Справді, на думку Л. Обертелло[403] її направленість є християнською; А. Лосєва[404] – Боецій “світський християнський філософ”; Б. Мондіна – «мова йде про зразковий твір християнської філософії: тобто про твір, який ніколи би не написали ні Платон, ні Аристотель, ні Порфірій, ні Прокл. Погляньмо чому?
Під християнською філософією розуміється – як уточнив Жільсон – таке філософське проходження яке бере метод (який може бути методом логіки або діалектики) і критерій істини (яким є очевидність) від філософії, і яке між своїми змістами включає також ті істини (якими є сотворення, провидіння, особа, свобода, історія) які на початку належать до біблійного надбання, тобто об’явленого, але які підлягають досконалому переосмисленню».[405]
Боецій не заперечує саме цих правд: трансцендентність та іманентність Бога, сотворення, провидіння, поняття особи, свободи і історії. Ці настільки живі у свідомости Боеція правди, становлять домінуючі теми його зізнань, які формально, у своїй цілісности, виявляються філософськими і в той самий час матеріально – християнськими. Проте що ж змушує його займатись числовою діалектикою коли за всіма правилами логіки у нього мала б фігурувати діалектика особи; перегукуватись з язичницькими джерелами Фатуму, коли так риторично він висловлюється про триєдиного особового Бога?