Андрусівське перемир’я 1667 р. – договір про перемир’я між Московською державою і Річчю Посполитою, укладений 30 січня 1667 року у селі Андрусово поблизу Смоленська. Перемир’я встановлювалось на 13,5 років. Згідно з умовами перемир’я за Московською державою залишалась Лівобережна Україна і Смоленськ. Правобережна Україна, Білорусь залишались у складі Речі Посполитої. Київ на два з половиною роки передавався Московській державі. Запорозька Січ мала перебувати у спільному володінні обох держав. Польща і Москва домовились про спільну боротьбу з татарською агресією проти України.
Батуринські статті 1663 р. – договір, укладений гетьманом Лівобережної України І.Брюховецьким і представниками московського уряду у Батурині. Суттєво обмежував автономію козацької України.
Бахчисарайський мирний договір 1681 р. – угода про перемир’я на 20 років між Туреччиною, Кримським ханством і Московською державою. Перерозподілив українські землі між сусідніми державами і значно посилив позиції Московського уряду в Гетьманщині. За Туреччиною залишалась південна Київщина, Брацлавщина, Поділля, за Московською державою – Лівобережна Україна та Київ з ближніми містечками. Територія між Дністром і Бугом мала залишатися нейтральною і не могла заселятися. Козаки отримали право на рибну ловлю, добування солі та вільне плавання по Дніпру та його притокам аж до Чорного моря. Татари віднині могли вільно кочувати і полювати в степу по обидві сторони Дніпра.
Бучацький мирний договір 1672 р. – договір між Річчю Посполитою і Османською імперією, укладений в м. Бугачі (Тернопільська обл.) у ході польсько-турецької війни 1672-1676 рр. Українська козацька армія на чолі з гетьманом П. Дорошенко виступала на боці турків. Після оточення Львова українсько-турецькими військами Польща змушена була укласти мир. За умовами договору Польща віддавала Туреччині Поділля. Брацлавщина і південна Київщина переходили під владу П.Дорошенко. Польща повинна була сплатити Туреччині контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити 22 тис. злотих данини. Мирний договір не був ратифікований польським сеймом і війна продовжувалась до 1676 р., до підписання Журавненського мирного договору. Але більша частина Правобережної України потрапила під владу нового, ще більш жорстокого “хазяїна” – Туреччини.
“Вічний мир” 1686 р. – мирний договір між Польщею і Московською державою, укладений на основі Андрусівського перемир’я 1667 р. Польща відмовлялась від претензії на Київ, за що отримала 146 тис. крб. компенсації. Північна Київщина та Брацлавщина мали стати нейтральною зоною між Польщею та Московською державою. Правобережна Україна (за винятком Поділля, яке до 1699 року перебувало під владою Туреччини) залишалась під владою Польщі, Лівобережжя – Москви. “Вічний мир” остаточно закріпив поділ українських земель між двома державами.
Гадяцький договір 1658 р. – угода укладена між гетьманом України І.Виговським і польським урядом 16 вересня 1658 р. у м. Гадячі. За умовами угоди Україна мала увійти до складу Речі Посполитої як незалежна держава під назвою Велике князівство Руське на рівних з Литвою та Польщею правах. Вища законодавча влада мала належати національним зборам депутатів. Виконавча влада належала гетьманові, якого обирали довічно і вибори якого затверджувались королем. Гетьман мав очолювати Збройні Сили України. Офіційною мовою в Україні мала стати українська мова. Передбачалось карбування в Україні власної монети. Гарантувались права та привілеї козацтва. Православні українці мали отримати рівні права з католиками. Угода передбачала обмеження впливу уніатської (греко-католицької) церкви на нові території. Передбачалось розширення мережі навчальних закладів в Україні, в тому числі і відкриття університету.
Коломацькі статті 1687 р. – договір, укладений на р. Коломак між новим гетьманом України І Мазепою та козацькою старшиною, з одного боку, і Московським урядом, з другого. Обмежував автономію України, порівняно з Глухівськими статтями 1669 р.
Глухівські статті 1669 р. – договір, підписаний гетьманом Лівобережної України Д.Многогрішним і московським урядом. Частково відновлював автономні права Гетьманщини, втрачені нею за Московськими статтями 1665 р.
Слободищенський трактат 1660 р. – договір, укладений гетьманом України Ю.Хмельницьким з Польщею у містечку Слободищі біля міста Чуднова. Україна розривала союз з Москвою і відновлювала союз з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору 1658 р. Правда, тепер Польща не погоджувалась на утворення Великого князівства Руського і на його входження до складу Речі Посполитої на рівних з Литвою та Польщею правах. За умовою трактату Україна отримувала лише автономію з гетьманом на чолі, а українські війська повинні були брати участь у війні з Московською державою на боці Польщі. Підписання трактату поклало початок поділу Гетьманської держави на дві частини: Правобережну і Лівобережну.
Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська 1710 (Бендерська Конституція)– перша європейська конституція у сучасному розумінні, складена 5(16).04.1710 р. при обранні гетьманом України П.Орлика. В основі документу лежала угода між гетьманом, козацькою старшиною і запорожцями. Авторами є П.Орлик, Г Герци, А.Войнаровський, К.Гордієнко. конституція складається з преамбули і 16 пунктів (параграфів). Основні положення Конституції: проголошення незалежності України від Речі Посполитої та Росії; перехід під протекцією швецького короля і відновлення союзу з Кримським ханством; визначення території Української держави (у рамках умов Зборівської угоди); надання Генеральній раді при гетьманові статусу законодавчої влади; визначення строків скликання Генеральної ради (тричі на рік). За Конституцією посади полковників та сотників мали бути виборними, з наступним їх затвердженням гетьманом. Передбачалось створення спеціальної комісії для проведення ревізії державних земель, якими користується старшина і повинностей населення. В обов’язки гетьмана входив захист козаків і усього населення від надмірних податків і повинностей, допомога сиротам, немічним та вдовам. Гетьман не мав права одноосібно розпоряджатися державною скарбницею. Він повинен був лише здійснювати загальний нагляд за діяльністю адміністративних органів, не допускати зловживань з боку старшини. Текст Конституції був складений латинською і українською мовами. Вона діяла на Правобережній Україні до 1714 р. Значно обмежуючи права гетьмана, Конституція заклала основи республіканського правління в Україні. На думку історика О.Оглобіна вона була „другою поразкою гетьмана І.Мазепи після полтавської катастрофи, яка завдала великого удару по гетьманській владі”.
Переяславські статті 1659 р. – міжнародний договір, укладений гетьманом України Ю.Хмельницьким з представниками московського уряду. У порівнянні з Березневими статтями 1654 р. умови нових статей значно обмежували суверенні права Гетьманщини та зміцнювали позиції московської влади в Україні. Так, гетьман втрачав право вести самостійну зовнішню політику, призначати і звільняти полковників та генеральну старшину. Заборонялись вибори гетьмана без згоди царського уряду. В Україні значно збільшився контингент царських військ.
Решетилівські статті 1709 р.– законодавчий документ царського уряду, який врегульовував відносини Московської держави і Гетьманщини. Відповідь царя на прохання гетьмана І.Скоропадського підтвердили основні державні права Гетьманщини (підпорядкування українського війська під час походів козацькому командуванню, повернення артилерії, яку відібрали під час захоплення Батурина, невтручання царських воєвод у внутрішні справи Гетьманщини тощо). „Решительный” указ царя від 11.08.1709 року дозволяв гетьманському уряду здійснювати судову та адміністративну владу, московським урядовцям забороняв втручатися в справи адміністративного управління Гетьманщини. Однак Решетилівські статті значно посилили військово-адміністративну залежність України від московського уряду. При І.Скоропадському була запроваджена посада міністра-резидента (А.Ізмайлов), який повинен був спостерігати за діяльністю гетьмана та його уряду, значно зросла кількість російських гарнізонів в українських містах, встановлювався контроль за фінансами тощо.
Кючук-Кайнарджійський мирний договір 1774 р. – договір, укладений між Російською імперією та Туреччиною після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Османська імперія визнавала незалежність Кримського ханства, право російським торгівельним суднам безперешкодно плавати Чорним морем і вільно проходити через Чорноморські протоки. Російська імперія приєднувала українські землі у межиріччі Дніпра і Південного Бугу та частину морського узбережжя з фортецями Керч, Азов та ін. Російсько-турецький кордон на Кавказі встановлювався по р. Кубань. Молдавське князівство та Волощина звільнялись з-під турецького протекторату і переходили під протекторат Росії.
“Жалувана грамота” 1785 р.– царський документ, який надавав українській шляхті рівних прав з російським дворянством. Одночасно проголошувались шляхетські свободи, права самоврядування, корпоративні установи тощо.
“Решительные пункты” (22 серпня 1728 р.)– царська відповідь на прохання гетьмана Д.Апостола розширити права Гетьманщини. Значно обмежували права гетьмана та його адміністрації. Обрання нового гетьмана могло відбутися тільки за згодою царя. Генеральний суд повинен був стати колегіальним органом, який складався з трьох українців і трьох росіян, головним суддею в Україні відтепер був не гетьман, а сам російський імператор. Утворювалось нове фінансове управління, яке очолювали два підскарбія: росіянин та українець. Гетьман позбавлявся права вести власну закордонну політику.
Яський мирний договір 1791 р. – мирний договір, укладений між Російською імперією і Туреччиною 29.12.1991 р. у м. Ясси, після завершення російсько-турецької війни 1787-1791 р. Договір підтвердив приєднання Криму та Кубані до російських володінь. Туреччина відмовилась від будь-яких претензій на Грузію і обіцяла не воювати проти неї. Росія отримувала територію між Бугом і Дністром і приєднала все Чорноморське узбережжя від Дністра до Криму. Яський мирний договір зміцнив становище Російської імперії на півдні України на всьому узбережжі Чорного моря. Мирний договір ліквідував останній бастіон кочовиків в Європі, набіги татар і турків на українські землі припинились. Раніше пусті території почали швидко заселятися. Авторитет Росії на міжнародній арені значно зріс.