Б О Г С Т О Ї К І В - раздел Религия, БОГДАН ЗАВІДНЯК. Щаблі любови до Бога. Антична Стоя[120] Для Европейського Дослідника Була Відкрита Щойно В Хіх Ст. ...
Антична Стоя[120] для европейського дослідника була відкрита щойно в ХІХ ст. завдяки працям К. Ваксмута (Wacksmuth K., Commentationes I et II de Zenone Citiensi et Cleanthe Assio, Göttingen 1874-1875), А. Пірсона (The Fragments of Zeno and Cleanthes. With intr. and expl. notes by A. C. Pearson, London 1891. 259 фр. Зенона та 137 фр. Клеанфа) та ін. Сьогодні ж про думку мислителів античної Стої, таких як Зенона з Кітія, що на Кіпрі (бл. 333/332-262 до Р. Хр.), Хрісіппа із Сол[121] (кін. IV-III до Р. Хр.) та Клеанфа Асського (з Ассо, що у Троаді. 331-232 до Р. Хр.) ми довідуємося з видання Ганса фон Арніма,[122] який розпочав працю над упорядкуванням фрагментів стоїків в 1886 р. Хоч після арнімівського видання з’явилося чимало новіших і критичніших текстів[123].
Сама ж стоїстична думка нарощувалась упродовж цілого століття епохи еллінізму, і не могла не заторкнути такого важливого питання як існування Бога. Так, істина для стоїків є тіло, і є матеріальною, як і буття є завжди тільки тілесне. По суті, це перша форма пантеїстичного матеріалізму. Що не стоїть на заваді думці про те, що Бог-Деміург проходить реальність всесвіту, будучи Розумом, Душею і Природою. Його можна уподібнити до “творячого вогню” Геракліта, Пневми тощо.
Всесвіт, коли його розглядати як єдиний організм, завдячує своє існування “сіменам розуму” (logoi spermatikoi) – Логосу, винятковому багатосіменному матеріальному субстрату. У всесвіті теж діє сила Провидіння, як неминуча і фатальна Необхідність, що пронизує всю цілість світу. Нічого випадкового, бо все підлягає дії Логосу.
Хрісіпп, перу якого належала праця “Про богів”, висловив чимало слушних думок про природу богів, до яких слід приступати після всього іншого, коли “душа окріпла і здатна зберігати мовчанку серед непосвячених. Справді, отримати правильне уявлення про богів та вміти ним користуватися – це велика і почесна праця”[124]. Все через Бога.
Ціцерон у творі “Про природу богів” (ІІІ 25-26) приводить свідчення про доказ існування Бога, що його висунув Хрісіпп:
“Якщо існує те, чого чоловік не може створити, то той, хто це створив перевищує чоловіка. Але чоловік не в силі створити того, що існує в світі; отож, той, хто зумів це зробити, перевищує чоловіка. Та хто ж здатний перевищити людину, коли не Бог? Як висновок, Бог існує. [...] І коли дім красивий, то слід вважати, що він побудований для господарів, а не для мишей, так само й ми повинні вважати світ домом для богів”[125].
Йоан Дамаскин свідчив: “Стоїки вважають всесвіт тілом і його, чуттєво-сприйнятливого, визнають богом. Декотрі з них вважали, що природа бога полягає в сутності вогню. А ще вони визначають бога як розум, рівно ж і як душу всього об’єму неба і землі. Тілом бога є світ, як я вже сказав, а очима – світила. Тіла світу час від часу відмирає, та його душа переходить з одного тіла в інше” (“De haeresibus” 7. SVF II 1026).
На думку Афінагора, стоїки вважали бога єдиним, бо він – творчий вогонь. Справді, на думку стоїків, Бог тілесний, “мислячий вогонь” (BØD <@gD`<, ignis sensualis), вогненна сила і тілесна пневма (B<gØ:" FT:"J4i`<), але безликий, неантропоморфний, нечуттєвий.
Але чому стоїки вважали бога тілом? Бо Він діє на здатність чуттєвого сприйняття, яка наділяє безтілесне тілесною формою. Правда свідчення про стоїків інколи не співпадають з їхньою теодицейною доктриною. Так, згідно Тертуліана, у стоїків Бог знаходиться поза світом (“extra mundum”) і, немов гончар, ззовні обертає велетенську масу (“Apologeticum” 47). Але це тільки образ, вжитий Тертуліаном, бо в іншому місці він констатує, що “стоїки були переконані в тому, що бог так само пронизує реальність (“per materiam”), як мед соти (“Adv. Hermog.” 44). Цікаво, що християнські автори, такі як Климент Олександрійський, Лактанцій, Евсевій та ін., зосереджували свою увагу на думці стоїків про Бога, в якій знаходили чимало ортодоксальних відповідей. Так, у Лактанція натрапляємо на суто християнську тезу: “Вони [стоїки] визнають, що світ був створений [“fabricatum”] для людей” (“Div. Instit.” VII 3), “світ не міг виникнути без божественного задуму і зберігатися без керування божественного розуму” (там само, І 2); “Бог відзначається милосердям, а гнів Йому не властивий” (“De ira dei” 5). Під час євангелізаційної місії Тертуліан і св. Амврозій вважали за краще послуговуватися категорійним апаратом стоїків, ніж ідеями і мітологічними образами платоніків. Проте інші, такі як Оріген, рішучо спростовували концептуальний підхід стоїків у судженнях про бога тілесного (“Contra Cels.” IV 14; VI 71; VIII 49; “In evang. Ioannis” XIII 21).
Бог постійно перебуває в тому, ким Він володіє (Сальвіан, “Про правління Боже” І 3). Він є форма матерії (gÉ*@H JH à80H), за свідченням Олександра Афродісійського у творі “Про змішання” (“De mixtione” p. 226, 10 Bruns), на основі того, що матеріальне суще діє завдяки силі, яка присутня в ньому. “Бог є формою матерії подібно до того, як душа є формою тіла, а сила – формою того, що можливе, завдячуючи їй” (там само). Коли це так, то у стоїків бог виходить смертним, оскільки із руйнуванням матеріального сущого, зникає й він сам, як форма. На ці протиріччя стоїків звертав увагу Плутарх[126], уточнюючи, що боги античного космосу мали різний статус, бо такі як сонце, місяць та ін., є народжені, а тільки Зевс вічний. Тож певні частини Зевса слід вважати безсмертними. Саме це й мав на увазі Хрісіпп у третій книзі “Про богів”.
Та слід віддати належне стоїкам за те, що вони з пошаною ставилися до Бога, і, спростовуючи політеїзм, своїм мисленням наближалися до “порогу Нового Завіту”. Сенека, будучи пізнім римським стоїком, зумів виразити думку про сотворення людини любов’ю Бога: “Без сумніву, що для безсмертних богів ми були і залишаємось бути найулюбленішими, і відвівши нам місце одразу після себе, вони виявили нам найвищу честь: ми багато отримали, але більше вмістити вже не в силі” (“De beneficiis” II 29, 3. SVF II 1121). Справді, для стоїків Бог був чоловіколюбцем, опікуном і благим[127].
З цього приводу було б несправедливо обійти увагою “філософську молитву”, так званий “Гімн Зевсові” Клеанфа[128], що нагадує пітагорейські вірші. Він дійшов до нас у непошкодженому виді. Це певна молитва до Зевса, в якій стоїчна людина звертається до “особового” Бога, а не просто до Логосу чи Фізису. Зенона говорив, що Клеанф подібний на дощинку, писати на якій важко, але написане тримається на ній довго. Тож Клеанф Асський був учнем Зенона. Варто подати цю поезію у цілісному варіанті (пер. наш):
5b*4FJ r •h"<VJT<, B@8Lf<L:g, B"(ik"J¥H "Æg\ ...
Зевсе, славніший за смертних, багатоіменний, всесильний,
Володар природи, що править всім сущим завжди лиш законно,
Слава Тобі! Належиться смертним звертатись до Тебе.
Зродились від Тебе ми й слово, відблиск Ума Твого, маєм,
Хоча й ми самотні з-поміж усього земного живого.
Спів цей Тобі! Я хвалитиму вічно Твою всемогутність.
Тобою все небо навкруг землі обертається наше,
Ти всюди ведеш його й всюди воно Тобі є слухняне,
Бо в непереможних тримаєш руках своїх блискавиці
Сліпучий вогонь, чому й вона вічно жива й палахкуча.
Під ударом її додолу природа враз подається.
Оцим то вогнем Ти всеобіймаючим Логосом[129] правиш,
Миттю злинає, пройнявши великі й малі він світила.
Завдяки кому царем Ти величним є всесвіту всього.
Без Тебе, о Боже, ніщо не стається в крузі земному,
Ні в вічному небі священному, ані в морі бездоннім,
Хіба що лихе лиш те, що немудрі в безтямі вчиняють.
Але ж Ти все приводиш до міри, все те, що міри не зна,
Й ладом втішається те, що безладне, й неприязне миле.
Бо все єднати Ти вмієш, і добре що є, і погане,
І славиться так один вічно Логос над всіми речами.
Однак, нечестивці якісь, із смертних, не прийнявши Логос,
О, жалюгідні ці! В заздрости прагнуть окрасти порядних,
І не зважають на Божий закон, даний всім, бо поглухли,
Ясним було б їх життя, коли б жили розважно і мудро,
Ними ж керує сьогодні лиш хіть неповздержная слави,
Ось, хто од лиха до лиха мандрує, собі заробивши
Страхи одні лиш з любови до слави; як інші, тим часом,
Втративши міру, плекаючи солодко плоть, тепер в болях,
Бо потяглися до того, що волі Твоїй супротивне.
Ти же, о Зевсе, володар дарів, громовержець у хмарах,
О, звільни цих безтямних людей од руйнівного незнання;
О Батьку, Ти віджени від душі його, дай, хай зустрінуть
Ту велемудрість, якою керуєш ти всім справедливо.
Тож прихиляємось перед Тобою, бо честь ми пізнали,
Величаючи рук Твоїх діло, як лиш смертному личить.
Нема для людини й богів нагороди вже більшої лиш
Пісні у праведнім дусі здіймать про закон всезагальний.
Тут іманентний Логос прослідковується як “душа світу”, одухотворена, уособлена в Зевсі пневма. Щоправда, ми нічого не довідуємося про вольовий характер дії провидіння Зевса у космосі для добра створінь, бо лиш дія Розуму-Логосу, прояв Його “загального закону” визначає світопорядок в античному світі. Як зауважував Ціцерон, Логос світу, який можна назвати “розумністю” (prudentia), що по-грецькому звучить як BD`<@4" (провидіння), готовить світ для довготривалого існування, забезпечуючи його достатком та наділяючи ладом і красою[130]. Тож годі тут вбачати риси особового Бога юдеїв та християн. Тим не менше, цей гімн-молитва є чи не найкращим зразком релігійної поезії, що дійшла до нас від часів стародавньої Стої.
Сам Клеанф нас цікавить радше тому, що навів причини, згідно яких люди отримали поняття Бога у своїх душах. Так Ціцерон свідчить:
“Першою він вважає ту, про яку я щойно сказав: можливість перебачувати майбутнє. Друга – це значні блага, які ми отримуємо від сприятливих кліматичних умов, земного врожаю, та велике число інших благ. Третя – різні природні явища, які лякають наші душі: блискавиці, буревії, зливи, віхоли, град, посуха, моровиці, землетруси та гудіння, що долинають з-під землі, кам’яні дощі та ті, що нагадують криваві краплини, обвали і тріщини, що виникають зненацька в землі, неприродні потвори серед людей і тварин; тоді, появи небесних смолоскипів (метеорів) і тих зір, які греки звуть кометами; а наші – волохатими (stella cicinnata) [...]; подвійне сонце, яке, як я чув від мого батька, з’явилось при консулах Тудітані та Аквілії того самого року, коли згасло друге сонце – Публій Африканський. Налякані такими явищами, люди збагнули, що є якась небесна і божественна сила. Четверта причина, і найголовніша, – рівномірність рухів і колообертів неба, Сонця, Місяця, зірок, їхня відмінність і розмаїття, краса і порядок. Споглядання цих речей вже саме по собі достатньо свідчить про те, що все це не випадково. Адже, коли хтось прийде в якийсь дім, або гімнасій, чи на форум і побачить у всьому розумність, пропорційність і лад, той, звичайно, розсудить, що це не могло відбутися без причини, і зрозуміє, що є хтось, хто очолює все це й кому все підлягає”[131].
Між іншим, сам Ціцерон є автором відомого обґрунтування існування Бога, що зветься “історичним аргументом” “Всі люди всіх народів, загалом, знають, що є боги, бо це знання у всіх є вроджене і неначе вкарбоване в душі”[132].
Щож, антична Греція доби еллінізму в лиці своїх представників епікурейців та стоїків була вже налаштована на сприйняття духу Євангелія, і така нагода трапилася, коли в Атенах ап. Павло вступив з ними у пам’ятну дискусію:
“Мужі-атеняни, зо всього бачу, що ви вельми побожні. Переходячи через ваше місто і приглядаючися до ваших святощів, я знайшов жертовник, на якому було написано: Невідомому богові. Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю” (Діяння 17, 22-23).
Саме до еллінів пролунала перша проповідь учнів Ісуса Христа і добірні зерна істини заколосилися нечуваним жнивом.
Поет-символіст В’ячеслав Іванов (1866-1949) у відомій поезії “La stanza della Disputa” зумів передати дух пошуку Істини мудрецями, богословами та поетами:
Є, друзі, в місті Вічному куток один,
Де вічні линуть з тьмавих фресок хори:
Там Істину шука хор мудреців Афін;
Там молять Істини святих Отців собори.
Їх Віщі чують із притаєних вершин:
Он Праведна мечем долає перекори;
Он Мудра, яка вчить “осягненню причин”;
Та Божії Небесна спогляда простори.
І світла діва також – з їхнього числа –
Знеслась на троні хмар, і Дафною святою
Прозріння вищії оповила чола ...
Ти ж бо із лірою надхненою отою,
Поезіє, взяла могутні два крила,
Щоб йти до Істини звитяжною ходою![133]
Проповідь Істини підхопили отці апологети, знавці еллінської думки, які не спішили розставатися з близькими їм категоріями і поняттями, а долучили їх до успішної Євангельської проповіді. Чому ж так? Хіба нове вино вливають у старі бурдюки? Тому що Слово, довгоочікуване людством, вже задовго до своєї появи жило в душах праведників і богомольців, живило їхні серця і просвічувало дивовижною красою істини.
У постатях Платона і Аристотеля, що зображені на фресці «Афінська школа» Рафаеля, деякі дослідники вбачають невидимий контур Ісуса Христа (С. Авєрінцев)[134]. Ба навіть більше, з ним (Логосом-Словом) вже було так звиклися, що відступати було нікуди. Тож якою радістю вони втішались, коли Його впізнавали у новонародженому в Вифлеємі, і якою невщухливою думкою докоряв їм ум, коли Воно розпалене стражданням тілесно лягло перед їхнім порогом, так таїнственно подібне на їхній вогненний Логос. Він вже палав у серці апостола народів, хто не по слухам знав ідеї стоїків, коли звався ще Савлом.
Все темы данного раздела:
Богдан Завідняк. Щаблі любови до Бога. Містично-досвідна філософія Бога. - Львів: Місіонер, 2010.- 1001 с.
Діалектика любови, засвідчена святоотцівською та схоластичною думкою у цій монографії, є спробою побудови містично-досвідної теодицеї у її класичному вираженні. Не спираючись на упо
В І Д А В Т О Р А
Віддаючи на суд читачеві цю книгу з теодицеї, і перш ніж почую його думку про неї, вважаю за потрібне подати декілька зауваг.
Шлях до Істини пролягає через самозаглиблення,
УВІЙШОВ У НЕЗНАНЕ
Entreme donde no supe...
Ступив колись-то, навмання,
В незнане я котрогось дня,
Що вище всякого знання.
ТЕМНА НІЧ ДУШІ
Noche oscura del alma...
Ніч яка була темна,
Де сум і тендітна любов паленіла –
О, в щасті б
ТА ЇЇ Т И П О Л О Г І Я
Німецький філософ Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц (1646-1716) ввів назву Teodicea щоб вказати на цю частину філософської теології, яка веде мову про “право і оправдання бога” (t
Енріко Берті Джованні Реале
Отож, у ХХ столітті з боку прихильників аристотелівської системи, і тих, які визнають за Аристотелем високий авторитет науковця, висувається думка про те, що Бог у Аристотеля володіє всіма ознаками
Б О Г У Д А В Н Ь О Г Р Е Ц Ь К О М У М И С Л Е Н Н І
Звичайно, тут ми не зможемо приділити увагу всім школам античного полісу, а тільки основним теодицейним побудовам філософії Давньої Греції, не наважуючись на детальний огляд теорети
Т Е О Г О Н І Я” Г Е С І О Д А
Вести мову про світ давньогрецької думки слід починати з міфології і Олімпу грецьких божеств.
Давні греки вважали, що перші чотири начала: Хаос, Земля, Тартар і Любов паную
У І О Н І Й С Ь К И Х Ф І Л О С О Ф І В
Стародавній Мілет, столиця острова Самос у Еґеї, став колискою натуралістичної думки Давньої Греції. З ним ми пов’язуємо ім’я великого природознавця Талеса Мілетського (638-548 до Р
Г А Р М О Н І Я С Ф Е Р” У В Ч Е Н Н І П І Ф А Г О Р А
(бл. 570-498 до Р. Хр.)
Про життя засновника назви “філософія” існують три біографії авторів III-IV ст. після Хр.: Діогена Лаертського, Порфірія і Ямвліха.
Чи існував Піфагор?
Про Піфагора виразно говорить Геракліт, коли той виступав проти біціпітів (тобто проти тих філософів, які припускали дуалізм між найвищим Принципом і чуттєвою реальністю); Емпедокл
Піфагорейське вчення
Вчення Піфагора можна відновити за допомогою Анаксімена і Філолая. Можливо, що Анаксімен був вчителем Піфагора; а Філолай – був тим учнем, який мабуть першим популяризував вчення св
Л О Г О С Г Е Р А К Л І Т А
(бл. 540-бл. 480 до Р. Хр.)
На думку К. Ясперса, Геракліта з Ефесу[69] слід віднести до “найбільших філософів” людства.
Його життя майже постійно проходить під па
Вчення Геракліта
Геракліт був пізнім іонійським філософом (народився два роки перед смертю Анаксімандра). Про його філософію ми довідуємося завдяки збереженим фрагментам його творів і різноманітним
Б О Г О П І З Н А Н Н Я В Ш К О Л І Е Л Е А Т І В
Школа елеатів походить від назви міста Елея, що було засноване близько 540 року перед Хр. у південній Італії (100 км на південь від Неаполя) греками. Римлянами це місто звалося Вель
К С Е Н О Ф А Н З К О Л О Ф О Н У П Р О Б О Г А
(540-450 до Р.Хр. по Дільсу, 565-473)
Мислитель Ксенофан[71] відомий як поет і філософ елейської школи. Із дев’яносто років життя, провівши мандрівне життя рапсода, 67 про
У Е М П Е Д О К Л А
(бл. 483-423 до Р. Хр.)
Як відомо, Емпедокл[75] є автором поеми “Про природу” (Peri physeos), проникливої і сповненої глибокого філософського змісту про два “божест
Г О М Е О М Е Р І Я” Т А “Н У С” У А Н А К С А Г О Р А
(бл. 500-428 до Р. Хр.)
Засновник антиантропоморфного вчення про Бога, Анаксагор[90] народився в іонійському місті Клазомені, що в Малій Азії. Написав твір
Д Е М О К Р І Т І “А Т О М І С Т И Ч Н Е” Б О Ж Е С Т В О
(бл. 470/469-395/IV ст. до Р.Хр.)
“Велику радість викликає споглядання
прекрасного, що міститься в речах”.
Демокріт[91]
Б О Г М Е Т А Ф І З И К И “Л Я М Б Д А” У А Р И С Т О Т Е Л Я
(384-322 до Р. Хр.)
Торкаючись корпусу творів Аристотеля[110] слід мати на увазі що перу цього великого і знаного філософа належать різножанрові трактати[1
Джованні Реале
Тепер ми безпосередньо підійшли до розгляду Теоса, що займає центральне місце “Метафізики” Лямбда. Ось це захоплююче безсмертне міркування Аристотеля про Бога:
“Так
У А П О С Т О Л А П А В Л А
Всі отці Церкви і великі богослови надають великого значення окресленим нижче словам апостола Павла у посланні до Римлян (1, 18-23):
“18. Бо гнів Божий відк
Ф І Л О Н А О Л Е К С А Н Д Р І Й С Ь К О Г О
(20/10 до Р. Хр. – 40 після Р. Х.)
Важливу справу, щодо пояснення Старого Завіту в ключі висновків давньогрецької філософії, яку ще на зорі християнства розпочав Філон Юде
Про мотив “переселення” у Філона
На думку Філона, Мойсей усвідомлював, що “у порядку всесвіту існує активна і пасивна причини, де під активною розуміється універсальний розум, цілковито чистий і відсторонений, який
Є Д И Н Е І Б О Г П Л О Т И Н А
(204/5-270)
Такого впливу, якого справив на всю християнську містику Плотин, не справив, мабуть, жодний інший мислитель до нього, ні Платон, ні Аристотель. Після теодицейн
У О Р І Г Е Н А
(бл. 185-254/5)
Слідуючи у теодицейній проблематиці за великими олександрійцями Філоном та Климентом, Оріген[241] обминав одну з головних ї
І “Н О В А Ф І Л О С О Ф І Я” Л Ю Б О В И
(бл. 330-379)
Св. Василій Великий[244] як і його ближчі друзі по каппадокійській школі багато чого перейняли від філософії давньої Греції та неоплатонізму
М І С Т И Ч Н О Г О Б О Г О С Л О В ’ Я
Цей розділ міг би служити замінником теорії агностицизму, якому приділяється чимало уваги у підручниках з теодицеї. Але з огляду на те, що під агностицизмом у філософії прийнято розуміти відмову у
С В. М А К С И М А І С П О В І Д Н И К А
(бл. 580-662)
Уродженець Константинополя, з родини аристократів, “вчитель молитви” св. Максим[281] отримав добру філософську освіту, вступивши на службу се
Сан Хуан де ла Крус
Такою є мудрість “таємничого богослов’я” і аргументи, які воно висуває. Здавалося б вирок його величності розуму підписано раз і назавжди Хуаном де ла Крусом. Але слід зважити на то
М І С Т И Ч Н А Л Ю Б О В Д О Б О Г А
У “П І С Н І П І С Е Н Ь”
(VI-IV ст. до Р. Хр.[294])
Література:
Ширшу бібліографію див. Le Cantiqu
Проблема зла
Бог не є причиною зла, зауважує св. Авґустин. За Плотином (Енеад., І, 8) він визнає першу частину його обґрунтування, але не ототожнює зло з матерією, адже й вона сотворена Б
С Е В Е Р И Н А Б О Е Ц І Я
(480-526)
Or se tu l’occhio della mente trani
Di luce in luce dietro alle mie lode,
Già dell’ottava con sete ri
Особа Боеція
Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій[324] народився в Римі близько 480 року, Походив із відомого роду Аніціїв які ще в ІV столітті прийняли християнство. Його батько, Флавій Нарсет Манлій, займав в
Характеристика богословських трактатів Боеція
Богословські трактати Боеція постали від 519 по 523 роки[338], про які пригадував Кассіодор. На думку св. Томи ці трактати слід подавати в такій систематичній послідовності:
Трактат: De Trinitate: тринітарна онтологія
Передісторія тринітарного таїнства.
Основною тайною християнської віри є Таїнство Пресвятої Тройці[342]. Перш ніж відстоювати цю таємницю від єретичних поглядів[343] і завдяки велик
Трактат: De hebdomadibus
Третій, справді більш метафізичний трактат Боеція, нам відомий під різними назвами. Окрім найчастіше вживаної, якою є De hebdomadibus (Гебдомади), до нас дійшли наступні: Quomodo s
Трактат: De fide catholica
На даний час існує сумнів щодо авторства Боеція, проте, саме в цьому творі подається загальна картина християнського догматичного вчення і його богослов’я. Тут він не проводить розр
Філософія саме християнська?
Справді, на думку Л. Обертелло[403] її направленість є християнською; А. Лосєва[404] – Боецій “світський християнський філософ”; Б. Мондіна – «мова йде про зразковий твір християнсь
Авґустин і Боецій
Мабуть доречно торкнутись теми висвітлення впливів через пролиття світла на твір який ми довго обминали, але без якого християнська інтелектуальна концепція Боеція була б неповною і
Існування Бога
У богословських трактатах, як ми вже згадували, Боецій тим чи іншим міркуванням зауважував потребу у доведенні існування Бога, проте строго аргументованих доказів там не наводить. З
Висновок
Боецій – останній з римлян і перший із схоластів. Він справді являється останнім представником класичної і християнської філософії в латинському світі. Після нього, на Заході, який
Історія читання Боеція у середньовіччі
Тему впливу Боеція на літературу Середніх віків детально висвітлював Голєніщев-Кутузов[422]. Натомість, в цьому розділі нас цікавить розгляд впливу “Opuscula Sacra” на розвит
Витоки і джерела філософського мислення на Русі
Подібно до того, як антична культура стала першоосновою європейської цивілізації, так само „золотим віком” і фундаментом існування як нації українського народу, на думку М. Грушевського, була доба
Проблема Віри і Розуму
Два шляхи могла обирати людина на шляху до Богопізнання – шлях, запропонований папою Григорієм Великим: «Та віра не має ціни, якій людський розум приносить докази», – тож головна ро
Теодицейні погляди
В ключі святоотцівської традиції підходили до вирішення проблеми Богопізнання і в часи Київської Русі. Елементи апофатизму, трансценденталізму та іманентизму знаходимо на сторінках
Критика св. Томою Аквінським аргумент св. Ансельма
Як відомо, в Суммі Богословській св. Тома вказує на слабі сторони формулювання св. Ансельма[503]:
а) не всі ті, що вимовляють слово «Бог» думають, що воно оз
Е Т А П И С Х О Д Ж Е Н Н Я Д О Б О Г А
У Р І Ш А Р А С Е Н - В І К Т О Р С Ь К О Г О [505]
(1123-1173)
Перш ніж розпочати знайомство з мислителем, чиє ім’я ми винесли у
Рішар Сен-Вікторський
(Фрагм. мініатюри Джованні ді Паоло)
І ось чому. У Рішаровому трактаті De Trinitate зустрічається концепція rationes necessariae (необхідних
Баварська державна бібліотека. Мюнхен.
На питання “Особа Пресв. Трійці” – якою вона є” (quale quid sit, буквально “що це таке”) можна відповісти, якою є вона по сутності. На питання: з якого джерела вона бере своє існування, слід з’ясов
Гуго Сен-Вікторський
Ведучи споглядальне життя вікторіанці зуміли пережити глибоке єднання з Богом не тільки у memoria Dei. Справді, концентруючи свою увагу на Бозі, вони проводили релігійне, гли
Б О Г У А Л А Н А Л І Л Л С Ь К О Г О
(1120/30-1202/03)
На самоочевидних аксіомах визнаний мудрець, професор Паризького університету Алан Ліллський[558] зумів, відштовхуючись від поняття “Монад
Теодицея Дунса Скота
(1266-1308)
Дунс Скот[606] визначає Бога як Нескінченне Суще в Дії (ens infinitum in actu). З усіх схоластів цей мислитель палко захоплювався наведе
С В. Т О М И А К В І Н С Ь К О Г О
(1225-1274)
Обійти увагою славні “quinque viae” св. Томи Аквіната[618] не посміє жодний фахівець теодицеї, і ми не будемо робити винятку.
Література щодо ц
Св. Томи Аквінського. Ілюстрація фраґменту енцикліки папи Лева ХІІІ “Aeterni Patris”. Галерея Канделябрів. Ватикан.
“Людський розум для пізнання істини віри, яка може бути цілковито відома тільки тим, хто бачить божественну сутність, може зібрати якісь правдоподібні докази. Проте їх зовсім не дос
Фра Бартоломео. Портрет св. Томи Аквінського.
Та все ж, коли б ми слова св. Томи про те, що є щось найправдивішого, найгарнішого і найшляхетнішого (як найвищий ідеальний рівень у даному описі) прийняли у планівському значенні,
Джессі. Спокушання св. Томи Аквінського.
Окрім трансцендентальних понять, які служать за опертя для доказу, можна ще скористати з прикмет, які наближені до цих понять; н.пр. життя, віра, сила і з ними злучена активність не
П О Н Я Т Т Я Б У Т Т Я
Св. Тома Аквінський є великим систематиком всього попереднього християнського мислення, яке заявило про себе до часу в якому йому довелось жити і вести осмислене та боговгодне чернече життя. До так
Алегорія Богословського Диспуту із словами Ісуса Христа, зверненими до св. Томи Аквінського: “Томо, ти добре про мене написав”.
“Наш розум у процесі думання може простягатись до нескінченности. Про це свідчить те, що якої б кількости не було задано, наш розум завжди може подумати про щось біл
Б О Г У Ф Р А Н Ц И С К А С У А Р Е С А
(1548-1617)
Тоді, коли у середньовіччі теологія не розлучалася з містикою, а, навпаки, черпала з неї надхнення, у “другій схоластиці”, з появою творів Франциско Суареса, м
У Н І К О Л А Я К У З А Н С Ь К О Г О
(1401-1464)
У книзі “De docta ignorantia” (“Про вчене незнання”[672]) Кузанський[673] виводить існування чистого, невизначеного буття, як абс
О Б Ґ Р У Н Т У В А Н Н Я Р Е Н Е Д Е К А Р Т А
(1596-1650)
З “Метафізичними розмислами” (1641, 1649) Рене Декарта[675] теодицея отримує нового апологета доказів на існування Бога і творця метафізики як філософії
Б О Г Б Е Н Е Д И К Т А С П І Н О З И
(1632-1677)
На початку ХХ ст. німецький філософ Р. Ойкен так оцінив вчення видатного голандського мислителя Баруха Бенедикта Спінози[678]:
“Може у
А Р Г У М Е Н Т Б Л Е З А П А С К А Л Я
(1623-1662)
Як відомо Блез Паскаль[685] відмовився мислити як Декарт, хоч сам теж був математиком і філософом[686]. Декартівське “cogito er
Deum meum et Deum vestrum [690].
“Твій Бог буде моїм Богом”[691].
Забуття світу і всього, окрім Бога.
Його можна знайти тільки шляхами, вказаними Євангелією.
Велич душі людської.
“Праведний Отче
О Т Ф Р І Д А В І Л Ь Г Е Л Ь М А Л Я Й Б Н І Ц А
(1646 – 1716)
Згідно Ляйбніца[706], існування Бога пізнається апріорним шляхом, тож за точку виходу мислитель обирає розум:
“Тільки сам Бог або не
А К А Д Е М І Ї X V I I С Т.
В українській історіографії доволі цілісно і всебічно висвітлена золота сторінка діяльности професорів Києво-Могилянської академії та їхні філософські погляди, щоб спинятись на них окремо. Дослідни
С Т Е Ф А Н А Я В О Р С Ь К О Г О
(1658-1722)
Отож, розвиток природної теології на Україні неможливо собі уявити не врахувавши досвід попередників, а вони були і писали філософські трактати також і з цієї
В Т Е О Ф А Н А П Р О К О П О В И Ч А
(1677-1736)
На думку Теофана Прокоповича, Бог є в природі та речах, як зберігаюча причина всього, як Предічний Ум, Вічна Істина, Першопричина і Творець сві
В Г Е О Р Г І Я К О Н И С Ь К О Г О
(1717-1795)
У другій книзі “Філософія надприродна, або метафізика” Георгій Кониський[719] сформулював наступні чотири докази існування Бога:
Г Р И Г О Р І Я С К О В О Р О Д И
(1722-1794)
Знанням текстів Святого Письма відзначається творчість самобутнього і непересічного українського мислителя Григорія Саввича Сковороди[723]. В.
Д О К А З І М М А Н У Ї Л А К А Н Т А
(1724-1804)
У творі письменника Михайла Булгакова в ході дискусії на Патріарших ставках Михайло Олександрович Берліоз відкидає всі існуючі докази існування Бога, яких, на
С. К’єркеґор
Данський релігійний мислитель Сьорен К’єркеґор[783] народився в Копенгагені, як він писав у “Щоденнику”, “всупереч Божій волі та внаслідок злочину”. Зворушлива любовна драма з нареч
Філософські крихти”. Факсиміле К’єркеґора.
Стрибок, який сповнює метафізика був йому відомий не з чуток. Тож не дивно, що історики християнської філософії присвячують йому окремі розділи, як, н. пр., о. Б. Мондін у своїй мон
Виступ К’єркеґора за катедрою
Як суперечить його екзистенціалізм із духом систематичного теологічного екзистенціалізму К. Барта та П. Тілліха, з одного боку, а з другого – світському характеру філософського екзи
Феномен любови у К’єркеґора
У багатьох своїх творах данський філософ не обминає увагою феномен любови, надаючи йому два виміри: психологічний і Божественний.
У першому, людина яка любить іншу намагаєт
П Р О Д О С В І Д М І С Т И К І В
(1859-1941)
Після прочитання автобіографічної книги про св. Терезу Авільську філософ Едіта Штайн (1891-1942) відкрила для себе одну істину: справжніми експертами у вірі є
D E U S S E M P E R M A I O R” Е Р І Х А П Ш И В А Р И
(1889-1972)
Еріх Пшивара (Przywara)[829] народився в польському місті Катовіце 12 жовтня 1889 р. В дев’ятнадцять років він вступив до новіціату отців єзуїтів в Екзатені (E
Н О В О Г О Б О Г О П І З Н А Н Н Я
(1889-1973)
Уродженець Парижа Ґабріель Марсель[833] навчався філософії в Сорбоні (1906-1909). Під керівництвом Л. Лєві-Бруля захистив тезу “Метафізичні ідеї Кольріджа по в
O R D O A M O R I S” М А К С А Ш Е Л Е Р А
(1874-1928)
Видатний німецький філософ-аксіолог Мак Шелер[837] був відомим захисником ідеї християнської любови.
Згідно Шелера, філософський метод
У Н І К О Л А Я Б Е Р Д Я Є В А
(1874-1948)
Примат свободи над буттям, на думку видатного російського мислителя Бердяєва[841]слід вважати точкою виходу його філософії.
Ось як він
У П ’Є Р А Т Е Й Я Р А Д Е Ш А Р Д Е Н А
(1881-1955)
У ХХ ст. вчення французького богослова П’єра Тейяра де Шардена[843] нагадує грандіозну по духу і задуму систему, рівну творчому задуму св. Томи Аквінського.
У П Е Р С О Н О Л О Г І Ї Р О М А Н О Ґ В А Р Д І Н І
(1885–1968)
У віці чотирьох років свого життя, уродженець м. Верони (Італія) Романо Ґвардіні[849] разом з батьками виїхав до Німеччини, де й отримав освіту
Об’явлення
У творі “Релігія і об’явлення” Ґвардіні показує, що без божественного об’явлення існування людини є неповне. Він висуває різні напрямки в яких людина може набувати досвід обмежень (
Р О М А Н А І Н Ґ А Р Д Е Н А
(1893-1970)
Учень Едмунда Гуссерля, оригінальний польський мислитель-онтолог, автор відомого трактату “Спір про існування світу” Р. Інґарден[863] ба
І М О В Ч А Н К А П Р О Б О Г А
(1889-1976)
Перш ніж говорити про теодицею найбільшого метафізика ХХ століття Мартіна Гайдеґґера[866], розумно було б зняти усі звинувачення у атеїзмі, яки
Д І Т Р І Х А Ф О Н Г І Л Ь Д Е Б Р А Н Д А
(1889-1977)
Гільдебранд[880]народився в Італії у Флоренції в родині відомого німецького скульптора Адольфа фон Гільдебранда. Вивчав філософію у Мюнхенському та Ґьотінґенсь
Едітою Штайн
Згідно Штайн, перш за все існує суттєве погодження між Гуссерлем і св. Томою, у спробі практикування філософії як строгої науки: обидва вважали, що завдання філософії було б невичерпним, як
Едіта Штайн. Наука Хреста.
Життя і творчість двох святих – Хуана де ла Круса і Терези Авільської стали для Едіти Штайн – св. Терези Бенедикти від Хреста, предметом глибинних роздумів над зв’яз
У П А В Л А Є В Д О К І М О В А
(1901-1970)
Православний богослов і філософ Павло Миколайович Євдокімов[915] народився 2 серпня 1900/1901 р. в Санкт-Петербурзі в родині військового. Навча
Твори Ганса Урса фон Бальтазара
ТРИЛОГІЯ (TRILOGIE): (Herrlichkeit. Eine theologische Ästhetik; I. Schau der Gestalt; II. Fächer der Stile: 1. Klerikale Stile. 2. Laikale Stile; III/1. Im Raum der Metaph
Т А Н Е О Т О М І С Т І В
У ХХ-му столітті серед багатьох великих відкриттів, розщеплення ядра і освоєння космосу, було здійснене не менш важливе відкриття – оригінальність метафізики св. Томи, як нової мета
С В. Т О М И А К В І Н С Ь К О Г О
(1884-1878)
У філософії Жильсон зосередив свою увагу на св. Томі Аквінському, який у світі християнської думки був визнаний найбільш представовим. Вже у 19
Б О Г О П І З Н А Н Н Я У Ж А К А М А Р І Т Е Н А
(1882-1973)
Марітен був найбільш авторитетним представником неотомізму: хоча сам називав себе томістом, і був тим, хто наважився у світському середо
А Н Т О Н І Н А С Е Р Т І Я Н Ж А
(1863-1948)
Справжнім томістом був домініканин Антонін-Далмас Жільберт Сертіянж (Antonin-Dalmace Sertillanges). Він розпочав свою філософську кар’єру у 190
Режіналь Ґарріґу-Ляґранж
Сорок років пропрацював на “Анжелікумі” в Римі (з 1909 р.)отець Ляґранж (Réginald Garrigou-Lagrange)[953], домініканин, проф.догматичногобогослов’я. Перші дві його праці нося
Р Е Ґ І С А Ж О Л І В Е
(1801-1966)
Отець Реґіс Жоліве (Régis Jolivet) проживав і працював у Ліоні. Жоліве був великим знавцем творчости як св. Авґустина, так і св. Томи. Щ
Т О М І З М А Й М Е Ф О Р Е С А
(1898-1983)
Форес (Aimé Forest) був президентом філософської спілки у Лангедоку, членом філософської спілки у Лювені. Його головні твори, які розгля
Т О М І З М Ж О З Е Ф А Д Е Ф І Н А Н С А
(1904-2000)
Отець Де Фінанс (Joseph De Finance) у 1955 році був покликаний викладати на Ґреґоріанському університеті в Римі загальну етику (до 1974 року) і
Н Е О Т О М І З М Д Е З І Р Е М Е Р С Ь Є
(1851-1926)
Кардинал Дезіре Жозеф Мерсьє (Desiré Mercier) збудував три важливі установи: “La société de philosophie de Louvain”
А Г Н О С Т И Ц И З М У
(1878-1944)
Одним із найбільш типових представників неотомізму перших десятиліть ХХ століття був отець Жозеф Марешаль (Joseph Maréchal), який вбачав
Ф Е Р Н А Н Д В А Н С Т Е Н Б Е Р Ґ Е Н
(1904-1993)
ОтецьФернанд Ван Стенберґен(Fernand Van Steenberghen) так само, разом із Де Вулфом, один із найбільших тлумачів філософії Середньовіччя (Класич
Л У Ї С Д Е Р Е Й М Е К Е Р
(1895-1970)
Бельгієць Луїс де Реймекер (Louis de Raeymaeker) очолював Institut Supérieur de Philosophie (від 1949 по 1965 рік), де займав каф
В Ц А Р И Н І П Р И Р О Д Н О Ї Т Е О Л О Г І Ї
Неотомізм в Італії шириться Католицьким університетом св. Серця в Мілані. Метафізика буття розкривалася у дослідженнях Амато Масново і Софії Ванні Ровіґі. Але головна заслуга у відк
А М А Т О М А С Н О В О
(1880-1955)
Отець Амато Масново не прагнув ототожнювати істину із вченням, яке б її містило всередині томістичних текстів. На його думку там містяться деяк
С О Ф І Я В А Н Н І Р О В І Ґ І
(1908-1990)
Будучи найбільш яскравим асистентом Масново, Софія Ванні Ровіґі (Sofia Vanni Rovighi) була яскравим дослідником середньовічної філософії, але й
Ф Р А Н Ч Е С К О О Л Д Ж Я Т І
(1886-1962)
Отець Франческо Олджяті (Francesco Olgiati) і отець Августин Джемеллі у 1920 році заснували католицький університет св. Серця в Мілані, на взір
У С Т А В О Б О Н Т А Д І Н І
(1903-1990)
“Неокласиком”, а не “неотомістом” називав себе Ґуставо Бонтадіні (Gustavo Bontadini), знавець метафізики, про що свідчать самі його твори: S
У К А Р Л А Р А Н Е Р А
(1904-1984)
Професор теології в Інсбруку, Мюнхені та Мюнстері, єзуїт Карло Ранер[975] був автором низки філософських творів, таких як Дух у світі (1939) та Слуха
У Б Е Р Н А Р Д А Л О Н Е Р Ґ А Н А
(1904-1984)
Канадський філософ і теолог, який належав до ордену єзуїтів у англосаксонському світі Бернард Лонерґан[977] справив неабиякий вплив на формування сучасної теол
Ф Р Е Д Е Р І К А К О П Л С Т О Н А
(1907-1994)
Філософ, неотоміст, отець-єзуїт Фредерік Коплстон[978] – історик філософії та відомий західний теолог ХХ ст. Нам випадає тут вести мову про ньо
У К О Р Н Е Л І О Ф А Б Р О
(1911-1995)
Отець Корнеліо Фабро (Cornelio Fabro[983]) відомий своїми метафізичними трактатами, якому належить заслуга у відкритті оригінальності онтософії
К А Р О Л Я В О Й Т И Л И
(1920-2005)
Папа Іван Павло ІІ був не тільки видатним теологом, а й філософом і поетом. Талант лірика доказує його цикл “Пісня про Таємного Бога” з якого приведемо тільки
Папа Іван Павло ІІ і отець Корнеліо Фабро. 1985 р. Б.
Польський філософ Тадеуш Штіцен, один із упорядників видання папи, який перейняв кафедру моральної філософії Люблінського католицького університету, на презентації цього видання у В
У Ц А Р И Н І П Р И Р О Д Н О Ї Т Е О Л О Г І Ї
(нар. 1926)
Автор трьохтомного видання[988], яке побачило світ у видавництві отців домініканців у Італії, не потребував би якогось особливого знайомства з
Відзначення наукової діяльности отця Баттісти Мондіна урядом Італії.
До метафізики проф. Мондін має особливий пієтизм. Ось як він сам зізнається в цьому у передмові до книги:
«Між філософськими предметами метафізика, разом із
Й О З Е Ф А З А Й Ф Е Р Т А
(нар. 1945)
Професор Йозеф Зайферт (J. Seifert)[990] – представник австрійської філософії, член Папської академії, засновник Інтернаціональної філософської академії
У Г А Р В Е Я К О К С А
(нар. 1929)
Ціною відмови від традиційного Богопізнання мислителі “теології смерти Бога” (death-of-God-Theology) такі як Дітріх Бонгеффер (1906-1945), Джон Робінсон
Р У С Ь К О Ї Ф І Л О С О Ф І Ї Х Х С Т О Л І Т Т Я
У руській філософії теодицея сприймається як шлях Боголюдства, оскільки включає у Богопізнавальну сферу антроподицею.
Серцевиною руського мислення у ХХ столітті явля
Володимир Соловйов
Ось характерні риси цієї «нової» метафізики. Панування зовнішнього досвіду має змінитись пануванням внутрішнього досвіду. Прийняття за точку відліку всього конкретний
Про Абсолютне Буття у Семена Франка або містичний реалізм
(1877-1950)
Семен Людвигович Франк[996], за визначенням історика філософії В. Зеньковського – найвидатніший руський філософ і зірка першої величини світово
Свобода Абсолюту
Свобода Абсолюту проявляється на рівні двох скінчених форм, які протистоять одна одній. Первинна свобода – якій характерна непередбачувальність, притаманна безпосередньому са
Проблема зла
Саме «тріщини у Всеєдинстві», що приводять до протистоянь окремих його елементів, є джерелом і причиною зла. Тут Франк повторює Соловйова. Натомість Бердяєв вважав, що не прийнявши
І С Н У В А Н Н Я Б О Г А
Коли професори Києво-Могилянської академії схилялися до традиційних доказів існування Бога, то творчість Григорія Савича Сковороди може служити містком до побудови самобутньої місти
Р Е Л І Г І Й Н И Х М И С Л И Т Е Л І В – П О Е Т І В
У цьому розділі ми поведемо мову про пережиття досвіду Бога у релігійних мислителів-поетів, адже відомо, що у багатьох філософів виникала необхідність у написанні поезій “зізнань” про Бога, а це їх
ГІМН ДО БОГА-ОТЦЯ
Чи Ти пробачиш гріх моїх батьків,
Що є моїм, хоч не моя вина є?
Чи Ти пробачиш гріх, в якім я жив
І ще живу, хоч сам себе картаю
БОГ У НІМЕЦЬКІЙ РЕЛІГІЙНІЙ ПОЕЗІЇ ХІХ-ХХ СТ.
Тепер познайомимося із німецькомовною релігійною поезією в контексті теодицейних поглядів, а їх чимало.
Так, відомий поет Фрідріх Шіллер в 1798 році створив поезію “Щастя”,
Пензля Йоаннеса Шпріка (1838).
Тож, щоб краще запізнатись з її досвідом Богоспілкування, як авторки релігійного циклу “Духовний рік”, познайомимось глибше з традицією, з якої вона вийшла.
Як вже зазначал
О мука без передиху
Від задоволення й гордині,
Як тихо гризе і стиха
Червоточить, як в деревині.
Свідоме поетичне “нерозпізнавання” Новалісом (на приклад
І невимовний неба солод
В душі моїй постав повік.[1078]
Низку релігійних віршів залишили сучасники Дросте – Клеменс Брентано (1778-1842), у циклі Недільні Євангелія [1079]
Зсилаєш нас сюди й не подаєш
Своєї цілі. Хто збагнути в силі?
А все ж твоя це воля, щоби йшли ми,
З чим доля нас влаштовує, авжеж.[1092]
чи
НІЧОГО БІЛЬШЕ
(Nic więcej)
Napisał “Moj Bóg” ale przekreślił, bo przecież pomyślał ...
Написав “Мій Б
Новости и инфо для студентов