(1886-1962)
Отець Франческо Олджяті (Francesco Olgiati) і отець Августин Джемеллі у 1920 році заснували католицький університет св. Серця в Мілані, на взір Лювенського університету. Ось лише тільки самі його твори по св. Томі: L’anima di S. Tommaso. Saggio intorno alla concezione tomistica (1923); Il concetto di giuridicità in S. Tommaso d’Aquino (1943); а з метафізичних трактатів назвемо I fondamenti della metafisica classica (1950). Олджяті оригінальним чином слідував за аристотелівсько-томістичним мисленням, тобто, у нього суще – це строго метафізичне, трансцендентальне і безпосереднє поняття, а реальність сприймається як суще. Адже історія філософії стародавнього світу засвідчує, що вона характеризується дослідженням реального, через абстрагуюче поняття, бо ж саме слово “абстрагування” бралося на розгляд у значенні міркувально-виробленого поняття[972]. Метафізику і науку слід примирити і поєднати, бо модерна філософія звертається до індивідуального, до конкретного, зводячись до історизму, в чому і її обмеження.
Навіть той хто заперечує метафізику посідає властиве поняття реальности, яка служить за відправну точку усіх стверджень.
Згідно Олджяті, історію мислення можна поділити на три головні концепції: реалістичну, яка покладає буття в основу усього (це концепції Парменіда, Платона, Аристотеля і св. Томи); феноменістичну, яка розуміє реальність як об’єкт який являється (це концепція емпіристів, критицистів, позитивістів, феноменологів, екзистенціалістів тощо); та ідеалістичну, яка розглядає реальність як діяльність мислення, як Ідею, як Розум, як Дух (це сприйняття Фіхте, Геґеля, Кроче та Джентілє).
Сам Олджяті сповідував чистий реалізм, будучи вишколений на найкращих томістичних текстах і томістів. Саму ж метафізику буття він демонструє у восьмій главі Основ класичної метафізики, проте не спромігшись поставити в основу сущого Субсистентне Буття, не здійснюючи здіймання до нього, а до Бога: «Суще не має пояснення свого буття у сутности; а не маючи в собі такого пояснення, його слід шукати в іншому сущому (доки не прийдемо до Сущого, яке зветься Ipsum Esse subsistens)» [973].