Основні параметри хімічного зв’язку

Найважливішими характеристиками хімічного зв’язку є довжина зв’язку ℓ (відстань між центрами у молекулі), валентні кути, утворені лініями, що з’єднують центри взаємодіючих атомів, і енергія зв’язку. Ці величини у сукупності характеризують міцність молекул. Їх визначають фізичними методами або за допомогою розрахунків.

Мірою міцності хімічного зв’язку між атомами є енергія зв’язку. Енергія зв’язку позначають Е, одиниця виміру кДж/моль. Вона визначає кількість енергії, яку необхідно затратити на розрив зв’язку. Чисельно енергія зв’язку дорівнює кількості теплоти, яка виділяється внаслідок утворення із атомів одного моля речовини за стандартних умов. Чим більша енергія хімічного зв’язку, тим більш стійкі молекули. Наприклад, при утворенні молекул Н2, НF і F2 виділяється відповідно 436, 267,8 і 159 кДж/моль теплоти. Ці значення свідчать про те, що серед наведених молекул найбільш стійкою є молекула водню, а найменш стійкою – молекула флуору.

Величину зворотну величині зв’язку називають енергією дисоціації зв’язку. ЇЇ позначають D, вимірюють у кДж/моль.

Міцність хімічного зв’язку залежить від ступеня перекривання електронних хмар: чим більша область перекривання, тим міцніший зв'язок. Ступінь перекривання, у свою чергу, залежить від розмірів та форми електронних хмар і способу їх перекривання. Закономірна зміна атомних і іонних радіусів елементів, залежно від їх положення у періодичній системі, зв’язана із закономірною зміною між’ядерних відстаней у молекулах. Із збільшенням радіуса атома або іона між’ядерна відстань зростає, енергія зв’язку зменшується.