(1880-1955)
Отець Амато Масново не прагнув ототожнювати істину із вченням, яке б її містило всередині томістичних текстів. На його думку там містяться деякі фундаментальні аспекти істини, які корисно було б взяти до розгляду і актуальною філософією. У 1927 році він став членом Академії св. Томи з Аквіну, полишивши викладання лишень за шість місяців до своєї смерті.
На історичному фоні виділяються його трьохтомове дослідження Від Ґійома Овернського до Томи Аквінського (1930-1945).
Масново вважав, що слід справджувати не ствердження якоїсь абстрактної реальности, а ствердження визначеної і конкретної реальности, і виводити ствердження всякої дійсности від першого справдженого ствердження.
На його думку, виходило, що гносеологія залежить від метафізики, але між ними обома пролягає відмінність, оскільки перша, відкриває шлях до досліджень пізнання, а друга – відкриває шлях до досліджень змісту, утворюючи для гносеології принцип непротиріччя, і має завдання справджувати всі ствердження про суще і демонструвати ці дійсності, які не безпосереднім чином присутні в думці. Між ними, в першу чергу, перше місце займає Бог. По суті, Бог не є інтуйований людською думкою, а тому філософська проблема Бога не може укладатися у термінах: Чи існує Бог? Чи ж, існує така реальність якій можна було б надати ті предикати, які релігійна свідомість надає Богові? Поставивши проблему таким чином, її можна вирішити лише виводячи від випробовуваної дійсності існування одної іншої реальності як причини першої. Масново переймається намаганням побачити яким було би точне формулювання принципа причинности і переймається показом аналітичного характеру, для формулювання такого доказу існування Бога який не був би підмочений критиками Г’юма і Канта. Згідно Масново, одним таким доказом служить перший томістичний шлях, коли його точно інтерпретувати в чисто метафізичному значенні. [968]
Навчений на досвіді св. Авґустина, Масново вважає що сходження до Бога від світу досвіду являється кульмінативним моментом філософії. Але це і той пункт, в якому філософія, оскільки вона займається вирішенням проблеми життя, показує своє обмеження і усвідомлено відкривається до визнання Об’явлення.