Процес повзучості – це є поступове зміщення грунтів на схилах без розриву суцільності деформуючого геологічного тіла, яке відбувається під дією сили тяжіння і супутніх зовнішніх факторів: періодичного зволоження і висихання, нагріву та охолодження, замерзання та відтаювання. Повзучість поділяють на поверхневу і глибинну.
Поверхнева повзучість, або крип, проявляється поблизу земної поверхні, найчастіше у в’язких, інколи пухких покривних утвореннях, включаючи провальні зони порід корінної основи. Цей процес є широко розповсюдженим як в гірсько-складчастих областях, так і на платформах, в межах долин річок, на морських узбережжях, відкосах кар’єрів, тощо. Зони розвитку поверхневої повзучості розташовані в межах області сезонного коливання вологості, температури і фазового стану грунтів. Глибини її прояву не перевищують 1,5-2 м.
Глибинна повзучість, на відміну від крипу, розвивається на значно більших глибинах: проявляється не тільки в поверхневих відкладах, але не рідко в породах корінної основи, включаючи і скельні грунти. Причиною цього процесу є особливості полів напружень, які виникають в масиві внаслідок власної маси грунтів, ступеня їх цілісності, зміни гідрогеологічного режиму та ін.
Розрізняють площинну, колообертальну і загальну глибинну повзучість [10].