рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

У К О Р Н Е Л І О Ф А Б Р О

У К О Р Н Е Л І О Ф А Б Р О - раздел Религия, БОГДАН ЗАВІДНЯК. Щаблі любови до Бога. (1911-1995)   Отець Корнеліо Фабро (C...

(1911-1995)

 

Отець Корнеліо Фабро (Cornelio Fabro[983]) відомий своїми метафізичними трактатами, якому належить заслуга у відкритті оригінальності онтософії св. Томи з Аквіну, раніше від Етьєна Жільсона. (Див. о. Мондін у розвідці “Пізнання буття у Фабро і Жільсона”).

У свої молоді роки Фабро увійшов до ордену Стигматинців, закінчив Лятеранський універститет, у 1933 році отримав докторську ступінь по філософії з тезою Об’єктивність принципу причиновости і критика Д. Г’юма. Поруч із отриманням вчених ступенів у Анджелікумі, він завершив також природничі студії у Падуанському та Римському університетах, що дозволить йому бути асистентом біології на філософському факультеті Лятеранського університету від 1935 по 1938 рік. В 1938 році – проф. психології на Урбаніяні, і стає проф. метафізики від 1938 року. У 1941 році стає ординарним професором метафізики. Від 1947 року – декан факультету. Обіймав катедру 18 років, аж до 1956 року, коли звільнився по причині переїзду до католицького університету в Мілан. Передчасно завершилася його діяльність в Мілані і Фабро повернувся до Урбаніани. Від 1968 по 1981 рік – ординарний професор теоретичної філософії на філологічному факультеті університету у Перуджі. Помер у Римі 4 травня 1995 року.

Творча спадщина отця професора Корнеліо Фабро приголомшує своїм різнобічним характером. Вона нараховує близько шістдесяти томів оригінальних праць і тринадцять книг-перекладів з данської філософських творів Сьорена К’єркеґора (1948-1990. У трьох товстих томах, які ошатно видані в Італії. Тільки одне окреме італійське видання “Щоденника” К’єркеґора становить дванадцять томів. Див. тут далі). Сюди слід долучити твори такого жанру як посібники для студентів, які він ретельно підготовляв, враховуючи специфіку кола студентів для університетів у Римі (Лятеранського, Урбаніани, Анджелікуму, національного університету “Сап’єнца”, а також для інституту Луїджі Стурцо та маґістратури “Марія СС. Ассунта”), Перуджі, Мілані (Università Cattolica del Sacro Cuore), Вероні (Studentato Internazionale Bertoni) та США (Notre Dame University (Indiana). Науковець Фабро написав близько тисячі статей. Рідко якому науковцеві вдалося б опублікувати 113 статей до Католицької енциклопедії (1948), співпрацювати в редакції енциклопедії Сансоні в якій від першого по дванадцятий том опубліковано його сто тринадцять статей. Окремої уваги заслуговують його статті, присвячені таким темам як: “душа”, “атеїзм”, “Геґель і філософія іманентизму”, “схоластика”, “св. Тома Аквінський” та ін. Отож від 1934 по 1994 роки Фабро опублікував 37 книг (по одній книзі на два роки).

Взірцевими є такі твори Фабро як: Метафізичне поняття участі, згідно св. Томи з Аквіну, Мілан 1939 (2-ге вид., 1950), 383 стор., Феноменологія сприйняття (1941); Від буття до існуючого, Брешья 1957, 521 стор., Участь і причинність, згідно св. Томи з Аквіну, Торін 1960, 693 стор., Коротке введення у томізм, Рим 1960, 147 стор., Томістична екзеґеза, Рим 1969, 448 стор., Томізм і модерна думка, Рим 1969, 469 стор.; Вступ до мислення св. Томи (1983); Міркування над свободою (1983); Загадка Розміні (1988); Докази існування Бога (1989) та ін.

Слід додати, одні тільки статті та рецензії охопили б десять томів.

Отож, вже від одного знайомства з зібранням творів Корнеліо Фабро напрошується висновок – це ж екзистенційний ескапізм – втеча від світу, і це так. Без жертви і самопосвяти немає і не може бути правдивого науковця.

Професор Корнеліо Фабро любив вести діалоги з Мартіном Гайдеґґером, визнаючи, що його звинувачення у забутті буття західною метафізикою оправдана. У характеристиці Етьєна Жільсона відзначав брак критично-теоретичного вивчення джерел метафізики томістичного esse, звідки і виникла його наполегливість у вжитку existence для томістичного esse. Проф. Мондін опублікував у маловідомому епістолярному свідченні Фабро до нього, відомість про те, як здійснювалося відкриття оригінальности метафізики св. Томи:

 

«Жільсон, лише у 1942 році здається, що трохи збагнув справжню природу томістичного буття. Він знав про те, що моя книга про участь, де, мабуть, вперше знаходиться поняття esse, як окріплюючий акт, вийшла в 1939 році (пор. с. 190 і далі 1-го вид.). Подача була абсолютно новою і звісно що Жільсон її бачив (мав у себе цей том) але не посилається на цю книгу. Схожий випадок з оцінкою IV-го шляху у Прол. на Комент. св. Йоана у св. Томи: помітно відмінний текст від того, що є у Суммі. Ніхто, як мені відомо, ніколи так не говорив. Нижчепідписаний (тобто Фабро – прим. Б. Завідняка) вперше це оцінив на Конференції у Академії св. Томи в 1954 році (опублікований том від Академії). А зараз я вперше бачу цитування Жільсоном у The Elements of Christian Philosophy (пер. на італ., с. 146) без жодної іншої вказівки. На мою думку, такий метод не надто плідний і мені говорять, що випадок зі мною не перший. Св. Тома був обізнаний з джерелами набагато більше ніж він цього потребував: і правда, що я (і ніхто інший сьогодні) можу претендувати на те, щоб бути джерелом, але Жільсонові зробить багато честі бодай трохи наслідувати св. Тому і пригадати сучасників, які також працювали для нього...»[984].

 

Так, свідчення про оригінальність метафізики св. Томи відбулося, і про цю подію сказав своє похвальне слово папа Павло VI в листі, що був адресований... Жільсону (L’Osservatore Romano, I-9-1975, c. 1).

У Фабро проф. Мондін відзначає прискіпливе очищення томістичної філософії від всіх забруднень і перекручень, особливо з маніпуляцією головної відмінности томістичної метафізики між суттю і актом буття, яка в жодний спосіб не може бути змішана з відмінністю між суттю та існуванням (Історія метафізики, т. 3, с. 710). Зрештою, ця характеристика діяльності о. Фабро, стійка антиатеїстична позиція, подобалася і провідним радянським науковцям, зокрема, М. Желнову, який присвятив Фабро багато місця у своїй монографії Критика гносеології сучасного неотомізму (М. вид. МГУ, 1971, 360 стор.), відзнакою якої є багата ерудованість автора і обізнаність із джерелами (480 позицій, з яких 196 це західні дослідження).

Корнеліо Фабро є автором принаймні чотирьох книг, присвячених суто темі обґрунтування доказів існування Божого буття, що дає підставу говорити про нього як людину, що спеціально вивчала проблематику природної теології: L'uomo e il problema di Dio. L'idea di Dio nella storia della filosofia (1950); Dio. Introduzione al problema teologico (1953); L'uomo e il rischio di Dio (1967); Le prove dell'esistenza di Dio (1989). (“Людина і проблема Бога. Ідея Бога в історії філософії”; “Бог. Вступ до богословської проблеми”; “Людина і ризик Бога”; “Докази існування Бога”).

Отож розглянемо зміст кожної книги окремо.

 

L'uomo e il problema di Dio. L'idea di Dio nella storia della filosofia (1950);

 

На думку мисленника, проблема Бога завжди динамічно зустрічається в людській історії і перехрещується з людською свободою. Від неї залежить сам хід історії і напрямок, який добровільно обирає вільна людина. Наука, філософія та теологія – це ті вектори, які стають похідними від проблеми Бога.

 

Dio. Introduzione al problema teologico (1953)

 

Корнеліо Фабро вважає, що пошук Бога є найавтентичнішим знаком духовного життя. Навіть атеїзм набирає теологічного виміру, якого він не мав в історії давньогрецького мислення. Чому ж так? Бо атеїстична людина свідомо відкидає скарб власного спасіння, який Син Божий жертовно дарує людині. Натомість дух агностицизму все більше проймає марксистський діалектичний матеріалізм, тому що він боїться втратити привілеї, отримані насильницьким шляхом.

 

Отець Корнеліо Фабро

 

 

L'uomo e il rischio di Dio (1967)

 

Проблема Бога, яка піднімається в цій книзі, є суттєвою проблемою людини, яка шукає підвалини своєї сутности і від якої залежать інші проблеми пов’язані з існуванням: етичні, правові, економічні та ін.

 

Le prove dell'esistenza di Dio (1989)

 

На думку отця Фабро, перший крок, який робить людина має бути певний і безпомилковий. Цим кроком є відкриття назустріч Першоначалу. Що головне, проблема Бога – це проблема, яка торкається всієї людини і є суттєвою проблемою, яка заторкує саму її суть.

 

La Nozione Metafisica di Partecipazione secondo San Tommaso d’Aquino (2005)[985]

 

Ведучи мову про томістичні уподобання Корнеліо Фабро, слід сказати наступне: він є першовідкривачем оригінальности метафізики великого домініканця, результатом чого стало написання праці “Метафізика участи, згідно св. Томи Аквінського” (Мілан 1939 (2-ге вид., 1950), 383 стор.). Він зізнавався в тому, що знайомство з мисленням св. Томи допомогло Фабро “назавжди звільнитися від формалізмів і беззмістовности схоластичних контроверсій” а мислення К’єркеґора допомогло йому “звільнитися від комплексу меншовартости перед навалою систем, які зчиняли свій гам у філософії Нового часу та в сучасному мисленні”, а також дало змогу відкрити антилюдський характер цих систем, не кажучи вже про антихристиянський.

На думку Фабро, поняття буття у св. Томи Аквінського не має нічого спільного з аналогічним поняттям у провідних метафізиків історії мислення (Парменіда, Геґеля та Гайдеґґера). У книзі “Метафізика участи” автор намагався дати відповідь на питання пізнання буття і відповісти на глибинне питання – що ж воно собою являє? Мисленник не поділяє думку Жільсона, згідно якого поняття буття мало б бути конфігурацією судження і отримуватися дією розуму. Так, обминаючи увагою підставу пізнавального процесу Жільсон звертає увагу на гносеологічний аспект пізнання буття, тоді коли у Фабро пошук ведеться в екзистенційній площині: Буття не є тільки поняттям, а є актом появи сущого, через яке у свідомості просвітлюється правда про суще, “є глибоким і стихлим актом, незбагненним прямим способом як у сфері сприйняття, так і у формальній сфері, воно властиве для метафізичного розгляду і є винятково у томістичній метафізиці”. Так само, не поділяє й точки зору Марітена, який вважав, що достатньо інтуїтивного акту для сприйняття поняття буття. На думку Фабро, до буття не приходиться шляхом інтенсивного обґрунтування, а тільки до сущого (ens), яке і є першим поняттям у процесі сходження до інтенсивного і динамічного Буття. Тож підставою сущого є буття від якого суще виходить, слідує і повертається до буття. Буття є в основі можливості самого пізнання, бо суще розцінюється як носій буття, а в суті пізнання закладене висвітлення сущого у бутті і повернення до нього. Оце і є метафізичний досвід буття про який вів мову св. Тома Аквінський. “Досвід буття вирішується у досвіді просвіченої відкритості духа”, зауважив Фабро. Оскільки людина не має досвіду Нескінченного, має тільки досвід буття, будучи відкритою до Абсолюту (Буття без предикатів). Цей шлях відомий як резолютивний шлях, який набагато ефективніший ніж шлях абстрагування.

Безумовно, без наукового відкриття, здійснене Фабро, томістична метафізика, ймовірно, ще довго перебувала б у тіні і не викликала б великого зацікавлення з боку філософської еліти. Тож перемогла сумлінність в оцінці і талант науковця помножений на працелюбність.

 

Натомість переклади Корнеліо Фабро з К’єркеґора є блискучими, свідчать про глибоке проникнення в текстологію данського мисленника. Цьому свідченням є численні вступи, роздуми, примітки та системні покажчики, які можна вважати вікном у світ данського Сократа.

Приведемо тут хронологію цієї перекладацької баталії зі словом, як певний підсумок діалогів Фабро з К’єркеґором.

I. “Щоденник” (1948-1951).

Перекладаючи “Щоденник” з інтеґрального видання у 20 томах (1909-1948), Фабро упорядковував дванадцятитомну італіську версію – найбільшу у світі – перекладаючи з данської і подаючи вступну частину, покажчики та примітки. Сьорен К’єркеґор почав вести “Щоденник” з 21 року і не переривав це заняття аж до смерти. На думку Фабро, немає іншого ключа до творчости К’єркеґора. Див. Diario (Papirer, 1834-1855), tr. Cornelio Fabro (Rizzoli 1995 tr. antologica; ed. Morcelliana 1980-83 tr. integrale in 12 volumi).

II. “Поняття страху”. “Недуга на смерть” (1953)

III. “Філософські крихти” і “Заключна ненаукова післямова до філософських крихт” (1962)

IV. “Вправи у християнстві” (1971)

V. “Євангелія страждань” (1971)

VI. “Твори” (1972) – 10 писань, поділених на чотири частини:

Перша частина: естетико-етичний цикл:

а) “Aut-aut”

б) “Страх і трепет”

Друга частина: філософський цикл:

а) “Поняття страху”

б) Диптих Йоганнеса Клімакуса:

“Філософські крихти” і

“Ненаукова заключна післямова до філософських крихт” (1846) - Opus maximum К’єркеґора, що можна, на думку Фабро, порівняти з Wissenschaft der Logik Геґеля.

Третя частина: Диптих “Анти-Клімакус або про християнство”

а) “Недуга на смерть”

б) “Вправи у християнстві” (1850). Це друга частина твору “Недуга на смерть”.

Четверта частина: Твори, видані безпосередньо під ім’ям К’єркеґора. Це майже половина творчого спадку данського мисленника.

а) “Євангелія страждань” (1846-47). Сім проповідей – “нова теодицея”, яка дає запевнення в тому, що Бог є любов.

б) “До оцінки себе самих, як звернення до сучасників”. Три дискурси на біблійні теми.

в) “Про незмінність Бога”. (Промова 18 травня 1851). Твір опубліковано в серпні 1855.

VII. “Про авторитет і Об’явлення” (“Книга про Адлера”) (1976). К’єркеґор називав цей твір “великою книгою”, та все ж його не опублікував. Теми книги: самотній і суспільство, розум і віра, відношення між філософією і Об’явленням, авторитет і свобода, християнство і християнськість, полеміка проти Геґеля. Книга не менш важлива ніж !Філософські крихти” і “Післямова до них”.

VIII. “Писання про комунікативність” (1979-82).

IX. “Думки, що ранять в спину” (та інші роздуми, видані під ім’ям К’єркеґора) (1982).

X.“Твори любови” (Деякі християнські рефлексії у формі розмислів) (1983). К’єркеґор перераховує “твори любови”, згідно перерахунку ап. Павла у 1 Кор. 13 (1-13) (“Перевага любови”).

 

“1. Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. 2. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо. 3. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.

4. Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, 5. не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6. не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; 7. все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.

8. Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. 9. Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. 10. Коли настане досконале, недосконале зникне. 11. Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. 12. Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний.

13. Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов”.

 

Будувати на любови, ось преамбула Євангелія. Без цього все буде марне. Без любови не буде що будувати і не буде кому будувати.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

БОГДАН ЗАВІДНЯК. Щаблі любови до Бога.

БОГДАН ЗАВІДНЯК... Щаблі любови до Бога Містично досвідна філософія Бога...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: У К О Р Н Е Л І О Ф А Б Р О

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Богдан Завідняк. Щаблі любови до Бога. Містично-досвідна філософія Бога. - Львів: Місіонер, 2010.- 1001 с.
  Діалектика любови, засвідчена святоотцівською та схоластичною думкою у цій монографії, є спробою побудови містично-досвідної теодицеї у її класичному вираженні. Не спираючись на упо

В І Д А В Т О Р А
  Віддаючи на суд читачеві цю книгу з теодицеї, і перш ніж почую його думку про неї, вважаю за потрібне подати декілька зауваг. Шлях до Істини пролягає через самозаглиблення,

УВІЙШОВ У НЕЗНАНЕ
  Entreme donde no supe...   Ступив колись-то, навмання, В незнане я котрогось дня, Що вище всякого знання.

ТЕМНА НІЧ ДУШІ
  Noche oscura del alma...   Ніч яка була темна, Де сум і тендітна любов паленіла – О, в щасті б

ТА ЇЇ Т И П О Л О Г І Я
  Німецький філософ Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц (1646-1716) ввів назву Teodicea щоб вказати на цю частину філософської теології, яка веде мову про “право і оправдання бога” (t

Енріко Берті Джованні Реале
Отож, у ХХ столітті з боку прихильників аристотелівської системи, і тих, які визнають за Аристотелем високий авторитет науковця, висувається думка про те, що Бог у Аристотеля володіє всіма ознаками

Б О Г У Д А В Н Ь О Г Р Е Ц Ь К О М У М И С Л Е Н Н І
  Звичайно, тут ми не зможемо приділити увагу всім школам античного полісу, а тільки основним теодицейним побудовам філософії Давньої Греції, не наважуючись на детальний огляд теорети

Т Е О Г О Н І Я” Г Е С І О Д А
  Вести мову про світ давньогрецької думки слід починати з міфології і Олімпу грецьких божеств. Давні греки вважали, що перші чотири начала: Хаос, Земля, Тартар і Любов паную

У І О Н І Й С Ь К И Х Ф І Л О С О Ф І В
  Стародавній Мілет, столиця острова Самос у Еґеї, став колискою натуралістичної думки Давньої Греції. З ним ми пов’язуємо ім’я великого природознавця Талеса Мілетського (638-548 до Р

Г А Р М О Н І Я С Ф Е Р” У В Ч Е Н Н І П І Ф А Г О Р А
(бл. 570-498 до Р. Хр.)   Про життя засновника назви “філософія” існують три біографії авторів III-IV ст. після Хр.: Діогена Лаертського, Порфірія і Ямвліха.

Чи існував Піфагор?
  Про Піфагора виразно говорить Геракліт, коли той виступав проти біціпітів (тобто проти тих філософів, які припускали дуалізм між найвищим Принципом і чуттєвою реальністю); Емпедокл

Піфагорейське вчення
  Вчення Піфагора можна відновити за допомогою Анаксімена і Філолая. Можливо, що Анаксімен був вчителем Піфагора; а Філолай – був тим учнем, який мабуть першим популяризував вчення св

Л О Г О С Г Е Р А К Л І Т А
(бл. 540-бл. 480 до Р. Хр.) На думку К. Ясперса, Геракліта з Ефесу[69] слід віднести до “найбільших філософів” людства. Його життя майже постійно проходить під па

Вчення Геракліта
  Геракліт був пізнім іонійським філософом (народився два роки перед смертю Анаксімандра). Про його філософію ми довідуємося завдяки збереженим фрагментам його творів і різноманітним

Б О Г О П І З Н А Н Н Я В Ш К О Л І Е Л Е А Т І В
  Школа елеатів походить від назви міста Елея, що було засноване близько 540 року перед Хр. у південній Італії (100 км на південь від Неаполя) греками. Римлянами це місто звалося Вель

К С Е Н О Ф А Н З К О Л О Ф О Н У П Р О Б О Г А
(540-450 до Р.Хр. по Дільсу, 565-473) Мислитель Ксенофан[71] відомий як поет і філософ елейської школи. Із дев’яносто років життя, провівши мандрівне життя рапсода, 67 про

У Е М П Е Д О К Л А
(бл. 483-423 до Р. Хр.) Як відомо, Емпедокл[75] є автором поеми “Про природу” (Peri physeos), проникливої і сповненої глибокого філософського змісту про два “божест

Г О М Е О М Е Р І Я” Т А “Н У С” У А Н А К С А Г О Р А
(бл. 500-428 до Р. Хр.)   Засновник антиантропоморфного вчення про Бога, Анаксагор[90] народився в іонійському місті Клазомені, що в Малій Азії. Написав твір

Д Е М О К Р І Т І “А Т О М І С Т И Ч Н Е” Б О Ж Е С Т В О
(бл. 470/469-395/IV ст. до Р.Хр.)   “Велику радість викликає споглядання прекрасного, що міститься в речах”. Демокріт[91]

Б О Г М Е Т А Ф І З И К И “Л Я М Б Д А” У А Р И С Т О Т Е Л Я
(384-322 до Р. Хр.)   Торкаючись корпусу творів Аристотеля[110] слід мати на увазі що перу цього великого і знаного філософа належать різножанрові трактати[1

Джованні Реале
Тепер ми безпосередньо підійшли до розгляду Теоса, що займає центральне місце “Метафізики” Лямбда. Ось це захоплююче безсмертне міркування Аристотеля про Бога:   “Так

Б О Г С Т О Ї К І В
Антична Стоя[120] для европейського дослідника була відкрита щойно в ХІХ ст. завдяки працям К. Ваксмута (Wacksmuth K., Commentationes I et II de Zenone Citiensi et Cleanthe Assio, Götti

У А П О С Т О Л А П А В Л А
  Всі отці Церкви і великі богослови надають великого значення окресленим нижче словам апостола Павла у посланні до Римлян (1, 18-23):   “18. Бо гнів Божий відк

Ф І Л О Н А О Л Е К С А Н Д Р І Й С Ь К О Г О
(20/10 до Р. Хр. – 40 після Р. Х.) Важливу справу, щодо пояснення Старого Завіту в ключі висновків давньогрецької філософії, яку ще на зорі християнства розпочав Філон Юде

Про мотив “переселення” у Філона
  На думку Філона, Мойсей усвідомлював, що “у порядку всесвіту існує активна і пасивна причини, де під активною розуміється універсальний розум, цілковито чистий і відсторонений, який

Є Д И Н Е І Б О Г П Л О Т И Н А
(204/5-270) Такого впливу, якого справив на всю християнську містику Плотин, не справив, мабуть, жодний інший мислитель до нього, ні Платон, ні Аристотель. Після теодицейн

У О Р І Г Е Н А
(бл. 185-254/5)     Слідуючи у теодицейній проблематиці за великими олександрійцями Філоном та Климентом, Оріген[241] обминав одну з головних ї

І “Н О В А Ф І Л О С О Ф І Я” Л Ю Б О В И
(бл. 330-379)   Св. Василій Великий[244] як і його ближчі друзі по каппадокійській школі багато чого перейняли від філософії давньої Греції та неоплатонізму

М І С Т И Ч Н О Г О Б О Г О С Л О В ’ Я
Цей розділ міг би служити замінником теорії агностицизму, якому приділяється чимало уваги у підручниках з теодицеї. Але з огляду на те, що під агностицизмом у філософії прийнято розуміти відмову у

С В. М А К С И М А І С П О В І Д Н И К А
(бл. 580-662)   Уродженець Константинополя, з родини аристократів, “вчитель молитви” св. Максим[281] отримав добру філософську освіту, вступивши на службу се

Сан Хуан де ла Крус
  Такою є мудрість “таємничого богослов’я” і аргументи, які воно висуває. Здавалося б вирок його величності розуму підписано раз і назавжди Хуаном де ла Крусом. Але слід зважити на то

М І С Т И Ч Н А Л Ю Б О В Д О Б О Г А
У “П І С Н І П І С Е Н Ь” (VI-IV ст. до Р. Хр.[294]) Література: Ширшу бібліографію див. Le Cantiqu

Проблема зла
  Бог не є причиною зла, зауважує св. Авґустин. За Плотином (Енеад., І, 8) він визнає першу частину його обґрунтування, але не ототожнює зло з матерією, адже й вона сотворена Б

С Е В Е Р И Н А Б О Е Ц І Я
(480-526)   Or se tu l’occhio della mente trani Di luce in luce dietro alle mie lode, Già dell’ottava con sete ri

Особа Боеція
Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій[324] народився в Римі близько 480 року, Походив із відомого роду Аніціїв які ще в ІV столітті прийняли християнство. Його батько, Флавій Нарсет Манлій, займав в

Характеристика богословських трактатів Боеція
Богословські трактати Боеція постали від 519 по 523 роки[338], про які пригадував Кассіодор. На думку св. Томи ці трактати слід подавати в такій систематичній послідовності:  

Трактат: De Trinitate: тринітарна онтологія
Передісторія тринітарного таїнства. Основною тайною християнської віри є Таїнство Пресвятої Тройці[342]. Перш ніж відстоювати цю таємницю від єретичних поглядів[343] і завдяки велик

Трактат: De hebdomadibus
Третій, справді більш метафізичний трактат Боеція, нам відомий під різними назвами. Окрім найчастіше вживаної, якою є De hebdomadibus (Гебдомади), до нас дійшли наступні: Quomodo s

Трактат: De fide catholica
  На даний час існує сумнів щодо авторства Боеція, проте, саме в цьому творі подається загальна картина християнського догматичного вчення і його богослов’я. Тут він не проводить розр

Філософія саме християнська?
  Справді, на думку Л. Обертелло[403] її направленість є християнською; А. Лосєва[404] – Боецій “світський християнський філософ”; Б. Мондіна – «мова йде про зразковий твір християнсь

Авґустин і Боецій
  Мабуть доречно торкнутись теми висвітлення впливів через пролиття світла на твір який ми довго обминали, але без якого християнська інтелектуальна концепція Боеція була б неповною і

Існування Бога
  У богословських трактатах, як ми вже згадували, Боецій тим чи іншим міркуванням зауважував потребу у доведенні існування Бога, проте строго аргументованих доказів там не наводить. З

Висновок
  Боецій – останній з римлян і перший із схоластів. Він справді являється останнім представником класичної і християнської філософії в латинському світі. Після нього, на Заході, який

Історія читання Боеція у середньовіччі
  Тему впливу Боеція на літературу Середніх віків детально висвітлював Голєніщев-Кутузов[422]. Натомість, в цьому розділі нас цікавить розгляд впливу “Opuscula Sacra” на розвит

Витоки і джерела філософського мислення на Русі
Подібно до того, як антична культура стала першоосновою європейської цивілізації, так само „золотим віком” і фундаментом існування як нації українського народу, на думку М. Грушевського, була доба

Проблема Віри і Розуму
  Два шляхи могла обирати людина на шляху до Богопізнання – шлях, запропонований папою Григорієм Великим: «Та віра не має ціни, якій людський розум приносить докази», – тож головна ро

Теодицейні погляди
  В ключі святоотцівської традиції підходили до вирішення проблеми Богопізнання і в часи Київської Русі. Елементи апофатизму, трансценденталізму та іманентизму знаходимо на сторінках

Критика св. Томою Аквінським аргумент св. Ансельма
  Як відомо, в Суммі Богословській св. Тома вказує на слабі сторони формулювання св. Ансельма[503]: а) не всі ті, що вимовляють слово «Бог» думають, що воно оз

Е Т А П И С Х О Д Ж Е Н Н Я Д О Б О Г А
У Р І Ш А Р А С Е Н - В І К Т О Р С Ь К О Г О [505]   (1123-1173) Перш ніж розпочати знайомство з мислителем, чиє ім’я ми винесли у

Рішар Сен-Вікторський
(Фрагм. мініатюри Джованні ді Паоло)   І ось чому. У Рішаровому трактаті De Trinitate зустрічається концепція rationes necessariae (необхідних

Баварська державна бібліотека. Мюнхен.
На питання “Особа Пресв. Трійці” – якою вона є” (quale quid sit, буквально “що це таке”) можна відповісти, якою є вона по сутності. На питання: з якого джерела вона бере своє існування, слід з’ясов

Гуго Сен-Вікторський
  Ведучи споглядальне життя вікторіанці зуміли пережити глибоке єднання з Богом не тільки у memoria Dei. Справді, концентруючи свою увагу на Бозі, вони проводили релігійне, гли

Б О Г У А Л А Н А Л І Л Л С Ь К О Г О
(1120/30-1202/03)   На самоочевидних аксіомах визнаний мудрець, професор Паризького університету Алан Ліллський[558] зумів, відштовхуючись від поняття “Монад

Теодицея Дунса Скота
(1266-1308)   Дунс Скот[606] визначає Бога як Нескінченне Суще в Дії (ens infinitum in actu). З усіх схоластів цей мислитель палко захоплювався наведе

С В. Т О М И А К В І Н С Ь К О Г О
(1225-1274) Обійти увагою славні “quinque viae” св. Томи Аквіната[618] не посміє жодний фахівець теодицеї, і ми не будемо робити винятку. Література щодо ц

Св. Томи Аквінського. Ілюстрація фраґменту енцикліки папи Лева ХІІІ “Aeterni Patris”. Галерея Канделябрів. Ватикан.
  “Людський розум для пізнання істини віри, яка може бути цілковито відома тільки тим, хто бачить божественну сутність, може зібрати якісь правдоподібні докази. Проте їх зовсім не дос

Фра Бартоломео. Портрет св. Томи Аквінського.
  Та все ж, коли б ми слова св. Томи про те, що є щось найправдивішого, найгарнішого і найшляхетнішого (як найвищий ідеальний рівень у даному описі) прийняли у планівському значенні,

Джессі. Спокушання св. Томи Аквінського.
  Окрім трансцендентальних понять, які служать за опертя для доказу, можна ще скористати з прикмет, які наближені до цих понять; н.пр. життя, віра, сила і з ними злучена активність не

П О Н Я Т Т Я Б У Т Т Я
Св. Тома Аквінський є великим систематиком всього попереднього християнського мислення, яке заявило про себе до часу в якому йому довелось жити і вести осмислене та боговгодне чернече життя. До так

Алегорія Богословського Диспуту із словами Ісуса Христа, зверненими до св. Томи Аквінського: “Томо, ти добре про мене написав”.
    “Наш розум у процесі думання може простягатись до нескінченности. Про це свідчить те, що якої б кількости не було задано, наш розум завжди може подумати про щось біл

Б О Г У Ф Р А Н Ц И С К А С У А Р Е С А
(1548-1617) Тоді, коли у середньовіччі теологія не розлучалася з містикою, а, навпаки, черпала з неї надхнення, у “другій схоластиці”, з появою творів Франциско Суареса, м

У Н І К О Л А Я К У З А Н С Ь К О Г О
(1401-1464)   У книзі “De docta ignorantia” (“Про вчене незнання”[672]) Кузанський[673] виводить існування чистого, невизначеного буття, як абс

О Б Ґ Р У Н Т У В А Н Н Я Р Е Н Е Д Е К А Р Т А
(1596-1650) З “Метафізичними розмислами” (1641, 1649) Рене Декарта[675] теодицея отримує нового апологета доказів на існування Бога і творця метафізики як філософії

Б О Г Б Е Н Е Д И К Т А С П І Н О З И
(1632-1677) На початку ХХ ст. німецький філософ Р. Ойкен так оцінив вчення видатного голандського мислителя Баруха Бенедикта Спінози[678]:   “Може у

А Р Г У М Е Н Т Б Л Е З А П А С К А Л Я
  (1623-1662)   Як відомо Блез Паскаль[685] відмовився мислити як Декарт, хоч сам теж був математиком і філософом[686]. Декартівське “cogito er

Deum meum et Deum vestrum [690].
“Твій Бог буде моїм Богом”[691]. Забуття світу і всього, окрім Бога. Його можна знайти тільки шляхами, вказаними Євангелією. Велич душі людської. “Праведний Отче

О Т Ф Р І Д А В І Л Ь Г Е Л Ь М А Л Я Й Б Н І Ц А
(1646 – 1716) Згідно Ляйбніца[706], існування Бога пізнається апріорним шляхом, тож за точку виходу мислитель обирає розум:   “Тільки сам Бог або не

А К А Д Е М І Ї X V I I С Т.
В українській історіографії доволі цілісно і всебічно висвітлена золота сторінка діяльности професорів Києво-Могилянської академії та їхні філософські погляди, щоб спинятись на них окремо. Дослідни

С Т Е Ф А Н А Я В О Р С Ь К О Г О
(1658-1722) Отож, розвиток природної теології на Україні неможливо собі уявити не врахувавши досвід попередників, а вони були і писали філософські трактати також і з цієї

В Т Е О Ф А Н А П Р О К О П О В И Ч А
(1677-1736)   На думку Теофана Прокоповича, Бог є в природі та речах, як зберігаюча причина всього, як Предічний Ум, Вічна Істина, Першопричина і Творець сві

В Г Е О Р Г І Я К О Н И С Ь К О Г О
(1717-1795)   У другій книзі “Філософія надприродна, або метафізика” Георгій Кониський[719] сформулював наступні чотири докази існування Бога:  

Г Р И Г О Р І Я С К О В О Р О Д И
(1722-1794)   Знанням текстів Святого Письма відзначається творчість самобутнього і непересічного українського мислителя Григорія Саввича Сковороди[723]. В.

Д О К А З І М М А Н У Ї Л А К А Н Т А
(1724-1804) У творі письменника Михайла Булгакова в ході дискусії на Патріарших ставках Михайло Олександрович Берліоз відкидає всі існуючі докази існування Бога, яких, на

С. К’єркеґор
  Данський релігійний мислитель Сьорен К’єркеґор[783] народився в Копенгагені, як він писав у “Щоденнику”, “всупереч Божій волі та внаслідок злочину”. Зворушлива любовна драма з нареч

Філософські крихти”. Факсиміле К’єркеґора.
  Стрибок, який сповнює метафізика був йому відомий не з чуток. Тож не дивно, що історики християнської філософії присвячують йому окремі розділи, як, н. пр., о. Б. Мондін у своїй мон

Виступ К’єркеґора за катедрою
  Як суперечить його екзистенціалізм із духом систематичного теологічного екзистенціалізму К. Барта та П. Тілліха, з одного боку, а з другого – світському характеру філософського екзи

Феномен любови у К’єркеґора
  У багатьох своїх творах данський філософ не обминає увагою феномен любови, надаючи йому два виміри: психологічний і Божественний. У першому, людина яка любить іншу намагаєт

П Р О Д О С В І Д М І С Т И К І В
(1859-1941) Після прочитання автобіографічної книги про св. Терезу Авільську філософ Едіта Штайн (1891-1942) відкрила для себе одну істину: справжніми експертами у вірі є

D E U S S E M P E R M A I O R” Е Р І Х А П Ш И В А Р И
(1889-1972) Еріх Пшивара (Przywara)[829] народився в польському місті Катовіце 12 жовтня 1889 р. В дев’ятнадцять років він вступив до новіціату отців єзуїтів в Екзатені (E

Н О В О Г О Б О Г О П І З Н А Н Н Я
(1889-1973) Уродженець Парижа Ґабріель Марсель[833] навчався філософії в Сорбоні (1906-1909). Під керівництвом Л. Лєві-Бруля захистив тезу “Метафізичні ідеї Кольріджа по в

O R D O A M O R I S” М А К С А Ш Е Л Е Р А
(1874-1928) Видатний німецький філософ-аксіолог Мак Шелер[837] був відомим захисником ідеї християнської любови.   Згідно Шелера, філософський метод

У Н І К О Л А Я Б Е Р Д Я Є В А
(1874-1948)   Примат свободи над буттям, на думку видатного російського мислителя Бердяєва[841]слід вважати точкою виходу його філософії. Ось як він

У П ’Є Р А Т Е Й Я Р А Д Е Ш А Р Д Е Н А
(1881-1955) У ХХ ст. вчення французького богослова П’єра Тейяра де Шардена[843] нагадує грандіозну по духу і задуму систему, рівну творчому задуму св. Томи Аквінського.

У П Е Р С О Н О Л О Г І Ї Р О М А Н О Ґ В А Р Д І Н І
(1885–1968)   У віці чотирьох років свого життя, уродженець м. Верони (Італія) Романо Ґвардіні[849] разом з батьками виїхав до Німеччини, де й отримав освіту

Об’явлення
  У творі “Релігія і об’явлення” Ґвардіні показує, що без божественного об’явлення існування людини є неповне. Він висуває різні напрямки в яких людина може набувати досвід обмежень (

Р О М А Н А І Н Ґ А Р Д Е Н А
(1893-1970)   Учень Едмунда Гуссерля, оригінальний польський мислитель-онтолог, автор відомого трактату “Спір про існування світу” Р. Інґарден[863] ба

І М О В Ч А Н К А П Р О Б О Г А
(1889-1976)   Перш ніж говорити про теодицею найбільшого метафізика ХХ століття Мартіна Гайдеґґера[866], розумно було б зняти усі звинувачення у атеїзмі, яки

Д І Т Р І Х А Ф О Н Г І Л Ь Д Е Б Р А Н Д А
(1889-1977) Гільдебранд[880]народився в Італії у Флоренції в родині відомого німецького скульптора Адольфа фон Гільдебранда. Вивчав філософію у Мюнхенському та Ґьотінґенсь

Едітою Штайн
Згідно Штайн, перш за все існує суттєве погодження між Гуссерлем і св. Томою, у спробі практикування філософії як строгої науки: обидва вважали, що завдання філософії було б невичерпним, як

Едіта Штайн. Наука Хреста.
    Життя і творчість двох святих – Хуана де ла Круса і Терези Авільської стали для Едіти Штайн – св. Терези Бенедикти від Хреста, предметом глибинних роздумів над зв’яз

У П А В Л А Є В Д О К І М О В А
(1901-1970)   Православний богослов і філософ Павло Миколайович Євдокімов[915] народився 2 серпня 1900/1901 р. в Санкт-Петербурзі в родині військового. Навча

Твори Ганса Урса фон Бальтазара
  ТРИЛОГІЯ (TRILOGIE): (Herrlichkeit. Eine theologische Ästhetik; I. Schau der Gestalt; II. Fächer der Stile: 1. Klerikale Stile. 2. Laikale Stile; III/1. Im Raum der Metaph

Т А Н Е О Т О М І С Т І В
  У ХХ-му столітті серед багатьох великих відкриттів, розщеплення ядра і освоєння космосу, було здійснене не менш важливе відкриття – оригінальність метафізики св. Томи, як нової мета

С В. Т О М И А К В І Н С Ь К О Г О
(1884-1878)   У філософії Жильсон зосередив свою увагу на св. Томі Аквінському, який у світі християнської думки був визнаний найбільш представовим. Вже у 19

Б О Г О П І З Н А Н Н Я У Ж А К А М А Р І Т Е Н А
(1882-1973)   Марітен був найбільш авторитетним представником неотомізму: хоча сам називав себе томістом, і був тим, хто наважився у світському середо

А Н Т О Н І Н А С Е Р Т І Я Н Ж А
(1863-1948)   Справжнім томістом був домініканин Антонін-Далмас Жільберт Сертіянж (Antonin-Dalmace Sertillanges). Він розпочав свою філософську кар’єру у 190

Режіналь Ґарріґу-Ляґранж
  Сорок років пропрацював на “Анжелікумі” в Римі (з 1909 р.)отець Ляґранж (Réginald Garrigou-Lagrange)[953], домініканин, проф.догматичногобогослов’я. Перші дві його праці нося

Р Е Ґ І С А Ж О Л І В Е
(1801-1966)   Отець Реґіс Жоліве (Régis Jolivet) проживав і працював у Ліоні. Жоліве був великим знавцем творчости як св. Авґустина, так і св. Томи. Щ

Т О М І З М А Й М Е Ф О Р Е С А
(1898-1983)   Форес (Aimé Forest) був президентом філософської спілки у Лангедоку, членом філософської спілки у Лювені. Його головні твори, які розгля

Т О М І З М Ж О З Е Ф А Д Е Ф І Н А Н С А
(1904-2000)   Отець Де Фінанс (Joseph De Finance) у 1955 році був покликаний викладати на Ґреґоріанському університеті в Римі загальну етику (до 1974 року) і

Н Е О Т О М І З М Д Е З І Р Е М Е Р С Ь Є
(1851-1926)   Кардинал Дезіре Жозеф Мерсьє (Desiré Mercier) збудував три важливі установи: “La société de philosophie de Louvain”

А Г Н О С Т И Ц И З М У
(1878-1944)   Одним із найбільш типових представників неотомізму перших десятиліть ХХ століття був отець Жозеф Марешаль (Joseph Maréchal), який вбачав

Ф Е Р Н А Н Д В А Н С Т Е Н Б Е Р Ґ Е Н
(1904-1993)   ОтецьФернанд Ван Стенберґен(Fernand Van Steenberghen) так само, разом із Де Вулфом, один із найбільших тлумачів філософії Середньовіччя (Класич

Л У Ї С Д Е Р Е Й М Е К Е Р
(1895-1970)   Бельгієць Луїс де Реймекер (Louis de Raeymaeker) очолював Institut Supérieur de Philosophie (від 1949 по 1965 рік), де займав каф

В Ц А Р И Н І П Р И Р О Д Н О Ї Т Е О Л О Г І Ї
  Неотомізм в Італії шириться Католицьким університетом св. Серця в Мілані. Метафізика буття розкривалася у дослідженнях Амато Масново і Софії Ванні Ровіґі. Але головна заслуга у відк

А М А Т О М А С Н О В О
(1880-1955)   Отець Амато Масново не прагнув ототожнювати істину із вченням, яке б її містило всередині томістичних текстів. На його думку там містяться деяк

С О Ф І Я В А Н Н І Р О В І Ґ І
(1908-1990)   Будучи найбільш яскравим асистентом Масново, Софія Ванні Ровіґі (Sofia Vanni Rovighi) була яскравим дослідником середньовічної філософії, але й

Ф Р А Н Ч Е С К О О Л Д Ж Я Т І
(1886-1962)   Отець Франческо Олджяті (Francesco Olgiati) і отець Августин Джемеллі у 1920 році заснували католицький університет св. Серця в Мілані, на взір

У С Т А В О Б О Н Т А Д І Н І
(1903-1990)   “Неокласиком”, а не “неотомістом” називав себе Ґуставо Бонтадіні (Gustavo Bontadini), знавець метафізики, про що свідчать самі його твори: S

У К А Р Л А Р А Н Е Р А
(1904-1984) Професор теології в Інсбруку, Мюнхені та Мюнстері, єзуїт Карло Ранер[975] був автором низки філософських творів, таких як Дух у світі (1939) та Слуха

У Б Е Р Н А Р Д А Л О Н Е Р Ґ А Н А
(1904-1984) Канадський філософ і теолог, який належав до ордену єзуїтів у англосаксонському світі Бернард Лонерґан[977] справив неабиякий вплив на формування сучасної теол

Ф Р Е Д Е Р І К А К О П Л С Т О Н А
(1907-1994)   Філософ, неотоміст, отець-єзуїт Фредерік Коплстон[978] – історик філософії та відомий західний теолог ХХ ст. Нам випадає тут вести мову про ньо

К А Р О Л Я В О Й Т И Л И
(1920-2005) Папа Іван Павло ІІ був не тільки видатним теологом, а й філософом і поетом. Талант лірика доказує його цикл “Пісня про Таємного Бога” з якого приведемо тільки

Папа Іван Павло ІІ і отець Корнеліо Фабро. 1985 р. Б.
  Польський філософ Тадеуш Штіцен, один із упорядників видання папи, який перейняв кафедру моральної філософії Люблінського католицького університету, на презентації цього видання у В

У Ц А Р И Н І П Р И Р О Д Н О Ї Т Е О Л О Г І Ї
(нар. 1926)   Автор трьохтомного видання[988], яке побачило світ у видавництві отців домініканців у Італії, не потребував би якогось особливого знайомства з

Відзначення наукової діяльности отця Баттісти Мондіна урядом Італії.
  До метафізики проф. Мондін має особливий пієтизм. Ось як він сам зізнається в цьому у передмові до книги:   «Між філософськими предметами метафізика, разом із

Й О З Е Ф А З А Й Ф Е Р Т А
(нар. 1945) Професор Йозеф Зайферт (J. Seifert)[990] – представник австрійської філософії, член Папської академії, засновник Інтернаціональної філософської академії

У Г А Р В Е Я К О К С А
(нар. 1929) Ціною відмови від традиційного Богопізнання мислителі “теології смерти Бога” (death-of-God-Theology) такі як Дітріх Бонгеффер (1906-1945), Джон Робінсон

Р У С Ь К О Ї Ф І Л О С О Ф І Ї Х Х С Т О Л І Т Т Я
  У руській філософії теодицея сприймається як шлях Боголюдства, оскільки включає у Богопізнавальну сферу антроподицею. Серцевиною руського мислення у ХХ столітті явля

Володимир Соловйов
  Ось характерні риси цієї «нової» метафізики. Панування зовнішнього досвіду має змінитись пануванням внутрішнього досвіду. Прийняття за точку відліку всього конкретний

Про Абсолютне Буття у Семена Франка або містичний реалізм
(1877-1950)   Семен Людвигович Франк[996], за визначенням історика філософії В. Зеньковського – найвидатніший руський філософ і зірка першої величини світово

Свобода Абсолюту
  Свобода Абсолюту проявляється на рівні двох скінчених форм, які протистоять одна одній. Первинна свобода – якій характерна непередбачувальність, притаманна безпосередньому са

Проблема зла
  Саме «тріщини у Всеєдинстві», що приводять до протистоянь окремих його елементів, є джерелом і причиною зла. Тут Франк повторює Соловйова. Натомість Бердяєв вважав, що не прийнявши

І С Н У В А Н Н Я Б О Г А
  Коли професори Києво-Могилянської академії схилялися до традиційних доказів існування Бога, то творчість Григорія Савича Сковороди може служити містком до побудови самобутньої місти

Р Е Л І Г І Й Н И Х М И С Л И Т Е Л І В – П О Е Т І В
У цьому розділі ми поведемо мову про пережиття досвіду Бога у релігійних мислителів-поетів, адже відомо, що у багатьох філософів виникала необхідність у написанні поезій “зізнань” про Бога, а це їх

ГІМН ДО БОГА-ОТЦЯ
  Чи Ти пробачиш гріх моїх батьків, Що є моїм, хоч не моя вина є? Чи Ти пробачиш гріх, в якім я жив І ще живу, хоч сам себе картаю

БОГ У НІМЕЦЬКІЙ РЕЛІГІЙНІЙ ПОЕЗІЇ ХІХ-ХХ СТ.
  Тепер познайомимося із німецькомовною релігійною поезією в контексті теодицейних поглядів, а їх чимало. Так, відомий поет Фрідріх Шіллер в 1798 році створив поезію “Щастя”,

Пензля Йоаннеса Шпріка (1838).
  Тож, щоб краще запізнатись з її досвідом Богоспілкування, як авторки релігійного циклу “Духовний рік”, познайомимось глибше з традицією, з якої вона вийшла. Як вже зазначал

О мука без передиху
Від задоволення й гордині, Як тихо гризе і стиха Червоточить, як в деревині.   Свідоме поетичне “нерозпізнавання” Новалісом (на приклад

І невимовний неба солод
В душі моїй постав повік.[1078]   Низку релігійних віршів залишили сучасники Дросте – Клеменс Брентано (1778-1842), у циклі Недільні Євангелія [1079]

Зсилаєш нас сюди й не подаєш
Своєї цілі. Хто збагнути в силі? А все ж твоя це воля, щоби йшли ми, З чим доля нас влаштовує, авжеж.[1092]   чи  

НІЧОГО БІЛЬШЕ
(Nic więcej)   Napisał “Moj Bóg” ale przekreślił, bo przecież pomyślał ...   Написав “Мій Б

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги