Основні положення цієї концепції зводяться до такого:
1. Земна кора і сама верхня частина мантії – це є пружна і відносно крихка верхня оболонка Землі – літосфера, яка підстеляється менш в’язкою і більш пластичною оболонкою – астеносферою;
2. Літосфера розподілена на відносно невелику (6-8-12) кількість крупних плит, жорстких і внутрішньо монолітних, повздовж границь яких концентрується практично вся тектонічна і сейсмічна активність (рис. 2.15). Відповідно границі плит проходять за розподілом осередків землетрусів;
3. Літосферні плити (рис. 2.16; 2.17) мають три види зміщень одна відносно одної: розсув в рифтових зонах серединноокеанічних хребтів (ці границі називаються дивергентними, конструктивними або границями розростання), стиск в зонах Беньофа (конвективні, деструктивні або поглинаючі границі), зсув повздовж трансформних розломів (трансформні або границі ковзання);
4. Відносні зміщення літосферних плит по поверхні Землі відбуваються у відповідності із законами сферичної геометрії. В зонах розсуву серединноокеанічних хребтів народжується нова океанічна кора (конструктивні границі), в зонах Беньофа вона поглинається мантією (деструктивні або поглинаючі границі - субдукція), що добре видно з рисунку 2.18;
5. Причиною відносного переміщення літосферних плит вважається теплова конвекція в мантії Землі. Рифти серединноокеанічних хребтів розташовані над потоками, які йдуть донизу. Океанічна літосфера рухається від рифтів до зон Беньофа.