Городове), Нереєстрове

Землі козацтва.Козацтво мало свої землі. Вже на першому етапі воно поступово заселило території на схід і захід від Середньої та Нижньої Наддніпрянщини – від Дністра до Сіверського Дінця й Дону. На 1700 верст

у другій половині ХVІІІ століття простяглися землі Війська Запорозького. За територіальним принципом 1625 року були сформовані Київський, Білоцерківський, Переяславський, Корсуньський, Канівський та Черкаський реєстрові полки.

Його функції.В ході своєї еволюції козацтво опанувало такими функціями: 1) колонізація і господарське освоєння Дикого Поля; 2) збирання в своїх лавах поневолених категорій українського суспільства та взяття їх під захист; 3) мобілізація українського народу на боротьбу проти феодально-кріпосницького гніту; 4) збройна боротьба проти турецько-татарської агресії та інших поневолювачів; 5) консолідація українського народу та створення умов для усвідомлення ним власних національних завдань; 6) створення моделі, а згодом, розбудова Української держави (Запорозька Січ, Українська козацька держава середини ХVІІ-ХVІІІ ст.).

Окремо слід звернути увагу на роль козацтва у формуванні визвольних ідеалів українського народу, втіленню української ідеї, як ідеї окремішності українців. В цьому контексті варто мати на увазі внутрішню потребу козацтва мати “якийсь ідеологічний зміст в своїм буянні на степовім пограниччі”. Попри всілякі спроби принизити загальнонаціональний зміст української козаччини необхідно пам’ятати, що “на чолі козаччини стояли в значній частині люди, що були плоттю від плотті і кістю від кості тої української інтелігенції, що на своїх плечах виносила національну справу свого народу”. Спираючись на думку М. Грушевського, що козаччина “ставши на грунт оборони релігійних і національних прав української народності, вона проголошувала свою солідарність з останками української шляхти – в Східній Україні ще не малозначними тоді, і з могутньою духовною верствою та вищими верствами міщанства, ” то можна зробити висновок, що козацька старшина стала чинним соціально-політичним фактором формування еліти українського суспільства вже на рубежі XVI – XVII ст.

Запорозькі Січі. Історію запорозького козацтва творили вісім Січей (Хортицька (1552-1557), Томаківська (60-ті рр. ХVІ ст. – 1593), Базавлуцька (1593-1638), Микитинська (1638-1652), Чортомлицька (1652-1709), Кам’янська (1709-1711), Олешківська (1711-1734), Нова або Підпільненська (1734-1775).

Найважливішими об’єктивними причинами заснування військово-організаційного центру козацтва в Подніпров’ї були: 1) внутрішня потреба козацтва в своїй організації у зв’язку із зростанням його чисельності на середину ХVІ ст.; 2) практична потреба в захисті українських земель від зростаючої татарської агресії; 3) необхідність об’єднання в згуртовані загони на чолі з досвідченим отаманом у зв’язку з тривалим перебуванням козаків далеко від волостей.

Вперше ідею створення Запорозької Січі та козацького реєстру висловив черкасько-канівський староста Остап Дашкевич. 1533 року він запропонував польському уряду побудувати на неприступному острові серед Дніпра замок, де можна було утримувати 2000 козаків.

Неоціненну роль в історії запорозького козацтва відіграла Хортицька Січ, заснована князем Д. Вишневецьким. По-перше, справила політичний вплив на еволюцію козацтва та зростання його лав. По-друге, активна дипломатична діяльність Д. Вишневецького заклала основи зовнішньої політики наступних Січей, а згодом, козацької держави Б. Хмельницького. По-третє, стосунки, які склалися в процесі створення Хортицького гарнізону та у перших військових кампаніях між козаками та представниками військово-службової верстви, стали моделлю майбутньої суспільно-політичної організації запорозького товариства. З Хортицею були пов’язані плани Д. Вишневецького про відродження Великого князівства Київського. Демократичний характер на Січі базувався на таких принципах: 1) заперечення феодально-кріпосницької залежності та станової нерівності; 2) рівність у праві на участь в органах управління та володіння землями і угіддями; 3) вільний вступ до його лав незалежно від соціальної, національної чи релігійної приналежності.