(1658-1722)
Отож, розвиток природної теології на Україні неможливо собі уявити не врахувавши досвід попередників, а вони були і писали філософські трактати також і з цієї царини теодицейних знань. У цьому розділі перед нами не стоїть завдання охарактеризувати стан теодицейної науки, оскільки історичні реалії не дозволяли високо здійматись прапору науки:
“Правда, що київські професори послуговувалися третьорядними коментарями, але й у тих глибші думки були взяті з Томи і тільки тоді, як хотіли бути “самостійниками”, запускалися в банальні квестії і тим осмішували себе і цілу схолястику”[709].
Проте, слід зауважити, що українські вчені-філософи XVII-XVIII ст. не перелицьовували сліпо докази, запропоновані св. Ансельмом та св. Томою Аквінським. Ми вже наголошували на тому факті, що св. Тома сам послуговувався доказами, які вживали Отці Церкви, акумулюючи у “шляхах” певну традицію, обійти яку в духовних колах вважалось свідченням невисокої культури.
Так, академічний курс “Філософські змагання” читався Стефаном Яворським, згодом відомим митрополитом, у Києво-Могилянській академії і складався з трьох частин: логіки, фізики та метафізики. У курсі “Метафізики”, який хоч читався автором всього-навсього впродовж одного місяця[710], наводить апостеріорні[711] можливості доведень існування Бога:
“1. Те, що існує, є або утвореним, або не утвореним. Якщо є не утвореним, отже, воно є сутнім від себе і не залежить від іншого, а таким є Бог. Якщо ж сутнє є утвореним, отже, є сутнім від іншого. І знову про це інше запитують, чи воно є від іншого, чи ні. Якщо ж ні, то це сам Бог. А якщо знову від іншого, то подібне запитують ще про попереднє і знову від іншого, і так ведеться весь час, поки не дійдемо до того, що не походить від іншого, в противному випадку процес буде тривати до безкінечності, хіба що зупинимося на якомусь принципі речей, який є від себе і не від кого іншого.[712]
2. Можливе сутнє, що позбавлене всякої недосконалости і дефекту, отже, таким є сутнє, що існує завжди, а Бог є сутнє, що позбавлене всякої недосконалости, отже, Бог існує завжди. Ця думка пояснюється таким чином: випадкове і тимчасове існування означає недосконалість і дефект, отже, можливе сутнє, яке позбавлене дефекту, то тим самим воно буде позбавлене випадкового існування, відповідно буде мати необхідне існування.[713]
3. Чудова будова Всесвіту, найкращий і найстійкіший порядок створінь, захоплююче творіння людського тіла – і все це разом обов’язково вимагає того, щоб давався якийсь творець усіх цих речей, який не залежить від іншого. Ця думка доказується таким чином. Внаслідок того, що всі речі піддаються змінним і підвладним варіяціям, вони не можуть походити від себе самих, а від чогось іншого. Бо, коли б вони були причиною самих себе, тоді б вони могли бути вічними. Адже будь-що бажає свого буття і уникає свого небуття, тому повинен допускатись якийсь безкінечний творець, від якого в кінцевому рахунку у своєму бутті походять усі інші речі.
4. Речі, які фактично даються, мусять чимось зберігатися, бо очевидним є те, що ніщо само по собі не спричиняється і не зберігається. А якщо заперечити, стверджуючи, що речі зберігаються, наприклад, впливом зірок або небес, то виникає запитання: а чим зберігаються самі небеса зі своїми зорями? Ми не можемо дійти до безкінечности, тому що число існуючих речей є визначене і конечне, отже, в кінцевому рахунку можна дійти до того, хто зберігає всі інші речі і не зберігається ними, а це обов’язково повинно бути сутнє від себе, а саме – Бог.
5. Це доведення випливає з чудес, що набагато перевищують кожну сотворену здатність. Так само з покарань, які несуть найчастіше клятвопорушники та богохульники.
6. Останнє, шосте доведення існування Творця походить із моральної певности та очевидности, що властивіші для всіх народів. І пояснюється це так: “по всій землі людям від природи дається приймати якесь найвище божество, яке вони поважають і шанують, і, разом з тим, воно вважається таким, кого бояться. Знання про Бога та віра стримує людей від ганебних актів, а протилежні переконання атеїстів перетворюють людей у тварин.”[714]
У природній теології С. Яворському була близька позиція Франциска Суареса.