До метафізики проф. Мондін має особливий пієтизм. Ось як він сам зізнається в цьому у передмові до книги:
«Між філософськими предметами метафізика, разом із антропологією, завжди була для мене найбільш захоплюючою. Моє зацікавлення метафізикою сходить до тих часів, коли я молодим студентом Гарвардського університету мав нагоду слухати останні курси про Аристотеля, які вів такий маєстат як Вернер Йєґер, тлумачачи, безпосередньо за давньогрецьким текстом, перші шість книг Метафізики. Попередньо, в бостонському університеті оо. Єзуїтів (славний Boston College) я слухав, і завжди лише за оригінальним давньогрецьким текстом, тлумачення на Республіку Платона. Таким чином, перше ніж я отримав докторську ступінь в Гарварді я вже міг насолоджуватися, завжди свіжими і здатними втамувати спрагу, джерелами цариці будь-якого людського знання, джерелами, якими я не міг знехтувати навіть тоді, коли, трохи пізніше, моя увага зосередилася основним чином на найбільшому з усіх християнських метафізиків, Томі з Аквіну. Систематичній реконструкції його метафізики я спеціально присвятив три твори: Філософія буття св. Томи з Аквіну (La filosofia dell’essere di S. Tommaso d’Aquino (Herder 1964); Філософія буття у св. Томи Аквінського. Коментар на книгу Сентенцій (The Philosophy of Being in St.Thomas Aquinas Commentary to the Sentences (Nijhof 1975); Філософська система Томи з Аквіну (Il sistema filosofico di Tommaso d’Aquino (Massimo 1992, 2ª вид.) (1964); 1975)».
Властиво, це цілком новий твір, якому в літературі можна віднайти тільки маленький попередник у німецькій мові (Див.: M. Wundt. Geschichte der Metaphysik. Berlin 1931).
Джованні Реале вже сказав про цю фундаментальну працю своє слово, відзначивши її як ту, що справді виконана на високому професійному рівні і заслуговує бути предметом уважного розгляду. Покликаючись на думку Гайдеґґера, він зазначив, що слова в історії часто є більш могутнішими від речей і дій, а питання по-суті у філософії випливають від першого питання, яке включає в себе буття, і, яке й можна назвати справжнім великим питанням.
Додамо, що в сучасності зустрічаються два типи філософського знання: метафізичний або антиметафізичний. І один і другий тип – це та сама метафізика, тільки що одна – позитивна а друга – негативна. Спроби розглядати сучасність як постметафізичну епоху, і така тенденція почалася ще у посткантівський період філософії, не увінчались успіхом. Можна погодитися з визначенням “класична” та “некласична” метафізика, але з її вичерпаністю – розуму таки не вдасться погодитись. Людина за своїм визначенням є метафізичним сущим, і завжди ставитиме питання про своє походження, глузд існування, ціннощі, а найголовніше – особову підставу. Доказом цього і є врахована думка чи не кожного великого мислителя, що заслуговує на такий титул в разі вміння відповісти на ці нелегкі питання.
Що ж, українцеві вкотре доведеться тільки пошкодувати, що у книзі враховано тільки досвід метафізики західного світу. На думку Мондіна, тільки ті народи, які зуміли побачити вищу потребу у пізнанні Істини і здійняли голову над природними обставинами, знайшли і продовжують знаходити відповіді на питання метафізичного змісту. Не можна погодитись, що немає української метафізики і імен у ній, щоправда, до цієї теми у нас ще не було такого уважного ставлення, як поставився Мондін до метафізики Заходу. Тож нам цей материк буде легше освоювати, беручи уроки у майстра Баттісти Мондіна.
У свою чергу, зізнаємося, що творчість Баттісти Мондіна певною мірою надихнула й нас на створення багатьох розділів “Щаблів любови до Бога”, оскільки ми мали багато підстав вважати його слово переконливим і цілющим. Щоправда, мета, яку переслідував отець Мондін під час написання “Історії метафізики”, не збігається з нашою, бо ми залишили поза увагою багатьох мислителів, оскільки вони не відповідають на поставлені питання у природній теології, хоч у триптиху автор багаторазово торкається теми теодицеї. Натомість ми ставили за мету створити синтез вчення природної теології, з врахуванням українського богословського голосу, хоч це далеко не було самоціллю.
Отож, суто природній теології Мондін присвятив такі книги як: Il problema del linguaggio teologico dalle origini ad oggi (Queriniana, Brescia, 1975². Проблема богословської мови від початків до сьогодні); Dio. Chi è? (Milano 1993. Бог: Хто Він є? Елементи філософської теології); Il problema di Dio. Filosofia della religione e Teologia filosofica (ESD Bologna 1999. Проблема Бога – Філософія релігії та філософська теологія).
Останню книгу (264 стор.) побудовано на матеріалі томістичних текстів, бо вона покликана висвітлити системну теологію в томістичному ключі, згідно досягнень реконструкції поглядів Аквіната. Проте книга багата на оригінальні роздуми і побудована комплексно, перерісши межі, що були поставлені перед автором.
Залишаючи поза увагою таку частину книги, як “Філософія релігії”, друга її частина під назвою Філософська теологія включає такі розділи:
1) Історичний опис доказів існування Бога (класифікація);
2) Онтологічні докази;
3) Томістичні шляхи (включно із шляхом буття та мислення);
4) Антропологічні докази (релігійний шлях, знання і обов’язку, самотрансценденції, мовний шлях);
5) Природа та атрибути Бога: ентитативні (Єдність, Абсолют, Актуальність, Нескінченність, Простота, Незмірність, Всюдиприсутність, Вічність, Незмінність), духові (Життя, Дія, Свобода, Мислення, Благо, Любов, Краса) та особові (Святість, Гідність або Цінність, Всемогутність, Справедливість та Щастя);
6) Незбагненність Бога і аналогія Божих Імен;
7) Творіння Бога: сотворення і провидіння;
8) Єднання з Богом (молитва, поклоніння, медитація, контемпляція та екстаз).
Тож вже сам розподіл розділів змушує визнати, що книга творча і не слідує сліпо за традиційним штампом, виробленим римо-католицькою університетською школою. Оскільки автор добре обізнаний із усією християнською спадщиною, позаяк його перу належить чотирьохтомна “Історія теології”, трьохтомна “Історія метафізики” та двотомна “Історія філософської антропології” (практично дев’ятитомна “Сумма” для ХХ ст.), вже можна говорити про певні висновки цих напрацювань. Богословська думка Сходу і Заходу включно з протестантською філософсько-теологічною думкою творилася в ключі алетології, агатології, генології, онтософії та кардіософії, поповнюючи глибинне річище агапології – Слова Любови. Баттіста Мондін розглядає цей процес тактовно, засвідчуючи творчу сміливість і самобутність великих мислителів, голос яких звучить виразніше у творчій симфонії духа, не перестаючи лунати однодушно і гармонійно Співом до Бога Творця. Це Сумма, гідна людини, що переходить у Третє тисячоліття не із спустошеним духом, а з багатими дарами – чий скарб не може бути не оцінений і перебувати поза загальнолюдським розвитком.