Ось характерні риси цієї «нової» метафізики. Панування зовнішнього досвіду має змінитись пануванням внутрішнього досвіду. Прийняття за точку відліку всього конкретний життєвий зміст особи. Саме у повноті внутрішнього досвіду можна спостерегти конкретний Абсолют, як джерело всього існуючого. Боголюдина – виступає як єдність Бога і емпіричної особи, де Бог, повнота буття розкривається в конкретній емпіричній особі. Проблема буття тотожня проблемі особи. «Буття в тобі і ти в бутті, кожній живій істоті дано торкнутися незміримого і таємничого буття»[994]. Зринає німецький містицизм, гностико-містична традиція, антиномія дуалізму і монізму, самопізнання, сум за світовою культурою. Присутні імена філософів німецьких шкіл. Критикується неокантіанство, в якому буття зникає навіть із об’єкта. Буття слід перенести в суб’єкт. Але це гносеологічні війни, а не онтософічні. Руська філософія намагається, через задум прищеплення до її дерева цих імен, влитися в загально-европейське русло філософії. Від цього виграла сама европейська філософія, бо руські мислителі стали частіше фігурувати у творах самих европейських філософів (досить активно у творах французьких екзистенціалістів та у персоналістів). Перекладено на европейські мови спадщину Достоєвського, Соловйова та ін. Багато філософів, літераторів вишколювалося в західних університетах, посідали докторські ступені. Таким чином будувалася «некласична» метафізика, де часто присутнє есеїстичне філософське мислення, де мало спільного з канонічною християнською традицією і впізнаються зразки загальноевропейського мислительного процесу. Тут Абсолютом може виступати сама людина, і, де парадоксальним чином людина перевищує Бога завдяки творчій свободі.
Тож у теодицеї зустрічається досвідна її форма, про що красномовно говорив ще Ф. Достоєвський устами старця Зосіми:
“Доказать тут нельзя ничего. Убедиться же можно. – Как? – Чем? – Опытом деятельной любви. Постарайтесь любить наших ближних деятельно и неустанно. По мере того как будете преуспевать в любви, будете убеждаться в бытии Бога и в бессмертии нашем. Если же дойдете до полного самоотвержения в любви к ближнему, тогда уже несомненно уверуете, и никакие сомнения даже и не возмогут войти в душу Вашу. Это испытано, это точно”[995].
Тут ми не спинятимемося на обґрунтуваннях, висунутих великими російськими філософами В. Соловйовим, о. Флоренським та ін., а спробуємо поглянути на зміст теодицейно-антроподицейної парадигми тільки одного філософа – Семена Франка, оскільки його філософська система є послідовна і вирозуміла.