РЕЧЕННЯ, УСКЛАДНЕНІ ВСТАВНИМИ І ВСТАВЛЕНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ

§ 6і. Загальні поняття про вставні і вставлені конструкції

Речення можуть ускладнюватися різними словами, словоспо­лученнями й реченнями, які, не входячи до складу речення як його члени, надають висловлюванню різних додаткових від­тінків, зокрема виражають ставлення мовця до повідомлення, вказують на його джерело або ж подають різні додаткові заува-

_; ження, уточнення, роз'яснюючи речення в цілому або окреме сло-і фо в ньому. Таким чином, речення, ускладнені вставними слова-, ми і вставленими конструкціями, за своєю структурою і семан­тикою досить різноманітні. Вони можуть містити компоненти, Лов'язані як з усім реченням, так і з його окремою частиною.

Компоненти, що ускладнюють речення цього типу, мають певні загальні властивості: по-перше, їх значення має додатко­вий характер щодо частини висловлювання, а по-друге, їм при­таманні відносна відокремленість будови й особлива інтона­ція, що на письмі передається розділовими знаками (комами, тире, дужками, а іноді й їх поєднанням). Ускладнювальні слова і сполучення слів не нагадують собою членів речення, не всту­пають з ними ні в сурядний, ні в підрядний зв'язок, а тому зви­чайно об'єднуються в групу слів, граматично не пов'язаних з реченням, хоч останнім часом деякі вчені намагаються обґрун­тувати такий зв'язок. ■

Розглядувані слова і сполучення слів зазвичай поділяють на дві групи: 1) вставні слова й речення; 2) вставлені конструкції.

§ 62. Речення, ускладнені вставними конструкціями

Вставні слова — це слова, що формально не пов'язані з чле­нами речення, не є членами речення і виражають ставлення мовця до висловлюваного або вказують на джерело повідом­лення, спосіб словесного оформлення думки, відношення між окремими думками в мовленні тощо. Не будучи поєднаними з членами речення сурядним або підрядним зв'язком, вони все-таки пов'язані з реченням, до якого входять. Це, по-перше, се­мантичний зв'язок, який виражається за допомогою інтонації і порядку слів. Так, у реченні Посковзнувшись, Соломія вскочила вище колін у холодну тванюку. Під ногами була безодня, та, нащастя, вона вхопилась за купу очерету й вилізла (М. К.) вставне сполучення на щастя прикріплене до наступних слів і не може бути переставлене в інше місце, не порушивши змісту речення. По-друге, деякі розряди вставних слів беруть участь у створенні загального плану вислову, що є однією з істотних ознак речення. До того ж окремі вставні слова виконують у реченні конструк­тивну функцію, творячи елемент його будови. Наприклад, речен­ня Минають дні, минають ночі, а Україна, знай,горить (Т. Ш.)без вставного слова знай набуває відчутно іншого забарвлення. За значенням вставні слова поділяються на кілька розрядів: 1) вставні слова з модальним значенням, які виражають оцін­ку мовцем міри реальності повідомлюваного (впевненість чи

невпевненість, передбачення, можливість чи неможливість то­що: звичайно, безсумнівно, ймовірно, можливо, напевне, здаєть­ся, очевидно, безумовно, мабуть, може, либонь та ін.): Іншим разом Хаєцький, безперечно,зважив би на Маковейчикові просьби (О. Г.); Звісно, то скрипіли охоплені полум 'ям осені дерева (М. С); Либонь, не знаєш собачого життя мого? (Л. Г.);Алі, очевидяч­ки,заблудився і радився з Фатьмою (М. К.); Пісня, здавалось,бриніла вже в ньому (М. К.);

2) вставні слова з емоційним значенням, що виражають по­
чуття мовця у зв'язку з повідомленням (радість, співчуття, зди­
вування тощо: на щастя, на жаль, на сором, дивна річ, як на
біду, як навмисне тощо): Теплий кожух, тільки, шкода,не на мене
шитий (Т. Ш.); Швидко з ним розстались ми, на жаль,інша путь
вела мене у даль (О. Г.); На превелике диво, Замфір не пручався
(М. К.);Ах, шкода,що вчора цілий день ішов дощ (Л. У.); На
щастя, за виноградник Замфірів філоксера далеко не пішла
(М. к.);

3) вставні слова, що вказують на джерело повідомлення,
вираженого реченням в цілому або його окремими частинами
(кажуть, як кажуть, як відомо, по-нашому, по-моєму, на дум­
ку, з точки зору..., за повідомленням та ін.): Почин, кажуть,
великий чоловік (П. М.); По мені — роби вже лучче те, що
вмієш...(Л. Г.); Я, навпаки, знав чимало таких, що в тилу, як-то
кажуть,на ходу підметки зривали, а тут, перед лицем смерті,
ставали жалюгідними боягузами (О. Г.); Як ви знаєте, через наш
район будується асфальтова дорога (Ю. Я.); Тут, за задумом
гетьмана, треба зосередити всі гармати (Н. Р.);

4) вставні слова, що вказують на зв'язок висловленої думки
з попередньою, на послідовність викладу {по-перше, по-друге,
нарешті, інакше кажучи, наприклад, навпаки, отже, таким чи­
ном, однак, проте): Будинок готелю був, по-перше,високий і
міцної старовинної кладки, а по-друге,наріжний (О. Г.); На­
решті, курячи пилюгою, з'явилися дві машини (М. С);

5) вставні слова, звернені до співрозмовника з метою активі­
зувати його увагу, викликати бажану реакцію з приводу вислов­
леного (знаєте, вірите, уявіть собі, зверніть увагу, зрозумійте
тощо): А що таке, спитати б вас,жар-птиця (Л. Г.); Ти, далебі,
мене спитав (Є. Г.); Але доля звела нас дуже близько і, повірте,
здружила (Ю. 3.);

6) вставні слова, що виражають емоційну природу вислову,
підкреслюють експресивні відтінки його (даруйте, пробачте на
слові, признатись, жарт сказати та ін.): Правду, кажуть,гово­
рив Гуща (М. К.); Можна сказати, дочекалися свого свята
(М. С); Про все в вас єсть: і за народ, і за недолю краю. А як до
серця те узять — даруйте, я не знаю (П. Т.);

 

7) вставні слова, що вказують на оцінку міри того, про що
йдеться, а також на міру його звичайності: (найбільше, наймен­
ше, у крайньому випадку, буває, бувало, звичайно тощо): Буває, в
неволі іноді згадаю своє стародавнє (Т. Ш.); Чи не побився, бува,
Гершко з писарем (І. К.-К.); Цілими днями, бувало,хлопець про­
сиджував над складами (А. Г.);

8) вставні слова, за допомогою яких робиться висновок, зв'я­
зок з попередньою думкою, підбиваються підсумки (отже, вза­
галі, словом, значить, виходить, навпаки та ін.): Навпаки, йому
заздро дивились услід (М. К.); Раз ми разом, значить,разом всі
ми сходимось водно (П. Т.); Значить, єсть у нас ті соки, що ко­
ріння поять (П.Т.); Отже, Шовкун не вповав ні на шану, ні на
повагу (П. М.).

За синтаксичною роллю і функціями до вставних слів тісно прилягають вставні речення,які здебільшого мають ті самі значення (модальне, емоційне, експресивне). Вставні речення відділяються паузами (а на письмі розділовими знаками — ко-мами, дужками та ін.), вимовляються порівняно нижчим то­ном і швидшим темпом, ніж основне речення. За будовою вони бувають як двоскладні (ви пам 'ятаєте, як повідомляє радіо України та ін.), так і односкладні неозначено-особові (як ка­жуть, як гадають, як говорять) та безособові (можна думати, треба сказати та ін.).

Вставні речення можуть приєднуватися до основного без­сполучниково і за допомогою сполучників. Наприклад: Полю­вання, як ви потім побачите,потребує чимало часу (О. В.); Перебування у Києві, уяви собі,багато дало мені для п'єси (О. Довж.); Мій учитель завжди дивився нам, своїм учням, у очі щирим, дружнім, як мені здається сьогодні,дитячим відвертим поглядом (Ю. 3.); Скільки й пам'ятаю, у нашій хаті вицокував на стіні старенький, облуплений годинник (Ю. 3.); Земляк хоро­ший, що й казати,на все уміє розумну раду дати (Л. Г.); І золо­тої, і дорогої мені, щоб знали ви,не жаль моєї долі молодої (Т. Ш.); За часів Горького — можна поручитися — тут у селі і по всіх навколишніх селах не було жодного велосипедиста (Ю. С).

За своєю семантикою вставні конструкції тісно пов'язані із загальним змістом усього речення, в яке вони вставляються, на­дають певного відтінку основному змісту висловлюваної дум­ки, проте до складу речення не входять. Вилучення їх зі складу речення видозмінює його зміст, хоч у принципі не порущує син­таксичної будови.

В усному мовленні вставні слова і речення виділяються пау-іами, дещо пониженою інтонацією і додатковим логічним на-і олосом.

§ 63. Речення, ускладнені вставленими конструкціями

Поряд зі вставними конструкціями, що переважно вира­жають суб'єктивне ставлення мовця до висловленої ним дум­ки, останнім часом виокремлюють ще так звані вставлені конструкції,серед яких розрізняють вставлені слова, словоспо­лучення і речення. І хоча в шкільних підручниках і деяких по­сібниках для вищої школи вони розглядаються не окремо, а разом зі вставними конструкціями, відмінність між ними до­сить істотна. На відміну від вставних, вставлені конструкції не виражають модальних значень, не містять вказівок на джере­ло повідомлення, на зв'язок з іншими повідомленнями тощо. Вставлені конструкції виражають такі додаткові повідомлен­ня чи побіжні асоціативні зауваження, які доповнюють, уточ­нюють, розвивають зміст висловлювання, вказуючи на певні деталі чи нові факти, що не були передбачені за первісного фор­мулювання думки, вираженої реченням без вставлених кон­струкцій.

Вставлені конструкції здебільшого випадають із синтаксич­ної структури основного речення, проте їх місце в ньому визна­чене досить виразно і пов'язане з їх значенням. Виражаючи додаткові зауваження, вносячи певні уточнення і поправки до висловленого в основному реченні, вставлені конструкції не можуть починати речення, а стоять лише в середині або в кінці його.

В усному мовленні вставлені конструкції виділяються пау­зами (звичайно подовженими), вимовляються з пониженням тону і пришвидшенням темпу.

У ролі вставлених можуть виступати окремі слова (встав­лені слова), словосполучення (вставлені словосполучення), прості та складні речення і групи самостійних речень, об'єднані однією темою. Наприклад, у реченні А це вміння (розмовляти іслухати) дуже важливе для письменника. Друге (слухати)навіть більш важливе (М. Р.) наявні вставлені словосполучення і сло­во. У реченніПобачив Вовк (він недалечко був)та й дума (Л. Г.) вставленим є просте, а в реченні / хто зна (це вже Грицькові сімнадцятий ішов, а Орися на три роки молодша) — чи не пере­росла б оцядружба в глибше почуття(А. Г.)— складносуряд­неречення.

До основного речення вставлені конструкції приєднуються як безсполучниковим зв'язком, так і за допомогою сполучників, а на письмі відділяються від нього дужками або зрідка тире (наприклад, вставлене речення, приєднане до основного за до-

помогоюсполучника: Там батько, плачучи з дітьми (а ми малібули і голі), не витерпів лихої долі, умер на панщині!.. (Т. ТТТ)

Нерідко у мовленні вживаються вставлені слова і слово­сполучення, оформлені як члени речення, хоч і в цьому випад­ку вони не входять до складу речення і не є його членами, на­приклад: Артема на умовному місці (біля криниці)не було (А. Г.).

Залежно від характеру семантичних зв'язків вставлених кон­струкцій з основним реченням серед них розрізняють: а) уточ-нювальні слова і речення; б) вставлені слова і речення; в) допов-нювальні слова й речення. Уточнювальні слова, словосполучен­ня й речення конкретизують, уточнюють якийсь член основного речення,наприклад: Очима відшукав свою Лиску (корова це їхня)і поглядом з жалем погладив її (А. Г.); / ніколи, можливо, сучас­ник (я маю на увазі художника-творця)не мав такого вдячного ґрунту для створення зразків мистецтва високих і значливих, як у наш час (О.Довж.); Міг би він (Горпищенко)ще сказати, як синова крилатість скрашує і його чабанське життя (О. Г.). Вставлені речення виступають у формі підрядної частини склад­нопідрядного або й цілих складнопідрядних речень і виража­ють мимохідь висловлене пояснення окремого члена основно­го речення або змісту основного речення в цілому, наприклад: Першим вогнищем захоплення, до якого ви повинні привести сво­го вихованця (якщо тільки ви хочете бути його вихователем)має бути книжка (В. С); Домовились про загальні збори на завтра зранку (бо по обіді Павло мав їхати, щоб встигнути на вечірнійпоїзд), принагідно Діденко висловив надію, що... справа має поліп­шитись (А. Г.). Доповнювальні речення, що становлять побіжні зауваження про щось нове, додаткове, безпосереднього зв'яз­ку зі змістом основного речення не мають, наприклад: На мене хтось-то набрехав (бодай би той добра не знав),що я хабарики лупила (Л. Г.); Тим часом дозвілля (а цього добра в Ярини булочимало) вкупі з допитливим розумом напрямили дівчину на книж­ку (М. К.); Надвечір зав'язався бій, — з цього завжди починає Сагайда свою історію, — а опівночі ми вже вступили в місто (О. Г.).