Система крові - це поняття, яке об”єднує власне кров, органи кровотворення і кроворуйнування. У процесі онтогенезу кількісні і якісні параметри, які характеризують стан системи крові зазнають значних змін.
Перші осередки кровотворення виявляються у 19-денного ембріона в кров”яних острівцях жовточного мішка. Це перший короткочасний період гемопоезу зветься мезобластичним, або позаембріональним.
Другий печінковий період починається після 5-6 тижнів і досягає максимума до 5 місяця внутрішньоутробного життя. На 3-4 місяць ембріонального життя в гемопоез включається селезінка. Найінтенсивнішою її гемопоетична функція буває з 5 по 7 місяць внутрішньоутробного розвитку. В ній відбувається еритропоез, мієлоцитопоез виникає в селезінці пізніше, з кінця 7 місяця внутрішньоутробного життя.
На 4-5 місяці починається третій кістково-м”язовий період кровотворення, який поступово стає визначальним в продукції формених елементів крові.
На момент народження припиняється кровотворення в печінці, а селезінка зберігає лише функцію утворення лейкоцитів.
Після народження у дитини гемопоез здійснюється в кістковому мозку всіх кісток. Маса кісткового мозку новонародженого складає 1,4% від маси тіла. Після 4-річного віку спостерігається поступове перетворення червоного кісткового мозку на жовтий, який складається із жирових клітин і припиняє активну гемопоетичну функцію.
У період статевого дозрівання (12-15 років) кровотворення зберігається тільки в кістковому мозку плоских кісток, ребер, тілах хребців, прокимальних кінцях плеча, передпліччя, стегнової кістки. У дорослої людини маса кісткового мозку складає 4,65 від маси його тіла,але червоний кістковий мозок становить близько 50% від загальної кількості: у віці 30 років гемопоез відбувається тільки в кістковому мозку ребер, тіл хребців і грудної кістки.
У дітей раннього віку відзначається функціональна лабільність кровотворної системи і існує можливість повернення її до ембріонального типу кровотворення під впливом будь-яких несприятливих чинників. При цьому вогнища кровотворення виникають в печінці,селезінці, лімфатичних вухлах. У дітей раннього віку також висока регенеративна здатність клітин крові.
В абсолютних значеннях кількість крові у дітей значно менша, ніж у дорослих (відповідно 0,5 і 4-6 л). Але відносно маси тіла у новонароджених маса крові складає 15%, у грудних дітей - 11%,а у дорослих - 7%. Відносно великий об”єм крові у дітей забезпечує вищий рівень обміну речовин в дитячому віці.
У новонароджених і дітей 1 року життя кров за своїми фізико-хімічними властивостями відрізняється від крові дорослих.
Так у новонароджених вище в”язкість і щільність крові, що зумовлено головним чином більшою концентрацією еритроцитів.
Протягом 1 тижня в”язкість крові знижується і стає такою, як у дорослих. В”язкість крові впливає на ШОЕ, залежність між ними - зворотня. Зокрема у новонароджених ШОЕ становить 0-2 мм/год, у грудних дітей 2-4 мм/год, у дітей старшого віку - 4-10 мм/год . ШОЕ вважають збільшеною, якщо її величина перевищує 14 мм/год.
Менша кількість амінокислот та білків , інше, ніж у дорослих співвідношення фракцій.. До кінця першого місяця життя вказані показники стають близькими до таких як у дорослих.
Плацентарний кровообіг і особливо пологи ускладнюють газообмін, тому у плода спостерігається виражений ацидоз (РН 7,13 - 7,23). При цьому ємність буферних основ знижена , протягом перших діб після народження ацидоз поступово зникає.
У новонароджених нижча концентрація білків у плазмі (50-56 г/л). Рівня дорослих (65-85 г/л) цей показник досягає лише у 3-4 роки. Для новонароджених характерна висока концентрація гама-глобуліну, імунних тіл, отриманих від матері. До 3 місяців вміст їх знижується , але з часом за рахунок утворення власних антитіл, поступово збільшується. Концентрація рівня альфа- і бета-глобулінів досягає рівня дорослих до кінця 1 року життя.
У процесі старіння фізико-хімічні показники крові змінюються мало: залишаються постійними рН (в нормі 7,4 - 7,36) , осмотичний тиск, концентрація Nа + і К+, в”язкість крові. Але підвищується ШОЕ, осмотична резистентність еритроцитів, зменшуються показники гематокриту, абсолютна та відносна концентрація альбумінів, рівень глобулінів істотно не змінюється ( або підвищується за рахунок гама-фракцій), коефіцієнт А/Г зменшується (в нормі 1,2 - 2,0).
Периферична кров у здорових новонароджених характеризується підвищеною кількістю еритроцитів (5,7 х 1012 г/л) та гемоглобіну (180-210 г/л). Протягом перших 3-6 місяців життя кількість еритроцитів зменшується до 4-4,5 х 1012/л). Рівень еритроцитів у крові дітей до періоду статевого дозрівання залишається трохи нижчим, ніж у дорослих. При старінні кількість еритроцитів в крові не змінюється.
Рівень гемоглобіну починає знижуватись з 2-го дня життя і наприкінці 1-го місяця життя він становить в середньому 145 г/л, продовжує знижуватись іще протягом 6 місяці, досягаючи мінімальних цифр (120 г/л) в 7 місяців. Потім рівень гемоглобіну поступово підвищується і у віці 13-15 років становить 130-140 г/л.
Підвищену кількість еритроцитів і високий рівень гемоглобіну у дітей при народженні пов”язують з гіпоксією, яка виникає в період внутрішньоутробного розвитку.
У новонароджених і дітей перших місяців життя переважає фетальний гемоглобін (НbF), який складає в середньому 70%. Особливістю фетального
гемоглобіну є те, що він досить легко зв”язує кисень, але дуже важко віддає його тканинам.
Тому транспортна функція його виражена недостатньо. В еритроцитах новонародженого більший порівняно з дорослими вміст гемоглобіну, тому вони мають вищий колірний показник (1:1). Крім гіперхромії еритроцитів для новонароджених характерний анізоцитоз, пойкілоцитоз, а також збільшена кількість ретикулоцитів.
Наявність фетального гемоглобіну зумовлює меншу тривалість життя еритроцитів у новонароджених (12 днів). Після народження активно гемолізовані еритроцити замінюються новими, що містять гемоглобін А, тривалість життя яких 120 днів.
Рівень гемоглобіну, як і кількість еритроцитів при старінні суттєво не змінюється.
У новонароджених першої доби життя спостерігається лейкоцитоз (до 10-30 х 10 9/л. Потім концентрація лейкоцитів зменшується,але протягом першого року життя їх залишається ще близько 9 х 109/л. Вміст лейкоцитів поступово знижується і досягає рівня дорослих у період статевого дозрівання. У перші роки життя формується система імунітету. Показником нерівномірного розвитку може бути так званий подвійний перехрест у лейкоцитарній формулі. У першу добу після народження нейтрофіли становлять близько 70%, а лімфоцити - близько 25% усіх лейкоцитів крові. Потім відносна кількість нейтрофілів зменшується, а лімфоцитів - збільшується. Значний розвиток лімфоїдної системи, міграція лімфоцитів до периферичних структур призводять до різкого збільшення числа лімфоцитів у крові. У віці 5-6 діб вміст нейтрофілів і лімфоцитів у крові вирівнюється і становить 40-45% (перщий перехрест). З часом продовжує спостерігатись незначна нейтропенія і зростає лімфоцитоз (до 60%). У віці 5-6 років концентрація цих форм лейкоцитів знову вирівнюється (другий перехрест). Після цього вміст нейтрофілів у крові стає вищим, ніж лімфоцитів. Лейкоцитарна формула стає такою, як у дорослих людей в 12-14 років.
У похилому віці кількість лейкоцитів та лейкоцитарна формула не змінюється, імунітет дещо знижується.
Концентрація тромбоцитів у крові новонароджених лише дещо нижча, ніж у крові дорослих (у середньому 140-300 х 109/л). Незначне зниження рівня тромбоцитів може спостерігатись і в перші роки життя. В цей період у тромбоцитах відзначається менша концентрація ряду факторів зсідання.
Становлення системи зсідання крові активно відбувається ще в пренатальний період. Фактори зсідання крові та антикоагулянти починають з”являтись після 4-5 міс. ембріонального періоду. В крові новонароджених концентрація коагулянтів трохи нижча, ніж у крові дорослих людей. Незважаючи на це час зсідання крові у них майже такий, як у дорослих. Пояснюється це відповідним співвідношенням окремих факторів системи гомеостазу.
Протягом першого року життя вміст більшості факторів зсідання крові підвищується, але рівня дорослих вони досягають лише наприкінці періоду статевого дозрівання.
У міру старіння відзначається підвищення кількості тромбоцитів, зростає концентрація фібріногену в крові (в нормі 3 г/л), підвищується здатність до адгезії, зменшується ретракція згустка. Це свідчить про підвищену здатність до коагуляції.