, згідно з якою політика держави (насамперед зовнішня) зумовлюється географічними факторами (положенням країни, її природними ресурсами, кліматом тощо). У минулому використовувалась для виправдання зовнішньої експансії. У сучасній літературі термін геополітика використовується для визначення певного впливу географічних факторів на зовнішню політику держави.

Гласність– необхідний елемент демократизації, який передбачає відкритість, доступність інформації для громадського ознайомлення І обговорення; контроль за діяльністю організацій та окремих осіб.

Депортація– примусове виселення в судовому або адміністративному порядку особи (в роки сталінізму цілих народів) з місця постійного проживання і поселення його в новому місці з обмеженою свободою пересування.

Десталінізація– процес ліквідації наслідків сталінізму, започаткований після смерті Й. Сталіна.

Дисиденти– назва учасників руху проти тоталітарного режиму в соціалістичних країнах в кінці 1950 – середині 80-х років. У різних формах виступали за дотримання прав і свобод людини і громадянина (правозахисники), протестували проти введення радянських військ у Чехословаччину (1968) і Афганістан (1979). В Україні в 60-х роках дисиденти акцентували увагу переважно на порятунку нації, її духовної культури та мови. У 70-х роках дисиденти України створили Українську Гельсінську Групу (Українська Гельсінська Спілка).

Конформізм– пристосування, пасивне сприйняття існуючого порядку, панівної ідеології, відсутність власної позиції, безпринципність і безумовне визнання авторитетів.

Плюралізм– наявність різних позицій, думок, які відображають різноманітні інтереси соціальних груп і політичних рухів суспільства.

Популізм– прагнення політиків отримати визнання своєї громадської діяльності шляхом проголошення зрозумілих і очікуваних населенням аргументів і вимог, уникаючи при цьому непопулярних, жорстких, але необхідних для вирішення суспільних проблем заходів.

Приватизація– процес перетворення будь-якої форми власності на приватну; передача частини державної власності в будь-яку іншу недержавну власність, перетворення державних підприємств та організацій на акціонерні, кооперативні, приватні тощо.

Референдум– всенародне голосування, яке проводиться у зв'язку з прийняттям нової конституції, інших важливих законів, або внесення змін до них.

Стагнація– депресія в економіці, застій у виробництві, торгівлі тощо. Характерною ознакою стагнації є незначні темпи зростання виробництва (або їх повна відсутність), несприйняття економікою нововведень, науково-технічної революції тощо.

Тіньова економіка– кримінальна економіка, грошовий обіг у якій відбувається за межами державної фінансової системи.

"Холодна війна"– термін, що визначав відносини між США, СРСР та їх союзниками від закінчення Другої світової війни до кінця 90-х років.

Шістдесятники– умовна назва групи молодих літераторів, митців і вчених України (і СРС'Р), які в період десталінізації (початок 60-х років) та хрущовської відлиги сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці. Своїми творами і активною громадською діяльністю намагались підняти національну свідомість, відродити українську мову та культуру.

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Довженко Олександр Петрович (1894–1956)– основоположник українського кіномистецтва, художник, письменник, кіносценарист, заслужений діяч мистецтв… Коротченко Дем'ян Сергійович (1894–1969)– український радянський партійний та… Підгорний Микола Вікторович (1903-1983)– український радянський державний та партійний діяч. Народився на Полтавщині…

Хронологія основних подій

1945, 26 червня – підписання Статуту Організації Об'єднаних Націй за участю Української РСР. 1945, 29 червня – підписання угоди між СРСР і… возз'єднання Закарпатської України з УРСР. 1946-1947 – голод в Україні.

Т е м а 9.

Л е к ц і я № 9

УКРАЇНА В ЧАСИ ПЕРЕБУДОВИ ТА РОЗПАДУ СРСР

(1985 – 1991 рр.)

(2 години)

 

План

1. Причини, що зумовили процеси перебудови в СРСР та в Україні. Сутність та мета перебудови.

2. Головні етапи, напрямки перебудови та її особливості в Україні

3. Наслідки перебудови для України

 

1. Причини, що зумовили процеси перебудови в СРСР та в Україні. Сутність та мета перебудови. Визначення поняття «перебудова», її сутність та головна мета. Причини та чинники, котрі зумовили процес перебудови. Системна криза радянського режиму. Перебудова як спроба «революції зверху».

2. Головні етапи, напрямки та особливості перебудови в Україні. Періодизація, стратегічні цілі та характеристика головних етапів перебудови. Особливості перебудови в Україні. Перетворення Чорнобильської трагедії з суто екологічного на політичний чинник суспільного життя.

Плюралізм думок, ідеологічна поляризація суспільства, інтерес до «білих плям» історії. Зростання кількості неформальних організацій, процеси їхньої політизації. Розширення соціальної бази демократичного руху, його національне спрямування. Перехід ініціативи подальших реформ від центру до широких мас суспільства.

Створення у вересні 1989 р. Народного Руху України (НРУ). Формування багатопартійності. Робітничий та студентський рухи. Відміна 6 статті Конституції СРСР. Перші альтернативні вибори до Верховної Ради України (березень 1990 р.), створення в Раді парламентської опозиції. Прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Чітке розмежування українських партій на праві, центристські та ліві. Позитивні зміни в зовнішній політиці.

Пошук компромісу щодо нового Союзного Договору. Зустріч у Ново-Огарьово (23 квітня 1991 р.). Спроба державного перевороту консервативних сил КПРС 19–21 серпня 1991 р. Перемога демократичних сил. 24 серпня 1991 р. – ухвалення Верховною Радою України “Акту проголошення незалежності України” .

3. Наслідки перебудови для України. Рішення президії Верховної Ради про припинення діяльності КПУ. Прийняття низки законів щодо громадянства України, державного кордону, виходу України з рубльової зони. Референдум 1 грудня 1991 р. Розпад СРСР. Участь України у створенні СНД. Міжнародне визнання України. Початок державотворчого процесу.

 

 

С е м і н а р № 10

УКРАЇНА В ЧАСИ “ПЕРЕБУДОВИ” ТА РОЗПАДУ СРСР

(1985–1991 рр.)

(2 години)

 

План

1. “Перебудова” в СРСР: мета, основні напрями та наслідки для України.

2. Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 80-х – на початку 90-х рр.

3. Серпневі події 1991 р. Проголошення державної незалежності України. Розпад СРСР і утворення СНД.

 

Методичні поради

Важливо акцентувати увагу на характеристиці особливостей “перебудови” в Україні, причини її гальмування в республіці, що перетворилася на… Далі слід вивчити причини дестабілізації економіки та провалу курсу… 2. Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 80-х – на початку 90-х рр.При висвітленні цього питання слід…

Навчально-методична та наукова література

 

Алексєєв Ю. М.., Кульчицький С. В., Слюсаренко А. Г. Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985–1999 рр.) – К., 2000.

Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1960–1980 pp.). – К., 1999.

Батенко Т. Нариси з історії українського руху опору кінця 50-х – початку 90-х pp. – Львів, 1999.

Білинський А. Загадка Михайла Горбачова // Україна. – 1992. – № 25.

Врублевський В. Владимир Щербицький: Правда и вимисли. – М., 1993.

Гаранъ О. Убити дракона: 3 історії Руху та нових партій України.-К., 1993.

Гель І. Грані культури. – Львів, 1993.

Голубенко П. Україна і Росія в світлі культурних взаємин – К., 1993.

Грабович О. Крах Радянського Союзу та незалежність України // Сучасність. – 1992. – № 4.

Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. – К., 1995.

Декларація про державний суверенітет України. – К., 1990.

Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? – К., 1998.

Іванишин В., Радевич-Винницький А. Мова і нація. – Дрогобич, 1994.

Історія української культури: 3б. матеріалів і документів / За ред. С. М. Клапчука, В. Ф.Остафійчука. – К., 2000.

Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі Опору 1960–1980 років. – К., 1995.

Кравчук Л. Останні дні імперії. Перші роки надії. – К., 1994.

Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Альтернативи поступу: критика історичного досвіду. – К., 1997.

Курносов Ю. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х pp.). – К., 1994.

Лизанчук В. Навічно кайдани кували. Факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні. – Львів, 1995.

Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т. 1, 2. – К., 1994.

Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. – К., 1994.

Національні відносини в Україні в XX ст. 36. документів і матеріалів. – К., 1994.

Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали / За ред. В. Ф. Панібудьласки. – К., 1997.

Путч. Хроника тревожных дней. – М., 1991.

Російщення України. Науковий зб. – К., 1992.

Рубан В. В., Серегина Н. С. Многопартийная система Украины: как она есть. – Х., 1998.

Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990-х pp. – К., 1998.

Сергійчук В.І. Національна символіка України. – К., 1992.

Сучасні політичні партії та рухи на Україні. – К., 1991.

Україна 90-х: шлях до незалежності. – К., 1992.

Україна багатопартійна: Програмні документи нових партій. – К., 1991.

Україна в XX столітті (1900–2000): 36. документів і матеріалів. – К., 2000.

Україна: друга половина XX століття / За ред. П. П.Панченка. – К., 1997.

Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: 3б. на пошану Ю. Сливки. – Львів, 2000.

Хмара С. Сьогодні про минуле. – Львів, 1993.

Хрестоматія з історії України. – К., 1993.

Чорнобильська трагедія: документи і матеріали. – К., 1996.

Чумак В. Україна – Крим: спільність історичної долі. Феномен на межі Європи та Сходу. – К., 1993.

 

Питання для самостійного вивчення

2. Який вплив мала Чорнобильська трагедія на розгортання й розвиток національного руху? 3. Назвіть основні етапи економічних реформ періоду “перебудови” та визначить… 4. Які політичні реформи були здійснені за роки “перебудови”? Схарактеризуйте їхні результати й наслідки.

Контрольні питання і завдання для самостійної роботи

Тести для самоконтролю

 

1. Генеральним секретарем ЦК КПРС після смерті К. Черненка став:

а) Л. Брежнєв;

б) М. Горбачов;

в) Ю. Андропов;

2. Гласність – це:

а) можливість висловлювати альтернативну точку зору;

б) форма свободи слова;

в) специфічна форма поширення правдивої інформації в умовах державного контролю над засобами масової інформації;

3. “Група 239” у Верховній Раді України, що була обрана в березні 1990 р., представляла інтереси:

а) центристів;

б) комуністичної більшості;

в) опозиції;

4. Національно-демократичний рух в Україні в роки перебудови очолювала:

а) інтелігенція;

б) селянство;

в) армія;

г) робітничий клас;

Як спроба державного перевороту в СРСР позначилась на долі КПУ?

а) її діяльність було припинено, а згодом заборонено;

б) КПУ повністю зійшла з політичної арени;

в) КПУ перестала бути найчисленнішої серед партій;

г) діяльність КПУ було припинено до закінчення судового процесу над членами ДКНС;

6. Декларацію про державний суверенітет України було проголошено:

а) 1 грудня 1991 р.;

б) 16 липня 1990 р.;

в) 24 серпня 1991 р.;

7. Першими незалежність України визнали:

а) Росія та Китай;

б) Франція та Англія;

в) Канада та Польща;

г) Литва та Латвія;

 

 

Заповніть таблицю

1. ”Перебудова” – об’єктивна необхідність. Підсумки соціально-економічного та політичного розвитку країни на середину 1980-х років   Економічний розвиток Соціальний розвиток …  

Питання для самостійного вивчення

1. Політика “перебудови” М. Горбачова: декларована мета і реальні результати.

2. Зростання політичної активності суспільства, робітничий та студентський рух 80-х – початку 90-х рр.

3. Суперечливий розвиток української культури доби “перебудови”.

4. Становище в національній економіці та соціальній сфері у 1985–1991 рр.

 

Проблемні питання

2. Як розуміло радянське керівництво “перебудову” на першому етапі, чим були зумовлені зміни в концепції “перебудови”? 3. Який зв'язок між гласністю і зростанням політичної активності суспільства?… 4. Наведіть факти, які б підтверджували чи спростовували думку про наявність в Україні умов для самостійного…

Теми рефератів, доповідей і повідомлень

 

1. В. Щербицький як політичний діяч.

2. Л. Кравчук – перший Президент незалежної України.

3. Мовна ситуація в УРСР у 80-ті pp. ХХ ст.

4. Соціально-економічні процеси в УРСР у 80-ті pp. ХХ ст.

5. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.

6. Активізація участі студентської молоді в суспільно-політичному житті України наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст.

7. Національно-демократичний рух наприкінці 80-х – на початку 90-х pp. ХХ ст.

8. Суспільно-політичні рухи та формування багатопартійності в 80 – на початку 90-х рр. ХХ ст. в Україні.

9. Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та її значення.

10. Біловезька угода 8 грудня 1991 р. Утворення СНД

 

Прокоментуйте схему

Доба “перебудови”

 

Причини і суть “перебудови”

 

 

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА

Декларація про державний суверенітет України – політико-правовий документ, у якому проголошувався державний суверенітет України та її рівноправність… Акт проголошення незалежності України – документ, затверджений Верховною Радою… Декларація прав національностей України – ухвалена Верховною Радою України 199I року, гарантує всім народам,…

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

 

Гласність – один із найважливіших принципів демократизму, який полягає у невід’ємному праві кожного громадянина на отримання повної та об’єктивної інформації з будь-якого питання громадського життя, що не становить державної чи військової таємниці; контроль за діяльністю організацій та окремих осіб.

Демократизація – втілення демократичних принципів у організації суспільства.

Державотворчий процес – процес становлення державності, формування державних органів влади, визначення їхніх функцій.

Інавгурація – урочиста церемонія вступу на посаду глави держави. Процедура інавгурації передбачає публічне виголошення новим главою держави клятви та програмної промови.

Консенсус (згода, одностайність) – прийняття рішень або домовленостей на міжнародних конференціях або нарадах на основі спільної згоди учасників без проведення формального голосування за відсутністю формально оголошених заперечень.

Перебудова– теоретично-політична програма реформування командно-адміністративної, бюрократичної соціальної системи СРСР. Метою перебудови був перехід до демократичного соціалізму й ринкової економіки.

Парламентаризм – система влади, при якій чітко розподілені й визначені функції законодавчих і виконавчих органів за умови верховенства парламенту. В умовах ускладнення структури суспільних зв'язків відбувається процес посилення повноважень виконавчої влади (президента, уряду).

Парламентська фракція – група депутатів парламенту – членів однієї або кількох, близьких за поглядами політичних партій, яка проводить у парламенті власну лінію.

Плюралізм – наявність різних позицій, думок, які відображають різноманітні інтереси соціальних груп і політичних рухів суспільства.

Популізм – прагнення політиків отримати визнання громадської діяльності шляхом проголошення зрозумілих і очікуваних населенням аргументів і вимог, уникаючи при цьому непопулярних, жорстких, але необхідних для вирішення суспільних проблем заходів.

Правова держава – тип держави, в основі якої лежать верховенство закону, поділ влади (законодавча, виконавча, судова), правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави.

Приватизація– процес перетворення будь-якої форми власності на приватну, передача частини державної власності в будь-яку іншу недержавну власність, перетворення державних підприємств та організацій на акціонерні, корпоративні, приватні тощо.

Референдум – спосіб прийняття законів та інших рішень із найважливіших питань суспільного життя прямим волевиявленням громадян через усенародне голосування.

Ринкова економіка – форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Соціально орієнтовані ринкові реформи — реформи, мета яких полягає, насамперед, у створенні ринкової економіки, захисті тих верств населення, становище яких погіршилось унаслідок реформ, а також пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей, малозабезпечених громадян.

Стагнація – депресія в економіці, застій у виробництві, торгівлі тощо. Характерною ознакою стагнації є незначні темпи зростання виробництва (або їх повна відсутність), неприйняття економікою нововведень, науково-технічної революції тощо.

Тіньова економіка – кримінальна економіка, грошовий обіг у якій відбувається за межами державної фінансової системи.

Унітарна держава – форма державного устрою, що ґрунтується на зверхності верховної влади єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена.

 

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Горбачов Михайло Сергійович (1931) – відомий політичний діяч, перший і останній президент СРСР. У 1955 р. закінчив юридичний факультет МГУ ім. М.… Кравчук Леонід Макарович (1934) – відомий політичний діяч, перший Президент… Чорновіл В’ячеслав Максимович (1937–1999) – відомий український правозахисник, дисидент, політичний та культурний…

Хронологія основних подій

  Т е м а 10 Л е к ц і я № 10

ПОЛІТИЧНИЙ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

(2 години)

 

План

Динаміка внутрішньополітичного життя в Україні на сучасному етапі. Основні чинники державотворчого поступу.

Становлення і розвиток багатопартійної політичної системи в Україні. Формування основних засад організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні. Прийняття Конституції України. Конституційна реформа. Україна на міжнародній арені.

Соціально-економічна ситуація в Україні в роки незалежності.

«Перехідна економіка». Об’єктивні і суб’єктивні чинники виникнення економічної кризи. Аграрне питання.

Становище у сфері культури.

Процеси оновлення у літературі і мистецтві. Мовне питання. Політизація культурного життя суспільства. Вестернізація.

Висновки.

Зміна суспільних цінностей в Україні як наслідок тривалих і складних соціально-політичних та економічних трансформаційних процесів наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.

 

С е м і н а р № 11

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

(2 години)

 

План

1. Становлення України як незалежної держави.

2. Конституційний процес. Конституція України 1996 р.

3. Соціально-економічний розвиток країни

4. Політична ситуація в Україні у 2000-ні роки

5. Україна на міжнародній арені. Українська діаспора на сучасному етапі.

 

Методичні рекомендації

Важливо визначити особливості політичного життя України в 1990-ті рр., показати основні тенденції формування багатопартійності, дайте класифікацію… 2. При розгляді цього питання доцільно пригадати попередні українські… 3. Розглядаючи соціально-економічний розвиток незалежної України необхідно визначити стартові умови, що були в країні…

Навчально-методична та наукова література

Історія української культури: Зб. матеріалів і документів / За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. – К., 2000.

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К., 1996.

Постанова Верховної Ради України “Про державний герб України” (19 лютого 1992 р.) // Україна в ХХ столітті (1900–2000): Зб. документів і матеріалів. – К., 2000. – С. 205.

Із Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств (4 березня 1992 р.) // Там само. – С. 207–208.

Із Закону України “Про об’єднання громадян» (16 червня 1992 р.) // Там само. – С. 209.

Із Воєнної доктрини України (19 жовтня 1993 р.) // Там само. – С. 213–214.

Із Конституції державного регулювання безпеки та управління ядерною галуззю в Україні (25 січня 1994 р.) // Там само. – С. 215–216.

Із Закону України “Про Автономну республіку Крим” // Там само. – С. 222.

З Концепції (Основи державної політики) національної безпеки України (16 січня 1997 р.) // Там само. – С. 236–237.

З договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією (31 травня 1997 р.) // Там само. – С. 238–244.

Із Постанови Верховної Ради України “Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (5 березня 1998 р.) // Там само. – С. 256–257.

Із Закону України “Про загальні засади експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему” (11 грудня 1998 р.) // Там само. – С. 262–263.

Засади державної політики України в галузі прав людини (17 червня 1999 р.) // Там само. – С. 279–281.

Із концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України (13 липня 1999 р.) // Там само. – С. 286–287.

Із концепції державної сімейної політики (17 вересня 1999 р.) // Там само. – С. 293–295.

Із Закону України “Про вивезення, введення та поверненя культурних цінностей (21 вересня 1999 р.) // Там само. – С. 295–297.

Із Закону України “Про державні нагороди України (16 березня 2000 р.) // Там само. – С. 328–332.

Із Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні (23 березня 2000 р.) // Там само. – С. 339–342.

Історія України: документи і факти: Посібник. – К., 2002.

Історія України: Курс лекцій для студентів технічних ВУЗів / За ред. В. І. Ніколаєнка. – Х.: НТУ «ХПІ», 2001.

Бойко О.Д. Історія України: Посібник,. – К., 2003

Гарань О. Убити дракона: З історії Руху та інщих партій України. – К., 1993.

Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. – К, 2000.

Довідник з історії України(А-Я): Посібник для загальноосвітніх навчальних закладів. – К., 2001

Екельчик С. История Украины. Становление современной нации. – К., 2010.

Заставний Ф.Д. Українська діаспора. Розселення українців у зарубіжних країнах. – Львів, 1991.

Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України (1917 - 2003). – Т.3.– Х., 2004

Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991 – 2000 рр.). – К., 2000.

Леонова А.О. Етнокультурна політика України. – К., 1998.

Михальченко М.Н., Андрущенко В.П. Беловежье. Л.Кравчук. Украина. 1991–1995. – К., 1996

Національний технічний університет „Харківський політехнічний інститут”: історія розвитку

Ніколаєнко В. І., Мешковая С. І., Ткаченко С. С. Історія України: біографічний довідник. – Х., 2007.

Полiтична iсторiя України. XX столiття: у 6 т. Т.6: Вiд тоталiтаризму до демократiї (1945-2002). - К., 2003.

Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / Під кер. В.І.Полохала. – К., 1995.

Савченко Н.П., Подольський М.К. Історія України: модульний курс. Навч. посібник. – К., 2006.

Сергійчук В.І. Етнічні межі і державний кордон України. – К., 2000.

 

Питання для самостійного вивчення

1. Утворення політичних партій і рухів в Україні.

2. Дострокові вибори Президента та Верховної Ради у 1994 р.

3. Політика незалежної України по відношенню до національних меншин.

4. Релігійне життя в сучасній Україні.

Контрольні питання і завдання для самосійної роботи

1. Першим прем’єр-міністром новітньої української держави був:

а) Л.Д.Кучма;

б) В.П.Фокін;

в) Ю.Л.Звягільський.

2. У 1991 р. Президентом України було обрано:

а) Л.Д.Кучму;

б) В.А.Ющенка;

в) Л.М.Кравчука.

3. Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Росією було підписано:

а) 8 грудня 1992 р.;

б) 16 липня 1995 р.;

в) 31 травня 1997 р.

4. Національна валюта України – гривня, була введена в обіг:

а) 1992 р.;

б) 1994 р.;

в) 1996 р.

5. Згідно з результатами виборів до Верховної Ради України у 2007 р. найбільше голосів виборців отримала наступна політична сила:

а) Блок Литвина;

б) Партія Регіонів;

в) Блок Юлії Тимошенко.

 

Заповніть таблицю

Парламентські вибори у незалежній Україні

 

Вибори до Верховної Ради	Система виборів	Найбільша фракція	Голова Верховної Ради

Україна на міжнародній арені

Країни і міжнародні об’єднання	Стратегія України	Ставлення до України	Проблеми і здобутки
Європейський союз (ЕС)
НАТО
СНД
Росія
США
Міжнародний валютний фонд
Світова організація торгівлі

Проблемні питання

1. Що таке громадянське суспільство? Чи можна стверджувати про завершення його формування в Україні?

2. В чому полягали причини занепаду української економіки у 1990-ті рр.? Які можливі шляхи подолання економічної кризи?

3. Якими є роль і місце України в сучасному світі?

4. Населення України значно скоротилося після здобуття незалежності. Охарактеризуйте причини цього явища?

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

 

Діаспора- постійне перебування (добровільне чи примусове) частини народу на території іншої держави, за межами країни проживання даного народу.

Інфляція –знецінення грошей та, відповідно,зростання загального рівня цін. Гіперінфляція – інфляція з надзвичайно великими темпами зростання цін.

Консенсус- прийняття рішень або домовленостей на міжнародних конференціях або нарадах на основі спільної згоди учасників без проведення формального голосування за відсутністю формально оголошених заперечень.

Конституція – основний закон держави, що визначає найважливіші засади функціонування держави; нормативно правовий акт, що має найвищу юридичну силу.

Парламентаризм - система влади, при якій чітко розподілені і визначені функції законодавчих і виконавчих органів за умови верховенства парламенту. В умовах ускладнення структури суспільних зв'язків відбувається процес посилення повноважень виконавчої влади (президента, уряду).

Парламентська фракція - група депутатів парламенту - членів однієї, або кількох, близьких за поглядами, політичних партій, яка проводить у парламенті власну лінію.

Правова держава - тип держави, в основі якої лежить верховенство закону, поділ влади (законодавча, виконавча, судова), правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави.

Соціально орієнтовані ринкові реформи - реформи, мета яких полягає, насамперед, у створенні ринкової економіки, захисті тих верств населення, становище яких погіршилось внаслідок реформ, а також пенсіонерів, інвалідів, дітей, багатодітних сімей, малозабезпечених громадян.

Толерантність - терпиме ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій.

Унітарна держава - форма державного устрою, яка ґрунтується на зверхності верховної влади єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена.

БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ

Кравчук Леонід Макарович(1934) - відомий політичний діяч, перший Президент незалежної України. У 1958 році закінчив економічний факультет Київського… Кучма Леонід Данилович(1938) - відомий український державний та політичний… Ющенко Віктор Андрійович(1952) - український політичний та державний діяч, третій Президент України (2005 – 2010 рр.).…

Хронологія основних подій

Державний гімн України (затверджено музичну редакцію, автором якої є М.Вербицький. 1992, 28 січня - Верховна Рада України затвердила національний синьо- жовтий прапор Державним прапором України.

ПІДСУМКИ ВИВЧЕННЯ ТА ОСНОВНІ УРОКИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ

(студентська науково-теоретична конференція)

(2 години)

 

Методичні рекомендації

У вступному слові перед початком конференції голові оргкомітету рекомендується підвести підсумки вивчення вітчизняної історії, звернути увагу на… В заключному слові голові оргкомітету необхідно підвести підсумки роботи…