Термометр Бекмана відрізняється від звичайного, по-перше, великою шкалою (точною), що дозволяє спостерігати зміни температури до 0,001°С й, по-друге, другим запасним ртутним резервуаром, за допомогою якого можна змінювати кількість ртуті в основному, нижньому резервуарі і тим самим значно розширити діапазон вимірюваних температур. Шкалу такого термометра, що має довжину 25 – 30 см, поділено всього на 5° з оцінкою між ними десятих і сотих часток. Переводячи деяку кількість ртуті з нижнього резервуару у верхній чи додаючи з верхнього в нижній, завжди можна настроїти термометр так, щоб температура замерзання даного розчинника припадала на середину цієї умовної шкали (між 3 і 2°). Щоб настроїти термометр, необхідно привести в контакт ртуть обох резервуарів. Для цього, підігріваючи рукою (а якщо цього недостатньо, то опустивши в теплу воду), викликають розширення ртуті в нижньому резервуарі для того, щоб заповнити нею весь капіляр доверху. Потім швидко перевернувши термометр голівкою вниз і злегка постукуючи по голівці, доти, доки ртуть у запасному резервуарі не підійде впритул до верхівки капіляру, наповненого ртуттю з нижнього резервуара, і зіллється з нею. Після цього термометр обережно (щоб не розірвати ртуть) повертають у колишнє вертикальне положення. Нижній резервуар із ртуттю негайно занурюють у заздалегідь підготовлену склянку з водою, температура якої повинна дорівнювати температурі замерзання чистого розчинника. Металеву голівку термометра затискають у штативі. Термометр не повинен торкатися стінок склянки і не повинен спиратися на дно. Розмішуючи воду паличкою і додаючи в неї невеликі шматочки снігу чи льоду, протягом 3 — 5 хв. підтримують температуру постійною. Цією операцією досягають того, що ртуть нижнього резервуару, охолоджуючись, стискується і, при зливанні з ртуттю верхнього резервуару (через капіляр), перетягує відсутню кількість ртуті з верхнього резервуару в нижній. Через 5 хв., звільнивши зі штатива голівку термометру і щільно затиснувши основний стержень термометра посередині однією рукою, швидко його виймають з води й енергійно стукнувши цю руку з затиснутим термометром об іншу, викликають відрив верхньої ртуті від капіляру. У такий спосіб закінчується основне, але ще не повне настроювання термометру, тому що в робочій частині його (нижньому резервуарі з капіляром) є деякий надлишок ртуті. Таким надлишком є та невелика кількість ртуті, що знаходиться у верхній половині капіляру, між наміченими розподілами шкали і місцем, де був здійснений відрив ртуті. Злегка підігрівши рукою нижній резервуар, викликають розширення ртуті, що негайно відмічають по невеликій крапельці ртуті, що з'явилася в кінці капіляра у верхньому резервуарі. Цю крапельку варто стряхнути у верхній резервуар. Необхідно перевірити, чи досить цієї кількості скинутої ртуті чи ні, повторним зануренням термометра в склянку з водою. Якщо температура, що відповідає температурі замерзання розчинника, попадає на шкалу вище бажаного розподілу (найбільш зручним для досліду є положення ртуті між другим і четвертим градусами), то струшування крапельки ртуті варто повторити і ще раз перевірити показання термометра, опустивши його в ту ж склянку з водою. Після цього необхідно записати в зошит, яка температура в градусах Цельсія відповідає поділам чи градусам термометра Бекмана.
З настроєним термометром варто поводитися особливо обережно, його не можна класти на стіл чи залишати тривалий час при кімнатній температурі. У неробочі проміжки часу термометр повинен бути закріплений вертикально за голівку в штативі, а нижній резервуар опущений безпосередньо в рідину, чи в суху повітряну сорочку, обов'язково занурену в охолоджувальну суміш. Якщо розчинником служить вода, то установка потрібної температури в склянці здійснюється особливо легко. Суміш води зі снігом чи шматочками льоду є стійкою рівноважною системою, що буде довгий час знаходитися при 0°, поки не розтане останній кристалик льоду чи не замерзне остання крапля води.