В Г Е О Р Г І Я К О Н И С Ь К О Г О

(1717-1795)

 

У другій книзі “Філософія надприродна, або метафізика” Георгій Кониський[719] сформулював наступні чотири докази існування Бога:

 

“Доводиться, по-перше: все сутнє взагалі є випадковим або можливим бути чи не-бути (бо випадковим є те, що може бути чи не-бути), такими є небеса, земля та ін.; або є якесь абсолютне необхідне сутнє. Але всі сутні не можуть називатись випадковими або можливими бути і не-бути, тому що випадкові сутні не можуть мати екзистенції від самих себе, бо є недосконалими, і не могли б, якби не містились у природі речей, створених найвищим сутнім... Отже, не всі сутні є випадковими, а одне з них повинно бути абсолютно необхідним, незалежним, не пророкованим, тобто Богом”.

 

Далі слідує доказ на основі існування природних діячів, які не можуть йти до нескінченности. Третій, “гносеологічний” аргумент, оснований на русі і спрямуванні розумним керманичем і правителем світу, Богом, всього, “що тримається в якихось певних і постійних стійких межах”:

 

“І це був постійний аргумент, яким користувались святі і звичайні автори, щоб викликати пізнання Бога в думках усіх. Бо, каже пророк, псалом 18: “Так на небі вихваляють славу Бога, і справи рук Його підносять до тверді [небес]”; і Йов, ХІІ, 7 і наступні: “Запитай скотину, і скаже тобі, і небесних птахів, і розкажуть тобі, земля заговорить і відповідатиме тобі, і розкажуть риби морські, хто не знає, що все це створила рука Божа””[720].

 

Четвертий, покликаний заперечити “безумство” атеїстів: “котрі заперечують, що Бог існує, або закликають сумніватися, ті кидають свій порятунок без усякої надії на вигоду у найвідвертіший осуд; бо якби не існував би жоден бог, то чесні й вірні мужі, які шанують Бога, не мали б нічого, чого б боялися, бо їхнє визнання не могло б шкодити їм після смерті. А якщо б Бог існував як природне побоювання того, що зустріне нас після смерті, як той інстинкт, яким у горі й нещастях здіймаємо руки й очі до небес, як до фортеці нещасних – як саме переконує вся природа і всюди показує свого творця, – то якої страшної кари заслуговують атеїсти, які наставили для істини так очевидно віроломне серце і думку – отже, їхню долю слід цілком оплакувати”[721].

 

Можна погодитися з думкою І. Захари[722] про морально-настановчий мотив останнього сформульованого доказу Георгієм Кониським, як і загалом, про виразну потребу у природних доказах, щоб викривати помилки атеїстів. Саме до цього усвідомлення й приходили мислителі Києво-Могилянської академії, творячи все нові і нові теодицейні обґрунтування існування Бога.