(бл. 500-428 до Р. Хр.)
Засновник антиантропоморфного вчення про Бога, Анаксагор[90] народився в іонійському місті Клазомені, що в Малій Азії. Написав твір у прозовій формі під класичною назвою для того часу “Про природу”. Хоч він поєднав елементи філософії Парменіда та Емпедокла, світ істини із світом думки, все ж збагатив науку вченням про гомеомерії (“живі, подібно-частинні зерна”), тоді коли в обіг протофілософії ввів вчення про Космічний Ум, вважаючи його Богом.
На думку Анаксагора, метою народження людини слід вважати потребу в споглядальному пізнанні космосу, бо від цього теоретичного пізнання розкривається блаженна свобода (А 29). В пізнанні Бога полягає найбільше щастя людини: “Бог завжди був, є і буде. Він є володар всього, що існує. Він всі речі, що були змішані між собою, привів до ладу” (А 48). “Саме Ум наділений досконалим знанням і силою, найтонший і найчистіший з усього, що існує” (В 12; Пор. А 42. 47. 55). Світ буття є незнищимий, тож від поділу елементів йому не дано впасти в абсолютне ніщо.
Захоплюючий лад, який відкривається зору ума викликає в серці праведника відчуття ще більш захоплюючих обріїв Краси, Гармонії і напуває душу з цілющих джерел святости.