Статистика ефективності праці.
Праця є визначальною складовою одержання корисного результату від будь-якої діяльності: чи то видобування природних багатств, чи створення нової продукції, чи надання послуг. Адже в окремих випадках корисний результат можна одержати і без залучення інших видів ресурсів, але інші ресурси без праці використані бути не можуть. Тому і на підприємстві, і в обліку, у статистичній практиці на всіх рівнях, включаючи світовий, інформація про працю та аналіз її використання посідає провідне місце.
Насамперед це зумовлюється прямим взаємозв’язком між затратами праці (екстенсивний показник), її якістю (інтенсивний показник) та результатом діяльності (ефект), а саме:
E = TW ,
де E – одержаний ефект (продукт чи послуга);
T – кількість праці, затраченої для досягнення ефекту;
W – якість праці, що оцінюється ефектом у розрахунку на одиницю затраченого часу (продуктивність праці).
Вимірювання затрат праці пов’язане з довжиною періоду, за який ці затрати вимірюються, оскільки йдеться звичайно про узагальнюючий показник затрат праці, який буде віднесений до групи робітників, а не до однієї окремо взятої людини. У такому разі затрати праці вимірюватимуться обчисленням суми затрат часу всіма робітниками, або в разі рівної кількості відпрацьованих ними годин чи днів – множенням довжини періоду (у годинах чи днях) на кількість робітників, які протягом цього періоду працювали для створення продукту чи надання послуг. Одиницями вимірювання тоді будуть людино-години чи людино-дні.
Тоді, на підставі одержаного ефекту та затрат праці оцінюється якість (продуктивність) праці:
W = 
.
Як відомо, розмір ефекту в розрахунку на одиницю витрачених для його досягнення ресурсів називається ефективністю, а тому в нашому випадку можна казати про ефективність праці.
Практичні розрахунки та аналіз показників продуктивності праці потребують поглиблених знань і неодмінного врахування мети дослідження. Річ у тім, що ефект оцінюється по-різному виробником та споживачем продукції (для спрощення надалі, крім спеціально обумовлених випадків, аналіз продуктивності праці виконуватимемо за результатами виробничої діяльності, у ході якої створюється продукція).
Виробник завжди зацікавлений не лише виробити продукцію, а й отримати фінансовий ефект – прибуток, розмір якого залежить від двох факторів – цін та собівартості (витрат на одиницю виробленої продукції в грошових одиницях):
П = Р – С .
Зауважимо, що ціна продукції – це зовнішній відносно виробника чинник, який формується на певному сегменті ринку і – у разі функціонування цього сегменту як конкурентного ринку – від виробника не залежить. Що ж до собівартості продукції, то в ній певну частку становлять витрати на оплату праці тих, хто брав участь у створенні цієї продукції. Спинимося лише на врахуванні витрат, пов’язаних з оплатою праці робітників, які безпосередньо були задіяні у виробничому процесі. Урахування у складі собівартості непрямих затрат праці, тобто затрат праці тих, хто безпосередньої участі у створенні продукції не бере: інженерів, службовців, допоміжного персоналу, ремонтників, механіків та інших, мають розглядатися окремо.
Очевидно, що чим більше продукції буде створено робітниками за певний проміжок часу (тобто – чим вищою буде їхня продуктивність праці), тим на більшу кількість продукції будуть розподілені витрати на оплату їх праці і за однакових інших умов тим нижчою буде собівартість і вищим прибуток виробника:
W 
Витрати на оплату праці в розрахунку на одиницю продукції 
.
Цей вплив може бути точно виміряний завдяки наявності функціональної залежності між наведеними показниками.
Проілюструємо розрахунок на умовному прикладі.
У базовому періоді 10 робітників, чия денна зарплата становила 12 грн., виробляли за день роботи 60 одиниць продукції. Собівартість продукції при цьому становила 8 грн., а продавалася остання за ціною 10 грн.
У звітному періоді продуктивність праці робітників підвищилася вдвічі.
На скільки процентів за однакових інших умов зріс прибуток фірми-виробника?
У базовому періоді:
| Затрати праці | Т о = 10 роб. * 1 день = 10 людино-днів |
| Продуктивність праці | W o =  = 6 од. прод./людино-день
|
| Витрати на оплату праці | 10 роб. * 12 грн./роб. = 120 грн. |
| Витрати на оплату праці в розрахунку на одиницю продукції |  = 2 грн./од. прод.
|
| Частка витрат на оплату праці в собівартості продукції |  = 0,25
|
| Частка інших витрат у собівартості продукції | 1,00 – 0,25 = 0,75 |
| Прибуток у розрахунку на одиницю продукції | 10 грн. – 8 грн. = 2 грн. |
У звітному періоді:
продуктивність праці, що збільшилась удвічі ( i w = 2 ), становить
W 1 = 6 од. прод./людино-день * 2 = 12 од. прод./людино-день ;
обсяг продукції
Е 1 = 12 од. прод./людино-день * 10 людино-днів = 120 од. прод.;
витрати на оплату праці при виробництві одиниці продукції
120 грн. : 120 од. прод. = 1 грн./од. прод.;
частка витрат на оплату праці при виробництві одиниці продукції в її
собівартості
1 грн. : 8 грн. = 0,125 .
Звідси частка витрат на оплату праці має зменшитися на:
0,25 – 0,125 = 0,125 чи 0,125 * 100 = 12,5 п. п.
І якщо, як зазначено в умові задачі, інші складові собівартості не змінилися, і як у базовому, так і у звітному періоді становлять 0,75 (або 75 %), то індекс собівартості буде такий:
і с = 
= 0,875 .
Отже, собівартість у звітному періоді
С 1 = С о * і с = 8 грн. * 0,875 = 7 грн.
Тоді: П 1 = 10 грн. – 7 грн. = 3 грн., а і п = 
=1,5 .
Тобто завдяки зростанню продуктивності праці вдвічі прибуток у розрахунку на одиницю продукції зріс в 1,5 раза, або на 50 %.
Для споживача наведені розрахунки становлять суто теоретичний інтерес: його цікавлять не собівартість і прибуток, а ціна, за якою він може придбати продукцію на ринку. Вплив зміни продуктивності праці на ціну при виробництві різних видів продукції різний. Так, на сталому ринку ціна продукції формується ринком і відмінності в продуктивності праці окремих виробників на неї не впливають. Інша річ – ринок передових технологій: нетрадиційна енергетика, комп’ютерні мережі, космічний зв’язок, проектування, інформатика тощо. Ось тут уже ціни диктує виробник, причому їх рівень базується на собівартості, а собівартість залежить від продуктивності праці. Отже, у цьому разі продуктивність праці буде оцінена з використанням вартісного показника продукції:
W = 
.
Залежно від мети дослідження такий запис формули потребує уточнення щодо того, вартість якої продукції записана в чисельнику. Наприклад, у разі порівняльного аналізу розвитку виробництва кількох фірм для розрахунків продуктивності праці найдоцільніше використовувати показник товарної продукції. В інших випадках можуть бути використані показники реалізованої, чистої, доданої та інших видів продукції.
Перевагою розрахунку продуктивності праці з використанням вартісного показника продукції є можливість з його допомогою оцінювати ефективність праці на підприємствах з багато профільною номенклатурою виробництва.
Узагальнюючи все щойно сказане про аналіз продуктивності праці, доходимо висновку: вона може вимірюватися за допомогою вартісного і натурального показників.
Також відомо, що з погляду необхідності врахування при плануванні й аналізі діяльності фірми використання окремих видів ресурсів обчислюють показники ресурсомісткості. Щодо затрат праці такий показник називається трудомісткістю й обчислюється як величина, обернена до натурального показника продуктивності праці:
t = 
.
Наявність вартісних і трудових показників продуктивності праці дає можливість широко залучати індексний метод для аналізу ефективності діяльності окремих підприємств, галузей, регіонів. Водночас результати індексного аналізу з використанням показників продуктивності праці у вартісному виразі мають суттєві відмінності від такого ж аналізу з використанням показника трудомісткості.
Щоб краще зрозуміти їх, знову звернемося до умовного прикладу. Фірма виробляє два види продукції – А і Б. У базовому періоді виробництво характеризувалося такими даними:
| Вид продукції | Вироблено, тис. шт. q o | Витрачено праці, тис. людино-год Т о | Собівартість, грн./шт. С о | Ціна, грн./шт. р о | Прибуток, грн./шт. П о |
| А Б | 10 20 | 30 20 | 10 8 | 14 10 | 4 2 |
Тоді продуктивність праці буде становити: