Трактат: De fide catholica

 

На даний час існує сумнів щодо авторства Боеція, проте, саме в цьому творі подається загальна картина християнського догматичного вчення і його богослов’я. Тут він не проводить розрізнення богослов’я від філософії а робить його складовою частиною філософії. Безперечно, Боецій розумів різницю між ними, але в цьому творі, як християнський богослов, Боецій додає до цього богослов’я Об’явлення, яке грунтується на Божественному авторитеті – Святому Письмі і на “церковному переданні”, які мають скеровувати часткові богословські пошуки.

Пригадуючи обговорені вище єретичні спалахи аріанства, савеліанства, маніхейства (згодом, пелагіанства, несторіанства і євтихіанства), у тринітології Боецій торкається антропологічної теми сотворення першого чоловіка. Як богослов, він навчає про сотворення людини із землі Богом, Який “вдихнув у неї подих життя, надав їй розум, прикрасив свободою волі а після встановлення закону помістив її в рай”. Вважає, що ціль Бога під час творення людини полягала у заміщенні числа ангелів після падіння на чолі з дияволом: «А оскільки Сотворитель не бажав, щоб зостало змалілим число ангелів – себто той вишній Град, у якому ангели є городянами, - то виліпив із землі чоловіка й надихнув його духом життя; облаштував розсудком, оздобив свободою вибору, і, наперед встановивши закон, помістив цього [чоловіка] серед райських утіх». Коли спокуса диявола опанувала людину то важкими наслідками цього злочину стали руйнування тіла і душі, смерть, гріх і грішна воля, які людина після гріхопадіння передала своїм нащадкам природним шляхом, через народження. Спасіння людини зійшло через Богочоловіка, втіленого Божого Сина.

У христології його цікавить, яку ж людську природу під час втілення взяв на себе Божий Син? Адже, на його думку, (заключний восьмий розділ попереднього трактату) можна вести мову про три можливих стани людської природи.

Перший, стан людини до гріхопадіння, коли людина могла мати гріховну волю, не будучи смертною. В цьому стані людина могла жити звичним фізіологічним життям.

Другий, стан в якому могла опинитись людина, якщо б вона не згрішила. Вона була б безсмертною і не тільки б не грішила і не хотіла б грішити, але й не могла б згрішити або забажати згрішити.

Третій, стан, в якому людина була б після гріхопадіння і який характеризується смертністю, гріхом і гріховною волею. Це ті стани переходу людини до утвердження в Бозі над якими задумуватиметься не один християнський ум. Вони проходять від posse peccare через posse non peccare до non posse peccare[402].

На думку Боеція, людська, тілесна природа Христа одразу містила в собі окремі елементи усіх трьох станів людської природи. Оскільки Христос споживав їжу і жив фізіологічним життям, тоді Він був причетним до першого стану людської природи. Зрештою, у всьому цьому він мав потребу по можливості, а не по необхідності, і то тільки до Свого воскресіння. Оскільки у Христі не було ніякої гріховної волі, Він був причетний до другого стану. А, оскільки Христос взяв на себе смертне тіло, щоб вигнати смерть із роду людського, тоді Він був причетний і до третього стану людської природи. Виклавши ці христологічні питання у творі “Проти Євтихія і Несторія” тепер Боецій звертає увагу на особливість людської природи Христа, яка проявилась в тому, що Він зродився від Діви таким способом, який перевищує природу: “Бо й зачаття Його, і пологи відбулися в надприродний спосіб”.

Щодо питання про відношення Божественної ласки і людської свободи у спасінні, Боецій, як і св. Авґустин зауважує, що природа людини не витворила нічого, окрім покарання, а все спасіння утворила благодать, яка дана не по заслугам людини, а дарована.

Цікаві його есхатологічні погляди, які характерні отцям неоплатонівського спрямування (наприклад Григорію Нісському). Боецій вважає важливим моментом Христової віри не лише безсмерття людської душі, але й відновлення для майбутнього блаженства тіл, які були зруйновані смерттю: “Це ж бо й є начало нашої релігії: вірити не лише в те, що душі не гинуть, а й у те, що тіла, які розпалися з приходом смерті, в будучому блаженстві одновляться до попереднього стану”. Разом з тілами віруючих людей відбудеться “блаженне переображення”, подібне до преображення тіла Спасителя після Його воскресіння (“Проти Євтихія”, гл. 8). Блаженством майбутнього життя буде споглядання Творця і невпинне Йому хваління.