Реферат Курсовая Конспект
Порошки - Конспект, раздел Химия, КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни ХІМІЧНІ ОСНОВИ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ Порошки Можна Розглядати Як Аерозолі З Твердою Ди...
|
Порошки можна розглядати як аерозолі з твердою дисперсною фазою, які піддали коагуляції і утворили з них осад. Залежно від розмірів часточок для порошків прийняті такі назви: пудра (а < 2 мкм), пил (а = 2,0...20 мкм), пісок (а>20 мкм). Порошки звичайно одержують подрібненням твердих тіл за допомогою млинів.
Більшість порошків неоднорідні за розміром часточок. Сукупність часточок певного розміру складають фракцію. Для визначення фракційного складу пудри або пилу в лабораторіях застосовують мікроскопічний та седиментаційний методи. Для визначення складу порошків з розмірами часточок більше 50 мкм широко застосовують ситовий аналіз. Ситовий аналіз здійснюють шляхом просіювання порошків через набір стандартний сит з квадратними отворами, розміри яких послідовно зменшують зверху вниз. Зважуючи масу порошку, що залишився на кожному ситі, будують гістограму розподілу часточок порошку (рис. 23.2) і визначають його фракційний склад. Для цього на вісі абсцис відкладають розміри часточок, які відповідають розмірам отворів відповідних сит, а на вісі ординат масу порошків, що залишилася на цих ситах.
Часточки порошку завжди знаходяться в контакті між собою. Ця особливість визначає технологічні характеристики порошків, насамперед їх насипну густину і текучість. Для визначення насипної густини в попередньо зважений мірний циліндр маленькими порціями, легенько по ньому постукуючи, насипають порошок. Після чого циліндр знову зважують. Насипна густина визначається як маса одиниці об’єму порошку, вільно насипаного в мірну ємність.
Рисунок 23.2 – Гістограма розподілу часточок порошку за розмірами
Текучість порошків визначають за швидкістю його висипання через калібрований отвір діаметром 1,5...4,0 мм. Оцінку текучості порошку також роблять за допомогою кута природного відхилення – кута, утвореного порошком, насипаним у вигляді конусу, і горизонтальною площиною. Чим менший кут відхилення, тим більша текучість порошку. На текучість порошків впливає їх густина і вологість, розмір, форма і стан поверхні порошинок.
Під час пересипання деякі порошки розпилюються, що призводить до їх неминучих втрат і засміченню приміщень. Щоб запобігти цьому явищу порошки гранулюють. Гранулюванням називають процес переведення порошків у гранули – агрегати різноманітної (найчастіше сферичної) форми значно більші за розміром, ніж порошинки. Гранули менше розпилюються, більш стійкі під час зберігання, їх зручно фасувати і дозувати.
Лекція № 24.Будова і фізичний стан полімерів
План лекції
1. Класифікація ВМС.
2. Фізичний стан полімерів.
3. Фракціонування ВМС.
Рекомендована література: [1] С.115-117, [2] С.120, 125-126, [3] С.551-586, [4] С.149-153, [5] С.66.
24.1 Класифікація ВМС
Високомолекулярними сполуками (ВМС) називають речовини, молекули яких складаються з великої кількості атомів (десятки і сотні тисяч), а молярна маса сягає 104...106 г/моль і більше. Молекули ВМС називають макромолекулами, їх розміри знаходяться в інтервалі – 1...100 нм. Унаслідок значної молярної маси ВМС нелеткі і не здатні до перегонки. Під дією зовнішніх факторів (температури, кисню, вологості) макромолекули легко піддаються деструкції, тобто змінюють свою форму і розпадаються. Більшість ВМС під час нагрівання поступово розм’якшуються, тобто не мають чіткої температури плавлення. Температура розкладання цих речовин нижча за їх температуру кипіння. ВМС не можуть знаходитися в газоподібному стані.
ВМС, молекули яких побудовані шляхом багаторазового повторення тих чи інших структурних одиниць, називають полімерами.
За походженням ВМС поділяються на природні і синтетичні. Особливо велику роль у життєдіяльності людини займають природні ВМС, до яких належать білки і полісахариди – основні поживні речовини, а також нуклеїнові кислоти, натуральний каучук та інші біополімери.
Білки або протеїни – найскладніші за будовою сполуки в природі. Молярна маса деяких білків перевищує 1 млн. г/моль. Макромолекули білків побудовані з залишків α-амінокислот. Виняткова властивість протеїнів – самоорганізація будови, тобто вони здатні самочинно створювати певну властиву тільки даному типу білків просторову структуру. Білки є основою будь-якого живого організму, вони входять до складу м’язів, хрящів, сухожиль та шкіри, складають основу біомембран – найважливіших частин клітин. Білки відіграють ключову роль в метаболізмі клітин, складаючи матеріальну основу їх хімічної діяльності. Біологічні функції білків вкрай різноманітні. В організмі людини вони виконують різноманітніші функції: каталітичні (ферменти), регуляторні (гормони), структурні (колаген, фіброїн), рухові (міозин), транспортні (гемоглобін, міоглобін), захисні (імуноглобуліни, інтерферони), запасні (казеїн, альбумін) тощо. Уся діяльність організму тварин (розвиток, рух, функціональна діяльність) пов'язані з білками. Білки – найважливіша складова частина їжі людини: постачальник необхідних їм амінокислот.
Білки мають амфотерні властивості, вони розчиняються в розчинах лугів і кислот. З водних розчинів білки виділять за допомогою спиртів, сильних електролітів тощо. Білки нестійкі до дії температури. Під час нагрівання відбувається денатурація білків, і вони переходять в нерозчинну форму.
Найбільш поширеними в природі полісахаридамиє крохмаль і целюлоза. Макромолекули крохмалю складаються з ланок a-глюкози і мають різну довжину. Крохмаль – найважливіший харчовий продукт, він складає основну поживну частину хліба, картоплі, різноманітних круп. Фактично природний крохмаль є сумішшю полісахаридів, які відрізняються не тільки розміром макромолекул, але й будовою. У воді крохмаль набрякає, утворюючи однорідну густу рідину – клейстер. Піддаючи крохмаль гідролізу одержують декстрин, патоку і глюкозу.
Целюлоза або клітковина – основна частина рослин, яка надає їм міцності та еластичності. Макромолекули клітковини складаються з ланок b-глюкози і мають значно більшу довжину, ніж макромолекули крохмалю.
До переваг синтетичних ВМС відносять те, що їх можна одержати з заданими властивостями – міцністю, еластичністю, хімічною і термічною стійкістю. Синтетичні ВМС одержують двома методами: полімеризацією і поліконденсацією. Сучасна промисловість синтезує тисячі типів ВМС. Найбільш поширеними з них є поліетилени, полістироли, поліаміди тощо.
За будовою полімери поділяються на лінійні, розгалужені і просторові (рис. 24.1). Лінійні ВМС складаються з окремих ланцюгів, не зв’язаних між собою хімічними зв’язками. Довжина ланцюга при цьому перебільшує його поперечні розміри в тисячі разів. Висока гнучкість лінійних ланцюгів дозволяє макромолекулам скручуватися в клубки. Частина ланцюгу, в якій здійснюється його повний поворот, називається сегментом. У найбільш гнучких полімерах, таких як каучук, у сегментах міститься не більше 20 атомів Карбону.
В просторових полімерах наявність хімічних зв’язків між ланцюгами призводить до утворення сітчастого каркасу. Просторова структура може утворюватися безпосередньо під час одержання ВМС або внаслідок спеціальних реакцій. При цьому погіршується еластичність полімеру і збільшується його твердість. Розгалужені полімери за своїми властивостями займають проміжне положення між лінійними та сітчастими.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... ХАРЧУВАННЯ ТА ТОРГІВЛІ... КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Порошки
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов