рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

ГОЛОВНИЙ ЧЛЕН ЯКИХ СПІВВІДНОСНИЙ

ГОЛОВНИЙ ЧЛЕН ЯКИХ СПІВВІДНОСНИЙ - раздел Программирование, Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено З Присудком § Зо. Особові Й Безособові Односкладні ...

З ПРИСУДКОМ

§ ЗО. Особові й безособові односкладні речення

Односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагаль­нено-особові речення, які містять певну вказівку на особу — суб'єкта дії, називають ще односкладними особовими речен­нями, а односкладні безособові та інфінітивні речення, в яких цієї вказівки немає зовсім, — односкладними безособовими.

§ 31. Означено-особові речення

Означено-особові— це такі односкладні речення, в яких відсутній склад підмета, а головний член найчастіше вираже­ний дієсловом у формі 1-ї або 2-ї особи теперішнього чи май­бутнього часу, яка цілком певно вказує на конкретну особу, що є суб'єктом дії. За своєю семантикою означено-особові ре­чення близькі до двоскладних, а тому чимало вчених не схильні виокремлювати їх в особливий тип односкладних речень, а розглядають як неповні двоскладні, в яких легко відновити відсутній підмет — особовий займенник 1—2-ї особи. Проте останнім часом у практиці вищої школи означено-особові ре­чення розглядають як окремий різновид односкладних речень, головний член яких співвідносний з присудком. Дієслово, що є носієм головного члена, у реченнях цього типу не потребує наявності відсутнього підмета-займенника, оскільки значення конкретної особи, що є носієм дії, передається особовим закін­ченням цього дієслова.

Головний член в означено-особових реченнях здебільшого виражений дієсловом у 1-й і 2-й особі однини теперішнього і майбутнього часу дійсного способу: Люблю пісні мойого краю (М. Р.); Люблю мандрувати по рідній країни (І. Мурат.); / не дзвониш цілий день, і не признаєшся (Т. М.); За всіх скажу, за всіх переболію... Глибинами не етану, не змілію, Верхів 'ями роз-крилено росту (П. Т.).; Може, на зорі літатимеш, синуї (М. П.).


Нерідко головний член означено-особових речень виражений формою дієслова 2-ї особи множини, а іноді й 1 -і особи множи­ни теперішнього часу дійсного способу: Чи довго, браття, бу­дете мовчати! (Л. Г.); Відмикаю світанок скрипичним ключем (Л. К.).

Часто головний член означено-особових речень буває ви­ражений також дієсловом 2-ї особи однини і множини наказо­вого способу: Схаменіться, недолюди, Діти юродивії... Полюбі­те щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся (Т. Ш.); Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне про­валля, Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінчен-ка й Даля, Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь догля­дать свій сад (М. Р.); Сади свій сад, плекай свої надії, зневірою душі собі не рань (П. Д.).

Зрідка, переважно лише у закликах, головний член означе­но-особових речень може бути виражений формою 1-ї особи множини наказового способу: За правду, браття, єднаймось щиро (Л. У.); Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя! (Л. У.).

Названі форми дієслів, що виступають у ролі головного члена, чітко передають значення конкретної особи чи осіб, які є носіями дії, оскільки ці значення властиві особовим закін­ченням цих дієслів. Саме визначеність значень цих форм дає підстави розглядати речення цього типу як односкладні, а не вважати їх неповними двоскладними з опущеним підметом — особовим займенником, оскільки він не обов'язковий для пов­ноти висловлювання, а якщо й використовується (у двосклад­них реченнях), то є лише додатковим засобом передачі того самого значення, що міститься в особовому закінченні діє­слова.

Означено-особові односкладні речення переважно сино­німічні з двоскладними з підметом-займенником. Пор.: Завтра зранку вийду до криниці (І. Вирг.) і Завтра зранку я вийду до кри­ниці. Однак такі паралельні конструкції можливі не завжди; наприклад, у деяких складних реченнях з протиставним значен­ням відсутність займенника неможлива: Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже (Т. Ш.). В інших випадках речення з особови­ми займенниками і без них розрізняються тільки стилістично: в означено-особових увага зосереджується на дії, а в синоніміч­них їм двоскладних — на суб'єкті дії, виконавцеві. Спосте­рігається також стилістична співвіднесеність між означено-осо­бовими реченнями й синонімічними їм двоскладними: якщо означено-особові вживаються переважно в розмовно-побу­товому мовленні, мові художньої літератури тощо, то дво­складні — у книжних стилях.


§ 32. Неозначено-особові речення

Неозначено-особовиминазиваються односкладні речення, що означають дію, яка здійснюється безвідносно до діючої осо­би, тобто невизначеним суб'єктом.

Головний член неозначено-особових речень може бути ви­ражений:

1) дієсловом 3-ї особи множини теперішнього часу: Нам
дають чаю, гарячого міцного
(М. К.); На те коня кують, щоб не
спотикався
(Н. тв.);

2) дієсловом 3-ї особи множини майбутнього часу: Поділять
тебе, земле, ой поділять
(М. К.); Ходім, сину, смеркається, а не
пустять в хату, то й надворі будем ночувати
(Т. Ш.);

3) дієсловом минулого часу дійсного способу у множині: На
лимані не солили риби в бочках
(І. Н.-Л.); Ранком вивели їх з ка­
зарми на двір, розставили лавами
(П. М.); Виводили розкріпле­
них коней, розбирали збрую
(О. Г.);

4) дієсловом умовного способу в множині: Коли б Мирославі
не говорили це, вона б заспокоїлась
(А. Г.); Метеличиху негайно
судили б і погнали б на каторгу
(А. Ш.).

У неозначено-особових реченнях увага зосереджується на факті, події, дії, а діюча особа залишається або не названою (оскільки вказівка на неї, на думку мовця, неістотна), або не-визначеною чи взагалі невідомою, а тому і вказівка на неї не­можлива. У будь-якому разі ці речення залишаються без грама­тичного підмета. Однак невизначеність особи зовсім не означає зниження її активності як виконавця дії, просто цей виконавець не має значення, важливою є лише виконувана ним дія, що, зреш­тою, зумовлюється специфікою речень цього типу.

На відміну від означено-особових речень, які зазвичай си­нонімічні і співвідносні з двоскладними, неозначено-особові речення становлять цілком самостійний структурно-семантич­ний різновид. Односкладність властива їм органічно і пов'яза­на з головною особливістю їх граматичної семантики: вони позначають дію безвідносно до конкретного виконавця і да­ють можливість зосередити всю увагу на її характері, повністю абстрагуючись від діючих осіб. Зосередженню уваги на дії сприяє також те, що можливих учасників (хоча й чітко не визна­чених) можна в загальних рисах з'ясувати за обставинами місця, характером самої дії тощо. Граматична форма 3-ї особи мно­жини, що найчастіше виступає в таких реченнях головним чле­ном, є виразником загальної граматичної семантики не­означено-особових речень, а не множинностей суб'єктів: вона вживається й тоді, коли реальним виконавцем дії є одна люди­на (наприклад, Ранком принесли телеграму).


Важливою особливістю граматичної семантики неозначе­но-особових речень є також те, що за їх допомогою виража­ються тільки вияви людської діяльності. Цим вони відрізняють­ся від безособових речень, які виражають дію стихійних сил. Ці речення позначають такі вияви людської діяльності, для по­відомлення про які вказівка на виконавця є неістотною, непо­трібною чи навіть неможливою. Найчастіше вони вживаються тоді, коли йдеться про здійснення якоїсь колективної діяльності: Нас зустрічаютьхлібом-сіллю (С. С); В штабі мене трохи зна­ли (Ю. Я.).

Значно рідше, ніж про вияви колективної діяльності, у формі неозначено-особових речень повідомляється про окремі дії однієї чи кількох осіб, при цьому приводом для вживання їх в одних випадках є невідомість діючої особи (принаймні у певний момент описуваних подій): До суду кличуть (Т. Ф.); Вкрали гроші у Павлюка (І. Ф.). В інших випадках неозначено-особові речення використовуються, коли діюча особа відома мовцеві, зокрема, коли ця особа — сам мовець: Тепер додому тебе не відпустять(А. Ш.) (мається на увазі: не відпустить начальник); Судили мене, оправдали,та що мені тепер з того! (А. Т.) (мається на увазі: судив суд, суддя). Отже, загальні особливості граматичної семантики неозначено-особових речень виявляються за будь-яких варіантів їхнього використання.

Найчастіше неозначено-особові речення вживаються в усно-розмовному мовленні, внаслідок чого деякі з них перетвори­лися на усталені звороти. Пор.: Бери лопату. Кому кажуть"?У нас проханих не люблять (М. С.); Кого питають? Однак нерідко їх можна зустріти і в художньому, і в публіцистичному стилі, і в діловому мовленні, зокрема в оголошеннях, інформаціях тощо: Просять дотримуватися тиші; У нас не палять!;Тут продаються квитки на футбол.

§ 33. Узагальнено-особові речення

До узагальнено-особовихналежать такі односкладні речен­ня, в яких позначувана головним членом дія стосується будь-якої особи і мислиться узагальнено.

Головна функція узагальнено-особових речень — образне висловлення загальних суджень, сентенцій, часто втілених у прислів'я та приказки. Зазвичай дія узагальнено-особових ре­чень може бути віднесена до будь-якої особи, тому вони набули поширення у прислів'ях, наприклад: Що посієш, те й пожнеш. Міра узагальнення діяча у реченнях цього типу може бути різною. Так, дія може стосуватися не тільки будь-якої особи, а й групи осіб, яка мислиться узагальнено, всякої особи, яка по-


трапляє у відповідну ситуацію. У формі узагальнено-особових речень втілюються не тільки прислів'я та приказки, а й викла­даються поради, накази, побажання, вимоги тощо, адресовані не конкретній особі, а узагальненій групі людей.

Важливою особливістю узагальнено-особових речень є те, що вони вживаються для вираження таких спостережень, які, на думку мовця, є обов'язковими, незаперечними, оскільки при­родно випливають з об'єктивних особливостей явищ чи ситу­ацій. У зв'язку з цим у них легко виникає модальне значення необхідності об'єктивної обумовленості висловлюваних спосте­режень, що, зрештою, зумовлює обов'язковість реакції будь-якої людини на ситуацію, про яку йдеться.

Найспецифічніший компонент граматичної семантики уза­гальнено-особових речень — значення особистої причетності будь-якої особи (насамперед, мовця чи його співбесідників) до спостережень, що становлять зміст речень, у яких узагальнюєть­ся особистий досвід мовця або засвоєний ним колективний досвід. Саме значення особистої причетності зумовлене вжи­ванням в узагальнено-особових реченнях дієслівної форми 2-ї особи, яка зберігає в них зв'язок зі своїм основним значенням і містить певний натяк на те, що мовець запрошує співрозмов­ника до спільних спостережень, співпереживань. З цією семан­тичною особливістю пов'язана також емоційна забарвленість узагальнено-особових речень, бо вони, окрім усього іншого, мають відтінок довірливо-інтимного, задушевно-ліричного спілкування зі співрозмовником: Так, у реченнях А на вершок Ай-Петрі зовсім єрунда... Просто собі^паличку в руки і ідеш...І після того тижнів зо два лежишна ліжку. Переварюєш,так сказать, враження (О. В.) дії мовця, виражені дієсловами 2-ї особи, передаються як можливі для всіх і сприймаються як уза­гальнені. Проте за всіх нюансів граматичної семантики речень цього типу спільним у них є узагальненість діяча й висловлюва­ної ними дії, що має багато спільного з невизначеністю. Тому нерідко діюча особа спеціально не вказується. В таких випад­ках означеність і неозначеність діяча зливаються з узагаль­неністю.

За специфікою вживання серед узагальнено-особових речень можна виокремити два різновиди: 1) узагальнено-особові ре­чення, що широко використовуються в афористичному мов­ленні (у прислів'ях, приказках, загадках) або становлять ви-слови-афоризми, зокрема повчальні (сентенційні); 2) узагаль­нено-особові речення, що вживаються в розповідях і є синоні­мічними до особових речень, означаючи дію або стан самого мовця, а отже, стосуються 1-ї особи, однак дія при цьому уявля­ється як типова за подібних обставин і для всіх інших.


Окремо зупинімося на характеристиці синтаксичної струк­тури цих речень.

Головний член в узагальнено-особових реченнях зазвичай виражається:

1) дієсловом 2-ї особи однини теперішнього часу дійсного
способу, що здебільшого характерне для речень другого різно­
виду: Дивишся і не надивишся, дишеші не надишешсятим чис­
тим і пахучим повітрям
(І. Н.-Л.); Коли лежишу полі лицем до
неба і вслухаєшсяв многоголосу тишу полів, то помічаєш,що в
ній щось є не земне, а небесне
(М. К.); Бувало, ранок, очерет,
затока... і з братом тихо у човні сидиш
(М. Р.); Одвезеш сіль,
було, в Чаплинку або в Каховку. Продаси, нап 'єшся. Натовчеш
комусь морду або тобі натовчуть
(О. Г.);

2) дієсловом 2-ї особи однини майбутнього часу дійсного
способу, що найчастіше буває у прислів'ях та приказках: Лож­
ку за вухо не занесеш;Від своєї тіні не втечеш;Удосвіта вста­
неш
більше діла зробиш;Правди не сховаєш(Н.тв.); Журбою
біді не пособиш,плачем лиха не збудешся,і голову втрачати не
треба
(М. С);

3) дієсловом 2-ї особи однини та множини наказового спо­
собу, що також найчастіше трапляється в афористичних ви­
словах (прислів'ях, приказках тощо): Вік живи, вік учись; Доб­
ре діло робисміло; Не питайстарого, а бувалого; Сійтевчас­
но
матимете рясно (Н. тв.).

Зрідка головний член узагальнено-особових речень може бути виражений: 1) дієсловом 3-ї особи однини або множини теперішнього часу дійсного способу (також переважно у при­слів'ях та приказках): За деревами лісу не бачить; Журиться,як курка за яйцем; Два діла зараз не роблять;За битого двох неби­тих дають,та йто не беруть;Від добра добра не шукають(Н. тв.); 2) дієсловом у формі минулого часу: Попав, як сліпий на стежку; Попав,як пальцем у небо (Н.тв.).

У підручниках для середньої школи і в деяких наукових пра­цях до узагальнено-особових речень відносять також одно­складні речення, в яких головний член виражений дієсловом 1-ї особи множини майбутнього часу дійсного способу: Здобу­демо освіту, побачимобільше світу (Н. тв.).

За змістом до узагальнено-особових речень відносять також речення, що за формою є двоскладними з підметом, вираже­ним особовим займенником 2-ї особи, в яких підмет — особо­вий займенник — не дає уявлення про конкретну особу спів­розмовника, а все речення набуває узагальнювального змісту: Загойдані машиною, заворожені дивними обрисами височенних гірських кряжів, прозорим повітрям, сонячним промінням, тра­вицею, сидитеви, примружили очі, придивляєтесьта прислу-


хаєтесь (О. В.). Подібні речення переважно вживаються в роз­повідях про події, в яких якнайактивнішу участь брав сам опо­відач.

§ 34. Безособові речення

Безособові речення— це такі односкладні речення, голов­ний член яких, не вказуючи на діючу особу, виражає дію або стан як незалежні від суб'єкта дії.

Порівняно з іншими односкладними реченнями, головний член яких співвідносний з присудком (означено-особові, не­означено-особові, узагальнено-особові), безособові речення значно різноманітніші як за граматичною структурою, так і за семантичними властивостями. Вони, за висловом В. В. Вино­градова, творять «складну й строкату гаму перехідних типів від повної безособовості до безособовості удаваної або потен­ційної» (Русский язьїк. — М., 1972. — С. 329). Та й за частотою вживання безособові речення посідають перше місце серед усіх односкладних.

Однією з найхарактерніших особливостей граматичної се­мантики безособових речень є вивчення стихійності, невиму­шеності зображуваної ними дії чи стану, що виявляються в най­різноманітніших випадках, коли виражається дія (Починало вже дніти. — М. К.), фізичний і психічний стан людини й тварини (Йому хотілося малювати. — І. Ф.), стан навколишнього се­редовища (/ смеркає, і світає. — Т. Ш.) тощо. Не менш важли­вою є інша семантична особливість безособових речень, яка полягає в тому, що ознака, яка в них виражається, найчастіше є результатом дії неозначеної сукупності стихійних сил чи об'єк­тивних обставин: саме у безособовому реченні наголошується, що ця ознака не має безпосереднього зв'язку з якимось кон­кретним суб'єктом.

Безособові речення, маючи загальне типове значення — стан чогось або когось, дуже різноманітні за семантикою і розпада­ються на низку різновидів:

1) безособові речення, що виражають стан природи або ото­
чення: Надворі стемніло (П. М.); Холодно надворі було (А. Т.);
А навкруги було так гарно, так радісно (М. К.); Світало, як про­
їздили Вітрову Балку
(А. Г.); Надворі вже зовсім розвиднілось
(М. С); А тим часом весніє, весніє (О. Г.); Вечоріло. Над річкою
покотився туман, похолоднішало. Незабаром і смеркне
(О. Д.);
Смеркалося. Огнем кругом запалало (Т. Ш.);

2) безособові речення, в яких виражена дія невизначеного
діяча, стихійної сили тощо: Аж морозом сипнуло його поза спи­
ною
(П. М.); Дідова оселя снігом прикрита, віконця замуровано


морозом, двері замело, забило (П. М.); Повіяло польовими пахоща­ми (М. К.); Зашуміло, заклекотіло на сходах і внизу (А. Г.); Крізь щілини у стінах віяло прохолодою (Н. Р.); Сім погод надворі: сіє, віє, мутить, крутить, реве, зверху несе, знизу мете (Н. тв.);

3) безособові речення, що виражають фізичний і психічний
стан людини: Не спалося. А ніч як море (Т. Ш.); По ночах йому
не спалось
(М. К.); Не їсться, не п 'ється і серце не б'ється (Т. Ш.);
Йому хотілось гукнути на всі легені словами пісні (М. К.); Йому
скрізь хочеться співать
(О. Г.); Як гадалось, як снилось, як жда­
лось в поході
(М. С); Мене то в огонь вкине, то морозом обсипле
(П. М.);

4) безособові речення, що позначають стан, зумовлений
відсутністю чогось або когось: / нема тому почину, і краю не­
має
(Т. Ш.); Скрізь п 'ялись сосни, буків уже не було (М. К.); Мені
вже бракує товариства людей
(М. К.); З усіх країн найкраща
країна
Юність. Але хто відплив від її сонячних берегів, тому
назад нема вороття. Нема кораблів, нема таких бригантин, щоб
туди повернули
(О. Г.); Матері вдома не було (М. С); Сльозам
немає влади, Нема закону, перешкод нема
(М. Вінгр.); На труд
тяжкий не вистачило рук
(М. Стар.); У школі не вистачало дров,

. вугілля, не доставало столів і парт (Ю. 3.): Без мови рідної, юна­че, й народу нашого нема (В. Сос);

5) безособові речення, що означають дію неусвідомленої си­
ли: Не везе, брат, мені, ні в чому на світі не везеї (П. М.); Одначе
куди їх понесло1}
(О. Г.); Яким вітром принесло (О. Довж.); І ку­
лями косило нас
(Б. О.);

6) безособові речення, що вживаються для передачі різних
модальних значень (можливості, неможливості, різних нюансів
необхідності, неминучості, бажаності тощо); Ні, мамо, неможна
нелюба любить
(Є. Г.); Треба всюди, люди добрі, приятеля мати
(С. Р.); Йому не слід було дивитись (М. К.); Не годиться жури­
тися в пригоді такій
(Л. У.); Нам треба голосу Тараса (П. Т.).

Чіткого розмежування між наведеними семантичними гру­пами безособових речень немає. Очевидно, таких груп можна було б виокремити більше чи об'єднати деякі з них в одну. Остання група має таку структурну особливість: при предика­тивному прислівнику можна, треба тощо обов'язково стоїть інфінітив, який називає дію. Модальну оцінку цієї дії дає пре­дикативний прислівник.

Головний член безособового речення може бути виражений: 1) безособовим дієсловом: Світало. По хатах де-не-де світи­лось (А. Г.); І світає й не світає (П. Т.); Тепер тобі одразу полег­шає (О. Г.); Мело, крутило, скаженіло, огортаючи присмерком весь край (О. Г.); Надворі смеркало й сутеніло (І. Н.-Л.); На­дворі посвітлішало (М. С.);


■г- 2) безособовим дієсловом на -ся (-сь): Йому хотілосямалю­вати (І. Ф.); Вже трохи розвиднілось(М. К.); І не спиться,й не лежиться,і сон мене не бере (Н. тв.); Добридень, дівонько, чи добре ждеться?(Л. У.); Мріялось, гадалось в тихий яснодень

(П. У.);

3) особовим дієсловом, ужитим у значенні безособового: Дов­
кола мене гриміло, ревло, клекотіло,мов у котлі
(І. Ф.);/ трем­
тіло
під місяцем золотою дорогою (М. К.); А згори сиплета сип­
ле, витрушує душу в дзвіночків, стружесрібні дошки і свердлить
крицю, плаче, голоситьі сієрегіт на добре сито
(М. К.); Надворі
осінню пахне
(П. М.); Пахло рибою і прив'ялими квітами, гуло
ґедзями і дзвеніломухами
(Ю.3.);

4) безособовими дієслівними формами на -но, -то: Ой, у полі .
жито копитами збито.Під білою березою козаченька вбито. Ой
убито, вбито, затягнено
в жито, Червоною китайкою личенько
накрито
(Н.тв.); На галявині вже збудованохату, засаджено
городець
(Л. У.); Роботу покинуто(М. К.);На сизих луках ско­
шено отаву... (М. Р.);Зал залитояскравим сліпучим світлом
(Ю. Я.); Розгублено по кримських дорогах, скинутов море грізну
артилерію
(О. Г.);

5) предикативними прислівниками на -о, -є, які можуть ужи­
ватися в поєднанні з допоміжними дієсловами було, стало, ро­
биться: Тяжко, важкосиротині, а ніхто не бачить
(Т. Ш.);
В повітрі тихо, холодно, морозно(П. М.);Маковейчику просто­
ро
і легкона серці
(О. Г.); У лісі стало ще тихіше...(М. С); Тісно
стало
в хаті од їхніх дужих плечей (Ю. Я.); Рибі добреі в синім
Славуті
(М. С);

6) предикативними прислівниками, співвідносними з імен­
никами жаль, шкода, гріх, сором, кінець, час тощо, які часто
виступають у поєднанні з інфінітивом чи допоміжними дієсло­
вами: Та жальмаленьких діток стало (Т. Ш.); Шкода журити­
ся, молодичко
(М. В.); А, мабуть, час,хлопці, й овець напувати
(П. М.); Мені жальйого стало (А. Т.); Чогось стало шкодаса­
моїсебе
(О. Д.);

7) предикативно-безособовими словами треба, слід, можна,
необхідно, доцільно, неможливо, несила
тощо, що означають
стан, в поєднанні з інфінітивом: Треба хазяїну на хутір виїзди­
ти
(М. В.); Він вовк, він пан, йому не слід(Л. Г.); Якби не жовте
листя в садках, то можнабуло б подумати, що надворі не баби­
не, а справлене літо
(І. Н.-Л.); Неможливо знищити того, кому
симпатизує народ
(О. Г.); Тої землі забути несила(С. К.);

8) заперечним словом нема {немає), а іноді й часткою ні (ані)
в ролі сполучника, а також безособовими формами дієслова
бути із заперечною часткою не часто в поєднанні з додатком у
родовому відмінку: Де нема святої волі, Не буде там добра ніколи


(Т. Ш.); Немає там ні горя, ні зітхання (Л. У.); А в синка, бачу, нема любові до лісу, око в нього сліпе до дерева (М. С); Однак краю плавням не було(М. К.);

9) сполученням дієслова з модальним значенням та інфініти­ва: Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти?(П. М.);Ча­сом їй доводилось продиратисячерез таку гущину, що вона ледве пролазила (М. К.); Доводилось і через болота брести,і в лісах ховатися (А. Ш.); Зверху твань встигло прихопитиморозом (О. Г.).

Проте слід зазначити, що більшість безособових речень з інфінітивом у складі присудка містять чи допускають присут­ність додатка в давальному відмінку, хоч уживання його не­обов'язкове, бо нерідко ці речення характеризують обстановку безвідносно до якоїсь певної особи.

Безособові речення поширені у розмовному мовленні і в мові художньої літератури. Вони вживаються тоді, коли мовцеві важлива саме дія або її наслідок, а не діюча особа чи предмет. Тому їх зазвичай використовують в описах неусвідомлених, немотивованих станів або у випадках, коли хочуть наголосити на самій дії чи стані безвідносно до суб'єкта. У безособових реченнях дія або стан характеризується довільністю, неусвідом-леністю причин, що створює їх особливу семантико-стилістичну виразність.

§ 35. Інфінітивні речення

Інфінітивними називаються односкладні речення, головний член яких виражений незалежним (вільним) інфінітивом, само­стійним у семантичному відношенні, що означають можливу (чи неможливу), необхідну або неминучу дію. До останнього часу інфінітивні речення розглядали як один з різновидів безосо­бового. У шкільних підручниках та в деяких інших працях вони й тепер розглядаються як безособові. З погляду вираження дія­ча інфінітивні речення і справді є безособовими, проте відрізня­ються від них низкою ознак, що дає змогу виокремити їх як самостійний тип односкладних речень. Ці ознаки, зокрема, по­лягають у тому, що в безособових реченнях інфінітив, що є скла­довою частиною головного члена, є залежним, він прилягає до безособово-предикативного слова (безособового дієслова чи предикативного прислівника) (пор.: Моральним подвигом мож­на назватите, що здійснив Котляревський в ім'я свого народу. — О. Г.), а в інфінітивних реченнях інфінітив — головний член незалежний, тобто не залежить від жодного слова, при ньому не може бути ні безособового дієслова, ні безособово-преди­кативного слова (предикативного прислівника). Навпаки, всі


слова підпорядковані йому в семантичному і граматичному відношеннях, зокрема тільки додаток може мати форму даваль­ного відмінка іменника чи займенника, який указує на суб'єкт дії (Школярських днів нам не забуть ніколи. — А. М.). Інфінітивні речення відрізняються від безособових також засобами вира­ження модальності. Якщо в безособових реченнях модальність (можливість, повинність, необхідність тощо) виражається лек­сично (безособовим дієсловом чи безособово-предикативним словом, прислівниками, які прилягають до інфінітива (напри­клад, Забажалось королеві завоювати чуже царство. — Л. У.), то в інфінітивних — самою формою інфінітива й інтонацією (Слухать команду! Узять швабри, шланги. — О. Корн.).

За будовою інфінітивні речення можуть бути поширеними другорядними членами й непоширеними.

Незважаючи на те що значення часу в інфінітивних речен­нях граматично не виражене, вони означають дію, яка має відбу­тися в найближчому майбутньому. Внаслідок притаманної їм експресивності й емоційності ці речення використовуються для категоричних висловлювань зі значенням наказу, передачі різних авторських міркувань, найтонших відтінків переживань героїв тощо. Отже, інфінітивні речення виражають не тільки думку, а й ставлення до неї мовця, тобто є засобом вираження модальних значень.

За значенням інфінітивні речення поділяються на кілька груп:

1) інфінітивні речення, що виражають спонукання, катего­
ричний наказ, заклик до здійснення якоїсь дії: Припинити!
гримнув комбат від телефону (О. Г.); Ну, тепер за мною, гур­
том! Кликати людей!..
(С. В.); Зняти головніубориї (А. Г.); Всім
розійтись! Гасити зараз свічі!
(І. К.); — Качати Василька. —
Ка-ча-ти!
(А. Г.); Чужих не пускати! Розігнати кілками! (А. Г.);

2) інфінітивні речення, зокрема заперечні, що виражають
об'єктивно-суб'єктивну зумовленість дії (її неминучість, можли­
вість, неможливість тощо): Душі моєї не купить вам ані лавровими
вінками, ні золотом, ні хлібом, ні орлом
(П. Т.); По наших землях
не блукати псам
(М. Б.); Нас тепер нікому не скорити (М. Р.);
Ні, не забуть тих днів щасливих (В. Сос); Тут мені у даль диви­
тись, горизонт вивчать
(М. Шер.);

3) інфінітивні речення, що виражають побажання: Роботя­
щим умам, роботящим рукам перелоги орать, Думать, сіять, не
ждать і посіяне жать
(Т. Ш.); Кров людська не водиця
Проливати не годиться (М. С); Сонцю над світом горіти (М. Н.);
Учитися! Вдихати шум віків, Рости і розумнішати! (М. Р.);

4) інфінітивні речення, що містять питання, а також вагання,
сумнів, нерішучість, вираженіу формі запитань: Де сховатися


од вітру? (П. Т.); / чим мені залити той вогонь, щоб не палив того серденька слізьми? (Л. У.); По чім вас, молоді літа, зга­дувати?'(М. В.); Чого мені турбуватися? . Г.); Лимериха: Що робити? (П. М.); Бути у нас субтропікам чи не бути (О. Г.);

5) інфінітивні речення з часткою би (б), що виражають ба­
жану для мовця дію: Що б таке їм гарне зробити! Як би хоч
обізватись до їх?
(А. Т.); Коли б хоч з чоловіком словечко промови­
ти
(М. В.); Відпочити б з дороги, пообідати смачно (І. Кирил.);
Покурити б, сказав хтось, ідучи за Чернишем (О. Г.);

6) інфінітивні речення з часткою би (б), що виражають по­
раду: Сидіть би вам тільки на печі та жувать калачі (Т. Ш.);
Твоїми б, Якиме, устами та мед пити (П. М.); Вам би милосерд­
ною сестрою бути
кволо промовив він Шовкунові (О. Г.).

Отже, навіть короткий огляд інфінітивних речень україн­ської мови свідчить, що порівняно з безособовими вони мають свою специфіку. Зближуючись з безособовими, а окремі різно­види — також із номінативними, інфінітивні речення станов­лять окремий тип односкладних речень.

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ,

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Видано за рахунок державних коштів. Продаж заборонено

Гриф надано Міністерством освіти і науки України лист від червня р... Видано за рахунок державних коштів Продаж заборонено...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ГОЛОВНИЙ ЧЛЕН ЯКИХ СПІВВІДНОСНИЙ

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Предмет синтаксису
Синтаксис є складовою частиною вчення про граматичну будову мови, до якого входить також морфологія. Проте якщо морфологія за об'єкт вивчення має слово, зокрема його будову, форми і граматичні кате

Словосполучення як синтаксична одиниця
Словосполучення — це така синтаксична одиниця, що утво­рюється поєднанням двох або більше повнозначних слів, пов'я­заних між собою підрядним зв'язком і певними лексико-гра­матичними відношеннями і

II. На прощання
Прощай, моя мила! Ти юність згадала мені... Космеєю сонця цвіла ти в моєму вікні. Прощай, моя мила, буває усе на віку. Ти цвітом горітимеш вічно в моєму рядку! Ти гордою мальвою сход

II. Крапелина доброти
Назустріч сонцю. Все вищі й гарніші. А я даленію, все менша й маліша, неначе кульбабка, уже відцвіла й облетіла, і в світі лишила крапелину доброти... О. Зорич

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ
§ 22. Другорядні члени речення і принципи їх класифікації Члени речення, що граматично залежать від головних чле­нів, доповнюючи або пояснюючи їх у тому чи тому відношен­ні, або від реченн

Вправа 72.Перепишіть речення. Підкресліть слова, які мають при собі означення, та самі означення. Дайте повну письмову характеристику цих
означень (узгоджене — неузгоджене, непоширене — поширене, препози­тивне — постпозитивне; морфологічне вираження). 1. Осінь віє смутними вітрами. В такі вітри опадає кора з висохлого д

З ПІДМЕТОМ
§ 36. Поняття про односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом До односкладних речень, головний член яких співвідносний з підметом, належить невелика група речень, об'є

Список рекомендованої літератури
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993. — С. 100—105. Вихованець І. Р. Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика української мови. — К,

ПОРЯДОК СЛІВ У ПРОСТОМУ РЕЧЕННІ
§ 44. Поняття про порядок слів Порядокслів — це розташування слів у реченні, взаємне роз­міщення членів речення, яке має синтаксичне, семантичне і сти­лістичне значення.

Список рекомендованої літератури
Вихованець. І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993. — С. 46—57. Курс сучасної української літературної мови: У 2 т. / За ред. Л. А. Була- ховського.

Форми присудка при однорідних підметах
Якщо однорідні підмети пов'язані єднальними сполучника­ми або інтонацією, то форма присудка залежить від порядку слів. 1) Присудок ставиться у формі множини у таких випадках: а) після одно

Прийменники при однорідних членах речення
При однорідних членах речення, виражених іменниками, займенниками, а також субстантивованими словами, можуть вживатися повторювані й неповторювані прийменники. Той самий прийменник може не повторюв

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ДРУГОРЯДНИМИ ЧЛЕНАМИ
§ 56. Поняття про відокремлення Відокремлення — це семантичне (змістове) та інтонаційне виділення другорядних членів речення з метою посилення їх змісту і значення, надання їм певної самос

РЕЧЕННЯ, УСКЛАДНЕНІ ВСТАВНИМИ І ВСТАВЛЕНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ
§ 6і. Загальні поняття про вставні і вставлені конструкції Речення можуть ускладнюватися різними словами, словоспо­лученнями й реченнями, які, не входячи до складу речення як його члени, н

Список рекомендованої літератури
Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика україн­ської мови. — К., 1982. — С. 184—193. Грамматика русского язьїка. Синтаксис. — М., 1954. — Т. 2; ч. 2.

СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ ЯК СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ
§ 64. Поняття про складне речення Складне речення порівняно з простим—синтаксична одини­ця вищого порядку. Воно складається з двох чи більше предика­тивних частин (організуючих центрів), к

КЛАСИФІКАЦІЯ СКЛАДНОСУРЯДНИХ РЕЧЕНЬ
§ 69. Складносурядні речення з єднальними сполучниками До єднальних сполучників у сучасній українській літера­турній мові належать і (й), та, та й, ні... ні, як... так. У складно­су

СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ
§ 74. Загальні поняття про складнопідрядне речення Складне речення, що складається з двох або більше преди­кативних одиниць, поєднаних в єдине семантичне й граматичне ціле підрядним зв'язк

Список рекомендованої літератури
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993. — С. 279—354. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика україн­ської мови. — К., 1982.

БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ
§ 90. Загальні відомості Поряд зі складними реченнями, в граматичній організації яких найважливішу роль відіграють сполучники, у мовленні широко представлені також складні речення, предика

НАДФРАЗНА ЄДНІСТЬ, АБО СКЛАДНЕ СИНТАКСИЧНЕ ЦІЛЕ
§ 109. Поняття про надфразну єдність, або складне синтаксичне ціле Як слово повністю розкриває своє значення тільки у зв'язку з іншими словами, тобто у словосполученні і реченні, так і ре­

Типи розділових знаків
Розрізняють два основні типи розділових знаків: 1) віддільні, або відділяючі, за допомогою яких розмежовуються сусідні речення, однорідні члени речення тощо (крапка, знак оклику, знак питання, крап

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
А. Г. А. Головко В. Кол. А. Д. А. Демиденко В. Колод. А. І. А. Іщук В. Кор. А. К. А

II н и мил ь не її и дії її її я
Бевзенко Степан Пилипович, Литвин Любов Петрівна, Семеренко Ганна Василівна Сучасна українська мова Синтаксис Видано за р

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги