1. Поняття, зміст та суть інформаційного права
Категорія "інформаційне право" може розглядатися в кількох аспектах:
• як галузь суспільних відносин;
• як інституція в юридичній науці;
• як навчальна дисципліна.
Як галузь суспільних відносинінформаційне право може розглядатися у двох змістах: об'єктивному і суб'єктивному.
В об'єктивному змісті інформаційне право — це врегульований нормативними актами комплекс суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.
У суб'єктивному змісті інформаційне право — це комплекс прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин щодо інформації.
Як інституція в юридичній науціінформаційне право — це відносно автономна інституція правової науки щодо дослідження проблем суспільних відносин, об'єктом яких єінформація.
Як навчальна дисциплінаінформаційне право — це комплекс знань, що подаються для вивчення теорії і практики регулювання суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.
Об'єкт і предмет науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" визначається відповідно до суті інформаційного законодавства.
Об'єкт — суспільні інформаційні відносини.
Провідний предмет (об'єкт) суспільних відносин — інформація.
Безпосередніми предметами є конкретні види та форми інформації щодо конкретних інформаційних відносин, інформаційної діяльності тощо.
Система інформаційного права як науки перебуває у стадії формування та розвитку. Але структурно, відповідно до традицій юридичної науки, вона має включати дві частини:
1) загальну частину — визначення основних понять та категорій інформаційних правовідносин; суб'єкти та об'єкти інформаційних правовідносин; принципи інформаційних правовідносин; система правового регулювання інформаційних правовідносин; провідні інститути інформаційних правовідносин;
2) особливу частину — досліджує окремі визначені та структуровані особливі інститути інформаційних правовідносин, а також ті інститути, що зароджуються.
2. Принципи і джерела міжнародного інформаційного права
У сфері суспільних інформаційних відносин при законодавчій легалізації їх насамперед враховують загальнолюдські принципи. Серед цих принципів чільне місце посідають такі:
• державний суверенітет окремих країн в участі у міжнародних відносинах;
• верховенство прав людини: повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації;
• презумпція невинності громадянина, приватної особи на засадах співвідношення потреб та інтересів окремих людей, корпорацій (об'єднань) їх, націй, держав та світового співтовариства.
Серед нормативних документів, за якими здійснюються міжнародні інформаційні відносини можна визначити документи, які забороняють розповсюдження інформації (вони є обов'язковими до виконання усіма країнами-членами ООН і вони входять до національного законодавства кожної держави). До таких документів належать:
• Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 110 частина 2 від 3.11.1947 – засудження пропаганди агресивних війн;
• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, ст.20 – заборона законом пропаганди агресії та насильства;
• Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1972 року – заборона пропаганди расової вищості;
• Загальна декларація прав людини (1948 р.), ст.19 (законспектувати частини 1 і 2)
• Конвенція про авторське право (Україна приєдналася до неї у 1995 році).
Але міжнародні документи ООН можуть носити як зобов'язуючий, так і рекомендаційний характер. Якщо порушується зобов'язуючий документ, то на державу накладаються штрафні санкції, в основному політичні і економічні. У випадку порушення рекомендаційного документу, держава може відчути на собі моральний або політичний тиск інших держав. Тобто рекомендаційні документи створюються для того, щоб держава створила певні положення в національному законодавстві.
В окремих сферах інформаційних відносин на міжнародному рівні прийнято спеціальні нормативні акти, які є міжнародними стандартами суспільних інформаційних відносин. Як приклад назвемо нормативні акти щодо захисту персональних даних:
• Конвенція № 108 Ради Європи "Про захист фізичних осіб при автоматизованій обробці даних" (від 28 січня 1981 p.);
• Директива 95/46/ЕС "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і вільного обігу цих даних" (від 24 жовтня 1995 p.);
• Директива 97/66/ЕС "Про обробку персональних даних і захист privacy (приватності) у телекомунікаційному секторі та рекомендації щодо захисту даних в інформаційних супермагістралях".