(бл. 185-254/5)
Слідуючи у теодицейній проблематиці за великими олександрійцями Філоном та Климентом, Оріген[241] обминав одну з головних її проблем, а саме – існування Бога. Тим не менше, приділяючи більше уваги атрибутам Бога, Оріген підходить до них з пізнавальної точки зору, роздумуючи над красою творів Творця: Бог Отець світу, Добро і Любов, Єдиний, Ум, Вічність, Нескінченність тощо. Але цікаво те, що невимовну реальність Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого, мислитель Оріген пробує тлумачити філософським методом, і то з перших сторінок свого шедевру, трактату “Про Начала”(“Peri Arkon”). Так, Бог у Орігена, як і у Плотина, є Джерелом всього – Самопочатком, правда, без домішок еманативного процесу, викладеного Плотином. Оріген наголошує на духовній і трансцендентній природі Бога та алегоричним методом намагається пояснити важкосприйнятливі місця Святого Письма, коли там мова заходить про “тілесність” Бога.
Тим не менше, Оріген – перший систематичний богослов, який задумувався над змістом богословської мови. Адже існує абсолютна невимовність Бога, а в силу онтологічної безодні, що розмежовує скінченне та нескінченне, – нездатність наших понять визначити Божественну природу.
“Жодне слово та жодне поняття не можуть застосовуватися до атрибутів Бога”.[242]
Проте, шляхом аналогії, на думку Орігена, можна довести те, що Бог є Світлом (бо так, як розум відіграє аналогічну роль до тієї, що відіграє світло для очей), Вогнем (бо спалює гріхи так, як вогонь спалює дрова) або Сином – бо так, як душа поширює свою силу на все тіло, так Єдинородний Син поширює Божі властивості, будучи з Ним у єдности.[243]
Так само й народження Сина є незавершеною дією, адже Бог Отець продовжує Його завжди народжувати, як вічно продовжує випромінюватися Сяйво, що сходить від Божого Світла, або ж, як зроджується думкою бажання. Це народження Сина є внутрішньою необхідністю Божого Життя.
Тож стосовно до динамічних властивостей Бога по відношенню до світу та людини, Оріген проголошує поміркований катафатичний погляд, залишаючись речником апофатизму у розумінні невимовности Божої сутности.
Окремої уваги заслуговує так звана “система кіл” у Орігена, за допомогою якої він пробує символічно описати діяльність і відношення між Особами Пресвятої Тройці. Кожна з осіб містить певний радіус кола, яке відповідно має спільний центр з кожним із Божественних кіл. Більший радіус належить Богу Отцю, оскільки Він обіймає коло Бога Сина, та менший – колу Духа Святого, оскільки Він сприяє святим. Таким чином сформульований Орігеном вираз “Три Божі Іпостасі” плідно поширився на всю патристичну традицію тринітарного богослов’я. Правда, тут можна вбачати й субординаціонізм, тобто нижчість Бога-Сина від Бога Отця, але це вже інша тема, що стосується до тринітарного богослов’я.