Підставою для встановлення третьої групи iнвалiдностi є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги i соціального захисту.
Критерії встановлення ІІІ групи інвалідності:
· здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;
· здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;
· здатність до навчання в учбових закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму учбового процесу і (або) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);
· здатність до орієнтації в часі, у просторі за умови використання допоміжних засобів;
· здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації.
Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження квалiфiкацiї або зменшення обсягу трудової дiяльностi; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні): значне зменшення (більше ніж на 25%) обсягу трудової дiяльностi; втрата професiї чи значне, зниження квалiфiкацiї; значне утруднення в набутті професiї чи в працевлаштуваннi в осiб, що ранiше нiколи не працювали та не мають професiї.
Кожна група інвалідності визначається на певний термін із зазначенням строку переосвідчення. Переосвідчення осіб працездатного віку може бути через 1-3 роки. Направлення на переосвідчення раніше визначеного терміну може бути лише у випадку необхідності перегляду групи при зміні стану здоров'я і працездатності.
Без зазначення терміну переосвідчення тобто безстроково група інвалідності встановлюється в разі:
· анатомічних дефектах і прирівняних до них станах;
• пенсійного віку інваліда у чоловіків після досягнення шістдесяти років, жінок – п'ятдесяти п'яти років.
• наявності стійких незворотних морфологічних і функціональних порушень;
• неефективності реабілітаційних заходів;
• несприятливого клінічного та трудового прогнозу.