Лютеране в России.Первые лютеранские общины появились в России уже в XVI веке, когда здесь образовались поселения иностранцев (торговцев, ремесленников, военных, состоявших на русской службе, а также военнопленных). К 1559 году относится упоминание о прибытии в Россию первого лютеранского пастора, а к 1576 году — о сооружении в Москве лютеранского храма.
После победы Петра I в Северной войне в состав России вошла Ингрия (Ингерманландия, историческая область вокруг Санкт-Петербурга), Эстония, Ливония и часть Финляндии. На этих территориях проживало много лютеран. Также Петр привлекал на Русь иностранных специалистов, что тоже вело к заметному увеличению количества лютеран в Российской империи. Екатерина II пригласила в Россию немецких переселенцев для освоения побережья Черного моря и Поволжья после русско-турецких войн. В 1819 году была создана Главная консистория Евангелической Церкви в России. В 1832 году принят устав Евангелическо-Лютеранской Церкви России. В 1914 году в Российской империи (без учета Финляндии и Польши) насчитывалось 3,6 млн. лютеран.
Положение лютеран в России было лучше, чем во многих других европейских странах, однако до 1905 года свободный переход русских (православных) в лютеранство не дозволялся.
В годы советской власти лютеране подверглись гонениям. К 1937 году на территории СССР не было ни одного действующего лютеранского прихода. На законных основаниях Лютеранская церковь существовала лишь в Прибалтике после ее присоединения к СССР перед началом Великой Отечественной войны. На остальной территории СССР первый лютеранский приход после погрома 1930-х годов был открыт в Акмолинске (совр. Акмола, Казахстан) в 1957 году.
В 1988 году официально утверждена Немецкая Евангелически-Лютеранская Церковь Советского Союза (ныне — Единая Евангелически-Лютеранская Церковь в России, на Украине, в Казахстане и Средней Азии). На территории России зарегистрировано 72 общины этой Церкви. Ее общая численность порядка 30-40 тыс. человек.
Также в России существует Евангелическо-Лютеранская Церковь Ингрии, следующая финской традиции. Ее возрождение началось в 1970 году регистрацией первого прихода в Петрозаводске. До 1992 года ее приходы входили в состав Евангелическо-Лютеранской Церкви Эстонии. В 1992 году официально оформилась в самостоятельную Лютеранскую церковь. Сегодня к ней принадлежит около 15 тыс. человек.
Лютеранство в Україні відоме зі середини XVІ ст. До цієї течії належали деякі представники української шляхти. Обговорювалася можливість унії лютеран із православними. Проте внаслідок історичних процесів та діяльності чернечих католицьких орденів, зокрема, єзуїтів, дійшло до майже повного зникнення українських лютеранських громад.
Сьогодні в Україні лютеранство представлене кількома конфесіями, основними з яких є: Українська Лютеранська Церква та Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква України.
Українська Лютеранська Церква (УЛЦ) організаційно виникла в Україні 1926 р. (Українська Євангельська Церква Аугзбурзького Віросповідання) і діяла в Західній Україні до 1939 р. Аби наблизитися до культурних традицій регіону та сприяти успіху місії ця конфесія використовувала в богослужінні власну редакцію Божественної Літургії Святого Іоанна Золотоуста,. У радянський період УЛЦ зазнала переслідувань, церковні будівлі і майно було націоналізоване. Багато вірних і пастирів були репресовані, декому довелось вимушено емігрувати.
Після проголошення Незалежності України почалося відродження УЛЦ. Її громади засновуються в Києві, Тернополі, Кременці, Запоріжжі, Севастополі, Сімферополі та інших населених пунктах.
Керівним органом УЛЦ є Собор, який скликається, як правило, раз на рік. У період між Соборами діють Синоди. На місцях діють громади або місійні станиці. Основним навчальним закладом, який готує магістрів богослов’я, є Українська Лютеранська Богословська Семінарія Святої Софії в Тернополі. УЛЦ видає газету “Стяг” та журнал “Добра вістка”. За даними Держкомнацрелігій України на 1 січня 2008 року УЛЦ мала 40 парафій, в яких служили 37 священнослужителів. З 2000 року головою УЛЦ є єпископ В’ячеслав Горпинчук.
Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква в Україні (НЄЛЦУ) веде свою історію від домашніх лютеранських громад німецьких поселенців середини XVIII ст. З 1765 року відомо про звершення лютеранських богослужінь у Києві. Їх відвідували німці, що тоді мешкали в українській столиці.
В останній чверті XVIII ст. розпочалась активна колонізація Північного Причорномор’я іноземними поселенцями, серед яких значну частину становили німці-лютерани. На середину ХІХ ст. їх нараховувалося близько 500 тис. осіб. З 1803 р. з дозволу імператора Олександра І починається процес офіційного відкриття лютеранських громад в Російській імперії, які за часів Миколи І об’єднались Євангелічно-Лютеранську Церкву в Російській імперії, до складу якої входили і лютеранські громади на території України.
За радянських часів лютерани-німці зазнали переслідувань і в Укарїні. Відродження німецьких лютеранських громад почалося в Україні також з кінця 1980-х років. 1990 року в Одесі була офіційно зареєстрована перша лютеранська німецька громада в Україні. 1992 року було офіційно проголошено створення НЄЛЦУ. 1993 року НЄЛЦУ отримала реєстрацію державної влади України. НЄЛЦУ входить до складу Євангелично-лютеранської Церкви в Росії, Україні, Казахстані та Середній Азії, хоча і є самостійною у своїх внутрішніх справах. З 1993 року в Одесі діє Духовна семінарія НЄЛЦУ. У НЄЛЦУ прийняте персональне фіксоване членство із членськими внесками на користь Церкви. Сьогодні громади НЄЛЦУ діють практично у всіх регіонах України. За даними Держкомнацрелігій України ця конфесія на січень 2008 року налічувала 38 громад та 31 священнослужителя.
Крім зазначених двох лютеранських об’єднань в Україні також діють 17 лютеранських громад. Таким чином загальна кількість лютеранських громад в Україні наближається до 100.