Інформацію про навколишній світ та про власне тіло ми одержуємо за допомогою органів чуття. З давніх-давен відомо п”ять основних видів відчуття: око- бачить, вухо- чує, шкіра - відчуває, язик - розпізнає смак, ніс - забезпечує нюх. Та частина функцій ЦНС, яка забезпечує сприйняття та обробку подразнень, належить до сенсорних (від латинського сенсус - почуття, відчуття), а за І.П.Павловим, - аналізаторних систем. Аналізатори відносяться до першої сигнальної системи діяльності.
Ембріогенез зорового аналізатора свідчить про те, що він утворюється з проміжного мозку та є частиною мозку, винесеного на периферію.
Зоровий аналізатор при народженні ще має ознаки неповного розвитку. У перші 2 - 3 тижні у дитини спостерігається фізіологічна світлобоязнь, ністагм. Наприкінці першого місяця вона вже затримує ( на 2-5 секунд) погляд на блискучих предметах, слідкує за рухомою високо піднятою іграшкою.
Очне яблуко має неправильну кулясту форму. Середні розміри його у дорослої людини становлять приблизно 24 мм у діаметрі, у новонароджених - до 16 мм. Форма очного яблука у новонароджених більш куляста, ніж у дорослих. Внаслідок такій формі очного яблука новонароджені діти в 80-94% випадків мають гіперметропічну рефракцію (далекозорість).
Рефракція - це переломлююча сила оптичної системи ока, яка виражена в діоптріях. Різновиди аномалій рефракцій є гіперметропія і міопія (короткозорість).
Ріст очного яблука продовжується після народження. Інтенсивніше воно росте перші п”ять років життя дитини, менш інтенсивно - до 9-12 років.
Склери у дітей тонкі, еластичні, добре розтягуються.
Рогівка у новонароджених дітей товста і опукла. До 5 років товщина рогівки зменшується, а середній радіус кривини її з віком не змінюється. З віком рогівка становиться щільною.
Під акомодацією розуміють пристосування ока для чіткого зору на різні відстані. До складу акомодаційного апарату належать кришталик, війкове тіло, війкові зв”язки.
У новонароджених і дітей раннього віку кришталик кулястої форми, безбарвний, прозорий (це норма). У осіб похилого віку кришталик - жовтаве, дуже заломлююче тіло у вигляді двоопуклої лінзи.
У центрі райдужки є отвір - зіниця. У новонародженої дитини вона вузька. У віці 6-8 років зіниці широкі, тому що переважає тонус симпатичних нервів. У 8-10 років зіниця знов вузька і дуже активно реагує на світло. У 12-13 років реакція зіниці на світло, як у дорослих. Сітківка виконує світлосприймаючу функцію. Вона містить волокна зорових клітин - палички й колбочки.
У новонароджених дітей палички у сітківки диференційовані, а кількість
колбочок починає зростати після народження і до кінця першого півріччя морфологічний розвиток сітківки закінчується.
Дитина в перші місяці життя бачить предмети у перевернутому зображенні, тому що взаємодія аналізаторів не удосконалена.
З віком змінюється акомодація. В 10 років найближча точка ясного зору знаходиться на відстані менше 7 см від ока, в 20 років - 8,3 см, в 30 років - 11 см, в 40 років - 17 см, в 50 років - 50 см, в 60-70 років - 80см.
Пресбіопія - вікове ослаблення здатності до акомодації, починається після 40 років і проявляється утрудненням при читанні або розгляданні дрібних об”єктів на близькій відстані, надто при недостатньому освітленні.
Компенсують ослаблену акомодацію, призначаючи корекцію для читання (від +1 до +3 діоптрії) залежно від віку: у 40 років +1 діоптрій, 50 років +2 діоптрії, 60 років +3 діоптрії.
Світлова і кольорова чутливість змінюється з віком дитини. Світлова чутливість значно збільшується у віці від 4 до 20 років. А після 30 років починає зменшуватися.
Відомо, що діти грудного віку розрізняють ступені яскравих кольорів. В трьох річному віці дитина розрізняє кольори. Різке підвищення кольорової чутливості відмічено у 10-12 років і продовжує збільшуватися до 30 років, потім повільно знижується при старінні.
Для оцінки функції зорового нерва перевіряють гостроту зору, сприйняття кольорів, поле зору кожного ока. У маленьких дітей функцію зорового нерва визначають: по-перше, за картиною дисків зорових нервів під час дослідження очного дна і, по-друге, за реакцією дитини на яскраві іграшки і реакцію зіниць на світло.
Гостроту зору (visus) обстежують за допомогою спеціальних таблиць, на яких розташовані 10 рядів літер або різних малюнків (для дітей молодшого віку), розміри яких поступово зменшуються. Кожне око обстежеють окремо. Гострота зору в нормі дорівнює 1.
Гостроту зору визначають ха формулою:
Visus= d/D, де
d- відстань від таблиці;
D - літера з рядка найдрібніших, прочитана на відстані d.
Якщо пацієнт з відстані 5 м прочитує верхнього рядка знаків, гострота його зору менша за 0,1. Поступово наближаючи пацієнта до таблиці, з”ясовують, на якій відстані він зможе прочитати перший ряд. Якщо, наприклад, ця відстань становить 3 м, то за формулою Снеллена, гострота зору у цієї людини - 0,06. Отже, кожен метр відстані відповідає гостроті зору 0,02..
Гострота зору у дітей з нормальною рефракцією збільшується з віком, так в 4-5 років - вона дорівнює 0,80%, 5-6 років - 0,86%, 7-8 років - 0,91%, 10-15 років - підвищується від 0,98 до 1,15%.
Зорова зона розташована в потиличній частині кори головного мозку.
Профілактика порушення зору в дітей та підлітків:
1) попередження розповсюдження очних хвороб у дітей, які найбільш часто зустрічаються - це кон”юнктивіт, хвороби повік, гостре запалення слізної залози;
2) попередження травми очей, частота яких з віком збільшується у дітей і підлітків;
3) для попередження захворювання очей у дітей шкільного віку необхідно дотримуватися: правил особистої гігієни, правил освітлення приміщень, раціональне харчування.