Землетруси

 

В зонах підвищеної тектонічної активності напружений стан земної кори розвантажується у формі землетрусів. Під землетрусом прийнято розуміти коливання земної кори, які викликані рухами окремих частин літосфери і вивільненням потенційної енергії земних надр внаслідок раптового, швидкого зміщення крил розривів або виникнення нових розривних порушень. Згідно з теорією пружної віддачі землетрусам передують довгі повільні рухи геоблоків. Сили зчеплення утримують крила розломів до певного часу. Але поступове нарощування зсувних деформацій і досягнення ними поступових значень призводить до активізації розломів і виникнення руйнівної сейсмічної хвилі. В складчастих областях гіпоцентри землетрусів концентруються в обмежених просторах сейсмоводів, де формується система взаємодіючих тріщин і періодично виникають сейсмогенеруючі магістральні розриви. Центр утворення пружного імпульсу в надрах Землі називається осередком землетрусу, або фокусом, або гіпоцентром.

Умовно його представляють як сферу з радіусом в декілька кілометрів. В гіпоцентрі відбувається розрядження накопичених напружень і вивільнення енергії, які супроводжуються зворотними деформаціями у вигляді пружних або сейсмічних хвиль. Осередок випромінює спектр коливань, які досягають поверхні протягом 20 хв. Сейсмічні хвилі – це низькочастотні звукові хвилі, які поділяються на об’ємні та поверхневі. Перші при розповсюдженні охоплюють весь об’єм нашої планети; другі – концентруються тільки вздовж поверхні.

Об’ємні хвилі поділяються на поздовжні і поперечні. Вони виникають в гіпоцентрі і розходяться у всіх напрямках. Окремо взятий напрямок, по якому розповсюджуються поздовжні і поперечні хвилі називається сейсмічним променем. Досягаючи поверхні Землі по прямій лінії з гіпоцентру, сейсмічний промінь виходить в епіцентр. Одночасно на поверхню Землі виходить багато променів, що призводить до накладання пружних хвиль і викликає рух часток грунту – тобто землетрус.

Залежно від причин, які обумовлюють появу пружних коливань, землетруси поділяють на тектонічні, вулканічні та денудаційні.

Тектонічні землетруси найбільш розповсюджені, на їх долю припадає 95% всіх землетрусів. Глибина залягання гіпоцентру тут досягає 700 км. Причиною їх виникнення є накопичення динамічних напруг у літосфері, які виникають при переміщенні її блоків.

Сили тертя не дозволяють пружним деформаціям розряджатися своєчасно, що призводить до напруженої динамічної обстановки і утворення сейсмічних хвиль. Найбільш пружні землетруси на нашій планеті мають тектонічну природу.

Вулканічні землетруси виникають при вибухових виверженнях вулканів. Гіпоцентр в цьому випадку залягає на порівняно невеликих глибинах до 50км. Хоча вулканічні землетруси мають менш руйнівну силу, однак біля осередку вони призводять до суттєвих руйнувань.

Денудаційні землетруси обумовлені процесами денудації і бувають викликані обвалами гірських порід, підземних пустот, крупними зсувами. Гіпоцентр тут залягає на поверхні Землі; сила цих землетрусів незначна. До цих землетрусів також відносяться землетруси, які викликані виробничою діяльністю людини, які виникають при переміщенні блоків острівних дуг і океанічної кори.