Континентогенез характеризується зміщенням і нарощуванням товщини континентальної кори.
Епіокеанічна стадія відзначається формуванням і зростом гірськоскладчастих споруд (орогенна фаза).
Зменшення тектонічної активності призводить до переходу від епіоокеанічної стадії розвитку регіону до платформної.
Виділяють фазу кратонізації (історія розвитку давніх платформ); авлакогенну (доплитну, тафтогенну), яка характеризується вистиганням надр, зменшенням їх об’єму, первинним розтріскуванням фундаменту платформ, просіданням лінійних блоків літосфери із закладанням вузьких грабеновидних прогинів – авлакогенів або тафтогенів. Поступово на платформах утворюються прогини – синеклізи розділені палеощитами. Ця фаза називається фазою сінекліз.
Епіплатформна стадія відображається в епіплатформній активізації, яка обумовила втягування в активні процеси гороутворення платформних ділянок. В результаті виникають склепінноглибові (аркогенні) структури з явно вираженою тенденцією до піднімання.
Виділені етапи, стадії та фази повного циклу розвитку літосфери в ідеальному випадку мають чергуватися один за одним (рис. 2.19 а, б). Але в природі ця послідовність залежить від інтенсивності енергії внутрішніх процесів і може носити більш складний характер.