Вести мову про світ давньогрецької думки слід починати з міфології і Олімпу грецьких божеств.
Давні греки вважали, що перші чотири начала: Хаос, Земля, Тартар і Любов панують над світом реальности. За свідченням Гесіода[60]:
“Перше виник Хаос (безодня), а згодом широкогруда Гея (Земля), сидалище міцне навіки
Усіх безсмертних, що живуть на шпилі білосніжного Олімпу,
І Тартар, ця замрячена безодня в надрах широкодоріжної Землі,
І Ерос – найкрасивіший серед безсмертних богів,
що розслабляє всіх богів і тіло у людей...”(Див. вірші 116-152).
Як давніші історики давньогрецької філософії (Єґер, “Пайдея”, т. І), так і новіші (Реале, “Історія античної філософії”, т. І) зауважують, що ще в Гомера, в його “Іліаді” (Пісня XVIII: “Щит Ахіла”[61]) проглядається зародження філософських тем, які згодом знайдуть своє логічне продовження у світлі раціонального пояснення явища існування та онтологічних парадигм давньої Греції. Так, на думку Єґера, в Гомера зображується широке філософське тлумачення людської природи та вічних законів, які керують ходом всесвіту. “По-суті, в житті людини немає нічого, щоб було б беззмістовним”. Коли звернути увагу на це спостереження видатного історика античности, і глибше оцінити зауважене ним, то мова йтиме про щастя у грецькому розумінні, де воно є в повноті та цілісности, а не в уривках, насолоді, задоволенні тощо. Місце людини у світі – ось велика класична тема грецької філософії, і її мовою поезії розкриває Гомер. Гекзаметри Гомера, особливо пісні XIV “Іліади” (вірші 200-203; 301-304), послужать одними із джерел мислення школи в Іонії, якій судилося бути першою, що відмежувалася від традиційного кастового культу жерців.
Б О Ж Е С Т В Е Н Н Е “А Р Х Е”