Життя і творчість двох святих – Хуана де ла Круса і Терези Авільської стали для Едіти Штайн – св. Терези Бенедикти від Хреста, предметом глибинних роздумів над зв’язком, який існує між Хрестом і Ніччю, та єднанням ласкою Божою і містичним шлюбом з Богом. Як вдумлива читачка їхніх творів, Штайн залишила палкі роздуми-тлумачення їхнього містично-релігійного досвіду. Це висока містика, її лірична сторінка, молитва єднання з Богом чи краще – містика любови.
В її роздумах “Науки Хреста”[893] любові відводиться перше місце. Це, по суті, книга зізнань і досвідів, хоч про них тут ні слова, бо передані вони мовою виважених обґрунтувань. “Все вчення святого – це вчення любови, настанова, як душа може її досягти, переобразитися в Бога, Який є любов. Врешті все приходить до любови, тому що ми будемо судимі по любови”[894].
До Хреста і Ночі веде стрімка і вузька дорога двох святих, єднаючи їх з Божою Любов’ю.
Так, зауважує вона, досвід св. Терези Авільської і її точний опис Божої присутности під час молитви єднання підказує, що “душа володіє переконанням, що була в Бозі, а Бог в ній”[895].
Тут криється справжній досвід доказу існування Божого буття, адже Бог перебуває “істотно” поки існує якась річ. Інакше річ зникла б у ніщо.
Єднання душі з Богом дає відчуття того, що все довкола стає Богом. Так, ще св. Йоан Богослов підкреслив: “все, що почало бути, мало в Ньому життя”. Справді, тут цю думку можна зрозуміти так, що “всі речі є Богом”. Але це радше могутня вістка про те, яким насправді Він є. Вістка, яка є тільки блідим відблиском, що відкриває душі досконалість творіння[896].
Проте, зауважує свята: “Ніколи людина не зможе отримати за допомогою своїх власних сил, навіть скріплена ласкою, відчуття Божественної присутности і усвідомлення Його як живої реальности”[897].
Досвід “Темної ночі” св. Хуана де ла Круса вселяє переконання, що містичне єднання більш глибше. “Хто слухається Божественного буття, знання і сили, відкинувши власне знання і бажання і просто погоджуючись на це, той приймає Бога. Його буття буде пройняте Божим буттям”[898]. Так відбувається тому, що тільки духовне може прийняти в себе духовне, ніжне може зустрітися тільки з ніжним, любляче з любим. Тут невидимий Бог торкається душі доторком, який не має ні форми, ні уявного образу.
Відомо, що св. Хуан страждав і виборював ідеал Хреста ціле свої життя. Він зумів передати “невагому” онтологію таїнства існування, діалектичну структуру покликання до життя і дарчого жесту у відповідь на це запрошення. Справді, зауважує святий, “людина, яка посвячує себе Богові – незбагненний жест з її боку, і ось чому. Тут душа може віддати Богові щось більше ніж одну себе. Вона віддає себе в Бозі, а це вже онтологічно значно більше, ніж тільки єднання у ласці”[899]. Віддає себе у стражданнях, йдучи на Хрест: “О душі, які мрієте в духовному житті перебувати в надійності та втіхах, коли б ви тільки знали, як вам необхідні страждання, щоб досягнути цієї надійності та втіхи!”[900] Щоправда, наука Хреста дана з сотеріологічних міркувань. На підтвердження, Штайн знаходить слова Ареопагітика: “Серед всіх Божих трудів найбільш Божественним є допомога Богу в спасінні душ”[901]. Тож “дії Хуана засновані на пізнанні того, що було необхідно душам, щоб звільнитися від своїх недосконалостей”[902].
В містичному єднанні дві особи зберігають свої дві природи, коли заручуються між собою. Самовіддача їх породжує таке єднання, що близьке до іпостасного[903].
“Душа бачить, що все створіння від вищого до нижчого мають в Ньому своє життя, силу та існування... та що сутність Бога по своїй природі нескінченно вивищена над усіма речами, так що вона краще пізнає їх в Його сутності, ніж в них самих. А тому велике захоплення цього прокидання, воно полягає в тому, що все творіння пізнається через Бога, а не Бог через творіння... Але ж, яким чином цей рух сам по собі може відбуватися в душі, в той час коли Бог незмінний, є чимось дивовижним. Хоч сам Бог насправді не рухається, все ж душі здається, що Він перебуває в русі, оскільки сама вона змінюється і приводиться в рух Богом. Щоб вона усвідомила це надприродне явище, Божественне життя і буття відкриваються їй в цілком новому світлі, а також і гармонія всього творіння в ньому з усіма їх рухами в Бозі”[904].
“Науку Хреста” Едіта Штайн писала в 1942 р. на прохання настоятельки повернутись до науковий студій. Саме тоді трапилась нагода приурочити цю працю до святкування 400 років з дня народження святого Хуана де ла Круса. Тож книга наповнена ремінесценціями, із вплетенням чималої кількости цитат, свідомо вибраних авторкою з метою янайповніше виразити своє власне переконання у досвіді та богослов’ї Хреста, щоб могти зробити до Нього останній крок. Хоч вона ні на мить не хотіла розлучатися з улюбленими сторінками “Сходження на гору Кармель” та “Темною ніччю душі”, все ж слідувала за внутрішнім голосом, щоб передати досвід духовного життя (розділ “Душа в царстві Духа і духів”). Про богослов’я Хреста можна говорити на основі досвіду Хреста у апостола Павла, на чому він неодноразово спиняється у листах (Рим. 6, 3; 1 Кор. 1, 17-18; 22-25; 2 Кор. 12, 9; Флп. 2, 7-8; Гал. 2, 19-20; 6, 14-17). Також авторка покликалась на праці таких дослідників творчости св. Хуана, як о. Бруно Ісуса-Марії та Жан Барузі (P. Bruno de Jésus-Marie. Saint Jean de la Croix, Paris 1929; Id. Vie d’Amour de Saint Jean de la Croix; J. Baruzi. Saint Jean de la Croix et le probleme de l’experience mystique, Paris 1931).
Мислителька Штайн не обходить стороною поетичну творчість святого, крок за кроком коментуючи його містичні строфи. А вони – плід тривалих роздумів над Піснею Пісень – вершиною Старого Завіту. Впродовж цілого життя св. Хуана супроводжувала Пісня Любови. (За слуханням цього скарбу з уст настоятеля перестало битися серце святого).
Штайн тонко і все ще в ритмі “невагомої” онтології характеризує поетичний талант св. Хуана, не обминувши жодної містичної строфи своєю увагою. Тайна цих двох сердець криється в тайні Хреста. “Досконале задоволення душі, з якої виливаються пісноспіви, розкривається не тільки у змісті, а й в поетичній формі. Її тиша і простота – це природний звук серця, яке зовсім невимушено, без будь-яких старань розкривається в цих чистих звуках, подібно до соловейка, який співає або до квітки, що відкриває пелюстки. Це досконалі твори мистецтва, оскільки в них зовсім не відчутно якогось “мистецтва””[905].
Як приклад містичної поезії святого Хуана авторка обирає вірші “Темна ніч”, “У вогні Божественної любови” та “Піснеспіви між душею та її Коханим” на які подає свій багатий коментар з метою почути в них відголос Хреста.
В поезії “Темна ніч” прихована містична мудрість душі, яка таємно відкривається назустріч Хресту. Загалом, сама містична мудрість є тайною, бо “володіє здатністю ховати в собі душу... Вона заволодіває душею і так потягає її в приховану глибину, що душа чітко пізнає, наскільки вона віддалена від всіх творінь”[906].
Але яка ж сила дозволяє сходити щаблями вгору і єднатися з Богом, коли не любов. І тут Штайн знаходить вагомі аргументи з природної теології у св. Хуана, адже вслухання для душі рівноцінне баченню розумом:
“Люди приписують Богові те, що знаходиться в них самих. Ті, хто лінивий і в’ялий, говорять, начебто Бог підводиться і прокидається, тоді коли Він ніколи не спить”[907].
“Бог перебуває у всіх душах таємно і приховано – інакше вони не могли б існувати. Але в декотрих Він перебуває один, в інших – не один; в одних привітно, в інших – відразливо... Ні демон, ні людський розум не можуть відшукати, що там відбувається. Однак, це не приховано від самої душі на даному щаблі досконалости, бо вона весь час відчуває це в собі”[908].
Зі свого боку, Едіта Штайн знаходить блискучий доказ на існування Бога. Ось його формулювання:
“Якщо єднання – ціль, для якої створені душі, то має первинно існувати якесь відношення, яке уможливлює таке єднання”[909].
Бог дає знати про себе шелестом, який чує душа через об’явлення чистих істин в розумі.
Звичайно, щаблі любови настільки таємничі, що зміряти і зважити їх може тільки Бог. “Неможливо пізнати щаблі природним шляхом, якими вони є”[910].
Сім щаблів любови відповідають сімом дарам Святого Духа. Останній з них – це трепет, бо він дорівнює досконалому страху дитини – досконалій любові до Батька.
Єдине, що Бог хоче, так це здійняти душу до Нього, наділивши її багатством любови якою є Він Сам. Тож Бог хоче лиш одного, щоб Його любила душа. Наслідування Хреста – це наслідування душею Христа Розп’ятого. Святий Хуан писав до своєї духовної дочки св. Терези Авільської: “прагніть через ваші страждання в Його смиренні і любови до Хреста бути хоч чимось подібною на великого Бога. Коли наше життя не полягає в наслідуванні (Розп’ятого), воно не матиме жодної цінності...”[911]. Зі свого боку, душа має випробовувати своє сумління, бо “немає біса, який не відважився б хоч трохи постраждати заради того, щоб бути вивищеним”[912].
Відношення до Хреста – це відношення до самої правди.
“Не намагайся вибрати для себе легший Хрест, бо... чим важча ноша, тим вона легша, коли нести її з любови до Бога... Бог вище цінує в тобі схильність до сухости і стражданням з любови до Нього, ніж всі потіхи, духовні видіння і роздуми, які ти можеш мати...”[913].
Нічого, крім Хреста св. Хуан не хотів знати. Його любов до Хреста була настільки ревною, що змушує говорити про правдиву святість: “За два дні до смерти святий спалив свічкою всі свої листи – велику кількість – тому що вважав, що “бути його другом – гріх”[914].
Книга “Наука Хреста” не просто для вдумливого читання. Її медитативний характер змушує до переоцінки актуального духовного стану читача. Не кажучи вже про те, що ця книга – вагомий християнський пам’ятник, душі якого біографічним співпадінням утворили живий Хрест (1542-1591 – 1891-1942).