В І Д А В Т О Р А

 

Віддаючи на суд читачеві цю книгу з теодицеї, і перш ніж почую його думку про неї, вважаю за потрібне подати декілька зауваг.

Шлях до Істини пролягає через самозаглиблення, терпіння і любов. Тільки у цій дружній симфонії віри вона жива, надійна і спасенна. Та на численних стежках, магістралях і горизонтах історії Істина пропадає з виду, а те, що ми під нею стали розуміти, виявляється блідою подобою, яка здебільшого навіть не здатна нагадувати правду. Так, сферу мислення посіли “холодні, абстрактні боввани розсудкової думки, побудови в голові, які не хвилюють людину, не розбуджують в ній життєвих сил і пристрасних почуттів, не кличуть до бою, на жертву.”* Чи можна в наш час володіти вмінням визнавати омани в царині мислення, самопроголошеного і узаконеного в добу “коперніканського” перевороту, яке кинуло на поталу людину, залишивши її сам на сам поміж зірок, на поверхні всесвіту? Христова Церква упродовж цієї сваволі поверхневого мислення, спостерігаючи за вихорами руйнівних ідей у його проявах, чималою мірою наражалась на незаслужену критику з боку їдких тез філософів, і ймовірно могла щось не донести до нашого часу з того, чого нам всім у теперішньому світі послужило б за науку, часто недооцінюючи свого потужного потенціалу в лиці сузір’я шкіл християнської філософії. Тим не менше, сутність християнства, – озвучена батьком наукового атеїзму Фойєрбахом, – не на поверхні, і не зводиться тільки до людини та до її мислення. Християнство цінне тим, що воно живе Богом, і зустріти його можна тільки на Його дорогах. Не секрет, що таке близьке і знайоме нам християнство, попри спроби проголошення ортодоксальних консорціумів християнських спільнот з боку байдужої до церковного життя державної машини (маю на увазі релігійне становище на Україні), потребує глибокого переосмислення своєї сутности. Знання про Бога – це теж знання, саме в яке й впирається оця праведна суть. Але це знання, – найрідніше з усіх, піддається правдивому прозрінню тільки в любови. Як зізнавався мислитель Олексій Лосєв: “Для кого пізнаване – не рідне, той погано пізнає або зовсім не пізнає. Тільки любов відкриває очі і возвеличує тайну пізнаваного.”**

І ще одне. Я не пишу цю книгу з метою неодмінно переконати сучасника в тому, в чому переконаний сам. Йому, вихованому на прикладах, що має і повинно ставатись завжди щось найнеймовірнішого, завжди має бути ущемленою свобода за будь-яких обставин: економічних, політичних, ба навіть людиноненависницьких, а людині все одно бути ошуканою – замало моралі Достоєвського чи Сартра, не кажучи про досвід містиків чи Отців Церкви у строго раціональному навчанні. Сучаснику потрібен сюжет рішучішої дії, адже він має право не сприймати часто-густо заплутану історію людини у віках – а з’ясовувати справи зі світом так, як вважатиме за потрібне. А тому я й прагну допомогти своєму сучаснику спільно зі мною скласти рахунок цій делікатній, але й надзвичайно важливій “темі з тем” над якою людина побивається і робитиме це далі, щоб їй це не коштувало. Вже одне те добре, що сучасна людина за фатаморганним прогресом у науковій сфері не перестає наполегливо шукати Бога. Назву цій темі придумав не я, тож, щоб бути щирим з тобою, любий читачу, я її перейменував на ту, що мені лежить ближче до серця. Ти її вже прочитав на титульній сторінці. Тож щаблями цієї scientia amorosa*** я пропоную крок за кроком здійматись у безкрайнє по “Велике Невідоме”****. Це сходження триватиме й тоді, коли далеко позаду залишаться всі нараховані нами у цій книзі щаблі Божої Любови, коли залишиться нам тільки Вона, у всерозгорнутих променях сяючої Краси Сущої Істини. Дай Боже не оступитись у цьому сходженні, а побачити світло Лиця Твого.

Щодо самої книги, то я не творив нової методології викладу. Поруч із філософською дискурсивністю присутність чималої кількости думок із Святого Письма та творів Отців Церкви у побудові теодицейної науки оправдана рівно настільки, наскільки вона зустрічається у філософських творах літераторів ранньої доби християнства та філософських шкіл епохи схоластики. Але й не творив глибшої екзегези Святого Письма, як це могли дозволити собі близькі мені по духу філософи Філон Юдей, св. Авґустин чи Гуго або Рішар Сен-Вікторські у свій час. Мій виклад не претендує бути й історією філософії про Бога. Така історія вже створена, і не одна.***** Мені йшлося ближче підійти до генеалогії самого Богопізнання на прикладі досвіду класичної теодицеї, але все більше на основі того містичного знання, яке нам відкрите через Об’явлення і досвід святих. Я свідомий того, що під Богопізнанням у біблійному значенні розуміється любов до Бога, яка розкривається у житті, згідно Його заповідей. Тож у нашій книзі, це не просто пошук Бога як причини світу, на рівні підстави для наслідку, знайденої холодним міркуванням. Це глибоке зосередження на етапі пережиття досвіду Бога у любови так, щоб можна було пронести це відчуття і усвідомлення упродовж цілого життя. Адже Causa diligendi Deum Deus est, – як зауважував св. Бернар Клервоський******. Звісно, теоретичне пізнання Бога блідне на фоні духовного росту перед Його обличчям, а все ж не слід його недооцінювати, адже це значний, більш ніж двотисячолітній досвід люблячої Бога людини. Тож книгу можна розглядати як певну “діалектику любови”.

Історія розвитку цієї науки засвідчує, що від нашого представлення Бога чималою мірою залежить суть Його сприйняття чи заперечення з боку тих, хто має інше ставлення до Бога. Адже до Бога не можна підходити з людською міркою, таким чином, щоб на Нього накладалися параметри людського виміру, так званого, іманентизму людської екзистенції. Справді, сама людина, відколи себе пізнає, відкриває себе як таїнство, але антропологізація Бога достатньо сильно принижує самий маєстат Божої Таємничости. Тож для Його ще більшого піднесення, для тих, хто не розгубив крихти надії на благочесне Богомислення, оця моя праця.