(бл. 570-498 до Р. Хр.)
Про життя засновника назви “філософія” існують три біографії авторів III-IV ст. після Хр.: Діогена Лаертського, Порфірія і Ямвліха. Це непевні розповіді з тих причин, що вони написані вже 800 років після смерти самого Пітагора. Життєпис Ямвліха виглядає фантастичним романом. Це був час, коли вимираюче поганство намагалося протиставити християнству дивовижні і чудодійні постаті.
Другий аргумент опирається на той факт, що численні учні сповідували різні, часто суперечливі доктрини. Так, Філолай з Таранту (чи Кротону) викладав містифіковану філософію; Сіміа і Кебет, натомість (як читаємо у Федоні Платона) заперечували безсмертність душі. Евріт з Таранту схилявся до матеріалістичної версії пітагорейської філософії. Гіппас з Метапонту був науковцем. Тімей з Локрі написав історію Великої Греції. Іцет і його учень Екфант (яким був надхнений сам Копернік) навчали астрономії. Алкмеон з Кротону був лікарем, Децеарк і Арітосфен (які проживали в часи Арістотеля) – істориками і науковцями.
А тому виникає питання: чи існував історично Пітагор? Яким було його вчення? Що навчали його учні?