У Г А Р В Е Я К О К С А

(нар. 1929)

Ціною відмови від традиційного Богопізнання мислителі “теології смерти Бога” (death-of-God-Theology) такі як Дітріх Бонгеффер (1906-1945), Джон Робінсон та, зокрема, учень Тілліха, професор Гарвардського університету Гарвей Кокс[991] у свій спосіб наважились підійти до вираження і збереження досвіду релігійного життя. Слід зважити на той факт, що ці мислителі творили в умовах розквіту прагматизму та антиметафізичного клімату ЗСА.

 

Отож, на думку Кокса, Бог безумовно існує, Він трансцендентний до світу, проте проявляє себе в історії, цивілізації та урбаністичному механізмі. Бог живий і перебуває поза словником метафізики у вирі життя. Щоб зберегти мову про Бога, на думку Кокса, слід змінити самий характер теологічної мови, перейшовши на мову секуляризованого світу.

Найкращий спосіб наблизити Бога до сучасної людини – побудова Божого царства в земних умовах. Досягнути цієї омріяної мети, на думку мисленника, можна тільки шляхом вдосконалення життя, готуючи людину, яка могла б нести відповідальність за це життя. Це, фактично, позитивістична позиція, уповання на тріумф наукового прогресу тощо.

Кокс виступає прагматиком, що зосереджує свою увагу на цілях “сьогоденної” людини, відмовляючи їй у зверненні до вічних цінностей. Але такою й має бути позиція людини, що повірила в міф про “смерть Бога”. На думку Кокса, навіть теологічна система Тілліха є нічим іншим, як символічним ліком для вмираючої людини.

Саме судження “Бог існує”, – продовжує міркувати Кокс у творі Секулярне місто, – знецінилось, бо воно виникло поза урбаністичною культурою і годиться тільки для простолюдинів.

Немає навіть потреби спростовувати явище релігії, бо потік секуляризації змітає все на своєму шляху. Іншими словами, людина сама забезпечує собі життя, тож відпадає й потреба в потойбічному світі.

Такий невтішний висновок можна вивести з думок Гарвея Кокса.