рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Особлива частина

Особлива частина - раздел Религия, Кримінально-виконавче право України Розділ Ii. Виконання Покарань, Не Пов'язаних З Позбавленням Волі. Гл...

Розділ II. Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Глава 5. Виконання покарання у виді штрафу.

Глава 6. Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Глава 7. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Глава 8. Виконання покарання у виді громадських робіт.

Глава 9. Виконання покарання у виді виправних робіт.

Глава 10. Виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців.

Глава 11. Виконання покарання у виді конфіскації майна.

Глава 12. Виконання покарання у виді арешту.

Глава 13. Виконання покарання у виді обмеження волі.

Глава 14. Виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

Розділ III. Виконання покарання у виді позбавлення волі.

Глава 15. Загальні положення виконання покарання у виді позбавлення волі.

Глава 16. Режим у колоніях та засоби його забезпечення.

Глава 17. Умови відбування покарання в колоніях.

Глава 18. Праця засуджених до позбавлення волі.

Глава 19. Виховний вплив на засуджених до позбавлення волі.

Глава 20. Особливості відбування покарання в колоніях різних видів.

Глава 21. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками і неповнолітніми.

Розділ IV. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі.

Глава 22. Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.

Розділ V. Звільнення від відбування покарання. Допомога особам, які звільнені від відбування покарання, контроль і нагляд за ними.

Глава 23. Звільнення від відбування покарання. Глава 24. Допомога особам, які звільнені від відбування покарання.

Глава 25. Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання.

Глава 26. Здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання. Прикінцеві положення.

Вищевикладені положення дозволяють зробити висновок, що Загальна і Особлива частини кримінально-виконавчого законодавства піддаються певним змінам, які обумовлюються, в першу чергу, розвитком суспільних відносин, змінами політичних, економічних та духовних умов життя, а також станом злочинності в державі.

 

Принципи кримінально-виконавчого законодавства

В основі будь-яких суспільно-правових явищ лежать принципи, які відображають політичну і соціально-економічну природу державного устрою, закономірності розвитку суспільства, визначають політику держави в усіх сферах громадського життя, у тому числі й у сфері боротьби зі злочинністю.

Термін та категорія "принцип" у перекладі з латинської (principium) означає основу, початок, керівну ідею, вихідне положення якого-небудь явища (вчення, організації, діяльності, науки, світогляду тощо).

Принципи права мають історичний характер і є результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства в цілому, втілення їх демократичної і гуманітарної традицій. У процесі формування правових систем принципи права окремих держав набувають універсального значення і знаходять своє втілення у міжнародному праві, перш за все у сфері прав людини.

В основі таких принципів лежать суспільні цінності, що відображаються в багатьох міжнародних актах, прийнятих Організацією Об'єднаних Націй, Радою Європи, Всесвітньою медичною асоціацією тощо, це такі нормативні акти, як Загальна Декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р., Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р., Європейські пенітенціарні правила від 12 лютого 1987 р. та ін. у яких зафіксовано багато загально-правових принципів регулювання відносин між особою і державою.

До загальноправових принципів відносять принципи законності, демократизму, гуманізму, справедливості, юридичної рівності та інші. Перелік вказаних принципів не може бути остаточно визначений, бо процес їх формування триває, і є складність в їх уніфікації та своєрідності вираження у національному законодавстві.

В Україні вказані принципи набули особливого значення у ході проведення правової реформи та реформування системи виконання кримінальних покарань і знайшли своє втілення у кримінально-виконавчому законодавстві.

Взагалі в теорії права виділяють принципи, які сформульовані вченими-юристами, і ті, які являють собою відносно самостійні елементи в системі права. Доктринальні принципи вчених-юристів є необов'язковими для суб'єктів права і виступають як частина правосвідомості, досягнення правової думки. Інші принципи являють собою нормативно керівні, імперативні вимоги і визначають загальну спрямованість правового регулювання суспільних відносин. Російський вчений-правознавець В* М. Карташов вважає, що за своєю природою, логічним, граматичним і юридичним способами і засобами вираження принципи частіше за все являють собою відносно самостійний елемент змісту права.

Український теоретик права О. Ф. Скакун вважає, що призначенням принципів права є здійснення узагальненого закріплення основ суспільного устрою; однотипне формулювання норм права; забезпечення їх впливу на суспільні відносини шляхом правового регулювання та через інші види правового впливу. Вони покликані визначати шляхи вдосконалення правових норм, виступаючи у якості керівних ідей для законодавця.

На думку М. О. Беляева, принципам, як і праву в цілому, властиві об'єктивно-суб'єктивні якості та риси. їх об'єктивність полягає в тому, що в принципах відбиваються об'єктивно діючі закономірності розвитку природи і суспільства, реально існуючі суспільні відносини, які склалися на даному історичному проміжку часу. Разом з тим, ці принципи є також категорією суб'єктивною, оскільки вони являють собою продукт свідомої діяльності людей, вони формулюються, проходячи через свідомість людей, являють собою сукупність ідей, які покликані спрямовувати розвиток того чи іншого суспільного явища в сфері політики чи права. М. І. Байтін пропонує принципи права розглядати з урахуванням як єдності, так і особливостей обох сторін, з позицій, що склалися в юридичній і філософській науках загального уявлення про об'єктивне та суб'єктивне у праві.

Володіючи нормативними властивостями, принципи стають обов'язковими у формуванні галузі права, її інститутів і норм, в тому числі кримінально-виконавчого права, тому їх розгляд потребує певного теоретичного обґрунтування. Кожний із принципів права має доволі складну будову. Він складається з різноманітних юридичних імперативів, які тісно взаємопов'язані і взаємодіють між собою.

Від норм права принципи відрізняються тим, що не містять санкцій, а нерідко й інших елементів структури норми (гіпотези або диспозицію). Вони мають досить високий рівень узагальнення і абстрагування нормативних приписів і, як правило, потребують конкретизації і деталізації в процесі впливу на поведінку людей. На відміну від норм, принципи права мають значно більшу стабільність і носять фундаментальний характер.

Поряд з тим, принципами права доцільно вважати об'єктивно властиві праву вихідні, визначальні ідеї, положення, вимоги, які складають основу правової системи, характеризують право, його сутність і призначення в суспільстві та мають доктринальний характер вираження й нормативну форму закріплення.

Не можна не погодитись з О. М. Джужою, В. М. Трубниковим та іншими, які пропонують систему принципів кримінально-виконавчого права поділити на три групи: загальноправові, міжгалузеві, галузеві. До загальноправових принципів вони відносять принципи законності, демократизму, гуманізму. Міжгалузеві принципи представлені принципами соціальної справедливості, невідворотності виконання і відбування покарань.

Галузеві принципи передбачають рівність засуджених перед законом, взаємну відповідальності держави і засудженого, диференціацію та індивідуалізацію виконання покарання, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання із заходами виправного впливу, участь громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.

Вказану класифікацію ми використовуємо під час розгляду принципів кримінально-виконавчого права. Крім того, її підтримують більшість вітчизняних фахівців у галузі кримінально-виконавчого права. Водночас, розгляд проблеми принципів у кримінально-виконавчому праві має певну складність, так як серед її фахівців і дотепер немає єдиної думки про те, чи йде мова про принципи кримінально-виконавчого права (кримінально-правової політики держави у сфері виконання покарання), кримінально-виконавчого законодавства чи діяльності кримінально-виконавчих установ та інших органів держави, що виконують кримінальні покарання.

У даний час існує декілька визначень принципів кримінально-виконавчого права. Деякі вітчизняні автори називають принципами основні ідеї, керівні положення, які визначають стратегію та напрямки розвитку інститутів і норм цієї галузі права, забезпечують системність правового регулювання суспільних відносин, що виникають при виконанні покарань.

В інших авторів принципи кримінально-виконавчого права визначаються як "теоретично обґрунтовані основні положення, обумовлені об'єктивними закономірностями реалізації кари, що виражають сутність кримінально-виконавчої діяльності, спрямованої на здійснення правообмежень, властивих покаранням, незалежно від форм застосовуваних примусових заходів".

Поряд з тим, російські вчені-пенітенціаристи називають принципами кримінально-виконавчого права керівні засади, які випливають із вимог політики держави, пронизуючи весь зміст діяльності відповідних органів у сфері виконання кримінальних покарань.

У новому Кримінально-виконавчому кодексі в ст. 5 законодавець чітко сформулював і закріпив принципи кримінально-виконавчого законодавства, до яких відносяться такі: принципи невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання право-слухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.

Крім того, нами пропонується включити до ст. 5 КВК України і такий принцип, як співпраця між учасниками кримінально-виконавчого процесу. На думку деяких авторів, принципи кримінально-виконавчого законодавства в деякій мірі різняться з принципами кримінально-виконавчого права і мають звужений перелік, до якого відносять: справедливість, повагу прав людини, гуманізм, законність, невідворотність виконання покарання.

Разом з тим, група російських вчених зазначає, що принципи кримінально-виконавчого законодавства, закріплені в правових нормах, стають принципами кримінально-виконавчого права, і, на їх погляд, їх недоцільно звужувати, тому що кримінально-виконавче право базується на кримінально-виконавчому законодавстві; їх принципи носять нормативний характер і пронизують усе кримінально-виконавче право, складаючи його підвалини.

Слід вважати, що принципи кримінально-виконавчого законодавства, закріплені зокрема у ст. 5 Кримінально-виконавчого кодексу України, є втіленням принципів кримінально-виконавчого права, які були сформульовані наукою кримінально-виконавчого права і які є виразом головного, основного в цій галузі права, а також відображають тенденцію його розвитку та шляхи вдосконалення.

З урахуванням вищевикладеного, під принципами кримінально-виконавчого права слід розуміти загальні керівні положення, ідеї, імперативні вимоги, які складають основу щодо державної кримінально-правової політики у сфері виконання кримінальних покарань, характеризують його сутність і призначення в суспільстві і мають доктринальне вираження та нормативно-правове закріплення.

 

Норми та джерела кримінально-виконавчого законодавства Норми кримінально-виконавчого права - це загальнообов'язкові правила поведінки, які знаходять своє відображення у нормативно-правових актах і регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі виконання (відбування) кримінальних покарань. Механізм правового регулювання працює наступним чином. Норми права як правила поведінки безпосередньо впливають на поведінку людей, визначаючи, яким чином людина повинна себе поводити, і тим самим впливають на фактичні суспільні відносини. Норма являє собою основний елемент галузі права. Норми, які регулюють однорідні суспільні відносини в межах однієї галузі, об'єднуються в інститути. Наприклад, у межах галузі кримінально-виконавчого права можемо виділити такі інститути, як інститут виконання покарання у виді позбавлення волі (ст. 43-81 КВК України), інститут звільнення від відбування покарання (ст. 152-155 КВК України) та цілу низку інших. Сукупність інститутів утворює третій, вищий рівень — саму галузь права. Отже, система кримінально-виконавчого права, тобто його внутрішня побудова, може бути представлена у вигляді схеми: норма — інститут -галузь. Норми кримінально-виконавчого права - це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі виконання (відбування) кримінальних покарань. Регулюючи суспільні відносини, що виникають при виконанні (відбуванні) кримінальних покарань, норми права регламентують права і обов'язки суб'єктів, що виконують та відбувають покарання. Залежно від характеру правила, що встановлюється тією чи іншою нормою, правові норми можна розподілити на забороняючи, уповноважуючі та зобов'язуючі. Різновидом уповноважуючої норми для засуджених є заохочувальна норма. Норма кримінально-виконавчого права, як і будь-яка інша правова норма, складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Гіпотеза встановлює умови, за яких діє норма, диспозиція визначає правило поведінки або припис, санкція передбачає несприятливі правові наслідки, які наступають за порушення вимог диспозиції норми. Особливістю норм кримінально-виконавчого права є те, що передбачені його нормами санкції викладені, як правило, в окремій нормі. Як і норми будь-якої галузі права, норми кримінально-виконавчого права закріплені у відповідних джерелах. Джерела кримінально-виконавчого права - це акти органів влади або інших уповноважених органів держави, які містять норми кримінально-виконавчого права. Юридичною базою для кримінально-виконавчого права є Конституція України. Безпосередньо норм кримінально-виконавчого права Конституція України не містить, проте в ній визначаються загальні засади суспільного ладу та політики нашої держави, закріплюється принцип верховенства права та закону, визначаються основні конституційні засади державного управління, права, свободи і обов'язки людини та громадянина. В Конституції закріплені загальноправові (конституційні) принципи, які діють у всіх галузях права. У ч. 1 ст. 62 Конституції міститься норма, яка передбачає, що ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню, поки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком суду. Крім того, п. 14 ст. 92 Конституції визначає, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів і установ виконання покарань. Взагалі норми Конституції є нормами прямої дії, а всі закони України, в тому числі й норми кримінально-виконавчого законодавства, повинні відповідати її вимогам. До системи джерел кримінально-виконавчого права входять: - Кримінально-виконавчий кодекс України; - інші кодифіковані законодавчі акти (Кримінальний кодекс України, Кодекс законів про працю тощо); - Закони України; - нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України; - міжвідомчі та відомчі нормативні акти з питань виконання і відбування кримінальних покарань; - міжнародні акти, чинні на території України і ратифіковані Верховною Радою України у встановленому законом порядку. Основним джерелом, що містить конкретні норми кримінально-виконавчого законодавства і регулює порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, є Кримінально-виконавчий кодекс України, який був прийнятий 11 липня 2003 р. і набув чинності 1 січня 2004 р. Кодекс поділяється на Загальну та Особливу частини і складається з 5-й розділів, 26 глав та містить 166 статей. До КВК в Україні діяв Виправно-трудовий кодекс України, який був прийнятий ще 23 грудня 1970 р. і набув чинності 1 червня 1971 р. Перший Виправно-трудовий кодекс УСРР був прийнятий у 1925 р. (ВТК РРФСР - у 1924 р.) Закони України є актами, які мають вищу юридичну силу і є обов'язковими для виконання на всій території України. Зокрема, Законом України " Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 р. визначаються основні засади, принципи діяльності, структура та повноваження ДКВС, на яку покладаються завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися у комплексних законах, тобто таких, що містять норми кількох галузей права, в тому числі й кримінально-виконавчого. Так, наприклад, Закон України "Про прокуратуру" визначає завдання, напрямки діяльності прокуратури, її структуру та інше. Але поряд із цим, вказаним законом визначається і порядок здійснення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань. Крім того, до таких законів України можна віднести наступні: "Про міліцію", " Про адвокатуру", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про застосування амністії в Україні", "Про зайнятість населення", "Про соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк", "Про службу у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", "Про державну виконавчу службу" і деякі інші. Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися також в Указах та інших актах Президента України. Так, наприклад, Указом Президента України від 22 квітня 1998 р. утворено Державний департамент України з питань виконання покарань, Указом Президента від 31 липня 1998 р. затверджено Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань. Указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005 було затверджено Положення про здійснення помилування, яке визначає умови і порядок подання клопотань про помилування засудженими, а також порядок їх розгляду уповноваженим органом. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України можуть містити норми, які регулюють окремі питання, що виникають під час виконання покарань: наприклад, порядок оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі, організацію харчування і матеріально-побутового забезпечення цих осіб, а також цілу низку інших питань. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 р. № 683 "Про внесення змін до переліку центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів " функції спрямування та координації діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань були покладені на Міністерство юстиції України. Міжвідомчі та відомчі нормативні акти видаються у вигляді наказів, правил, положень, інструкцій відповідних міністерств та відомств з питань виконання та відбування кримінальних покарань. Найбільша кількість відомчих нормативних актів з питань виконання (відбування) кримінальних покарань видається Державним департаментом України з питань виконання покарань. Основним відомчим нормативним актом в цій сфері можна вважати Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила), введені в дію наказом Департаменту № 275 від 25 грудня 2003 р., які конкретизують норми КВК України з окремих питань виконання і відбування кримінальних покарань у виді арешту, позбавлення та обмеження волі. Наказом Департаменту від 16 лютого 2005 р. № 27 була затверджена Інструкція з організації порядку і умов відбування покарання у виді обмеження волі. Прикладом міжвідомчого нормативного акту є спільний наказ Департаменту, МВС України та Міністерства праці та соціальної політики № 250/1562/342 від 12 грудня 2003 р. "Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації". Спільним наказом Департаменту та МВС України від 19 грудня 2003 р. № 270/1560 затверджено Інструкцію про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. До джерел кримінально-виконавчого законодавства також належать міжнародно-правові акти, ратифіковані у встановленому законом порядку. До таких актів можуть бути віднесені Віденська угода 1989 р.; Європейські конвенції "Про нагляд за умовно засудженими і умовно звільненими правопорушниками " (1964 р.), "Про передачу засуджених осіб" (1983 р.), які були ратифіковані Верховною Радою України й набули чинності для України з 1 січня 1996 р., а також ціла низка інших.

 

Кримінально-виконавчі правовідносини та їх елементи Визначення поняття кримінально-виконавчих правовідносин ускладнюється тим, що вони розглядаються у різних аспектах. Це кримінально-виконавчі правовідносини, які регулюють виконання і відбування кримінальних покарань, кримінально-виконавчі правовідносини, які регулюють звільнення від відбування кримінальних покарань, кримінально-виконавчі правовідносини у сфері відносин між персоналом органів і установ виконання покарань та засудженими тощо. Після вступу у законну силу КВК України 1 січня 2004 р. на наш погляд, суттєво оновилося та удосконалилося законодавство у сфері виконання покарань, у тому числі сформувалася її нова галузь. Кодексом є закріплено утворення в сфері виконання покарань створилась особлива група правовідносин, зміст яких має самостійне правове регулювання. Прийняті протягом 2004-2006 рр. відповідні нормативно-правові акти в цілому завершили роботу щодо створення необхідної законодавчої бази для належного функціонування органів та установ виконання покарань і приведення умов тримання засуджених відповідно до вимог загальновизнаних міжнародних правил і стандартів. І хоча в Україні спостерігається певна активізація наукових розвідок у плані дослідження кримінально-виконавчих правовідносин, на жаль, їх правова природа не набула свого завершення. Наше завдання полягає в обґрунтуванні кримінально-виконавчих відносин, які виникають тільки з приводу виконання та відбування кримінальних покарань. Виконання покарання і відбування покарання є категоріями правовими, які перебувають у сфері кримінально-виконавчих правовідносин, тому процес їх управління неможливий без існування відповідних нормативно-правових актів. Правові основи виконання і відбування покарань містяться в Основному Законі нашої держави - Конституції України, в законах, указах та розпорядженнях Президента України, постановах Кабінету Міністрів України та у відомчих актах Державного департаменту України з питань виконання покарань. Дані проведеного нами контакт-аналізу показали, що кримінально-виконавчі правовідносини протягом 16 років розглядалися вченими а у галузі кримінально-виконавчого права фрагментарно, зрідка у наукових статтях, у більшості випадків лише у підручниках. Таким чином, не буде помилкою стверджувати, що у сфері виконання та відбування покарань теоретичні засади поняття кримінально-виконавчих правовідносини поки що перебувають у методологічній кризі і тому потребують належного науково-методологічного забезпечення. Так, проведений аналіз ст. 1 КВК України, яка визначає мету і завдання кримінально-виконавчого законодавства, показав, що в ній передбачено не тільки порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, захист інтересів особи, суспільства і держави, виправлення і ресоціалізацію засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, запобігання тортурам на нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. У статті також визначено підвалини, забезпечення виконання завдань (кримінально-виконавчого законодавства). Це принципи виконання кримінальних покарань, правовий статус засуджених, гарантії захисту прав засуджених, їх законних інтересів та обов'язків, порядок застосування до засуджених заходів впливу, система органів та установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності, нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань, участь громадськості у цьому процесі, порядок звільнення від відбування покарань, допомога особам, звільненим від покарань. Крім того, кримінально-виконавче законодавство, відповідно до Конституції України, забезпечує права і свободи людини і громадянина, а відповідно до міжнародно-правових зобов'язань діє в межах міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У свою чергу, мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства проходять через призму таких кримінально-виконавчих правовідносин, які є складовими елементами предмета кримінально-виконавчого права. Структура кримінально-виконавчих правовідносин передбачає, відповідно до теорії права, такі основні елементи: суб'єкти та інші учасники правовідносин, зміст правовідносин, об'єкти правовідносин, юридичні факти. Коротко охарактеризуємо їх. Так, суб'єктами правовідносин взагалі є сторони, які володіють найбільшим обсягом суб'єктивних прав і обов'язків, встановлених нормами права. Тому суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин, а також іншими учасниками правовідносин є юридичні та фізичні особи, які володіють певними суб'єктивними правами і обов'язками, врегульованими нормами кримінально-виконавчого законодавства. До числа суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин чинне законодавство відносить, по-перше, осіб, які відбувають кримінальні покарання, по-друге, органи, установи, які виконують ці покарання, по-третє, персонал слідчих ізоляторів, а також осіб, які підозрюються та обвинувачуються у вчиненні злочину, відносно яких суд застосував запобіжний захід у виді взяття під варту, прокурорів, які забезпечують нагляд за дотриманням законності адміністрацією органів та установ виконання покарань (ст. 22 КВК України); по-четверте, які володіють меншими за обсягом правами і обов'язками інші учасники кримінально-виконавчих правовідносин: громадські організації (ст. 25 КВК України), піклувальні ради (ст. 149 КВК), трудові колективи (ст. 165 КВК), окремі громадяни, рідні та близькі засуджених, які відвідують установи виконання покарань, цивільні особи, які працюють на виробництві в установах разом із засудженими. Таким чином, зміст кримінально-виконавчих правовідносин передбачає сукупність законних інтересів суб'єктів і учасників, їх поведінку, права та обов'язки, які залежать від виду кримінального покарання. Поняття об'єкта кримінально-виконавчих правовідносин охоплює явища і предмети, які реально виникають з приводу правовідносин. Об'єктом правовідносин можуть бути відповідні інтереси його суб'єктів чи учасників (певні блага, інтереси, наприклад, отримання побачення, посилки тощо.). Суттєвий вплив на кримінально-виконавчі правовідносини мають юридичні факти, які мають складових елементи: дії і події, у зв'язку з чим вони можуть виникати, змінюватися або призупинятися. Першоосновою виникнення кримінально-виконавчих правовідносин в якості юридичного факту (дії) є винесення стосовно осудної особи обвинувального вироку або набрання відносно даної особи обвинувальним вироком законної сили, дострокове звільнення особи від відбування покарання, закінчення строку покарання, призначеного судом, чи його виконання, смерть тощо. Змінюються кримінально-виконавчі правовідносини в якості юридичного факту у зв'язку з діями, які ускладнюють його склад, що, в свою чергу, тягне за собою зміни комплексу правовідносин, наприклад, заміна одного виду покарання на інший, особливо коли він погіршує стан засудженого, переведення засудженого з установи відкритого типу до установи закритого типу, зміна рівня безпеки тощо. Призупиняються кримінально-виконавчі правовідносини в якості юридичного факту, як правило, у зв'язку з якоюсь подією. Проведений аналіз норм кримінально-виконавчого законодавства показує, що події як юридичні факти спричиняють виникнення, зміну або призупинення правовідносин залежно від змін і обставин навколишнього середовища. Наприклад, у засудженого закінчився строк покарання, до засудженого законом застосована амністія або, відповідно до Указу Президента України, акт помилування. Таким чином спричинене припинення правовідносин може і дія: наприклад, рішення суду про звільнення за хворобою, у зв'язку вагітністю жінки, яка має дітей до 3-х років тощо. Характерними ознаками кримінально-виконавчих правовідносин є наступні: - визнання суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин не тільки органів і установ, що виконують покарання, осіб, засуджених до відбування кримінальних покарань, а й інших учасників зазначених правовідносин; — нерівнозначність правового положення суб'єктів цих правовідносин відповідно до чинного законодавства; - довготривалість правовідносин, оскільки вони мають реальний строк дії, встановлений вироком суду; — виникнення в процесі виконання і відбування кримінальних покарань не тільки простих, а й складних правовідносин, які можуть містити елементи правовідносин кількох галузей права; - визначеність реалізації кримінально-виконавчих правовідносин шляхом індивідуальної, а не солідарної відповідальності; - суворий контроль та нагляд за дотриманням суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин їх змістовної сторони. Таким чином, кримінально-виконавчі правовідносини — це врегульовані нормами кримінально-виконавчого законодавства взаємовідносини, які виникають, змінюються і припиняються між суб'єктами та іншими учасниками з приводу виконання та відбування покарання. Крім того, необхідно підкреслити, що кримінально-виконавчі правовідносини у сфері виконання та відбування покарань з прийняттям нового КВК України стали більш динамічними і змістовними суттєво вплинули на предмет кримінально-виконавчого права. Сьогодні є очевидним фактом те, що кримінально-виконавче законодавство має свій предмет регулювання, який передбачає сукупність всіх норм кримінально-виконавчих правовідносин. Кримінально-виконавчі правовідносини тісно пов'язані з іншими видами правових відносин, а саме: кримінальними, кримінально-процесуальними, трудовими, цивільними, сімейними, але виникають, змінюються і припиняються вони в межах кримінально-виконавчого законодавства. Так, правове становище суб'єктів цих правовідносин нерівнозначне, вони є довготривалими, оскільки мають реальний строк дії, встановлений судом. У процесі виконання та відбування покарання, як правило, виникають не лише прості, але й складні правовідносини, які можуть міститися елементи правовідносин кількох галузей права (цивільного, трудового, сімейного права). На думку таких російських вчених у галузі кримінально-виконавчого права, як В. Д. Філімонова, О. В. Філімонова, правовідносини, які регулюють поведінку засуджених, мають два рівня свого розвитку. Перший рівень передбачає врегульовані КВК загальні потреби засудженого (харчування, лікування, житло тощо), другий -визначає правовідносини, які регулюють процес виконання і відбування кримінального покарання з подальшим визначенням його застосування до засудженої особи. Правовідносини, які регулюють діяльність органів і установ виконання покарань щодо порядку умов виконання і відбування покарань, забезпечують її основну частину. Такі правовідносини складаються між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав і обов'язків. Крім того, наведені рівні потребують певного уточнення і розширення за рахунок правовідносин, що утворюються у сфері виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, у зв'язку з застосуванням адміністрацією органів і установ виконання покарань Указу Президента України "Про помилування" або Закону України "Про амністію" тощо. Засіб реалізації кримінально-виконавчих правовідносин передбачає дії, які повинні виконувати всі суб'єкти, тому час реалізації правовідносин, як правило, передбачений у нормі статті кримінально-виконавчого законодавства. Необхідно зазначити, що кримінально-виконавчі правовідносини, які регулюють діяльність органів і установ виконання покарань, мають свої відмінності від тих, що регулюють поведінку засуджених. Відмінність полягає в тому, що кримінально-виконавчі відносини, які виникають в процесі відбування покарання, спрямовані на врегулювання нормами кримінально-виконавчого законодавства прав і обов'язків засуджених, а ті, в свою чергу, перебувають у прямій залежності від умов відбування покарання. Таке положення кримінально-виконавчих правовідносин суттєво впливає на процес виправлення і ресоціалізацію засуджених, їх права і свободи. Важливо наголосити, що взаємозв'язок кримінально-виконавчих правовідносин з іншими видами правовідносин полягає у їх спільному впливі на один і той самий суб'єкт або в переростанні кримінально-виконавчих в інші види правовідносин: кримінальні, цивільні тощо. (Максимальна оцінка ведення конспекту — 1 бал) Запитання для перевірки (Максимальна оцінка 4 бала) 1. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства. 2. Дія кримінально-викоиавчого законодавства у просторі і часі. 8. Поняття та загальна характеристика принципів кримінально-виконавчого законодавства. 4. Місце кримінально-виконавчих відносин в структурі кримінально-виконавчого законодавства. Теми рефератів (Максимальна оцінка — 3 бали) 1. Порівняльний аналіз положень кримінально-виконавчого законодавства України із законодавством інших країн. 2. Погляди вчених щодо змісту принципів кримінально-виконавчого законодавства. 3. Співвідношення міжнародних та галузевих принципів кримінально-виконавчого права. 4. Норми та джерела кримінально-виконавчого законодавства. Самостійна робота (Максимальна оцінка — 2 бали) Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми 1. Дайте характеристику Кримінально-виконавчого кодексу України в контексті Європейської інтеграції. 2. Окресліть проблеми сучасної пенітенціарної політики України. 3. Поясніть тендерний аналіз через призму Кримінально-виконавчого кодексу. 4. Спробуйте показати роль та місце пенітенціарної системи в структурі державного управління України. 5. Розкрийте зміст концептуальних засад розвитку кримінально-виконавчого законодавства України. Мозковий штурм (Максимальна оцінка — 1 бал) 1. Що таке кримінально-виконавче законодавство? Поняття кримінально-виконавчого законодавства вченими в галузі кримінально-виконавчого права не визначено, тому нами воно розглядається як система нормативно-правових актів, які регламентують порядок і умови виконання та відбування покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави. 2. Із скількох частин складається кримінально-виконавче законодавство? Кримінально-виконавче законодавство за своєю сутністю складається з двох органічно поєднаних частин - Загальної та Особливої. Відповідно до структури кримінально-виконавчого законодавства Загальна частина передбачає найбільш принципові (основні, відправні, вихідні) положення, які логічно розкривають її зміст. Особлива частина кримінально-виконавчого законодавства -це сукупність норм, які регулюють порядок і умови виконання кримінальних покарань, визначених кримінальним законодавством, порядок звільнення від відбування покарання, особливості відбування покарання в колоніях різних видів та особливості відбування покарання засудженими жінками і неповнолітніми. 3. Що таке норми кримінально-виконавчого законодавства? Норми кримінально-виконавчого законодавства - це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі виконання і відбування кримінальних покарань. 4. Що таке джерела кримінально-виконавчого законодавства? Джерела кримінально-виконавчого законодавства - це акти органів влади чи інших уповноважених органів держави, які містять норми кримінально-виконавчого права. 5. Що таке принципи кримінально-виконавчого законодавства? Під принципами кримінально-виконавчого законодавства слід розуміти загальні керівні положення, ідеї, імперативні вимоги, які визначають засади державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, характеризують його сутність і призначення в суспільстві і мають доктринальне вираження та нормативно-правове закріплення. 6. Що таке кримінально-виконавчі правовідносини? Кримінально-виконавчі правовідносини - це врегульовані нормами кримінально-виконавчого законодавств взаємовідносини, які виникають, змінюються і припиняються між суб'єктами та іншими учасниками з приводу виконання і відбування покарань. Використана література 1. Про внесення змін до кримінально-виконавчого кодексу України: Закон України від 16 березня 2006 р. / 36. поточного законодавства нормат. актів, арбітражної та судової практики. -2006. - № 16. - С. 3. 2. Про Державну кримінально-виконавчу службу України: Закон України від 23 червня 2005 р. // Юрид. вісник України. - 2005. - № ЗО. 3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права засуджених і осіб, які тримаються під вартою, на листування з питань, пов'язаних з порушенням прав людини: Закон України від 1 грудня 2005 р. / 36. поточного законодавства нормат. актів, арбітражної та судової практики. - 2006. -№3.-С.2. 4. Кримінально-виконавчий кодекс України. - К., 2006. - 96 с. 5. Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України: Мат. наук.-практ. конф. - Київ, 25-26 травня 1995 р. -К.: РВВ КІВС при УАВС, 1996. - С. 3-10. 6. Бандурка А. М., Денисова Т. А., Трубников В. М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социальной-психологический анализ уголовно-исправительной политики по реабилитации осужденных). - Харьков-Запорожье: НУВД ЗГУ, 2002. - 440 с. 7. Богатирьов I. Г., Богатиръова О. І. Концептуальні засади розвитку кримінально-виконавчого законодавства України. Піднесення права. Реформування кримінального та кримінально-виконавчого законодавства - головний чинник корегування політики України у сфері виконання кримінальних покарань // 36. доповідей та тез ГУ "ЗІДМУ " 21-22 грудня 2006. - С. 45-48. 8. Богатирьов І. Г. Кримінально-виконавче право: Навч. посібник. - Чернігів: Юрист, 1998. - 122 с. 9. Джужа О. М., Бодюл Є. М. Кримінально-виконавчий кодекс України в контексті Європейської інтеграції // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь / За заг. ред. д-ра юрид. н., проф. A.A. Музики. - К.: КЮІ - КНУВС, 2005. -С. 278-283. 10. Джужа О. М., Бодюл Є.М. Концептуальні засади і загальна характеристика кримінально-виконавчого кодексу України // Право України. - 2004. - № 7. - С. 80-84. 11. Костенко О. М. Тендерний аналіз кримінально-виконавчого кодексу за формулою "рівність через адекватність" // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь / За заг. ред. д-ра юрид. н., проф. A.A. Музики. - К.: КЮІ - КНУВС, 2005. - С. 68-77. 12. Кримінально-виконавче право України: Підручник для студ. юрид. спец, вищих навч. закл. / За ред. проф. А. X. Степа-нюка. - X.: Право, 2005. - 256 с. 13. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / Степанюк А. X., Яковець І. С. За заг. ред. СтепанюкаА.Х.-Х.:ТОВ "Одіссей", 2005.-560 с. 14. Плужнік О. І. Кримінально-виконавче право в таблицях і схемах: Навч. посібник. - К.: ВД "Професіонал", 2006. - 144 с. 15. Радов Г. О. Роль та місце пенітенціарної системи в структурі державного управління України // Бюлетень Київ, ін-ту внутр. справ: Пробл. пенітенц. теорії і практики. -1997. - № 2. - С. 5-11. 16. Степанюк А. X., Яковець І. С. Система кримінально-виконавчого законодавства потребує узгодження та доопрацювання // Пробл. пенітенц. теорії і практики: Щорічн. бюл-нь / За заг. ред. д-ра юрид. н., проф. АЛ. Музики. - К.: КЮІ - КНУВС, 2005.-С. 290-302. 17. Степанюк А. X. Кримінально-правові відносини як форма кримінально-виконавчої діяльності / Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2. - С. 182-193. 18. Филимонов В. Д., Филимонов О. В. Правоотношения. Уголовные правоотношения. Уголовно-исполнительные правоотношения. - М.: "Юр Инфо Р-Пресс". - 2007. - С. 43-56.

Третє навчальне заняття. ВИПРАВЛЕННЯ І РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ ЗАСУДЖЕНИХ

Поняття, методи і засоби виправлення та ре соціалізації засуджених

Стан наукової розробки виправлення та ресоціалізації засуджених має давню історію. Ця проблема вивчалася з позиції кримінального, кримінально-виконавчого права, пенітенціарної педагогіки та психології у працях багатьох науковців, однак єдиної точки зору щодо зазначених понять не існує. Одні автори вважають їх синоніми, інші —абсолютно різними, не однорядними поняття.

Так, на думку О. І. Зубкова, виправлення і ресоціалізація - це те, що веде до досягнення мети. Іншої думки дотримується В. М. Любченко, який розглядає виправлення і ресоціалізацію як напрямок діяльності співробітників установ виконання покарання, який сприяє вихованню у засуджених соціально адекватних якостей.

А. Д. Глоточкін, В. Ф. Пирожков та інші вважали, що виправлення охоплює три складові:

- мету діяльності органів і установ, які виконують покарання;

- процес перебудови особи засудженого та змін у його особистості під впливом системи виховних заходів;

- результат роботи органів і установ виконання покарання. Єдине, з чим можна погодитись, - це думка вчених про те, що

виправлення є внутрішнім процесом позитивних змін в особистості засудженого та його спільною діяльністю з персоналом органів і установ виконання покарань, а ресоціалізація, на їх думку, - це єдиний процес відновлення та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення. Закріплення в Кримінально-виконавчому кодексі понять "виправлення" і "ресоціалізація" суттєво вплинуло на дискусію з цього приводу. Так, ст. 6 КВК України визначає наступне:

- виправлення засудженого — це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки;

- ресоціалізація - це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Ми погоджуємось з В. П. Захаровим, О. Г. Колбом та іншими вченими, що головними елементами виправлення і ресоціалізації засуджених є такі:

- закріплені в нормативно-правових актах форми впливу на особу, включаючи профілактичний і напрямки діяльності адміністрації УВП та засудженого, що обумовлено вимогами ст. 19, 63 Конституції України тает. 1, 2, 5 КВК України;

- свідоме ставлення засудженого до процесу виправлення і ресоціалізації та профілактичної діяльності, тобто єдність психічних процесів особи, яка активно бере участь в усвідомленні об'єктивного світу та свого власного буття.

Варто зазначити, що законодавче закріплення засобів виправлення і ресоціалізації засуджених є правомірним процесом, який ґрунтується на кінцевій меті покарання і результатах суспільної практики виконання покарання у світі в цілому.

Режим та засоби його забезпечення

Питання режиму завжди було одним із найважливіших у кримінально-виконавчому праві. Спроба визначити, що є режимом, була зроблена професорами С. В. Познишевим і Б. С. Утевсь-ким, які розглядали режим у широкому і вузькому значених. На їх думку, режим у широкому розумінні - це заходи, за допомогою яких пенітенціарні установи прагнуть досягнути своїх цілей. Виходячи з вузького розуміння режиму, його складовими вважається розпорядок дня, правила, які встановлюють форми спілкування засуджених із зовнішнім світом, система заходів заохочення і стягнення тощо. В загальному значенні "режим" (франц.) розуміється як встановлений розпорядок життя (робота, харчування, відпочинок тощо) або сукупність правил, і норм для досягнення якоїсь мети.

Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їхніх прав і законних інтересів, безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених, різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії, зміну умов тримання засуджених.

Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності. Режим створює умови для застосування інших засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань.

Засуджені, їхні речі одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП.

Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їхніх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати заборонені речі й документи. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП.

Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП. Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені в засуджених гроші, цінні папери і речі вилучаються і реалізовуються в порядку, встановленому частиною четвертою ст. 59 КВК.

Предмети, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, вилучаються і здаються на зберігання до звільнення засудженого або знищуються, про що складається відповідний акт. Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку, забезпечується адміністрацією колонії.

До засобів забезпечення режиму КВК України відносить технічні засоби нагляду і контролю, які адміністрація колонії має право використовувати (аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених).

Адміністрація колонії зобов'язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань відповідно до закону. Основним завданням такої діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою:

- забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб;

— виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання;

- вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень;

— надання правоохоронним органам, які здійснюють опера-тивно-розшукову діяльність, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами органів і установ виконання покарань.

Крім того, в установах виконання покарань передбачений режим особливих умов. У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з введенням надзвичайного або воєнного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.

Для припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їх наслідків за рішенням Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальника управління (відділу) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань, а в разі потреби, з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі, - органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України.

Підставами застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї до осіб, позбавлених волі, є вчинення ними фізичного опору персоналу колонії, злісне невиконання його законних вимог, проявлення буйства, участь у масових заворушеннях, захоплення заручників або вчинення інших насильницьких дій, а також втеча з-під варти. З метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі персоналом колонії може бути застосована фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.

Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір використати вказані заходи і засоби, якщо дозволяють обставини. Без попередження вказані заходи, засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб.

До засуджених неповнолітніх і жінок гамівна сорочка не застосовується. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору.

Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на адміністрацію колонії обов'язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація колонії зобов'язана негайно надати допомогу потерпілим.

Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів та гамівної сорочки доповідається в рапорті начальникові колонії. Про кожний випадок застосування зброї складається рапорт і негайно повідомляється прокурор.

Використання фізичної сили, спеціальних засобів і зброї допускається також в інших випадках, передбачених законами України "Про міліцію" і "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України".

Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі У системі засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, врегульованих кримінально-виконавчим законодавством, важливе місце займає соціально-виховна робота. Така робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів. Участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в установах виконання покарань, враховується під час визначення ступеня їхнього виправлення, а також у ході застосування заходів заохочення і стягнення. Розпорядком дня установ виконання покарань можуть бути передбачені виховні заходи, участь у яких для засуджених є обов'язковою. Стимулювання правослухняної поведінки засуджених здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням їхньої поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності. Програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання. В установах виконання покарань проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють формуванню у них життєвої позиції, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності. Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів. Важливо наголосити, що соціально-виховна робота в установах виконання покарань проводиться в особливих умовах - місцях позбавлення волі, тому завдання, форми, принципи й найважливіші питання її організації врегульовані Конституцією України (гл. 6), Кримінально-виконавчим законодавством України (ст. 123-137 КВК) та галузевими нормативними актами. Соціально-виховна робота в установах виконання покарань визначається як цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Суттєву допомогу у проведенні заходів соціально-виховної роботи персоналу установ виконання покарань надають самодіяльні організації засуджених до позбавлення волі. Такі організації створюються в установах з метою впливу на виправлення засуджених; розвитку в них корисної ініціативи, соціальної активності, здорових між особистих взаємовідносин, залучення до участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту. Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально — корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується під час визначення ступеня його виправлення. В установах виконання покарань із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів установ та відділень соціально-психологічної служби. В установах виконання покарань можуть створюватися й інші самодіяльні організації засуджених, якщо їх діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання. Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основної роботи. В установах виконання покарань передбачено реалізацію свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані зі ставленням до релігії, що підлягає лише тим обмеженням, які встановлені Кримінально-виконавчим кодексом України. Богослужіння і релігійні обряди в установі проводяться в неробочий час на прохання засуджених або за зверненням релігійної організації. Адміністрація установи сприяє запрошенню священнослужителів, бере участь у визначенні місця, часу організації умов проведення богослужіння, обряду або церемонії. Засуджені мають право на придбання релігійної літератури і користуватися нею, а також, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання. Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов'язків, а також не дотримуватися установлених вимог режиму відбування покарання. Відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також права інших осіб, які відбувають покарання. В установі виконання покарань до відправлення релігійних обрядів можуть допускатися тільки ті релігійні організації, які зареєстровані у встановленому законом порядку. Час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов'язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у колонії, є їх вільним часом. Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, виключаючи виконання тих видів діяльності, які заборонені КВК. Вільний час засуджених передбачається розпорядком дня колонії і повинен тривати не менш як дві години на добу. За сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення: - подяка; - нагородження похвальною грамотою; - грошова премія; - нагородження подарунком; ~ дозвіл на одержання додатково посилки або передачі; - надання додаткового короткострокового або тривалого побачення; - дозвіл на додаткову телефонну розмову; - дострокове зняття раніше накладеного стягнення; - дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; - збільшення тривалості прогулянки до двох годин засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю установи і приміщеннях камерного типу виправних установ максимального рівня безпеки. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни не відбутої частини покарання на більш м'яке або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу як на тих осіб, які були заохочені завдяки об'єктивній оцінці їхньої поведінки наприклад, ставлення до праці і навчання, так і на інших засуджених. До засудженого застосовується лише один захід заохочення. Грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на зберігання до звільнення засудженого або, за його проханням, надсилається родичам. У порядку заохочення засудженим протягом року може бути дозволено одержувати додатково одну посилку чи передачу і надано додатково одне короткострокове чи тривале побачення та одна телефонна розмова. До засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки застосовується на строк до одного місяця. Із засудженого може бути достроково знято, як правило, лише одне раніше накладене стягнення. Застосування заохочень у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення відбувається в усній або письмові формі, інших заохочень—тільки у письмовій. За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення: - попередження; - догана; - сувора догана; - призначення на позачергове чергування за прибирання приміщень і території колонії; - дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; - скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст. 138-140 і 143 КВК; - поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; - поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; - переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців. Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не поміщаються. Злісним порушником установленого порядку відбування покарання є засуджений, який не виконує законних вимог адміністрації установи, при цьому він: - відмовляється від праці (не менш як три рази протягом року); припинив роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів; - вживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; - виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети; бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; - вчинив дрібне хуліганство; систематично ухиляється від лікування захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, а також вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника установи або особи, яка виконує його обов'язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку. При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості й характеру проступку засудженого. За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках - у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то таке стягнення не виконується. Повторне переведення на поліпшені умови тримання може бути застосоване не раніше ніж через шість місяців з дня відбуття стягнення. Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень і території колонії накладається усно чи письмово, інші стягнення -тільки письмово. Стягнення у виді дисциплінарного штрафу передбачене ст. 133 КВК накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання, за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки. Постанова оголошується засудженому під розписку. Стягнена сума штрафу перераховується в доход держави. Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, з визначенням строку тримання. Стягнення у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) накладається в разі безуспішного застосування інших заходів впливу. До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, повторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери). Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми. У дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг - на час виходу з приміщення. Тримання засуджених у карцері одиночне. Засудженим, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері), надається щоденна прогулянка тривалістю в одну годину. Посилки (передачі) і бандеролі вручаються засудженому після закінчення строку його перебування в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері). Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, в приміщенні камерного типу (одиночній камер

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Кримінально-виконавче право України

Кримінально виконавче право України Богатирьов І Г.. ПЕРЕДМОВА Концепція реалізації мети освіти визначеної Законом України Про освіту суттєво змінила підходи до підготовки юристів фахівців Сьогодні виникла..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Особлива частина

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Опис предмета курсу
КУРС: навчальний НАПРЯМ Освітньо-кваліфікаційний рівень Характеристика навчального курсу Кількість кредитів

Розподіл балів за рейтинговою системою
Модулі Модуль І Модуль П Бали Лекції

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги