С О Ф І Я В А Н Н І Р О В І Ґ І

(1908-1990)

 

Будучи найбільш яскравим асистентом Масново, Софія Ванні Ровіґі (Sofia Vanni Rovighi) була яскравим дослідником середньовічної філософії, але й знавцем, зокрема, філософії Канта (Introduzione allo studio di Kant (1945)), Геґеля (Introduzione alla Fenomenologia dello Spirito di Hegel (1973)), Гуссерля (La filosofia di Husserl (1939)) і Гайдеґґера (Heidegger (1945)), залишила численні підручники по історії філософії. Щодо св. Томи, вона написала Введення до Томи з Аквіну (1973).

Вона зауважила, що всі найважливіші тези метафізики буття вже представлені у Scriptum super quatuor libros Sententiarum, першому монументальному творі Аквіната: «Тома зауважує, що в Бозі сутність і буття ототожнюються, теза, яка залишатиметься у подальших творах, і якій відповідає інша теза про те, що у всякому сотворінні відрізняються сутність і буття» [969].

Ванні Ровіґі захищає реалізм, але подає його у новій мові гуссерліанської феноменології. Фундаментальною рисою будь-якого пізнання являється інтенціональність. Що ж під нею розуміється? «Пізнаний об’єкт є тим, що являється інтенціональним чином перед Я, і Я є пізнавальним суб’єктом, оскільки володіє характеристикою являти речі у такій манері, якою не є реальна або фізична єдність, у такий спосіб, що не можна перекласти кажучи: “Я є одною річчю”. Присутність і інтенціональна ідентичність є phainesthai, феномен із феноменів» [970]. І через обґрунтування пізнавального “феномена” Ванні Ровіґі напряму підходить до буття. Таким чином гносеологія прямо прилучується до метафізики, якій належить засновувати вищі принципи гносеології, принцип ідентичності і непротиріччя.

 

Видатна жінка-філософ Софія Ванні Ровіґі, зуміла, на відміну від Жильсона, довести те, що Бог творить усвідомлено і вільно, будучи джерелом всього буття; тобто, що все у реальності є покликаним до буття. Ці прозріння надзвичайно важливі, тому що спростовують застарілі канони щодо позиції св. Томи. Так, погляд згаданого нами о. Зеньковського, який посилаючись на твір Сертіянжа про те, що св. Тома вніс у богословію плутанину тезою, згідно якої, “початок” світу можливий лише на основі віри, вже становить минулий час: Ванні Ровіґі у 1973 році зуміла довести, що у вченні про сотворення св. Тома подвійним чином оригінальний. Перш за все, навчає про те, що сотворення – це правда розуму, а не лише віри, а з другого боку, тому що показує, що це вільна, а не необхідна дія, як стверджували Авіценна і Аверроес[971].