Роль ЮНЕСКО.

Згідно свого уставу ЮНЕСКО "має сприяти зближенню та взаєморозумінню народів шляхом використання всіх засобів інформації, прагнути вільного поширення ідей словесним та образотворчим шляхом, сприяти збереженню, збільшенню та поширенню знань та розвитку народної творчості та поширенню культури".

Найбільш чітко роль ЮНЕСКО у розвитку ІТ визначено в Середньостроковій стратегії ЮНЕСКО та в її дворічній програмі:

- сприяти розвитку аналізу соціального впливу комунікаційних та інформаційних технологій.

- сприяти популяризації міжнародної політики щодо розвитку інформаційних магістралей.

- сприяти міжнародній дискусії щодо введення та дотримання таких нових прав людини як право на доступ до інформації та право на конфіденційність інформації що стосується певної людини.

- сприяти розвитку міжнародного аналізу основних етнічних і культурних проблем пов'язаних з поширенням інформації через інформаційні магістралі.

- приймати участь у процесі перегляду авторського права та конвенції про інтелектуальну власність у зв'язку з новими умовами інформаційного суспільства.

- сприяти створенню і поширенню нових методів роботи з інформацією у галузях освіти, науки, культури і комунікації.

- стверджувати місію ЗМІ у задоволенні основних освітніх, наукових та культурних потреб людини.

- Допомагати державам-членам розробляти національну політику і регіональні стратегії задля оптимального розвитку ІТ.

 

2. Розділ 4 “Economic Change” Всесвітньої доповіді ЮНЕСКО з комунікації

 

Розділ “Економічні зміни”, що є складовою частиною Всесвітньої доповіді ЮНЕСКО з комунікацій у 1997 – 1998 роках, розглядає питання впливу інформаційного і комунікаційного розвитку людського суспільства на національні та загальносвітові економічні процеси. Розділ складається із п’яти основних підрозділів (“Економіка знань”, “Економіка зростання”, “Наслідки для рівня зайнятості”, “Дистанційне керування робочими місцями”, “Глобалізація економічної діяльності”), а також декількох довідкових статей (“Тріумф програмного забезпечення над апаратним”, “Чого варті лідери”, “Китайський стрибок”, “Різні форми дистанційного керування робочими місцями”, “Важлива статистика”, “Індійські інновації”, “Інтранет”) і статистично-графічних матеріалів, що ілюструють ключові положення теми і дозволяють простежити розвиток процесів, які розглядаються.

 

У вступі зазначено, що невпинний розвиток інформаційних технологій сприяв стиранню меж між традиційними і новими засобами зв’язку. Сучасна комп’ютерна наука перетворила їх у єдине ціле, що призвело до подальшого розвитку вже існуючих галузей (електроніка, комп’ютерні технології, відео тощо), одночасно даючи поштовх виникненню нових видів послуг (електронна комерція і видавництво, мобільні засоби зв’язку, дистанційний продаж товарів тощо). Впровадження цих змін на практиці вимагає значних інвестицій, що не під силу окремим компаніям. Таким чином, висока вартість наукових досліджень і розробок у сучасному світі змушує компанії об’єднуватися, утворюючи альянси світового масштабу. Це, безумовно, створить загрозу існуванню національних виробників мультимедійної продукції, а відтак – національного інформаційного ринку як такого. В таких умовах важливим є вивчення механізмів державного регулювання національних та регіональних інформаційних ринків… “Даний розділ, - як зазначається, - розглядає основні напрямки розвитку ринку комунікацій”. Виділимо головні тези даного розділу доповіді.

 

Аналізуючи статтю “Економіка знань”, можемо виділити такі ключові тези:

1. Ринок неминуче дематеріалізується в міру подальшого розвитку інформаційного суспільства. Внаслідок цього виникають нові форми економічного обміну та види корпоративних організацій. Економіка частково позбавляється проблеми обмеженості ресурсів.

2. Цифрові технології і засоби архівації уможливили створення зразків інформації, яку можна розмножити до нескінченності. Таке поширення інформації перетворить інформаційну економіку на економіку загального достатку і добробуту.

3. Багатство як таке втрачає свій матеріальний субстрат. Головне багатство і стратегічний ресурс – інформація, ноу-хау.

4. Добробут країни визначається рівнем кваліфікації її робочої сили, а також можливостями адаптуватися і використовувати новітні технології.

5. Оптимальне використання ноу-хау – найголовніший фактор конкурентоспроможності країни. Між кількістю ноу-хау і рівнем економічного зростання країни існує тісний кореляційний зв’язок. Найбільш прибуткова стратегія – інвестиції у розвиток освіти, науки і професійного вишколу.

6. Додаткова вартість у сфері інформаційних технологій створюється не в поодиноких галузях розробки окремо програмного й апаратного забезпечення, а в таких галузях, які одночасно поєднують програмне й апаратне виробництво.

 

Для ілюстрації вказаних положень у доповіді наводяться наступні статистичні дані:

1. Починаючи з 1991 року, на світовому ринку інформаційних технологій сукупна вартість програмних продуктів перевищує сукупну вартість апаратного забезпечення. У 1992 році дохід від продажу програмних продуктів на світовому ринку становив $200 млрд. Загальний же дохід (від продажу як програмного, так і апаратного забезпечення) становив $380 млрд.

2. Одним із прикладів вдалого співробітництва виробників програмного і апаратного забезпечення є виробництво сучасних персональних комп’ютерів, де програмні продукти майже монопольно виробляє Microsoft (програмний продукт Windows), а мікропроцесори – Intel (так, сучасний ПК жартома називають “Wintel”-ом).

 

Суть статті “Економіка зростання” можна викласти в таких тезах:

1. Економічне зростання та стабільність високого рівня розвитку пов’язані з неухильним зростанням попиту на інформаційні ресурси (виробництво у трьох сферах комунікаційної індустрії – телекомунікації, інформаційні технології, аудіовізуальні товари і послуги – у 1994 році склало 5,9% валового світового продукту).

2. Розвиток інформаційних технологій значним чином стимулюється т. зв. новими індустріальними країнами (Азіатсько-Тихоокеанський регіон, країни Латинської Америки), тобто саме тими країнами, які переживають період комплексного і швидкого економічного зростання.

3. Ринок комунікацій включає в себе широкий спектр економічної діяльності: радіопередача, інформаційні технології, супутникове і кабельне телебачення, кіно, а також інші пов’язані з цими видами діяльності аспекти. У статті увага акцентується на визначальних економічних змінах у ключових секторах комунікаційної індустрії: аудіовізуальні товари і послуги, інформаційні технології, телекомунікації.

4. У сфері аудіовізуального виробництва найбільш нагальною є проблема розвитку нових форм передачі зображення, заснованих на досягненнях цифрового телебачення. Останнє дозволило впровадити особливу систему оплати за кожну переглянуту передачу. Такий крок сприяв зміщенню акцентів у бік більшої свободи телебачення, яке раніше активно використовувалося під комерційну рекламу.

Аудіовізуальний ринок зараз особливо швидко розвивається у Європі (10% на рік), що визначається такими трьома факторами:

a) розвиток інфраструктури кабельного телебачення і зростаючий попит на нього;

b) інвестиції в галузь телевізійної реклами;

c) розвиток телевізійних каналів, за кожну окрему передачу яких слід сплачувати, та збільшення кількості користувачів такими каналами.

На американському ринку аудіовізуальних технологій зростає частка приватних телеканалів, тоді як частка державних зараз не перевищує 40% ринку. Така сама тенденція спостерігається в країнах Азії та Латинської Америки, де аудіовізуальний сектор інформаційної економіки тяжіє до фінансування самими споживачами. Таким чином, ринок пропонує саме ті послуги, за які споживачі сплачують. Тоді виникає питання про подальшу долю телепрограм загального призначення, за які, в принципі, ніхто не сплачує. Однак оскільки такі програми і досі користуються значною популярністю, вони будуть існувати. А фінансуватися будуть за рахунок значних прибутків у сфері комерційного телебачення (реклама та інші платні послуги).

Іншими важливими напрямками розвитку сучасного аудіовізуального ринку є: зближення кіно- та телеіндустрії, зростаюча інтернаціоналізація телепрограм, а також розширення ринку реклами внаслідок зростання кількості комерційних телеканалів.

5. Головними напрямками розвитку інформаційних технологій є:

a) подальший розвиток виробництва мініатюрного і потужного електронного апаратного забезпечення, переведення всіх можливих електронних пристроїв на цифрову основу, а також зниження цін на апаратне забезпечення;

b) розвиток мультимедійних технологій, що зумовлений розширенням споживчого ринку (зростання кількості користувачів персональними комп’ютерами). Це створює загрозу прибутковості галузі, адже при такій значній кількості споживачів і постачальників апаратного і програмного забезпечення компанія може бути прибутковою, продаючи, як свідчить статистика, щороку не менше 1 млн. мультимедіа-комп’ютерів. Таким чином, найбільш слабкі виробники, збанкрутівши, покидають ринок. Однак в цьому є і позитивний момент: загроза банкрутства стимулює інноваційну діяльність виробників;

c) акцент на мультизадачність сучасних мікрокомп’ютерів: конвергенція комп’ютерних і телевізійних технологій;

d) швидкий розвиток Internet як мережі поширення мультимедійних продуктів, а також як засобу створення додаткової вартості;

e) загострення конкурентної боротьби між основними (Microsoft, IBM, Compaq), а також між новими перспективними (Netscape, Sun Microsystem) виробниками в галузі комп’ютерних технологій за право контролю над глобальною мережею, а також утворення монопольних об’єднань.

6. У галузі телекомунікації відбувається формування загальної інфраструктури, що має стати ключовою ланкою в процесі міжнародного обміну товарів і послуг. Останнє десятиліття характеризувалося потужним розвитком інформаційних мереж. Збільшується попит на телефонні лінії і мобільні телефони, зростає кількість цифрових мереж. Головною ж перешкодою на шляху розвитку телекомунікаційного сектора є дуже велика вартість інфраструктури, а також проблеми визначення цінової політики. Лідирує в галузі регіон Південно-Східної Азії.

 

Розглянемо статтю “Наслідки для рівня зайнятості”. Тут стверджується, що розвиток інформаційного сектора справляє значний вплив на фахову орієнтацію трудового потенціалу країн світу, оскільки він (інформаційний сектор) потребує значної кількості трудових ресурсів, що мають бути спрямовані у виробництво нематеріальних товарів та надання послуг. Таким чином, інформаційна економіка створює нові робочі місця.

 

Іншим важливим аспектом є удосконалення структури робочих місць у середовищі вже існуючих професій. Тут мається на увазі дистанційне керування робочим місцем та т. зв. телешопінг. Зрозуміло, що подібні послуги віддаляють людину від середовища виробництва, а це вже має негативний ефект на рівень зайнятості. Отже, має суперечливий вплив інформатизації на рівень зайнятості: з одного боку, виробництво стає наукомістким, що вимагає значних трудових ресурсів, з іншого, – відбувається видалення людини з процесу виробництва.

 

У статті “Дистанційне керування робочими місцями” розглядаються такі положення:

1. Людина віддаляється від робочого місця, безпосередньо пов’язаного з процесом виробництва чи наданням послуг. Доступ до цього робочого місця вона (людина) може мати де завгодно і в будь-який момент завдяки системі дистанційного керування робочим місцем. Отже, і використати послуги свого робітника фірма зможе будь-коли. Усе це підлягає практичному здійсненню завдяки розвиткові глобальної мережі та зниженню цін за доступ до неї. Технологія більше не висуває перешкод: вона доступна, проста у використанні й відносно дешева.

2. Перевагами дистанційного керування робочим місцем є: скорочення витрат часу на переміщення до свого робочого місця, можливість підстроювання під особисті робочі ритми, постійність робочого і дозвільного оточення.

3. Недоліками дистанційного керування робочим місцем є: відсутність гарантій соціального захисту, відсутність чіткого розподілу часу на робочий і дозвільний, можливість використання керівниками підлеглих у небажаний для останніх час.

 

“Глобалізація економічної діяльності” – остання стаття розділу “Економічні зміни”. Основними тезами тут є:

1. Глобалізація проявляється у т. зв. концентрації комунікаційного сектора, що передбачає утворення різноманітних потужних економічних альянсів шляхом об’єднання суб’єктів ринку.

2. Глобалізація передбачає міжнародний рух інвестицій і в такий спосіб сприяє збільшенню віддачі від них.

3. У сфері аудіовізуального виробництва глобалізація має на меті уможливити контроль корпораціями не тільки засобів передачі інформації, а й самої інформації, що за допомогою цих засобів передається.

4. Із розвитком глобалізації зростає проблема монополізації інформаційного сектора.

5. Глобалізація є однією з передумов ефективної міжнародної торгівлі, яка продовжує свій розвиток на основі глобальних інформаційних мереж.

6. Глобальна інформаційна економіка повинна засновуватися на двох речах: делокалізації ринків і вільній торгівлі.

7. Internet стає головним каналом обміну нематеріальними товарами і послугами завдяки своїй високій пропускній здатності, що дозволяє швидко переміщувати в просторі значні масиви інформації.

 

В такому конспективному вигляді можна викласти розглянутий у Всесвітній доповіді ЮНЕСКО з комунікацій (1997 – 1998) вплив інформаційного і комунікаційного розвитку сучасного світу на стан і структуру економіки всіх рівнів.

 

3. Аналітичне дослідження ЮНЕСКО "Багато голосів, один світ"

 

Комунікація в наші дні пропонує якнайкращі перспективи зростання в промислово розвинених суспільствах і може розглядатися як точка опори світової економіки. Сучасна комунікація часом робить неістотним географічне положення підприємства, дозволяє переводити багато заводів і фабрики в окремі райони, представляє ширший вибір місцерозташування для різних галузей промисловості і інших видів галузей, таких як, торгівля, банківська справа і авіалінії.

Інформація - а точніше, можливість передавати, зберігати, використовувати інформацію - є ключовим економічним ресурсом разом з енергією і сировиною

Деякі країни, що розвиваються, нехтують захистом своєї незалежності у сфері комунікації, і економічні нерівноваги в цій сфері між націями, рівно як і регіонами дають підстави для занепокоєння. Якщо їх не подолати, технічний процес зробить їх ще більше разючими. У розвинених країнах прояв нових видів техніки і комунікації послідував за промисловою революцією після достатнього проміжку часу; але країни, що розвиваються, не можуть цього повторити частково тому, що випробовують насущну потребу в прискоренні свого розвитку, а частково тому, що промислова революція і революція інформатики наступає на них одночасно.

Ресурси комунікації у світовому масштабі розподілені нерівномірно. Деякі країни мають повну нагоду відбору інформації, що відповідає їх потребам; у інших така можливість вельми невелика, і це є значною перешкодою їх розвитку. Ці диспропорції особливо яскраво виражені у сфері науки і техніки і мають найсерйозніші наслідки

НТІ (науково-технічна інформація) є нині життєво важливим економічним ресурсом, яким слід ділитися щедріше і широко, оскільки він є плодом зусилля і мислення людей в багатьох країнах. НТІ поза сумнівом є ключем до незалежного національного розвитку повсюдно, будучи в той же час основним чинником координованого прогресу людства.

Існує особлива необхідність в зосередженні зусиль на розвитку національної інфраструктури з доступом до світових джерел НТІ. Вони зможуть збагатити всесвітній фонд інформації знаннями місцевого походження, оскільки це є однією з передумов успішного незалежного національного розвитку.

Хоча собівартість багатьох видів продукції комунікації поступово знижується, капіталовкладення, необхідні для їх виробництва, зростають. З цієї причини країни з надміром капіталу мають в даній ситуації помітну структурну перевагу в перспективах на майбутнє. Ця економічна реальність зв'язує проблеми комунікації з новим міжнародним економічним порядком. Зміни, необхідні в областях економіки і комунікації, тісно переплетені як частини єдиного процесу досягнення справедливішого міжнародного розподілу праці.

Що розглядається як інструмент економічного розвитку, або як об'єкт економічного дослідження, комунікація вимагає нових досліджень, які повинні наскільки можливо проводитися шляхом зіставлення даних.