Такою є мудрість “таємничого богослов’я” і аргументи, які воно висуває. Здавалося б вирок його величності розуму підписано раз і назавжди Хуаном де ла Крусом. Але слід зважити на той факт, що в цих аргументах немає “механічного” відкидання розуму, а декламується потреба в його очищенні, і тяжінні до духовного його просвітлення світлом віри.
Щодо вищенаведених аргументів корифеїв апофатичного мислення заслуговує уваги думка св. Томи Аквінського, який був вдумливим пошановувачем досвіду “Ареопагітик”. Подамо її у доволі скороченому викладі, як відповідь Томи на твердження Псевдо Діонісія Ареопагіта:
“Видається, що жодний сотворений розум не може споглядати Бога в Його сутности (...) Також і Діонісій у 1 розділі твору “Про Божі Імена”, міркуючи про Бога, зауважує: “Ні почуттю недосяжний Він, ні уяві, ні думки немає про Нього, ні поняття, ні знання.”[290] (...) Окрім того, сотворений розум в силі пізнавати тільки те, що існує: адже перше, з чим зустрічається розум, є суще. Однак Бог не є існуючим, а Він вище існування, як вважає Діонісій. Отже, Він не є збагненний, а перевищує пізнавальні можливості будь-якого сотвореного розуму. (...) Слід відповісти, що Бог називається не-існуючим не в тому значенні, мовби Він зовсім не існував, а в тому, що Він перевищує все суще, оскільки Він є Своє буття. А тому звідси випливає не те, що Бог жодним чином незбагненний, а тільки те, що Він перевищує будь-який вид пізнання, тобто що Він сам незбагненний [цілковитим розумовим схопленням].”[291]
У цьому розділі “Сумми Богословської” св. Тома тільки намагався підкреслити те, що Бог, будучи носієм Свого Буття по сутности, не відбирає надії Його бачити і осягати очима блаженних у житті в небі, позаяк в земному житті людський розум пізнає Його за посередництвом рівнів досконалости істот. На його думку, недосяжність Бога розумом існує не тому, що щось у Ньому недосяжне спогляданню, а тому, що Він не може бути бачений настільки досконало, наскільки Його можна бачити гіпотетично. Бог – над усім, у глибинах і висотах свого Таїнства, у всьому і всюди один і той самий – недосяжний. І це не заслуга містиків, що такою є відкрита ними Божа Природа, а Всемогучий Бог у єднанні з Ним у любови, привідкриває Себе на містичному шляху осягнення Любови. Можна сказати в унісон Томі Аквінському: Любов – це пізнання Бога. Проте, це не просто пізнання свідомістю, коли, у грісі можна й навмисно заглушити голос свідомости і совісти, наче підкреслюючи свої “апофатичні” уподобання, що не матимуть нічого спільного з Богопізнанням. Це цілком інша свідомість – усвідомлення присутності ласки Божої. Як зауважив В. Лосскій – “це поглиблення свідомости, досвідне зростання у Божому світлі”[292], яке можливе тільки завдяки правдивому життю з Богом:
“Чим дальше особа проходить шляхом єднання з Богом, тим свідомішою вона стає... Пізнання повністю проявляється на вищих щаблях містичного шляху як досконале пізнання Пресвятої Тройці”[293].
Отож, духовне життя немислиме без дії Божої ласки, і це життя для “дітей світла” (Еф. 5, 8) проявляється у сходженні по щаблях свідомости.