Мабуть доречно торкнутись теми висвітлення впливів через пролиття світла на твір який ми довго обминали, але без якого християнська інтелектуальна концепція Боеція була б неповною і не символізувала його світогляд, що відповідав би перехідному періоду історії філософії. Мова йде про славну “Розраду від Філософії”, безумовно, літературно-стильовий аналіз якої не вмістився б у межі нашого дослідження. Ми ж окреслимо тільки ті головні елементи “Розради” які мають спільною рисою теми християнської філософії і знаходяться в контексті богословських творів Боеція. Як ми вже зауважували творчість св. Авґустина мала великий вплив на Боеція, який під час укладання трактату “Про Тройцю”, з його слів, послуговувався писаннями цього славного отця латинської Церкви. Та й головна постановка трактування, вибір проблем для обґрунтування і висновки, які пропонуються у “Розраді від Філософії” співпадають із “Сповіддю” св. Авґустина.[406]
Здавалося б одиноким виходом із нещасть мала б служити філософія розуму, як засіб вгамування пристрастей, чому свідчення жанр античних «Розрад»[407]. Діалектика чистого розуму і долі у Боеція як раз і є те, в чому християнство і язичництво принаймні його часів, тотожні[408].
Проте Боецій віддаляється від Авґустина у способі сприйняття відношень між вірою і розумом. Після навернення Авґустин підпорядковує розум цілковитому служінню вірі. Істина є даром віри а не розумовим здобутком. Одиноке завдання розуму полягає у “intelligere” істини, яку вже посідається за посередництвом віри. Тоді коли Боецій визнає більшу самостійність за розумом, навіть якщо той у вирішенні проблем не може не зауважувати твердження віри. Вона для Боеція є важливим керманичем до якої він звертається у скрутні моменти, щоб не впасти у помилку. Натомість, для Авґустина віра є одинокою Владаркою, одинокою законною і певною володаркою скарбу істини. Віра і розум, «для Боеція, - це ті паралельні шляхи, які перетинаються лише у певних точках, коли логіка може сприяти усуненню непорозумінь, які викликані загалом або простолюдним вжитком. Те бачення Всесвіту, яке посідав Боецій, являється одиноким величним всецілим, руйнування якого заборонене добром і владою провидіння; нам слід би очікувати, що він займав оптимістичну позицію згоди між вірою і розумом. Насправді, оптимізм такого роду в набагато більшій мірі вже присутній у Авґустина, ніж у Боеція».[409]
Також в тому що стосується відношення із грецькою філософією зауважуються деякі помітні відмінності між Боецієм і Авґустином.
Боецій окрім Плотина і Порфірія під час вироблення християнської метафізики і у формулюванні таїнств Пресвятої Тройці і Втілення, також послуговувався і Проклом, якого Авґустин ще не міг знати, проте обоє черпали головно у неоплатоніків. Тоді коли Авґустин не втомлювався підтверджувати свою приналежність до “секти платоніків”, Боецій показує величезне зацікавлення також і Аристотелем. Він не лише перекладає цілий Organon Аристотеля і тлумачить та поглиблює деякі частини, але й проголошує свої фундаментальні тези в онтології. Таким чином, тоді коли християнська метафізика Авґустина є виключно платонівською, то метафізика Боеція є платонівсько-аристотелівською. У “Розраді від Філософії” протилежність з Авґустином зауважується чіткіше. “Авґустин весь час безпосередньо звертався до Бога, виливаючи перед ним свій жаль, свої хвилювання і всі свої сумніви, а звернення це часто прямо переходить в саму справжню молитву. Натомість, у Боеція це поетичний прийом (вірші у І 5, ІІІ 9)”[410]. У “Сповіді” і “Розраді” протилежність філософських стилей Авґустина і Боеція може свідчити тільки про певні паралелі у їхніх творах, але не про залежність і переймання. Тай замість попередніх муз, які гріховно потішали Боеція, перед Авґустином поставала інша з’ява – Повздержність (Continentia), яка як велична жінка своїми настановами теж допомагала йому вийти з болючого стану в якому перебував Боецій (“Сповідь”, VIII 11).
Аристотель і Боецій
Факт різночитання тих самих (аристотелевих) термінів Боецієм не обійшов своєю увагою науковців. Зокрема, слушно звернув увагу Майоров на те, що у поясненні значення термінів зауважується різкий відхід у Боеція від Аристотеля. “Так, під словом “узія” Аристотель позначував і те, що Боецій перекладає як “есенція” (сутність), і те, що він називає субсистенцією, і те, що зве субстанцією, і навіть те, що називає персоною. Окрім того, Боецій узію-есенцію ототожнює з природою (natura), а її, у свою чергу, з видовою відміною, що виключає розуміння її як індивідуального буття”[411].
Метафізика добра і зла, Провидіння і свобода
у De consolatione philosophiae
Від загальної метафізики до теодіцеї Боецій переходить у “Розраді від Філософії”, який, як ми вже сказали, не є предметом нашого обговорення у всіх деталях, проте саме який дозволяє з’ясувати християнський статус його філософії по відношенню до античної[412], змушуючи нас порушити певні спільні з ним теми.
У грецькій класиці цими проблемами більше переймалась трагедія ніж філософія. Лише у пізньому елленізмі вони почали братись на розгляд філософами, головним чином неоплатоніками. Так Плотином зло приписувалось винятково матерії, і він захищав Боже Провидіння, однак сприймавши його більше як передбачення, ніж як добровільне сприяння сотворінням.
Християнська метафізика вводить нове (особове) поняття Бога і нове поняття зла, яке визначається як відсутність добра (privatio boni). Але визначаючим фактором для вирішення проблеми зла стає свобода. Так дискусія більше не зосереджується на біномі зло-провидіння, а на триномі зло-провидіння-свобода.
Точно кажучи, на цьому триномі виникла дискусія у св. Авґустина у De libero arbitrio i y De civitate Dei. Так само і Боецій чинить у De consolatione philosophiae. Однак, відмінно від Авґустина, який основував раціональне пояснення правд, які вже одобрені вірою, Боецій заторкує ці делікатні проблеми на ґрунті чистого розуму (філософії), так як це робили неоплатоніки.
Філософія представляється маєстатичною постаттю «з палаючими й над людську змогу проникливими очима; вона променіла самим життям, його невичерпною снагою». Спершу, щоби допомогти хворому розуму Боеція філософія проганяє муз – «блудливих лицедійок» – тому що «вони не тільки жодними засобами не полегшують його страждань, а ще й підживляють їх солодкою отрутою».[413] Тоді Боецій прокидається зі сну і від запаморочливості розуму.
«Коли розвіялися хмари смутку, дихнув небом і зосередив увагу, щоб розпізнати з обличчя мою цілительку. Отож коли, звівши очі, я зупинив на ній погляд, то одразу ж упізнав свою годувальницю, що піклувалася мною, відколи я ще хлопцем був, – Філософію».[414]
Тепер із справжнім заступництвом Філософії – яка є безкорисливою мудрістю і любов’ю до істини, і яка «не хоче покинути невинного на дорозі» - Боецій може об’єктивно заторкувати страхітливу проблему: Де є Бог коли невинний страждає, преслідуваний через зраду і через людську погань, тоді коли в той сам час наклепникам, лиходіям, поганцям виглядає, що все сходить праведно? Іншими словами: «Якщо є Бог, то звідки походять злі речі? А звідки добрі, якщо Його немає?».[415]
І тут Боецій надаючи проблемі виключно особовий відтінок, звертається до Філософії:
«Гадаю, ти пам’ятаєш, оскільки, й сама, бувши там, ти вказувала, що маю говорити, що чинити; пам’ятаєш, кажу, як то було у Вероні, – колись король, маючи намір позбутись не бажаних собі людей, намагався звалити на весь сенат адресоване Альбінові звинувачення в образі величності, – з якою зневагою до власної безпеки я виступив в обороні сенату? Знаєш і те, що я кажу правду і що ніколи нічим не похвалявся. Бо так уже воно є: що більше, виставляючи напоказ якийсь свій вчинок, цінуємо його, то меншає того, потаємного, чим дорожить наше власне сумління. Але ти бачиш, якого ужинку діждалася моя невинність: замість нагороди за справжню чесноту – кара за нескоєний злочин».[416]
Щоб вирішити цю важку проблему слід просуватися за порядком. Щоб покликатися на причину Бога слід перш за все, пересвідчитись у тій правді, що Бог існує і що його природа наділена певними атрибутами, включно з атрибутом провидіння.
Так після вияснення того, в чому насправді полягає щастя для людини, її найвище добро і показавши, що воно не знаходиться ні в багатствах, ні в почестях, ні у задоволеннях, а лише у досягненні того, хто справді є найвищим Благом, Бога, Боецій наважується показати існування Бога і роз’яснити його відношення із світом.