Геракліт був пізнім іонійським філософом (народився два роки перед смертю Анаксімандра). Про його філософію ми довідуємося завдяки збереженим фрагментам його творів і різноманітним свідченням. Проте виникає питання, кому слід довіряти більше: фрагментам, чи свідченням? Від прихильности до того чи іншого джерела великою мірою залежатиме об’єктивність тлумачення.
а) Античні тлумачення:
До них, в першу чергу, слід віднести міркування Платона. Він розумів Логос як абсолютне поставання речей (фраза “panta rhei”, oudèn mènei Крат. 440 b, не знаходиться у фр. Геракліта, а у Платона).
В платонівському діалозі “Кратіл” Гераклітові приписується протиставлення між “physis” i “nomos”. Але така думка не випливає з фрагментів, хоч, у кожному разі, в Геракліта існує зв’язок між поняттям “logos” i “nomos”. Платон не цитує Геракліта, а посилається на гераклітівців свого часу (які жили вже сто років після Геракліта) і можливо свого вчителя Кратіла, якому присвятив цей діалог.
б) Тлумачення філософів Нового Часу:
Орфічного погляду на філософію Геракліта дотримувався А. Маккіорo[70]. Цей автор вважав, що Геракліт слідував за орфічними міфами, а тому його філософія є релігійною. Хоча з фрагментів випливає, що релігійність Геракліта не була виключно орфічною, а була такою релігійною позицією, яка, не заперечуючи гомерівську чи орфічну, здіймалася до більш раціонального і філософського сприйняття Божества.
Ідеалістично сприймали філософію Геракліта Геґель, Ласаль, та ін. Геракліт у зародку подав геґелівський принцип діалектики протилежних; “Логос” Геракліта мав би бути іманентним до реальності принципом, який проходить від тези до антитези, щоб опісля зустрітися у синтезі.
Насправді, коли говорити критично, то Логос Геракліта не весь іманентний у світі. Крім того, протилежності в дійсності не в малій кількості прикладів є у взаємозв’язку (напр.: між ніччю і днем існує взаємозв’язок у почерговості); протилежність робимо ми; в дійсності її немає, а є вона внаслідок світла і темряви.
Натуралістичну позицію займали Целлєр, Ґомперц, Де Руджеро, Кардіні, Кірк, Френкіан та ін. На їхню думку, Геракліт занурює все в матерію: Логос не є дійсністю, а є науковим поняттям, яким Геракліт виражав послідовність матеріальних явищ. Але ж, у Геракліта, Логос лежить на дні душі, а не в речах чи лише в них.
З точки зору метафізики, Геракліт не лише відкриває в речах міру і число піфагорейців, а свідчить про того, хто правдиво вимірює космос, про “Логос”, який є діючою причиною всього реального. На підтвердження цієї позиції приведемо декілька виразів самого Геракліта:
“Я знаю, що я нічого не знаю” (101 D-K). Цей вислів повторять Демокріт та Сократ.
“Істина не міститься ні в науці, ні в поезії, а в глибині душі, оскільки ти проходиш і навіть преходячи будь-яку дорогу, ти не можеш досягнути меж душі, то так глибоко є Логос, який посідає” (фр. 101).
“Людське тіло є гарнішим перед мавпою, але потворнішим перед мудрістю”.
“Душа людини є сном і снить тоді, коли вона проживає як тварини і без “етосу”; а є жвавою, знаючою, автентичною, коли бере участь у “логосі”, який перебуває в глибині душі”.
“Все завжди керується через ворожнечу...” (41 D-K).
Та найвагомішими слід визнати роздуми Геракліта про Логос. Він є “одинокою мудрістю”, “божественним законом” (фр. 114); “загальним логосом (фр. 2); “богом” (фр. 67, 102); “батьком” (фр. 53). Він керує всім, як блискавиця (фр. 64). Це відокремлена від усіх речей мудрість (kechorismenon); “невидима гармонія” (фр. 67). “Природа любить приховуватись” (фр. 123), а людські думки супроти неї є “дитячою грою” (фр. 70). Ця таємничість Логосу не залежить тільки від від гордости розуму людини (“hybris”), бо також і завдяки їй помножується присутність Логосу в речах; він справді ж бо приймає назву самих речей (фр. 1), тому що показується як Божественна краса, що розлита у всіх речах (фр. 67). Його назва є іманентною істиною, згідно якої, походять всі речі (фр. 1).