Кожній формі в проекті відповідає свій програмний модуль (unit), що містить всі пов'язані з формою оголошення і методи обробки подій, написані на мові Delphi. Програмні модулі розміщуються в окремих файлах з розширенням PAS. Їх кількість може перевищувати кількість форм.
Кожен модуль має жорстко задану структуру, яка зазвичай автоматично генерується системою Delphi при його створенні. Модуль складається з чотирьох частин: інтерфейсної частини, частини реалізації (обов'язкові частини), частини ініціалізації і частини завершення (необов'язкові частини).
unit Unit1;
interface
uses
Windows, Messages, SysUtils, Variants, Classes, Graphics, Controls, Forms,
Dialogs;
type
TForm1 = class(TForm)
private
{ Private declarations } //коментар
public
{ Public declarations } //коментар
end;
var
Form1: TForm1;
implementation
{$R *.dfm}
end.
Спочатку вказується заголовок модуля - ключове слово Unit, за ним довільну назву модуля (вона має співпадати з назвою файлу, в якому модуль зберігається).
Інтерфейсна частина (interface) описує інформацію, яка доступна з інших частин програми: з інших модулів і головної частини.
За допомогою ключового слова uses можна додатково вказати модулі, що підключаються до даного модулю. За замовчуванням там вже є підключені стандартні модулі бібліотеки VCL.
У розділі опису типів (type) оголошено клас форми. За замовчуванням він називається TForm1 і породжений від стандартного класу TForm.
Для зручності в класі форми заздалегідь оголошені порожні секції private і public, в яких ви можете розміщувати будь-які допоміжні поля, методи і властивості. Ви можете поміщати в секцію private атрибути, які потрібні тільки самій формі, а в секцію public – атрибути, які потрібні ще й іншим формам і модулям.
Після опису класу йде оголошення власне об'єкту форми:
var
Form1: TForm1;
На цьому зміст інтерфейсної секції модуля закінчується і починається розділ реалізації (implementation). Спочатку в ньому підключається файл опису форми:
{$R *.dfm}
Далі починається реалізація методів обробки подій. Порожні заготовки для них середовище Delphi створює сама одночасно з додаванням заголовків у клас форми.
Коментарі у програмах
Коментарі – це спосіб задокументовування коду. Коментарі варто записувати під час змін коду або додавання певних функціональних можливостей. Крім того, слід супроводжувати коментарями ті частини коду, які важко зрозуміти або які відповідають за надзвичайно складні обчислення. У мові Delphi коментарі починаються із подвійного слешу (//) – однорядковий коментар, або обмежені символами (* коментар *) чи {коментар} – багаторядковий коментар. Будь-який рядок коду, що починається із символу //, інтерпретується як коментар, і не буде компілюватися та виконуватися під
час запуску програми.
Вище вже використовувалися коментарі (багаторядковий та однорядковий відповідно):
{ Private declarations } //коментар
Окрім документування коду, у коментарів є й інша функція: вони можуть забезпечити невиконання рядків справжнього коду. Такий процес називають «закоментовуванням» коду.
Порядок розв’язування задач
Комп’ютери застосовуються в різних сферах людської діяльності. Задачі, які розв’язуються надзвичайно різнопланові та різної складності, але їх розв’язання на комп’ютері має ряд спільних етапів:
1. Постановка задачі та визначення вимог до програми.
2. Побудова математичної моделі.
3. Вибір або розробка методики розв’язання задачі.
4. Побудова алгоритму.
5. Складання програми.
6. Налагодження програми.
7. Тестування програми.
8. Експлуатація програми.
Постановка задачі та визначення вимог до програми.На цьому етапі здійснюється словесна постановка задачі. Формулюються умови до програми, чітко описуються початкові дані та вимоги до результатів, а також вимоги до інтерфейсу користувача з програмою.
Побудова математичної моделі.На цьому етапі формалізується словесна постановка задачі. Задача записується у вигляді рівнянь, математичних формул, таблиць, графіків та інше.
Вибір або розробка методики розв’язання задачі.Якщо задача записана за допомогою відомої математичної моделі для якої існують методи її розв’язання, то потрібно вибрати відповідний метод. Із відомих методів вибирається той, який задовольняє вимоги до точності і легко програмується. Якщо методів розв’язання задачі не існує, то їх потрібно розробляти.
Побудова алгоритму.За вибраним методом слід розробити алгоритм.
Алгоритм – це строга, чітка і скінчена система правил, яка визначає послідовність дій над деякими об’єктами і після скінченої кількості кроків приводить до поставленої мети.
Алгоритм володіє такими властивостями:
· Дискретність. Будь-який алгоритм складається з окремих дій.
· Скінченність. Кожна дія алгоритму повинна бути сформульована так, що після її виконання була б можливість перейти до наступної дії.
· Однозначність. Усі дії визначаються так, щоб різні виконавці розуміли їх однозначно.
· Масовість. Алгоритм повинен працювати з різними наборами початкових даних.
· Результативність. Виконання алгоритму повинно приводити до отримання певного результату.
Рис.1. Символи зображення блок-схем
Розрізняють такі типи алгоритмів:
· Лінійні алгоритми.
· Розгалужені алгоритми.
· Циклічні алгоритми.
· Допоміжні алгоритми (підпрограми).
Алгоритм розв’язання задачі може бути представлений у вигляді словесного опису або графічно у вигляді блок-схеми. При зображенні алгоритму у вигляді блок-схеми використовуються символи наведені на Рис. 1.
Складання програми.Цей етап вимагає знання відповідної алгоритмічної мови.
Налагодження програми.Це пошук і виправлення алгоритмічних помилок.
Тестування програми.Для впевненості і гарантії що програма видає достовірні результати її потрібно протестувати на якомога більшій кількості наборів початкових даних, щоб перевірити роботу всіх віток.
Експлуатація програми.Після тестування програми можна розв’язувати задачі даного класу. Для тиражування програми її потрібно доповнити відповідною документацією (вимоги до апаратури, інструкція користувача, тестові приклади).
Приклад. Розробити алгоритм розв’язання квадратного рівняння
.
Словесний опис алгоритму:
1. Ввести початкові дані .
2. Обчислити дискримінант .
3. Якщо , то обчислити і вивести значення коренів за формулами
.
Перейти до пункту 5.
4. Якщо , то вивести повідомлення “Коренів немає”. Перейти до пункту 5.
5. Кінець.
Блок-схема алгоритму розв’язання квадратного рівняння наведена на Рис.2.
Рис.2. Блок-схема алгоритму розв’язання квадратного рівняння
Приклад.Розробити програму для розв’язування системи двох лінійних рівнянь з двома невідомими
.
Для розв’язання цієї системи використаємо правило Крамера. За правилом Крамера слід обчислити дискримінант системи
Якщо то система немає розв’язків, в іншому випадку розв’язки обчислюються за формулами
Рис.3. Блок-схема алгоритму розв’язання системи двох лінійних рівнянь
Тема1: Типи даних та елементарні оператори
У кожній алгоритмічній мові кожна константа, змінна, вираз чи функція є певного типу.
У існує правило: тип явно вказується при описі змінної чи функції до їх використання.
Тип визначає:
· можливі значення змінних, констант, функцій, виразів, що належать даному типу;
· формат внутрішнього подання даних у пам’яті комп’ютера;
· операції та функції, які можуть виконуватись з величинами даного типу.
У мові Pascal існують скалярні та структуровані типи даних. До скалярних типів стосуються стандартні типи і типи, що визначаються користувачем.
Стандартні
· цілі
· дійсні
· символьний
· логічний
· адресний