рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

М І С Т И Ч Н А Л Ю Б О В Д О Б О Г А

М І С Т И Ч Н А Л Ю Б О В Д О Б О Г А - раздел Религия, БОГДАН ЗАВІДНЯК. Щаблі любови до Бога. У “П І С Н І П І С Е Н Ь” (Vi-Iv Ст. До Р. ...

У “П І С Н І П І С Е Н Ь”

(VI-IV ст. до Р. Хр.[294])

Література:

Ширшу бібліографію див. Le Cantique des Cantiques. Traduction et commentaire par A.Robert, P.S.S. et R. Tournau, O.P., A. Feuillet, P.S.S., Paris 1963, с. 29-39.

Окремі видання:

Творения святых отцов. Т. 37-45. Творения Святаго Григория Нисскаго. Ч. 3. Точное изъяснение Песни Песней Соломона, Типография В. Готье: Москва 1862, т. 2 - 408 с.; Переклад In Canticum canticorum (15 проповідей на Пісню Пісень).

G. L. Gargano. La teoria di Gregorio di Nissa sul Cantico dei Cantici, Roma 1981;

Bernard (Saint). Sermones super Cantica Canticorum, édités par J. Leclerq, C. H. Talbot, H. M. Rochais, Vol. I (1-35); II (36-86), Éditions Cisterciennes: Rome 1958;

Бернард Клервоский. Проповедь третья на Песнь песней, пер. И. В. Шталь // Памятники средневековой латинской литературы Х-ХІІ веков, Наука: Москва 1972, с. 310-312;

Giullaume de Saint-Thierry. Exposé sur le Cantique des Cantiques (Sources chrétiennes, 82), Paris 1962.

 

На сторінках Святого Письма, за словами св. Авґустина, оповідається суто про Божу любов [295]. Справді, в суто людському розумінні любови там зустрічаються батьківська любов, любов у терпіннях, у ревнощах, любов як кохання тощо. Митрополит Андрей зауважував:

 

“Коли шукаємо в св. Письмі похвали Божої любови, знаходимо таку безліч прерізних порівнянь, які до любови відносяться, хоч часом і не згадують слова “любов” – що не знати, що вибрати, щоб достойно звеличати красу тієї цариці чеснот. Вона ж краща від сонця й світліша від усіх небесних зір; порівняна зі самим світлом, показується від нього яснішою (Прем. 7, 29). Вона ж є тим огнем, що його кинути на землю – мета Христового приходу (Лук. 12, 49). Вона є тим золотом найвищої проби і тою білою одіжжю, що її радить набути Боже Слово (Об’явлення 3, 18). Вона є царською славою цариці, що прикрашена золотими прикрасами (Пс. 44, 10). Щасливий, хто її найде; її набуття є цінніше від торговлі дорогоцінним золотом і найчистішим сріблом (Прит. 3, 13-14). Любов Божа спричинює, що всі особи Пресвятої Тройці приходять до душі й замешкують у ній (Йо. 14, 23). Божа любов заслуговує на те, що Христос, полюбивши душу, являється їй” (Йо. 14, 21).”[296]

 

Та найкращою Піснею з поміж усіх пісень названо у Старому Завіті любовно-містичний цикл зізнань між двома, люблячими одне одного особами. Не так важливо як їх звати, головне те, що у їх житті перемагає любов. Тільки вона одна здатна об’єднувати два береги, гасити пристрасті та розбрат і даруватись у любовній злуці. Мова йде не тільки про опис подружньої любови. Не дивно, що містично-алегоричне тлумачення “Пісні Пісень” (.*9*:% 9*:, “Шір га – Шірім”) пролягає саме в цій площині: обіти дані Церквою Христові, людиною – Богові, чоловіком – дружині, можуть бути освяченими тільки Таїнством Любови:

 

Поклади мене печаттю на твоїм серці,

печаттю на твою руку;

любов бо, як смерть сильна;

ревнощі люті, немов пекло.

Стріли її – вогненні стріли,

правдиве полум’я Господнє.

Водам великим любови не вгасити,

ані рікам її не затопити.

Якби хто за любов

віддав скарби свого дому,

зазнав би лиш погорди великої.”[297]

 

Без глибинного змісту Любови не можна збагнути Божого Промислу. Будь-який вимір реального людського життя знаменується Любов’ю: має в ній початок і кінець. Ось як по біблійному драматично зумів знайти вираження ідеалу любови Іван Франко у “Зів’ялому листі”[298]:

 

Хоч ти не будеш цвіткою цвисти,

Левкоєю пахуче-золотою,

Хоч ти пішла серед юрби плисти

У океан щоденщини й застою,

То всеж для мене ясна, чиста ти,

Не перестанеш буть мені святою,

Як цвіт, що стужі не зазнав ні спеки,

Як ідеал все ясний – бо далекий.

Я понесу тебе в душі на дні

Облиту чаром свіжости й любови,

Твою красу я переллю в пісні,

Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні...

Мов золотая мушка в бурштиновий

Хрусталь залита в нім віки триває,

Цвистимеш ти, покіль мій спів лунає.

 

Які ж існують підходи до пояснення цієї любовної драми, включеної до книг Святого Письма на самий останок? Перш за все – спроба на символічному рівні зображувати відношення між Старозавітнім Богом та обраним народом, на яку наважуються такі пророки як Осія, Єремія та Єзекиїл. У Новому Завіті цей метод використав Апостол Павло, зображуючи “містичний шлюб” між Церквою та Христом: “тим то покине чоловік свого батька і свою матір, і вони обоє будуть одне тіло. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву.”[299] З-поміж християнських мислителів його пропагували Оріген (“весільна пісня”), св. Григорій Ніський, бл. Теофілакт та ін., автори тлумачень на Пісню Пісень (святі Бернар Клервоський, Тереза Авільська, Хуан де ла Крус). Але є й інше розуміння пісенної символіки: Невіста як прообраз Богородиці (св. Амврозій Медіолянський, “Про Дівицтво”), або ж як Свята земля, відроджена Божою любов’ю (Акім Олесницький).[300] Існує й буквальне пояснення розгорнутого сюжету книги (Теодор Мопсуетський, прот. Герасим Павский). Тим не менше, на думку рабіна Акіби, саме ця Пісня заслуговує на назву “святая святих” з-поміж книг Старозавітніх книг Кетувім (третьої частини канону Єврейської Біблії).

 

 

П И Т А Н Н Я

Щ О Д О Т Р А Д И Ц І Й Н И Х

Д О К А З І В І С Н У В А Н Н Я Б О Г А

 

Людина, яка все своє життя покладає у Бога, розуміє і відчуває, що нематиме змісту жодне її намагання проявити себе як повноцінну істоту, коли воно не буде викликане і завершене в усвідомленні того, що саме цього й хотів Бог. Поет Йосиф Бродський міркував:

 

“Можливо, кращий з доказів буття Бога – те, що ми не знаємо, коли помрем. Іншими словами, коли б життя було чисто людською справою, то людину при народженні наділяли терміном, чи вироком, який би точно визначав тривалість її перебування тут – як це робиться у таборах. А з того, що цього не відбувається, випливає, що справа ця не зовсім людська, що у справу втручується щось поза межами нашої уяви і контролю. Що є сила, яка не підлягає ні нашій хронології, ні, коли так міркувати, нашому розумінню заслуг. А звідси й всі наші спроби передбачити або уявити власне майбутнє, звідси наша надія на лікарів і циганок, яка збільшується, коли ми хворі або нещасливі, і яка є ніщо інше, як спробою приручити – або демонізувати – божественне.”[301]

 

Тобто є Той, Кому ця “вирокова” дата відома, адже вона таки є у кожної людини, проте, яку сама людина не знає. “Чувайте, бо не знаєте ні дня, ні години”.

Отож, впродовж історії мислителі формулювали стрункі, логічно-метафізичні обґрунтування, які можна укласти у певну схему, яка, практично, не зазнає великих змін.

Історія відношення між людиною і Богом завжди пов’язана з історією мислення. Сама ж людина торкається проблеми Бога під час рефлексії, демонстративного обґрунтування та у досвіді Бога. Не дивно, що не завжди обґрунтування Божого існування задовільняють мислителів-логіків, і вони вдаються до прискіпливого логічного аналізу того чи іншого формуювання. Відомо, що, так звані метафізичні “томістичні шляхи” були піддані такому аналізу, і з успіхом його витримали, на подив логіків. Так, англійський поет-мислитель Вістен Г’ю Оден (Wystan Hugh Auden, 1907-1973) у поезії “Лябіринт”(The labyrinth) поглянув на підходи до Бога під кутом зору заблуканої людини, яка не в силі знайти виходу з проблеми не тільки Бога, а й свого існування. Подамо у нашому перекладі фрагмент його міркування, оскільки він торкається нашої проблематики і викликає заохочення до її розв’язки, виходу з цього загадкового лябіринту:

 

“Антропос аптерос” – спішний

Бог зна куди, прямовисний,

Напіврозумний чоловік –

Продовжує віками біг

По лябіринту. Та в трьохсотий

Раз у цього же ж повороту

Стежки вздовж гаю тих же ж лип

Він розуміє, як він влип.

Не лябіринт чи оця штука?

Та все ж, як нас навча наука,

Знайди питання – відповіш.

Питання: вихід є, чи ні ж?

Як подає нам богослов’я,

Можливо вихід лиш любов’ю

Того, хто лябіринт створив,

Та в чімсь правий, не покривив...

 

Отож, першим шляхом, методичним і логічно структурованим, пройшли мислителі завдяки доказам існування Бога у св. Ансельма Кентерберійського (Онтологічний аргумент) та св. Томи Аквінського (апостеріорний шлях, відштовхуючись від феноменів сущого світу). Другим – шляхом demonstratio, у розумінні юридичному, математичному, мовою природознавчих наук, пройшов Рене Декарт[302] (1596-1650), проти тези котрого виступив Блез Паскаль[303] (1623-1662), позаяк шлях до Бога, який веде через мислення, вже у самій передумові приречений на поразку. Третім шляхом – досвідним йдуть релігійні особи. “Досвід”[304] належить історії, і є у світі. Відмінність від попередніх шляхів полягає в тому, що Бог не є світом. Досвід є особистим пережиттям Бога особою, яка визнає себе недосконалою, проте, яка визнає “мого Бога” – Богом, Творцем неба і землі, Суддею, який прийде судити живих і мертвих.

 

 

К Л А С И Ф І К А Ц І Я І Н А З В И Д О К А З І В

 

Необхідно збудувати певну класифікацію доказів, оскільки довкола певних доказів продовжують тривати численні дискусії, хоч досвід підказує, що кожний мислитель зайняв свою точку зору , облюбувавши той чи інший аргумент. Тож слід добре засвоїти тематику доказів довкола яких ведеться саме ця дискусія, щоб мати свій вирозумілий погляд на її предмет. Так Кант наводить: онтологічний, космологічний та телеологічний докази, а ансельмівському формулюванню надає назву онтологічного доказу, за яким вишукувались докази епігонів св. Ансельма. Отож, є такі обґрунтування, визнаймо, цілком умовного поділу:

 

І) Згідно визнання факту існування Бога до, або після досвіду):

 

1. Апріорні (додосвідні докази, які висуваються згори):

Онтологічний аргумент (від ідеї Бога яка присутня в розумі, доказ св. Ансельма Кентерберійського);

Ономатологічний аргумент (сутністю Бога, або Божественною енергією, є Його Ім’я) – мета-неоплатонівський доказ св. Григорія Палами у полеміці з Варлаамом: до-когітивна інтуїція Божественних Імен шляхом надавання нам Богом свого істинного Імени, відкриваючи людям шлях до співучасти з Божим буттям, ще до знайомства з Ним. На цьому шляху люди здатні набувати Божественні властивості, не будучи богами (теозис); “шостий шлях” Ж. Марітена; традиція “ім’яславців”);

Онтологічні докази філософів середньовіччя та Нового Часу (св. Бонавентури, Дунса Скота, Декарта, Спінози, Мальбранша, Ляйбніца, Гегеля, Розміні та ін.).

 

2. Апостеріорні (післядосвідні докази, які висуваються знизу):

а) Космологічний (від фізичної зміни, поставання і принципу дієвої причини, докази св. Томи Аквінського);

б) Телеологічний (базований на порядку в природі, гармонії і красі та принципі доцільності, П’ятий доказ св. Томи Аквінського);

в) Онтософічний (шлях інтенсивного поняття буття, доказ св. Томи Аквінського, “зворотній” неоплатонізм)

 

 

ІІ) Згідно внутрішніх властивостей душі людини (розуму та волі):

 

Антропологічні або психологічні:

(оскільки сама людина вже є недосконалим богом, ув’язненим земним життям, deus humilis, кому життя без Бога немає змісту):

а) Релігійний або фідеїстичний (шлях релігійної віри, аметафізичний, найпереконливіший доказ шляхом особистого досвіду кожної людини);

б) Самотрансцендентний або ексцентричний (шляхом реалізації себе самого, оскільки потенційні можливості людини безмежні і сягають сфери духа, доказ Паскаля);

в) Доказ із чудес, які перевищують кожну створену здатність;

г) Доказ з покарань, які несуть клятвопорушники та богохульники;

ґ) Лінгвістичний або семантичний (шляхом відкриття значення слова, мови Духа, голосу Божого, які промовляють в речах світу. Доказ Йоана Євангелиста у Пролозі);

д) Ідеологічний або логічний (шляхом визнання існування Вічних істин,

доказ св. Авґустина, св. Терези Бенедикти від Хреста

(Едіти Штайн));

е) Деонтологічний або номонологічний (шляхом визнання існування морального закону, обов’язку, “агностичний” доказ Канта);

є) Евдемонологічний (шляхом пошуку людиною щастя);

ж) Генологічний, клімакологічний (четвертий шлях св. Томи Аквінського);

з) Історичний (доказ шляхом універсальної згоди).

 

ІІІ) Інші докази:

 

Доказ шляхом “зберігаючих” причин (cause conservanti, доказ Оккама);

Докази в німецькому ідеалізмі (Гегеля, Шеллінга та ін.);

Доказ Гуссерля: “Життя людини є шляхом до Бога. Я намагаюсь досягнути мети без доказів, без методів і без богословських знань, тобто досягнути до Бога без Бога. А тому, мушу усунути Бога з моєї наукової екзистенції, щоб намітити людині шлях до Бога”[305].

 

 

Д О К А З І С Н У В А Н Н Я Б О Г А В І Д

Н Е З А П Е Р Е Ч Н О С Т И Д І Ї

С А М О У С В І Д О М Л Е Н Н Я

У С В. А В Ґ У С Т И Н А

(354-430)

 

“Про образ величної Тройці, який відомою мірою знаходиться в природі людини, навіть тієї, яка ще не стала блаженною.

І самі ми в собі впізнаєм образ Бога, тобто отієї величної Тройці, – образ, правда, нерівний, навіть далеко відмінний, не співвічний, і щоб коротко сказати усе, не тієї ж сутності, якою Бог, хоча у речах, Ним сотворених, найбільше за природою своєю до Бога наближений, – образ, який потребує поки що вдосконалення, щоб бути ближчим до Бога і за подобою. Адже і ми існуємо, і знаємо, що існуємо, і любимо це наше буття і знання. Відносно цих трьох речей, які я щойно перерахував, ми не боїмося обманутися якою-небудь брехнею, що має вигляд правдоподібності. Ми не відчуваємо їх яким-небудь тілесним чуттям, як відчуваємо ті речі, які поза нами, як відчуваємо, наприклад, колір – зором, звук – слухом, запах – нюхом, речі смакові – смаком, тверде і м’яке – за посередництвом дотику. Вони не з цих чуттєвих речей, образи яких, цілком на них подібні, хоча вже не тілесні, крутяться в нашій думці, утримуються нашою пам’яттю і збуджують в нас потяг до них. Без будь-яких фантазій і без будь-якої оманливої гри примар (фантомів) для мене вищою мірою безсумнівно, що я існую, що я це знаю, що я люблю. Я не боюся жодних заперечень стосовно до цих істин з боку Академіків, які могли б сказати: “А що якщо ти помиляєшся?” Якщо я помиляюсь, то тому вже існую. Адже хто не існує, той не може, звичайно, і помилятися: отож, я існую, якщо помиляюсь. Отже, оскільки я існую, коли помиляюсь: то яким чином я помиляюсь в тому, що існую, якщо я існую безсумнівно, бо помиляюсь? Оскільки я повинен існувати, щоб помилятись, навіть якщо б і помилявся; то немає ніякого сумніву, що я не помиляюсь в тому, що знаю про своє існування. З цього випливає, що я не помиляюсь і в тому, що я існую, так рівно ж знаю і те, що я знаю. Оскільки ж ці дві речі я люблю, то до цих двох речей, які я знаю, додаю і цю саму любов, як третю, що рівна з ними за гідністю. Адже я не помиляюсь, що я люблю, якщо я не помиляюсь і в тому, що люблю; хоч якщо б навіть останнє і було хибним, то принаймні було б істинним те, що я люблю хибне. На якій підставі стали б мені дорікати в любові до хибного або утримувати від цієї любови, якщо б було хибним те, що я його люблю. Якщо ж згадане істинне і достовірне, то хто може мати сумнів в тому, що, коли його люблять, істинна і достовірна і сама до нього любов? Тоді, немає нікого, хто не бажав би існувати, як немає нікого, хто не хотів би бути блаженним. Адже яким чином може бути хто-небудь блаженним, якщо не буде існувати?”[306]

 

Перш ніж вести мову про думку св. Авґустина[307] в теодицейних питаннях слід зважити тільки на один факт: його творча спадщина нараховує шістнадцять томів творів, виданих у шпальтовій системі. Це означає, що при сучасних засобах книгопродукування – близько сорок томів належатиме перу генія християнської думки. Св. Авґустин має що сказати й сучаснику. Ось як у вступі до свого твору “Мислення Авґустина” (Roma, 1988), який присв’ятив 1600-літтю хрещення св. Авґустина, проф. Мондін відзначає його почуттям пошани, захоплення і симпатії, засвідчуючи:

 

“гостроту і глибину його інтуїції, довершеність і широту його обґрунтувань, вартість і актуальність його вирішень, чеснотливість і правдивість його досліджень, його сміливий запал, майже що пристрасть до істини. Адже Авґустин торкався, дискутував і подавав свої вирішення по всім найважливішим проблемам філософії та богослов’я, а його тезиси справляли вирішальний вплив на формування і розвиток мислення та на західну культуру не лише на протязі середньовіччя, а й упродовж модерної епохи... Вражаючий, величний, із широтою поглядів, практично універсальний, його теоретичний обрій, філософський і богословський... його твори – це розвідки на часткові аргументи, навіть ті, що більш ширшого надхнення, такі як De Trinitate та De civitate Dei. Праця по наданню систематичної форми його мисленню багаторазово здійснювалася багатьма вченими, вже починаючи від часів середньовіччя: практично Summa П’єра Ломбарда – це систематичний виклад доктрини св. Авґустина”.

 

Тепер звернемось до самого доказу. Парадоксальною може виявитись думка св. Авґустина про те, що існування істини є самоочевидне і істина існує, навіть тоді, коли немає самої істини. Справді, у судженні: “немає ніякої істини” верх бере сама правда, в результаті якої дане судження й буде правдивим. Як висновок: істина існує навіть тоді, коли немає жодної істини. А це тому, що істина є саме по собі необхідне буття, або ж таке буття, яке випливає із самого по собі Необхідного Буття – Бога, як Найвищої Істини.

Таким шляхом міркування слідують Роберт Гроссетест[308], Олександр Гельський[309] і св.Бонавентура[310].

 

Отож, на думку св. Авґустина, яку він виклав у “Soliloqui”, слід пізнавати Бога і душу, “Ніщо інше – ніщо інше”:

 

“Deum et animam scire cupio. Nihil plus? Nihil omnino” (2 Lib. Sol. I, 2[311]).

 

Про це саме він говорить у творі “De ordine” (II, 18, 47).

Людина, на думку Авґустина, здатна пізнати себе саму тоді, коли вона пізнає своє походження і свою остаточну підвалину: “Fecisti nos Domine ad Te et inquietum est cor nostrum donec requiescat in Te”. (Confes. I, 1). Де є людина – там є й присутність Бога: “Ubi Deus ibi homo, ubi homo, ibi Deus”.

Св. Авґустин наводить доказ існування Бога на основі внутрішнього досвіду (самопізнання) душі й у творі “Про Пресв. Тройцю” (399/419). Оскільки, на його думку, природа людини є тотожня до природи душі, то душа не може бути по відношенню до себе невідомою, маючи отримане існування у часі. Отже, душа не може бути причиною тіла, від якого вона відрізняється настільки, що є кращою частиною людини, а навіть – є самою людиною. Це так званий психофізичний дуалізм у вченні св. Авґустина.

 

Мислитель наголошує на пошуку Істини, без якого годі й шукати доказу існування Бога: “Noli foras ire, in teipsum redi, in interiore homine habitat Veritas” (De vera religione, 39, 71).

Проте те, що так надхненно обмірковував св. Авґустин, не було темою існування Бога, а Божої природи. Хоча й мислитель мав свої аргументи на користь існування Бога:

Аргумент з можливості світу (contingentia mundi): якщо світ проминає, то він є недосконалий і можливої природи, а значить, він передбачує світ досконалий, абсолютний (Confes. VII, 1);

з порядку космосу: розташування зірок, сонця, місяця, моря, повітря – все сотворене Богом (Sermo, 141, n. 2);

аргумент із представлення в розумі людини абсолютної істини, якій не в силі дати пояснення, бо тоді б вона перебувала на рівні з розумом: “якщо істина не є ані нижчою, ані рівною з нашим розумом, то вона мусить бути вищою і величнішою від нього”[312]. Під цією Істиною він розуміє Бога, прагнучи висловитись про Його природу:

 

“Summe, optime, potentissime, omnipotentissime, misericordissime et iustissime, secretissime et praesentissime, pulcherrime et fortissime, stabilis et inconprehensibilis, inmutabilis, mutans omnia, numquam nouus, numquam uetus, innouans omnia, in uetustatem perducens superbos et nesciunt; semper agens, semper quietus, colligens et non egens, portans et implens et protegens, creans et nutriens, perficiens, quaerens, cum nihil desit tibi, amas nec aestuas, zelas et securus es, paenitet te et non doles, irasceris et tranquillus es, opera mutas nec mutas consilium; recipis quod inuenis et numquam amisisti; numquam inops et gaudes lucris, numquam auarus et usuras exigis. supererogatur tibi, ut debeas, et quis habet quicquam non tuum? reddens debita nulli debens, donans debita nihil perdens. et quid diximus, deus meus, uita mea, dulcendo mea sancta, aut quid dicit aliquis, cum de te dicit? et uae tecentibus de te, quoniam loquaces muti sunt.”

 

“Найвищий, Найдобріший, Наймогутніший, Всемогутній, Наймилосердніший і Найсправедливіший; Найприхованіший і Найприсутніший, Найпрекрасніший і Найсильніший, Нерухомий і Незбагненний; Незмінний, Той, Хто змінює все, вічно Юний і вічно Ветхий Деньми, Ти поновлюєш все і робиш старими гордих, а вони того і не знають. Вічно у дії, вічно в спокої, збираєш і не потребуєш, несеш, наповнюєш і покриваєш; твориш, насичуєш і вдосконалюєш; шукаєш, хоча у Тебе є все. Ти любиш і не хвилюєшся; ревнуєш і не турбуєшся; розкаюєшся і не сумуєш; гніваєшся і залишаєшся спокійним; міняєш свої труди, та не міняєш поради; підбираєш те, що знаходиш, і ніколи не губиш; ніколи не буваєш скупим і не вимагаєш лихви. Тобі дається з надлишком, щоб ти був боржником, але чи є у когось що-небудь, що не Твоє? Ти віддаєш борги, нічого не втрачаючи. Та що ж ми сказали, Боже ж мій, моє життя, моя святая насолодо, або що може хтось сказати, коли про Тебе говорить? Хоча й говорить про Тебе, та уста його німі.”[313].

 

Та, не дивлячись на мальовничі образи з-під його пера, все ж св. Авґустин змушений визнати, що людська мова безсила що-небудь сказати про Нього, адже Бог – невимовний:

 

“Легше сказати те, чим Він не є, ніж те, чим Він є.

Думаєш про землю? Та не є вона Богом. Про море? – теж ні. Все, що існує на землі, люди і тварини – не є Богом.

Все, що на морі, чи літає в повітрі – не є Богом.

Те, що світить у небі: сонце, місяць, зірки – не є Богом.

Саме небо – теж не є Ним.

То що ж тоді? Можу тільки сказати: те, що не є Ним. Прагнеш знати, хто це? Те, що око не бачить, ні вухо не чує, ні не сходить до серця людини.”[314]

 

Отож, ми не в силі розмовляти з Богом, бо Він тільки-но промовить своє одне лиш Слово, і ми стаємо сотвореним (Див.: Enarr. in Ps. 99, 6). Людині належить славити Бога: як мовчанням, так і піснями прослави, адже нам даровано голос, і здатність зважувати на наші слова.

Окрім способу нашого мовлення про Бога. св. Авґустин висуває низку теодицейних відповідей.

На питання: чому Бог сотворив світ? – св. Авґустин відповідає: по своїй доброті, яка не хотіла дозволити, щоб сотворіння могло б залишитись у Ніщо (De civitate Dei [315]).

Але у трактаті “Про Пресв. Тройцю” св. Авґустин по-суті говорить про тісну аналогію душі людини з Пресв. Тройцею. Її сліди в душі людини явлені через пам’ять, розум і волю. А це, у свою чергу свідчить про відношення між мисленням і любов’ю, над чим задумувався св. Авґустин, закликаючи до пізнання Бога з побожністю і любов’ю більше, ніж погордливою наукою:

 

“Haec est autem vera dilectio, ut inhaerentes veritati iuste vivamus”[316].

Думку св. Авґустина близько до серця сприймала Едіта Штайн, йдучи у пізнанні Бога його шляхом:

 

“Немає майже жодного мислителя, для якого, [як для Авґустина], було чітко і виразно зрозуміло, що любов спонукує до мислення. Пал любови спонукує його все більше заглиблюватись у сферу духа. Він не задовільняється знайденим рішенням, а завжди все глибше і глибше продовжує шукати істину. А оскільки він у своєму пошуку відштовхується від досвіду духовного життя, то особливу увагу звертає на любов, навіть тоді, коли досліджує сферу пізнавальної діяльности. Мислячи, він заглиблюється в неї, тому що переконаний, що це для нас є шляхом для пізнання Пресв. Тройці. А це означає, що “той, хто перебуває в любови, перебуває в Бозі”. Тобто, хто посідає добре знання любови, той може пізнати й Бога. Вона є Провідною Зорею”[317].

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

БОГДАН ЗАВІДНЯК. Щаблі любови до Бога.

БОГДАН ЗАВІДНЯК... Щаблі любови до Бога Містично досвідна філософія Бога...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: М І С Т И Ч Н А Л Ю Б О В Д О Б О Г А

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Богдан Завідняк. Щаблі любови до Бога. Містично-досвідна філософія Бога. - Львів: Місіонер, 2010.- 1001 с.
  Діалектика любови, засвідчена святоотцівською та схоластичною думкою у цій монографії, є спробою побудови містично-досвідної теодицеї у її класичному вираженні. Не спираючись на упо

В І Д А В Т О Р А
  Віддаючи на суд читачеві цю книгу з теодицеї, і перш ніж почую його думку про неї, вважаю за потрібне подати декілька зауваг. Шлях до Істини пролягає через самозаглиблення,

УВІЙШОВ У НЕЗНАНЕ
  Entreme donde no supe...   Ступив колись-то, навмання, В незнане я котрогось дня, Що вище всякого знання.

ТЕМНА НІЧ ДУШІ
  Noche oscura del alma...   Ніч яка була темна, Де сум і тендітна любов паленіла – О, в щасті б

ТА ЇЇ Т И П О Л О Г І Я
  Німецький філософ Ґотфрід Вільгельм Ляйбніц (1646-1716) ввів назву Teodicea щоб вказати на цю частину філософської теології, яка веде мову про “право і оправдання бога” (t

Енріко Берті Джованні Реале
Отож, у ХХ столітті з боку прихильників аристотелівської системи, і тих, які визнають за Аристотелем високий авторитет науковця, висувається думка про те, що Бог у Аристотеля володіє всіма ознаками

Б О Г У Д А В Н Ь О Г Р Е Ц Ь К О М У М И С Л Е Н Н І
  Звичайно, тут ми не зможемо приділити увагу всім школам античного полісу, а тільки основним теодицейним побудовам філософії Давньої Греції, не наважуючись на детальний огляд теорети

Т Е О Г О Н І Я” Г Е С І О Д А
  Вести мову про світ давньогрецької думки слід починати з міфології і Олімпу грецьких божеств. Давні греки вважали, що перші чотири начала: Хаос, Земля, Тартар і Любов паную

У І О Н І Й С Ь К И Х Ф І Л О С О Ф І В
  Стародавній Мілет, столиця острова Самос у Еґеї, став колискою натуралістичної думки Давньої Греції. З ним ми пов’язуємо ім’я великого природознавця Талеса Мілетського (638-548 до Р

Г А Р М О Н І Я С Ф Е Р” У В Ч Е Н Н І П І Ф А Г О Р А
(бл. 570-498 до Р. Хр.)   Про життя засновника назви “філософія” існують три біографії авторів III-IV ст. після Хр.: Діогена Лаертського, Порфірія і Ямвліха.

Чи існував Піфагор?
  Про Піфагора виразно говорить Геракліт, коли той виступав проти біціпітів (тобто проти тих філософів, які припускали дуалізм між найвищим Принципом і чуттєвою реальністю); Емпедокл

Піфагорейське вчення
  Вчення Піфагора можна відновити за допомогою Анаксімена і Філолая. Можливо, що Анаксімен був вчителем Піфагора; а Філолай – був тим учнем, який мабуть першим популяризував вчення св

Л О Г О С Г Е Р А К Л І Т А
(бл. 540-бл. 480 до Р. Хр.) На думку К. Ясперса, Геракліта з Ефесу[69] слід віднести до “найбільших філософів” людства. Його життя майже постійно проходить під па

Вчення Геракліта
  Геракліт був пізнім іонійським філософом (народився два роки перед смертю Анаксімандра). Про його філософію ми довідуємося завдяки збереженим фрагментам його творів і різноманітним

Б О Г О П І З Н А Н Н Я В Ш К О Л І Е Л Е А Т І В
  Школа елеатів походить від назви міста Елея, що було засноване близько 540 року перед Хр. у південній Італії (100 км на південь від Неаполя) греками. Римлянами це місто звалося Вель

К С Е Н О Ф А Н З К О Л О Ф О Н У П Р О Б О Г А
(540-450 до Р.Хр. по Дільсу, 565-473) Мислитель Ксенофан[71] відомий як поет і філософ елейської школи. Із дев’яносто років життя, провівши мандрівне життя рапсода, 67 про

У Е М П Е Д О К Л А
(бл. 483-423 до Р. Хр.) Як відомо, Емпедокл[75] є автором поеми “Про природу” (Peri physeos), проникливої і сповненої глибокого філософського змісту про два “божест

Г О М Е О М Е Р І Я” Т А “Н У С” У А Н А К С А Г О Р А
(бл. 500-428 до Р. Хр.)   Засновник антиантропоморфного вчення про Бога, Анаксагор[90] народився в іонійському місті Клазомені, що в Малій Азії. Написав твір

Д Е М О К Р І Т І “А Т О М І С Т И Ч Н Е” Б О Ж Е С Т В О
(бл. 470/469-395/IV ст. до Р.Хр.)   “Велику радість викликає споглядання прекрасного, що міститься в речах”. Демокріт[91]

Б О Г М Е Т А Ф І З И К И “Л Я М Б Д А” У А Р И С Т О Т Е Л Я
(384-322 до Р. Хр.)   Торкаючись корпусу творів Аристотеля[110] слід мати на увазі що перу цього великого і знаного філософа належать різножанрові трактати[1

Джованні Реале
Тепер ми безпосередньо підійшли до розгляду Теоса, що займає центральне місце “Метафізики” Лямбда. Ось це захоплююче безсмертне міркування Аристотеля про Бога:   “Так

Б О Г С Т О Ї К І В
Антична Стоя[120] для европейського дослідника була відкрита щойно в ХІХ ст. завдяки працям К. Ваксмута (Wacksmuth K., Commentationes I et II de Zenone Citiensi et Cleanthe Assio, Götti

У А П О С Т О Л А П А В Л А
  Всі отці Церкви і великі богослови надають великого значення окресленим нижче словам апостола Павла у посланні до Римлян (1, 18-23):   “18. Бо гнів Божий відк

Ф І Л О Н А О Л Е К С А Н Д Р І Й С Ь К О Г О
(20/10 до Р. Хр. – 40 після Р. Х.) Важливу справу, щодо пояснення Старого Завіту в ключі висновків давньогрецької філософії, яку ще на зорі християнства розпочав Філон Юде

Про мотив “переселення” у Філона
  На думку Філона, Мойсей усвідомлював, що “у порядку всесвіту існує активна і пасивна причини, де під активною розуміється універсальний розум, цілковито чистий і відсторонений, який

Є Д И Н Е І Б О Г П Л О Т И Н А
(204/5-270) Такого впливу, якого справив на всю християнську містику Плотин, не справив, мабуть, жодний інший мислитель до нього, ні Платон, ні Аристотель. Після теодицейн

У О Р І Г Е Н А
(бл. 185-254/5)     Слідуючи у теодицейній проблематиці за великими олександрійцями Філоном та Климентом, Оріген[241] обминав одну з головних ї

І “Н О В А Ф І Л О С О Ф І Я” Л Ю Б О В И
(бл. 330-379)   Св. Василій Великий[244] як і його ближчі друзі по каппадокійській школі багато чого перейняли від філософії давньої Греції та неоплатонізму

М І С Т И Ч Н О Г О Б О Г О С Л О В ’ Я
Цей розділ міг би служити замінником теорії агностицизму, якому приділяється чимало уваги у підручниках з теодицеї. Але з огляду на те, що під агностицизмом у філософії прийнято розуміти відмову у

С В. М А К С И М А І С П О В І Д Н И К А
(бл. 580-662)   Уродженець Константинополя, з родини аристократів, “вчитель молитви” св. Максим[281] отримав добру філософську освіту, вступивши на службу се

Сан Хуан де ла Крус
  Такою є мудрість “таємничого богослов’я” і аргументи, які воно висуває. Здавалося б вирок його величності розуму підписано раз і назавжди Хуаном де ла Крусом. Але слід зважити на то

Проблема зла
  Бог не є причиною зла, зауважує св. Авґустин. За Плотином (Енеад., І, 8) він визнає першу частину його обґрунтування, але не ототожнює зло з матерією, адже й вона сотворена Б

С Е В Е Р И Н А Б О Е Ц І Я
(480-526)   Or se tu l’occhio della mente trani Di luce in luce dietro alle mie lode, Già dell’ottava con sete ri

Особа Боеція
Аніцій Манлій Торкват Северин Боецій[324] народився в Римі близько 480 року, Походив із відомого роду Аніціїв які ще в ІV столітті прийняли християнство. Його батько, Флавій Нарсет Манлій, займав в

Характеристика богословських трактатів Боеція
Богословські трактати Боеція постали від 519 по 523 роки[338], про які пригадував Кассіодор. На думку св. Томи ці трактати слід подавати в такій систематичній послідовності:  

Трактат: De Trinitate: тринітарна онтологія
Передісторія тринітарного таїнства. Основною тайною християнської віри є Таїнство Пресвятої Тройці[342]. Перш ніж відстоювати цю таємницю від єретичних поглядів[343] і завдяки велик

Трактат: De hebdomadibus
Третій, справді більш метафізичний трактат Боеція, нам відомий під різними назвами. Окрім найчастіше вживаної, якою є De hebdomadibus (Гебдомади), до нас дійшли наступні: Quomodo s

Трактат: De fide catholica
  На даний час існує сумнів щодо авторства Боеція, проте, саме в цьому творі подається загальна картина християнського догматичного вчення і його богослов’я. Тут він не проводить розр

Філософія саме християнська?
  Справді, на думку Л. Обертелло[403] її направленість є християнською; А. Лосєва[404] – Боецій “світський християнський філософ”; Б. Мондіна – «мова йде про зразковий твір християнсь

Авґустин і Боецій
  Мабуть доречно торкнутись теми висвітлення впливів через пролиття світла на твір який ми довго обминали, але без якого християнська інтелектуальна концепція Боеція була б неповною і

Існування Бога
  У богословських трактатах, як ми вже згадували, Боецій тим чи іншим міркуванням зауважував потребу у доведенні існування Бога, проте строго аргументованих доказів там не наводить. З

Висновок
  Боецій – останній з римлян і перший із схоластів. Він справді являється останнім представником класичної і християнської філософії в латинському світі. Після нього, на Заході, який

Історія читання Боеція у середньовіччі
  Тему впливу Боеція на літературу Середніх віків детально висвітлював Голєніщев-Кутузов[422]. Натомість, в цьому розділі нас цікавить розгляд впливу “Opuscula Sacra” на розвит

Витоки і джерела філософського мислення на Русі
Подібно до того, як антична культура стала першоосновою європейської цивілізації, так само „золотим віком” і фундаментом існування як нації українського народу, на думку М. Грушевського, була доба

Проблема Віри і Розуму
  Два шляхи могла обирати людина на шляху до Богопізнання – шлях, запропонований папою Григорієм Великим: «Та віра не має ціни, якій людський розум приносить докази», – тож головна ро

Теодицейні погляди
  В ключі святоотцівської традиції підходили до вирішення проблеми Богопізнання і в часи Київської Русі. Елементи апофатизму, трансценденталізму та іманентизму знаходимо на сторінках

Критика св. Томою Аквінським аргумент св. Ансельма
  Як відомо, в Суммі Богословській св. Тома вказує на слабі сторони формулювання св. Ансельма[503]: а) не всі ті, що вимовляють слово «Бог» думають, що воно оз

Е Т А П И С Х О Д Ж Е Н Н Я Д О Б О Г А
У Р І Ш А Р А С Е Н - В І К Т О Р С Ь К О Г О [505]   (1123-1173) Перш ніж розпочати знайомство з мислителем, чиє ім’я ми винесли у

Рішар Сен-Вікторський
(Фрагм. мініатюри Джованні ді Паоло)   І ось чому. У Рішаровому трактаті De Trinitate зустрічається концепція rationes necessariae (необхідних

Баварська державна бібліотека. Мюнхен.
На питання “Особа Пресв. Трійці” – якою вона є” (quale quid sit, буквально “що це таке”) можна відповісти, якою є вона по сутності. На питання: з якого джерела вона бере своє існування, слід з’ясов

Гуго Сен-Вікторський
  Ведучи споглядальне життя вікторіанці зуміли пережити глибоке єднання з Богом не тільки у memoria Dei. Справді, концентруючи свою увагу на Бозі, вони проводили релігійне, гли

Б О Г У А Л А Н А Л І Л Л С Ь К О Г О
(1120/30-1202/03)   На самоочевидних аксіомах визнаний мудрець, професор Паризького університету Алан Ліллський[558] зумів, відштовхуючись від поняття “Монад

Теодицея Дунса Скота
(1266-1308)   Дунс Скот[606] визначає Бога як Нескінченне Суще в Дії (ens infinitum in actu). З усіх схоластів цей мислитель палко захоплювався наведе

С В. Т О М И А К В І Н С Ь К О Г О
(1225-1274) Обійти увагою славні “quinque viae” св. Томи Аквіната[618] не посміє жодний фахівець теодицеї, і ми не будемо робити винятку. Література щодо ц

Св. Томи Аквінського. Ілюстрація фраґменту енцикліки папи Лева ХІІІ “Aeterni Patris”. Галерея Канделябрів. Ватикан.
  “Людський розум для пізнання істини віри, яка може бути цілковито відома тільки тим, хто бачить божественну сутність, може зібрати якісь правдоподібні докази. Проте їх зовсім не дос

Фра Бартоломео. Портрет св. Томи Аквінського.
  Та все ж, коли б ми слова св. Томи про те, що є щось найправдивішого, найгарнішого і найшляхетнішого (як найвищий ідеальний рівень у даному описі) прийняли у планівському значенні,

Джессі. Спокушання св. Томи Аквінського.
  Окрім трансцендентальних понять, які служать за опертя для доказу, можна ще скористати з прикмет, які наближені до цих понять; н.пр. життя, віра, сила і з ними злучена активність не

П О Н Я Т Т Я Б У Т Т Я
Св. Тома Аквінський є великим систематиком всього попереднього християнського мислення, яке заявило про себе до часу в якому йому довелось жити і вести осмислене та боговгодне чернече життя. До так

Алегорія Богословського Диспуту із словами Ісуса Христа, зверненими до св. Томи Аквінського: “Томо, ти добре про мене написав”.
    “Наш розум у процесі думання може простягатись до нескінченности. Про це свідчить те, що якої б кількости не було задано, наш розум завжди може подумати про щось біл

Б О Г У Ф Р А Н Ц И С К А С У А Р Е С А
(1548-1617) Тоді, коли у середньовіччі теологія не розлучалася з містикою, а, навпаки, черпала з неї надхнення, у “другій схоластиці”, з появою творів Франциско Суареса, м

У Н І К О Л А Я К У З А Н С Ь К О Г О
(1401-1464)   У книзі “De docta ignorantia” (“Про вчене незнання”[672]) Кузанський[673] виводить існування чистого, невизначеного буття, як абс

О Б Ґ Р У Н Т У В А Н Н Я Р Е Н Е Д Е К А Р Т А
(1596-1650) З “Метафізичними розмислами” (1641, 1649) Рене Декарта[675] теодицея отримує нового апологета доказів на існування Бога і творця метафізики як філософії

Б О Г Б Е Н Е Д И К Т А С П І Н О З И
(1632-1677) На початку ХХ ст. німецький філософ Р. Ойкен так оцінив вчення видатного голандського мислителя Баруха Бенедикта Спінози[678]:   “Може у

А Р Г У М Е Н Т Б Л Е З А П А С К А Л Я
  (1623-1662)   Як відомо Блез Паскаль[685] відмовився мислити як Декарт, хоч сам теж був математиком і філософом[686]. Декартівське “cogito er

Deum meum et Deum vestrum [690].
“Твій Бог буде моїм Богом”[691]. Забуття світу і всього, окрім Бога. Його можна знайти тільки шляхами, вказаними Євангелією. Велич душі людської. “Праведний Отче

О Т Ф Р І Д А В І Л Ь Г Е Л Ь М А Л Я Й Б Н І Ц А
(1646 – 1716) Згідно Ляйбніца[706], існування Бога пізнається апріорним шляхом, тож за точку виходу мислитель обирає розум:   “Тільки сам Бог або не

А К А Д Е М І Ї X V I I С Т.
В українській історіографії доволі цілісно і всебічно висвітлена золота сторінка діяльности професорів Києво-Могилянської академії та їхні філософські погляди, щоб спинятись на них окремо. Дослідни

С Т Е Ф А Н А Я В О Р С Ь К О Г О
(1658-1722) Отож, розвиток природної теології на Україні неможливо собі уявити не врахувавши досвід попередників, а вони були і писали філософські трактати також і з цієї

В Т Е О Ф А Н А П Р О К О П О В И Ч А
(1677-1736)   На думку Теофана Прокоповича, Бог є в природі та речах, як зберігаюча причина всього, як Предічний Ум, Вічна Істина, Першопричина і Творець сві

В Г Е О Р Г І Я К О Н И С Ь К О Г О
(1717-1795)   У другій книзі “Філософія надприродна, або метафізика” Георгій Кониський[719] сформулював наступні чотири докази існування Бога:  

Г Р И Г О Р І Я С К О В О Р О Д И
(1722-1794)   Знанням текстів Святого Письма відзначається творчість самобутнього і непересічного українського мислителя Григорія Саввича Сковороди[723]. В.

Д О К А З І М М А Н У Ї Л А К А Н Т А
(1724-1804) У творі письменника Михайла Булгакова в ході дискусії на Патріарших ставках Михайло Олександрович Берліоз відкидає всі існуючі докази існування Бога, яких, на

С. К’єркеґор
  Данський релігійний мислитель Сьорен К’єркеґор[783] народився в Копенгагені, як він писав у “Щоденнику”, “всупереч Божій волі та внаслідок злочину”. Зворушлива любовна драма з нареч

Філософські крихти”. Факсиміле К’єркеґора.
  Стрибок, який сповнює метафізика був йому відомий не з чуток. Тож не дивно, що історики християнської філософії присвячують йому окремі розділи, як, н. пр., о. Б. Мондін у своїй мон

Виступ К’єркеґора за катедрою
  Як суперечить його екзистенціалізм із духом систематичного теологічного екзистенціалізму К. Барта та П. Тілліха, з одного боку, а з другого – світському характеру філософського екзи

Феномен любови у К’єркеґора
  У багатьох своїх творах данський філософ не обминає увагою феномен любови, надаючи йому два виміри: психологічний і Божественний. У першому, людина яка любить іншу намагаєт

П Р О Д О С В І Д М І С Т И К І В
(1859-1941) Після прочитання автобіографічної книги про св. Терезу Авільську філософ Едіта Штайн (1891-1942) відкрила для себе одну істину: справжніми експертами у вірі є

D E U S S E M P E R M A I O R” Е Р І Х А П Ш И В А Р И
(1889-1972) Еріх Пшивара (Przywara)[829] народився в польському місті Катовіце 12 жовтня 1889 р. В дев’ятнадцять років він вступив до новіціату отців єзуїтів в Екзатені (E

Н О В О Г О Б О Г О П І З Н А Н Н Я
(1889-1973) Уродженець Парижа Ґабріель Марсель[833] навчався філософії в Сорбоні (1906-1909). Під керівництвом Л. Лєві-Бруля захистив тезу “Метафізичні ідеї Кольріджа по в

O R D O A M O R I S” М А К С А Ш Е Л Е Р А
(1874-1928) Видатний німецький філософ-аксіолог Мак Шелер[837] був відомим захисником ідеї християнської любови.   Згідно Шелера, філософський метод

У Н І К О Л А Я Б Е Р Д Я Є В А
(1874-1948)   Примат свободи над буттям, на думку видатного російського мислителя Бердяєва[841]слід вважати точкою виходу його філософії. Ось як він

У П ’Є Р А Т Е Й Я Р А Д Е Ш А Р Д Е Н А
(1881-1955) У ХХ ст. вчення французького богослова П’єра Тейяра де Шардена[843] нагадує грандіозну по духу і задуму систему, рівну творчому задуму св. Томи Аквінського.

У П Е Р С О Н О Л О Г І Ї Р О М А Н О Ґ В А Р Д І Н І
(1885–1968)   У віці чотирьох років свого життя, уродженець м. Верони (Італія) Романо Ґвардіні[849] разом з батьками виїхав до Німеччини, де й отримав освіту

Об’явлення
  У творі “Релігія і об’явлення” Ґвардіні показує, що без божественного об’явлення існування людини є неповне. Він висуває різні напрямки в яких людина може набувати досвід обмежень (

Р О М А Н А І Н Ґ А Р Д Е Н А
(1893-1970)   Учень Едмунда Гуссерля, оригінальний польський мислитель-онтолог, автор відомого трактату “Спір про існування світу” Р. Інґарден[863] ба

І М О В Ч А Н К А П Р О Б О Г А
(1889-1976)   Перш ніж говорити про теодицею найбільшого метафізика ХХ століття Мартіна Гайдеґґера[866], розумно було б зняти усі звинувачення у атеїзмі, яки

Д І Т Р І Х А Ф О Н Г І Л Ь Д Е Б Р А Н Д А
(1889-1977) Гільдебранд[880]народився в Італії у Флоренції в родині відомого німецького скульптора Адольфа фон Гільдебранда. Вивчав філософію у Мюнхенському та Ґьотінґенсь

Едітою Штайн
Згідно Штайн, перш за все існує суттєве погодження між Гуссерлем і св. Томою, у спробі практикування філософії як строгої науки: обидва вважали, що завдання філософії було б невичерпним, як

Едіта Штайн. Наука Хреста.
    Життя і творчість двох святих – Хуана де ла Круса і Терези Авільської стали для Едіти Штайн – св. Терези Бенедикти від Хреста, предметом глибинних роздумів над зв’яз

У П А В Л А Є В Д О К І М О В А
(1901-1970)   Православний богослов і філософ Павло Миколайович Євдокімов[915] народився 2 серпня 1900/1901 р. в Санкт-Петербурзі в родині військового. Навча

Твори Ганса Урса фон Бальтазара
  ТРИЛОГІЯ (TRILOGIE): (Herrlichkeit. Eine theologische Ästhetik; I. Schau der Gestalt; II. Fächer der Stile: 1. Klerikale Stile. 2. Laikale Stile; III/1. Im Raum der Metaph

Т А Н Е О Т О М І С Т І В
  У ХХ-му столітті серед багатьох великих відкриттів, розщеплення ядра і освоєння космосу, було здійснене не менш важливе відкриття – оригінальність метафізики св. Томи, як нової мета

С В. Т О М И А К В І Н С Ь К О Г О
(1884-1878)   У філософії Жильсон зосередив свою увагу на св. Томі Аквінському, який у світі християнської думки був визнаний найбільш представовим. Вже у 19

Б О Г О П І З Н А Н Н Я У Ж А К А М А Р І Т Е Н А
(1882-1973)   Марітен був найбільш авторитетним представником неотомізму: хоча сам називав себе томістом, і був тим, хто наважився у світському середо

А Н Т О Н І Н А С Е Р Т І Я Н Ж А
(1863-1948)   Справжнім томістом був домініканин Антонін-Далмас Жільберт Сертіянж (Antonin-Dalmace Sertillanges). Він розпочав свою філософську кар’єру у 190

Режіналь Ґарріґу-Ляґранж
  Сорок років пропрацював на “Анжелікумі” в Римі (з 1909 р.)отець Ляґранж (Réginald Garrigou-Lagrange)[953], домініканин, проф.догматичногобогослов’я. Перші дві його праці нося

Р Е Ґ І С А Ж О Л І В Е
(1801-1966)   Отець Реґіс Жоліве (Régis Jolivet) проживав і працював у Ліоні. Жоліве був великим знавцем творчости як св. Авґустина, так і св. Томи. Щ

Т О М І З М А Й М Е Ф О Р Е С А
(1898-1983)   Форес (Aimé Forest) був президентом філософської спілки у Лангедоку, членом філософської спілки у Лювені. Його головні твори, які розгля

Т О М І З М Ж О З Е Ф А Д Е Ф І Н А Н С А
(1904-2000)   Отець Де Фінанс (Joseph De Finance) у 1955 році був покликаний викладати на Ґреґоріанському університеті в Римі загальну етику (до 1974 року) і

Н Е О Т О М І З М Д Е З І Р Е М Е Р С Ь Є
(1851-1926)   Кардинал Дезіре Жозеф Мерсьє (Desiré Mercier) збудував три важливі установи: “La société de philosophie de Louvain”

А Г Н О С Т И Ц И З М У
(1878-1944)   Одним із найбільш типових представників неотомізму перших десятиліть ХХ століття був отець Жозеф Марешаль (Joseph Maréchal), який вбачав

Ф Е Р Н А Н Д В А Н С Т Е Н Б Е Р Ґ Е Н
(1904-1993)   ОтецьФернанд Ван Стенберґен(Fernand Van Steenberghen) так само, разом із Де Вулфом, один із найбільших тлумачів філософії Середньовіччя (Класич

Л У Ї С Д Е Р Е Й М Е К Е Р
(1895-1970)   Бельгієць Луїс де Реймекер (Louis de Raeymaeker) очолював Institut Supérieur de Philosophie (від 1949 по 1965 рік), де займав каф

В Ц А Р И Н І П Р И Р О Д Н О Ї Т Е О Л О Г І Ї
  Неотомізм в Італії шириться Католицьким університетом св. Серця в Мілані. Метафізика буття розкривалася у дослідженнях Амато Масново і Софії Ванні Ровіґі. Але головна заслуга у відк

А М А Т О М А С Н О В О
(1880-1955)   Отець Амато Масново не прагнув ототожнювати істину із вченням, яке б її містило всередині томістичних текстів. На його думку там містяться деяк

С О Ф І Я В А Н Н І Р О В І Ґ І
(1908-1990)   Будучи найбільш яскравим асистентом Масново, Софія Ванні Ровіґі (Sofia Vanni Rovighi) була яскравим дослідником середньовічної філософії, але й

Ф Р А Н Ч Е С К О О Л Д Ж Я Т І
(1886-1962)   Отець Франческо Олджяті (Francesco Olgiati) і отець Августин Джемеллі у 1920 році заснували католицький університет св. Серця в Мілані, на взір

У С Т А В О Б О Н Т А Д І Н І
(1903-1990)   “Неокласиком”, а не “неотомістом” називав себе Ґуставо Бонтадіні (Gustavo Bontadini), знавець метафізики, про що свідчать самі його твори: S

У К А Р Л А Р А Н Е Р А
(1904-1984) Професор теології в Інсбруку, Мюнхені та Мюнстері, єзуїт Карло Ранер[975] був автором низки філософських творів, таких як Дух у світі (1939) та Слуха

У Б Е Р Н А Р Д А Л О Н Е Р Ґ А Н А
(1904-1984) Канадський філософ і теолог, який належав до ордену єзуїтів у англосаксонському світі Бернард Лонерґан[977] справив неабиякий вплив на формування сучасної теол

Ф Р Е Д Е Р І К А К О П Л С Т О Н А
(1907-1994)   Філософ, неотоміст, отець-єзуїт Фредерік Коплстон[978] – історик філософії та відомий західний теолог ХХ ст. Нам випадає тут вести мову про ньо

У К О Р Н Е Л І О Ф А Б Р О
(1911-1995)   Отець Корнеліо Фабро (Cornelio Fabro[983]) відомий своїми метафізичними трактатами, якому належить заслуга у відкритті оригінальності онтософії

К А Р О Л Я В О Й Т И Л И
(1920-2005) Папа Іван Павло ІІ був не тільки видатним теологом, а й філософом і поетом. Талант лірика доказує його цикл “Пісня про Таємного Бога” з якого приведемо тільки

Папа Іван Павло ІІ і отець Корнеліо Фабро. 1985 р. Б.
  Польський філософ Тадеуш Штіцен, один із упорядників видання папи, який перейняв кафедру моральної філософії Люблінського католицького університету, на презентації цього видання у В

У Ц А Р И Н І П Р И Р О Д Н О Ї Т Е О Л О Г І Ї
(нар. 1926)   Автор трьохтомного видання[988], яке побачило світ у видавництві отців домініканців у Італії, не потребував би якогось особливого знайомства з

Відзначення наукової діяльности отця Баттісти Мондіна урядом Італії.
  До метафізики проф. Мондін має особливий пієтизм. Ось як він сам зізнається в цьому у передмові до книги:   «Між філософськими предметами метафізика, разом із

Й О З Е Ф А З А Й Ф Е Р Т А
(нар. 1945) Професор Йозеф Зайферт (J. Seifert)[990] – представник австрійської філософії, член Папської академії, засновник Інтернаціональної філософської академії

У Г А Р В Е Я К О К С А
(нар. 1929) Ціною відмови від традиційного Богопізнання мислителі “теології смерти Бога” (death-of-God-Theology) такі як Дітріх Бонгеффер (1906-1945), Джон Робінсон

Р У С Ь К О Ї Ф І Л О С О Ф І Ї Х Х С Т О Л І Т Т Я
  У руській філософії теодицея сприймається як шлях Боголюдства, оскільки включає у Богопізнавальну сферу антроподицею. Серцевиною руського мислення у ХХ столітті явля

Володимир Соловйов
  Ось характерні риси цієї «нової» метафізики. Панування зовнішнього досвіду має змінитись пануванням внутрішнього досвіду. Прийняття за точку відліку всього конкретний

Про Абсолютне Буття у Семена Франка або містичний реалізм
(1877-1950)   Семен Людвигович Франк[996], за визначенням історика філософії В. Зеньковського – найвидатніший руський філософ і зірка першої величини світово

Свобода Абсолюту
  Свобода Абсолюту проявляється на рівні двох скінчених форм, які протистоять одна одній. Первинна свобода – якій характерна непередбачувальність, притаманна безпосередньому са

Проблема зла
  Саме «тріщини у Всеєдинстві», що приводять до протистоянь окремих його елементів, є джерелом і причиною зла. Тут Франк повторює Соловйова. Натомість Бердяєв вважав, що не прийнявши

І С Н У В А Н Н Я Б О Г А
  Коли професори Києво-Могилянської академії схилялися до традиційних доказів існування Бога, то творчість Григорія Савича Сковороди може служити містком до побудови самобутньої місти

Р Е Л І Г І Й Н И Х М И С Л И Т Е Л І В – П О Е Т І В
У цьому розділі ми поведемо мову про пережиття досвіду Бога у релігійних мислителів-поетів, адже відомо, що у багатьох філософів виникала необхідність у написанні поезій “зізнань” про Бога, а це їх

ГІМН ДО БОГА-ОТЦЯ
  Чи Ти пробачиш гріх моїх батьків, Що є моїм, хоч не моя вина є? Чи Ти пробачиш гріх, в якім я жив І ще живу, хоч сам себе картаю

БОГ У НІМЕЦЬКІЙ РЕЛІГІЙНІЙ ПОЕЗІЇ ХІХ-ХХ СТ.
  Тепер познайомимося із німецькомовною релігійною поезією в контексті теодицейних поглядів, а їх чимало. Так, відомий поет Фрідріх Шіллер в 1798 році створив поезію “Щастя”,

Пензля Йоаннеса Шпріка (1838).
  Тож, щоб краще запізнатись з її досвідом Богоспілкування, як авторки релігійного циклу “Духовний рік”, познайомимось глибше з традицією, з якої вона вийшла. Як вже зазначал

О мука без передиху
Від задоволення й гордині, Як тихо гризе і стиха Червоточить, як в деревині.   Свідоме поетичне “нерозпізнавання” Новалісом (на приклад

І невимовний неба солод
В душі моїй постав повік.[1078]   Низку релігійних віршів залишили сучасники Дросте – Клеменс Брентано (1778-1842), у циклі Недільні Євангелія [1079]

Зсилаєш нас сюди й не подаєш
Своєї цілі. Хто збагнути в силі? А все ж твоя це воля, щоби йшли ми, З чим доля нас влаштовує, авжеж.[1092]   чи  

НІЧОГО БІЛЬШЕ
(Nic więcej)   Napisał “Moj Bóg” ale przekreślił, bo przecież pomyślał ...   Написав “Мій Б

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги