(1907-1994)
Філософ, неотоміст, отець-єзуїт Фредерік Коплстон[978] – історик філософії та відомий західний теолог ХХ ст. Нам випадає тут вести мову про нього з двох причин. Першою є та, що він сам, пишучи багатотомні твори з історії філософії, ніколи не обминає теми доказів існування Бога. Другою ж можна вважати ту, що він, погодившись взяти участь у відомій радіотрансляції з Бертраном Расселом, підняв завісу з багатьох проблем, які зустрічаються чи можуть зустрітися в теодицеї.
Але спершу з’ясуємо погляди о. Коплстона в теорії пізнання. Отож, на його думку, досвід є первинним стосовно до ідей, представлених у філософії. Філософу дано тільки розкривати суть термінів та філософських речень, роз’яснюючи і розкриваючи їхній смисл. Подібно до платонівської теорії пізнання шляхом пригадування вже відомого знання, даного ще до народження душі, філософ схиляється до відомого вчення про “вроджені ідеї”. Щоправда, воно вже було арґументовано спростоване Локком. Аналогічно, людині дано зустрічатися з духовними проблемами, сферою релігійних переживань, які згодом доводиться аналізувати і обґрунтовувати.
Відомий “теодицейний” диспут відбувся в 1948 році між Коплстоном і Бертраном Расселом (1872-1970), англійським філософом, логіком та громадським діячем[979]. В ході цього диспуту Рассел подав низку софістичних тверджень, що не личило йому як логіку. Ось приклад:
“Христос вірив в існування пекла. Я не можу уявити собі, щоб яка-небудь людина, справді глибоко людяна, могла вірити в існування вічної кари”[980].
На думку Коплстона, апостеріорний шлях є більш ефективним у приході до Богопізнання, ніж апріорний. Він вважає, що проблема існування Бога завжди є тільки екзистенційною проблемою. З таким підходом він цілком логічно доводить, що епігони логічного аналізу не ставлять за мету розглядати екзистенційну проблематику.
Антиномічність зайнятих позицій двома співбесідниками практично не принесли результату. Кожен залишився при своїй думці, оскільки Рассел зайняв позицію радикального скептика і агностика.
Але терпеливо простежимо основний хід думок кожного з мислителів.
Отож, Коплстон наголошує, що існує змога філософським шляхом довести існування Бога, бо “пояснюючи існування ми маємо прийти до сущого, яке містить в собі причину свого існування, тобто не може не існувати”[981]. Це так званий “аргумент від залежности” або космологічний доказ.
На думку Рассела, філософські речення є недоказовими, а значить нам невідомо чи є Бог, чи Його нема. Це відома позиція кантівського агностицизму з домішками суджень з “Логічно-філософського трактату” Людвіґа Вітґенштайна.
Як справедливо зауважує С. Ніконенко, “для Коплстона “необхідність” – це логічний порядок, який породжений розумом Бога, для Рассела ж – природний закон”[982]. Тут зустрілися два безкомпромісні протилежні погляди – абсолютний ідеалізм і реалізм британської філософської думки. Погодження не відбувається і в площині аксіології, адже Рассел займає суб’єктивістичну і емпіричну точку зору на ціннощі, тоді коли Коплстон – догматично-релігійну (“тільки існування Бога дає змогу обдумати моральний та релігійний досвід людини”). Для агностика ж, позиція віри – це тільки звичайний формалізм.
“Л Ю Д И Н А І Р И З И К Б О Г А”